Постанова від 04.06.2025 по справі 640/14811/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/14811/21 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

28 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної поліції України та Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані відпустки у 2015-2021 роках;

- зобов`язати Національну поліцію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за 2015-2017 роки;

- зобов`язати Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за 2018-2021 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 березня 2021 року позивача було звільнено зі служби в поліції. На день звільнення позивач мав невикористані дні відпустки за час проходження служби у поліції. Однак, при звільненні відповідачем було компенсовано позивачу невикористану відпустку лише за 2021 рік, а за невикористані дні відпустки за попередні роки відповідач компенсацію не виплатив.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 3 дні щорічної основної оплачуваної відпустки у 2015 році, 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 5 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік, 15 днів основної оплачуваної відпустки за 2019 рік, 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, 15 днів щорічної основної відпустки за 2020 рік та 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік.

Зобов`язано Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 3 дні щорічної основної оплачуваної відпустки у 2015 році, 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 5 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік, 15 днів основної оплачуваної відпустки за 2019 рік, 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, 15 днів щорічної основної відпустки за 2020 рік та 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, з листопада 2015 року по червень 2018 року ОСОБА_1 проходив службу на посаді заступника начальника Департаменту кримінальної розвідки-начальника управління Національної поліції України.

В подальшому з червня 2018 року по серпень 2020 року, позивач працював на різних посадах у Департаменті протидії наркозлочинності Національної поліції України.

З 01 серпня 2020 року позивача в порядку переведення призначено начальником 5-го відділу (координації діяльності територіальних підрозділів) 1-го управління Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України. На вказаній посаді позивач працював до звільнення зі служби в поліції 25 березня 2021 року.

При звільненні з посади позивачу виплачено компенсацію за 5 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, що підтверджується наказом від 17 березня 2023 року №51 о/с.

Позивач зазначає, що відповідачами при звільненні не виплачено останньому компенсацію за невикористанні дні щорічної та додаткової відпустки за періоди з 2015-2021 роки.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон № 580-VIII).

Згідно з нормами ч. ч.1, 2 статті 92 Закону № 580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до положень ч. ч. 1-4 статті 93 Закону № 580-VIII, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Згідно з ч. 10 статті 93 Закону № 580-VIII, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 статті 94 Закону № 580-VIII, обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок №260).

Згідно абз. 7 та 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.

Відповідно до частин 8 - 11 статті 93 Закону № 580-VIII, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.

За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону №504/96-ВР установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення передбачені частиною першою статті 83 КЗпП України.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Спеціальним законодавством - Законом №580-VIII і Порядком № 260, не врегульовано питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, а тому при вирішені спору треба застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодексу законів про працю України та Закону № 504, якими передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб).

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям, як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін. Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.

З огляду на відсутність в спеціальному законодавстві, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд у постановах від 14.11.2024 у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 підтримав застосування до спірних правовідносин загальних норм трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 29.11.2024 у справі №560/19513/23, від 05.12.2024 у справі №160/13485/23, від 21.01.2025 у справі №400/11565/23.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача, що Порядок №260 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток за попередні роки, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає цілком обґрунтованим та правильним висновок суду першої інстанції про те, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткових відпусток, а позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році чинним законодавством не передбачено.

З урахуванням того, що наказом Департаменту боротьби з наркозлочинністю від 17 березня 2021 року №51 о/с, позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 3 дні щорічної основної оплачуваної відпустки у 2015 році, 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 5 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік, 15 днів основної оплачуваної відпустки за 2019 рік, 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, 15 днів щорічної основної відпустки за 2020 рік та 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік.

Колегія суддів відхиляє за безпідставністю покликання апелянта на Закон України від 15 березня 2022 року №2123-ІХ «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану», який набрав чинності з 01 травня 2022 року, оскільки предметом спірних правовідносин є невиплата позивачу під час звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2015-2020 роки.

На підставі вищенаведеного у сукупності, колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року - без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: Т.Р. Вівдиченко

І.О. Грибан