Постанова від 27.05.2025 по справі 914/2668/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2025 р. Справа №914/2668/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Голубінка М.В.

за участю представників учасників процесу:

представник позивача Гузюк Н.І.

представник відповідача Воробець С.І.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгал від 30.10.24 (вх. № ЗАГС 01-05/3115/24 від 01.11.24)

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.10.2024 (повний текст рішення складено та підписано 11.10.2024, суддя Козак І.Б.)

у справі № 914/2668/23

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгал, м. Дніпро

про: стягнення безпідставно збережених коштів на суму 664 081,28 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівської міської ради ( далі позивач ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгал (далі ТОВ Мєгал, відповідач) про стягнення 664 081,28 грн безпідставно збережених коштів.

Позовні вимоги обгрунтовані положеннями ст. 1212 ЦК України та використанням відповідачем, як власником нерухомого майна, земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 4610136300:05:010:0029, на якій це майно розташовано, без належно оформлених правовстановлюючих документів та без сплати Львівській міській раді коштів за користування цією земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.10.2024 у справі №914/2668/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ Мєгал на користь Львівської міської ради 664 081,28 грн безпідставно збережених коштів та 9 961,22 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт використання відповідачем впродовж 2020-2022 років земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, а відтак відповідач зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування такою земельною ділянкою, у сумі 664 081,28 грн та зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

ТОВ Мєгал подало апеляційну скаргу від 30.10.24, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 08.10.2024 у справі №914/2668/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги апелянта обґрунтовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не забезпечив рівності учасників процесу та порушив право на справедливий суд, оскільки відмовив у задоволенні мотивованого клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні та ухвалив рішення без участі такого.

Окрім того, скаржник зазначає, що він діяв добросовісно та після набуття права власності на нерухоме майно вживав заходів для належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою, однак позивач відмовляв в укладенні договору оренди землі, покликаючись на обтяження земельної ділянки правами ВАТ «Львівскладмаш» на об`єкт нерухомості, який насправді відсутній ( рішенням Господарського суду Львівської області від 04.07.2024 у справі №5015/45/11 (914/1919/20) встановлено факт знищення такого майна).

Відтак, на переконання апелянта, саме протиправна бездіяльність позивача слугувала підставою виникнення даного спору, а відповідачем не було вчинено жодних протиправних дій.

Львівська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 08.10.2024 у справі №914/2668/23 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідач з 19.08.2019 ( дата набуття права власності на нерухоме майно) став фактичним користувачем земельної ділянки комунальної власності і саме з цього моменту у нього виник обов`язок сплачувати кошти за таке користування. Рішення суду у справі №5015/45/11 (914/1919/20) підтверджує, що відповідач є фактичним користувачем усієї земельної ділянки, а нерухоме майно ВАТ «Львівскладмаш» на такій відсутнє.

На переконання позивача, бездіяльність Львівської міської ради не підтверджена в судовому порядку та не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплатити кошти за користування земельною ділянкою.

Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024 справу №914/2668/23 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Мєгал на рішення Господарського суду Львівської області від 08.10.2024 у справі №914/2668/23 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.12.2024.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався з підстав, зазначених у відповідних ухвалах Західного апеляційного суду, зокрема, за клопотанням представників для надання можливості сторонам врегулювати спір та укласти мирову угоду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 розгляд справи відкладено на 27.05.2025.

20.05.2025 представником відповідача через систему «Електронний суд» подано клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі.

Вказане клопотання мотивоване укладенням між сторонами 26.05.2025 договору про відшкодування відповідачем недоотриманих позивачем коштів за користування земельною ділянкою в сумі 664 081,28 грн, стягнення яких є предметом спору у даній справі.

27.05.2025 представником позивача через систему «Електронний суд» подано заяву, якою повідомлено суд про укладення між сторонами 26.05.2025 договору та надано його копію.

Розглянувши клопотання представника відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Статтею 278 ГПК України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині. Відповідно до наведеної статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Разом з тим, статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

У постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду виснував, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.

Отже, у тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Оскільки судом апеляційної інстанції у даному випадку не встановлено наявності підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 08.10.2024 у даній справі, про що буде зазначено далі, колегія суддів відмовила у задоволенні у клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 27.05.2025 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №342424391 від 11.08.2023 підтверджується, що 19.08.2018 зареєстровано право власності ТОВ Мєгал на об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Львів на вул. Городоцькій 355-3, а саме: нежитлова будівля під літ. С-1 - прохідна загальною площею 15,9 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна1714368546101); нежитлова будівля під літ. Н-2, Н-1 - виробничий корпус зі складом загальною площею 5014,7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1714296546101).

Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 4610136300:05:010:0029 площею 0,8518 га, яка відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.03.2023 №325162438, є власністю Львівської міської ради.

Згідно з інформацією з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.05.2023 № НВ-4600406822023, нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:010:0029 становить 8 722 261,64 грн.

25.09.2019 ТОВ Мєгал подало Львівській міській раді заяву про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:010:0029.

Листом від 22.10.2019 Львівська міська рада повідомила відповідача, що вказана земельна ділянка обтяжена правом власності ВАТ «Львівскладмаш» на нерухоме майно площею 513,6 кв.м, щодо права власності на яке судом розглядається спір, а тому питання оформлення права користування земельною ділянкою не може розглядатись до остаточного вирішення майнових прав у судовому порядку.

Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради 16.03.2023 проведено обстеження земельної ділянки за адресою вул. Городоцька, 355-3 у м. Львові, про що складено акт від 16.03.2023 № 85, та встановлено, що ТОВ Мєгал фактично використовує земельну ділянку площею 0,8518 га кадастровий номер 4610136300:05:010:0029 для обслуговування нежитлових будівель,за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої ділянки.

26.06.2023 ТОВ Мєгал подало Львівській міській раді заяву про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:010:0029.

Листом від 03.07.2023 Львівська міська рада повідомила відповідача, що вказана земельна ділянка обтяжена правом власності ВАТ «Львівскладмаш» на нерухоме майно площею 513,6 кв.м, Господарським судом Львівської області розглядається позов ТОВ Мєгал про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності ВАТ «Львівскладмаш» на таке нерухоме майно, а тому питання оформлення права користування земельною ділянкою не може розглядатись до остаточного вирішення майнових прав у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.07.2024 у справі №5015/45/11 (914/1919/20) позов ТОВ Мєгал задоволено: припининено право власності ВАТ Львівскладмаш на об`єкт нерухомого майна за літ.П-1 склад, загальною площею 513,6 кв.м, розташований за адресою: м.Львів, вул. Городоцька, буд. 355-з внаслідок знищення майна; скасовано державну реєстрацію права власності ВАТ Львівскладмаш на зазначену нежитлову будівлю.

Вказаним рішенням суду встановлено фактичну відсутність нерухомого майна нежитлової будівлі складу під літ.П-1 загальною площею 513,6 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Городоцька, буд. 355-з в межах земельної ділянки з кадастровий номер 4610136300:05:010:0029.

На підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки позивач розрахував розмір плати, який мав би сплатити відповідач за використання земельної ділянки за період з 01.06.2020 по 31.05.2023, та звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ТОВ Мєгал 664 081,28 грн безпідставно збережених коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Відтак, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №915/1775/23, від 11.06.2024 у справі № 904/2143/23.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ТОВ Мєгал з 19.08.2019 є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці площею 0,8518 га кадастровий номер 4610136300:05:010:0029, яка перебуває у комунальній власності.

Договір оренди вказаної земельної ділянки між сторонами не був укладений. Львівська міська рада відмовила відповідачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки з огляду на її обтяження наявністю зареєстрованого права власності ВАТ «Львівскладмаш» на нерухоме майно.

Відповідач заперечував фактичну наявність нерухомого майна ВАТ «Львівскладмаш» на земельній ділянці кадастровий номер 4610136300:05:010:0029.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.07.2024 у справі №5015/45/11 (914/1919/20) позов ТОВ Мєгал задоволено, припининено право власності ВАТ Львівскладмаш на об`єкт нерухомого майна та скасовано державну реєстрацію права власності, оскільки встановлено фактичну відсутність такого майна в межах земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:010:0029.

Отже, ТОВ Мєгал з 19.08.2019 є фактичним користувачем земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:010:0029 без укладеного з власником земельної ділянки Львівською міською радою договору оренди.

Відтак, в спірний період (з 01.06.2020 по 31.05.2023) відповідач за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України.

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

На підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки позивач розрахував розмір орендної плати з 01.06.2020 по 31.05.2023, який мав би сплатити відповідач, у сумі 664 081,28 грн.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 664 081,28 грн безпідставно збережених коштів.

Щодо покликання апелянта на те, що підставою виникнення даного спору слугувала протиправна бездіяльність позивача, а не вина відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Положення ст.1212 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи, відсутні підстави для звільнення відповідача від обов`язку сплатити кошти за користування сформованою земельною ділянкою, а тому наведені вище покликання апелянта відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні.

Щодо покликання апелянта на безпідставну відмову судом першої інстанції у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні та ухвалення рішення за його відсутності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пунктів 1,2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема: неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Під час підготовки справи до розгляду суд має вжити належних заходів щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи та до початку її розгляду по суті, з`ясувати явку учасників справи у судове засідання та вирішити питання про можливість розгляду справи у разі неявки того чи іншого учасника справи, виходячи з визначеного у пункті 4 частини 5 статті 13 ГПК України обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, у тому числі права на участь у судових засіданнях, надання суду пояснень, наведення своїх доводів і міркувань щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а також заперечень проти заяв, клопотань, доводів та міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини 1 статті 42 ГПК України).

Водночас, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Враховуючи наведене, наявність відомостей про повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та те, що участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а неявка представника відповідача в судове засідання 08.10.2024 не була першою, покликання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права відхиляються судом апеляційної інстанції за безпідставністю.

Відтак, доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 08.10.2024 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгал від 30.10.24 (вх. № ЗАГС 01-05/3115/24 від 01.11.24) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 08.10.2024 у справі №914/2668/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 05.06.2025

Головуючий суддяГалушко Н.А.

суддяЖелік М.Б.

суддя Орищин Г.В.