Ухвала від 04.06.2025 по справі 922/4062/24

УХВАЛА

04 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/4062/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М, Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «Укренерго», скаржник)

на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2025

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2025

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

до Приватного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5»

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Укренерго» 22.05.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2025 для розгляду справи №922/4062/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.06.2025 №32.2-01/1046 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/4062/24 у зв`язку з обранням Ємця А.А. суддею Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 №10).

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №922/4062/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ПрАТ «Укренерго» звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» (далі - ПрАТ «Харківська ЕЦ-5») інфляційних втрат у розмірі 1 136 140,67 грн, 3% річних в сумі 116 966,95 грн та пені в розмірі 307,62 грн, а 27.01.2025 позивачем подано до суду заяву про залишення позовної заяви в частині позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат без розгляду в частині стягнення: пені у розмірі 307,62 грн; 3% річних у розмірі 3 919,71 грн; інфляційних втрат у розмірі 255 866,72 грн.

Господарський суд Харківської області рішенням від 12.03.2025, залишеним без змін Східним апеляційним господарським судом постановою від 07.05.2025, позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» інфляційні втрати у розмірі 880 273,95 грн, 3% річних у розмірі 113 047,24 грн та судовий збір у розмірі 11 919,85 грн. Видав наказ після набрання рішенням законної сили. Залишив без розгляду позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 307,62 грн, 3% річних у розмірі 3 919,71 грн та інфляційних втрат у розмірі 255 866,72 грн на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Зі змісту судових рішень убачається, що попередні судові інстанції виходили з того, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем строків оплати за договором №0695-03015 від 04.06.2019, а отже перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат наданий позивачем на виконання вимог ухвали господарського суду від 14.01.2025, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 113047,24 грн та інфляційних втрат у розмірі 880 273,95 грн, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 307,62 грн, 3% річних у розмірі 3 919,71 грн та інфляційних втрат у розмірі 255 866,72 грн на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 ГПК України, суд виходив з того, що на час подання вказаної заяви, суд не розпочав розгляд справи по суті.

Частково задовольняючи заяву про відстрочення виконання рішення у справі №922/4062/24, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахували матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, проаналізувавши доводи відповідача щодо відстрочення виконання судового рішення та надані в їх обґрунтування докази, взяв до уваги правову позицію позивача, який заперечив щодо задоволення заяви відповідача, врахував існування надзвичайних обставин в країні через військову агресію рф проти України, введення у зв`язку з цим воєнного стану, згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, врахував специфіку діяльності ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» та дійшов до висновку про задоволення заяви ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» про відстрочення виконання судового рішення частково, строком на шість місяців.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №922/4062/24 (з урахуванням заяви про залишення позовної заяви в частині позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат) є стягнення інфляційних втрат у розмірі 880 273,95 грн, 3% річних у розмірі 113 047,24 грн, а всього 993 321,19 грн, а отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік - 1 514 000,00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» -«г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ПрАТ «Укренерго» у поданій касаційній скарзі з посилання на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що судове рішення господарського суду та постанова апеляційного суду прийняті з порушенням норм права і судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме не враховано постанову Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №922/2191/19 та постанови Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/1820/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Також скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій порушує норми процесуального права - статті 86, 236 ГПК України, а саме не ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів, адже судами не надано належної правової оцінки всім доводам та обставинам, на які посилався касатор, а отже висновки покладені в основу оскаржуваних рішень є необґрунтованими.

Скаржник у скарзі з посиланням на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що у зв`язку триваючою російською агресією, постійним виведенням об`єктів електроенергетики з ладу шляхом обстрілів, у разі залишення рішень судів попередніх інстанцій в силі несе деструктивний характер, оскільки знижує правову дисципліну контрагентів, що випливає в безкарність за порушення умов договорів, а наявність відповідних ситуацій критично впливає на виконання ПрАТ «Укренерго» зобов`язань, що покладені на підприємство державою через, що на думку скаржника, ця справа має виняткове значення для ПрАТ «Укренерго», на яке, за його міркуваннями, не тільки покладений обов`язок щодо безаварійного забезпечення функціонування об`єднаної енергетичної системи, а й відновлення пошкоджених об`єктів ПрАТ «Укренерго», зокрема за кредитні кошти.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності / відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про те, що в тій мірі і за аргументами доводів касаційної скарги, які означені скаржником не доведено наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, не були належним чином оцінені судами.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом відхиляються як необґрунтовані з огляду на таке.

Верховний Суд стосовно «виняткового значення» справи для учасника, зазначає, що в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника, в цій частині втій мірі, якій наведені не свідчать про винятковість справи, адже питання надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Зі змісту доводів касаційної скарги очевидно не убачається, що суди попередніх інстанцій використали свої повноваження з порушенням вимог чинного законодавства.

В цій частині аргументи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, доводи скаржника наведені в касаційній скарзі зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Так, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю категорію справ.

Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, стягнення заборгованості, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями.

Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами, і в цілому - до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

У частині четвертій статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було прередбачуваним, скаржник у касаційній скарзі обґрунтовано аргументовано не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Так, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Отже, обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи, у касаційній скарзі з огляду на зазначені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги зазначене, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Укренерго» на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі №922/4062/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі №922/4062/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос