Ухвала від 30.05.2025 по справі 502/1619/23

У х в а л а

30 травня 2025 року

м. Київ

Справа № 502/1619/23

Провадження № 61-1150ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження

за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця)

на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 27 грудня 2023 року, додаткове рішення цього суду від 4 січня 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 7 листопада 2024 року та додаткову постанову цього суду від 25 листопада 2024 року

у справі за позовом скаржниці до Товариства з обмеженою відповідальністю «Октан» (далі - відповідач) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і

в с т а н о в и в :

1. У серпні 2023 року скаржниця звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

2. 27 грудня 2023 року Кілійський районний суд Одеської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову.

3. Відповідач звернувся до суду із заявою, у якій просив стягнути зі скаржниці 38 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

4. 4 січня 2024 року суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення, згідно з яким задовольнив заяву відповідача частково: стягнув зі скаржниці на користь відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

5. 7 листопада 2024 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

6. У листопаді 2024 року відповідач звернувся до суду із заявою, у якій просив стягнути зі скаржниці 12 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

7. 25 листопада 2024 року апеляційний суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою задовольнив заяву відповідача частково: стягнув зі скаржниці на користь відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

8. 22 січня 2025 року скаржниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову. Мотивувала так:

- суд першої інстанції проігнорував, що на момент розрахунку скаржниці ніхто не запропонував жодної вакантної посади ані за фахом, ані нефахової. Також проігнорував те, що у період звільнення відповідач прийняв на роботу в один зі своїх підрозділів на посаду оператора АЗС іншу особу, тоді як не запропонував цю посаду скаржниці;

- суд не дослідив штатний розпис всіх структурних підрозділів відповідача, зведену відомість про кількість працівників відповідно до посад у цих підрозділах, що дало б об`єктивну можливість встановити наявність або відсутність вакантних місць на підприємстві у період з 15 травня 2023 року до 20 липня 2023 року включно. Клопотання скаржниці про дослідження таких доказів суд проігнорував;

- суди не встановили, чи дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці у відповідача;

- роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії на підприємстві, що відповідають вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював (див. постанови Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17, Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17);

- оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо запропонував працівникові всі інші вакантні посади (іншу роботу), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19).

- обов`язок із працевлаштування працівника означає не просто пропонування однієї чи декількох вакансій, а всі можливі вакансії для того, щоб створити якомога більше можливостей для працевлаштування, а також вжити усі можливі заходи, спрямовані на те, щоб працівник після скорочення його посади мав змогу працювати (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20);

- суди в оскаржених судових рішеннях «обов`язок працедавця з працевлаштування» ототожнили зі звичайним «повідомленням про відсутність вакантних посад»;

- розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи власником або уповноваженим ним органом, які є докази цих змін, відмови працівника від переведення на іншу роботу або відсутності у власника чи уповноваженого ним органу можливості перевести працівника за згодою останнього на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі, чи попереджали його за два місяці про наступне вивільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 9 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20);

- суди в оскаржених рішеннях зазначили, що зміну в організації виробництва і праці підтверджує протокол зборів учасників скаржника № 1 від 2 листопада 2023 року, однак скаржницю звільнили з 20 липня 2023 року;

- у разі скасування основного рішення у справі додаткові рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу на користь скаржника теж слід скасувати;

- суд має ураховувати критерії реальності адвокатських витрат (їхню дійсність і необхідність), а також розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їхню необхідність (див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц);

- висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зумовлюють порушення єдиного, чіткого, зрозумілого, встановленого законом порядку подання клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу та фактично нівелюють припис частини третьої статті 137 ЦПК України. Необхідно відступити від тих висновків;

- надання правничої допомоги без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, крім випадків, передбачених у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 817/66/16). Усупереч зазначеному суди першої й апеляційної інстанцій допустили до участі у справі особу, яка не надала належних доказів представництва інтересів відповідача.

9. 17 лютого 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Скаржниця мала зазначити про відсутність або наявність у неї електронного кабінету та надати копії усіх доданих до касаційної скарги матеріалів відповідно до кількості інших учасників справи.

10. 14 березня 2025 року скаржниця подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, згідно з якою виконала вимоги ухвали від 17 лютого 2025 року.

11. У касаційній скарзі скаржниця просила поновити їй строк на касаційне оскарження. Зазначила, що повний текст оскаржених постанови та додаткової постанови апеляційного суду отримала 24 грудня 2024 року. Для підтвердження надала копії конверта з трек номером відправлення та списком передплатників на газети і журнали для доставки.

11.1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

11.2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).

11.3. Оскільки скаржниця подала касаційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення копії оскарженої постанови, пропущений строк на касаційне оскарження слід поновити.

12. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

13. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження.Касаційна скарга подана із дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У цій скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених у пунктах 1, 2 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження.

Керуючись статтями 260, 261, 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження рішення Кілійського районного суду Одеської області від 27 грудня 2023 року, додаткового рішення цього суду від 4 січня 2024 року, постанови Одеського апеляційного суду від 7 листопада 2024 року та додаткової постанови цього суду від 25 листопада 2024 року.

2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 27 грудня 2023 року, додаткове рішення цього суду від 4 січня 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 7 листопада 2024 року та додаткову постанову цього суду від 25 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Октан» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

3. Витребувати з Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу № 502/1619/23.

4. Надіслати відповідачу копію касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їй право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко