Постанова від 28.05.2025 по справі 171/1167/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5470/25 Справа № 171/1167/22 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Орджонікідзевського міського судуДніпропетровської областівід 04березня 2025року ускладі суддіТомаша В.І. у цивільній справі № 171/1167/22за позовом ОСОБА_1 доАкціонерного товаристваДТЕК Дніпроенерго,третя особа Первиннапрофспілкова організаціяЗахист праціу відокремленомупідрозділі Криворізькатепло електричнастанція Акціонерноготовариства ДТЕКДніпроенерго проскасування наказівпро виведенняу простійта стягненнянедоотриманої заробітноїплати зачас вимушеногопрогулу внаслідокнезаконного виведенняв простій,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася через суд із позовом, пред`явленим до АТ ДТЕК Дніпроенерго, визначивши третьою особою Первинну профспілкову організацію Захист праці у відокремленому підрозділі Криворізька теплоелектрична станція Акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго, на предмет стягнення з відповідача на її користь недоотриманої заробітної плати за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного виведення в простій за загальний період з січня по грудень 2020 року у сумі 35891,60 грн, обґрунтовуючи це тим, що відповідачем при виданні оскаржуваних наказів порушено вимоги ст. 34 КЗпП України та не враховано правові позиції Верховного Суду з приводу підстав введення простою на підприємстві енергетичної галузі та порядку введення простою. У зв`язку з безпідставним оголошенням її простою у роботі, вона не отримувала належної її заробітної плати, яку отримувала б у тому випадку, якби не перебувала у простої, що є наслідком оплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обумовленого незаконним простоєм (а.с.1-8 Том І).

Рішенням Орджонікідзевського міського судуДніпропетровської областівід 04березня 2025року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Дніпроенерго», третя особа: Первинна профспілкова організація «Захист праці» у відокремленому підрозділі Криворізька Теплова Електрична Станція АТ «ДТЕК Дніпроенерго», про скасування наказів №87 від 24 грудня 2019 року АТ «ДТЕК Дніпроенерго», №29 від 27 березня 2020 року АТ «ДТЕК Дніпроенерго», №1593 від 24 грудня 2019 року Відокремленого Підрозділу «Криворізька Теплова Електрична Станція» АТ «ДТЕК Дніпроенерго», №257 від 27 березня 2020 року Відокремленого Підрозділу «Криворізька Теплова Електрична Станція» АТ «ДТЕК Дніпроенерго» та стягнення недоотриманої заробітної плати за час вимушеного прогулу в наслідок не законного виведення в простій - відмовлено (а.с.204-211 Том ІІ).

Рішення суду мотивовано тим, що оголошення простою ОСОБА_1 було правомірним, з дотриманням чинного законодавства, оскаржувані накази відповідають нормам ст. 34, 113 КЗпП України. Відповідач наділений повноваженнями самостійно визначати організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників та штатний розпис, здійснювати управління підприємством у відповідності до статуту підприємства, а винесення оскаржуваних наказів відбулось у відповідності до організаційно-господарських повноважень відповідача. Разом з цим суд першої інстанції вважав, що позивачем процесуальний строк подання позову до суду, в розумінні ст. 233 КЗпП України, не пропущений, оскільки позивач дізналась про оскаржувані накази під час ознайомлення з їх змістом, хоча і не поставила свій підпис про це, що встановлено актом інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №21/4.2/1967 від 02 липня 2020 року. Твердження позивача про початок перебігу строку позовної давності з моменту ухвалення постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у справі №171/2052/20 та їх продовження з підстав установлення з 12 березня 2020 року на всій території України карантину, є помилковими.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги висновки Верховного Суду у справі №464/1320/20 викладені у постанові від 10 листопада 2021 року, про задоволення вимог в аналогічній справі, помилково встановивши тотожність правовідносин, тоді як позивачем у позові таких обґрунтувань не зазначалось. Крім того зазначила, що у цій постанові Верховного Суду наголошено, що обмеження роботи станційного обладнання, зниження рентабельності виробництва та наявність дебіторської заборгованості не є належними підставами для введення на підприємстві простою. На думку скаржника, судом першої інстанції зазначені встановлені обставини в аналогічній справі не було взято до уваги, що призвело до порушення відповідачем трудового законодавства. Також суд першої інстанції не взяв до уваги і той факт, що, відповідач не зупиняв роботу підприємства, коли позивач знаходилась у простої, що відповідачем і не заперечувалось. Відповідачем не зазначалось умов, у відповідності до ст. 34 КЗпП України, щодо зупинення роботи, викликаного відсутністю організаційних чи технічним умов, необхідних для виконання роботи, чи інших підстав з невідворотною силою та обставинами.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції у рішенні взяв за основу копії табелів обліку робочого часу, що не є належними доказами, натомість, на клопотання сторони позивача, відповідачем не було надано оперативних журналів старших машиністів, де відображались реальні відомості про працівників, які обслуговували обладнання. Відповідачем надані суду першої інстанції недостовірні відомості, про що зазначалось стороною позивача, однак, суд першої інстанції таким твердженням уваги не надав, як і не дослідив копії аудіо запису з мобільного телефону ОСОБА_1 спілкування з начальником котлотурбінного цеха ОСОБА_2 в серпні 2020 року, де останній пропонував їй звільнитись з місця роботи. Зазначене, на думку скаржника, свідчить про порушення трудових прав ОСОБА_1 , що є наслідком і стягнення недоотриманого заробітку за час простою (а.с.1-7 Том ІІІ).

16 вересня 2024 року відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу в системі Електронний суд (а.с.10-13 Том ІІІ), в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 01 січня 2020 року по 07 грудня 2020 року позивач перебувала у трудових відносинах з АТ «ДТЕК Дніпроенерго». Згідно з наказом №249-к від 25 березня 2008 року її переведено в котлотурбінний цех машиністом насосних установок.

Наказом директора Відокремленого підрозділу «Криворізька теплова електрична станція`АТ «ДТЕК Дніпроенерго» №1593 від 24 грудня 2019 року «Про продовження простою» на виконання наказу АТ «ДТЕК Дніпроенерго» від 24 грудня 2019 року №87, з метою запобігання повного припинення діяльності Товариства продовжено до 31 березня 2020 року вимушений простій ДТЕК Криворізька ТЕС не з вини працівників.

Також судом встановлено, що наказом в.о. генерального директора АТ «ДТЕК Дніпроенерго» №29 від 27 березня 2020 року «Про введення та продовження простою» пунктом 5 продовжено вимушений простій відокремлених підрозділів Товариства не з вини працівників, визначивши датою закінчення простою дату видання наказу Товариства про його закінчення. Наказом директора Відокремленого підрозділу «Криворізька теплова електрична станція» Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» №257 від 27 березня 2020 року «Про продовження простою» на виконання наказу АТ «ДТЕК Дніпроенерго» від 27 березня 2020 року №29 у зв`язку з триваючими негативними фінансово-економічними обставинами в діяльності Товариства, сталим падінням фінансових показників, неможливості роботи у штатному режимі, з метою запобігання повному припиненню діяльності Товариства продовжено вимушений простій ДТЕК Криворізька ТЕС не з вини працівників, визначивши датою закінчення простою дату видання наказу Товариства про його закінчення.

Судом першої інстанції досліджено табелі обліку робочого часу працівника машиніста насосних установок за період дії спірного наказу від 24 грудня 2019 року №87 з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року, якими підтверджено перебування позивача в простої, зокрема: - з табелю обліку робочого часу за січень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої - 12 днів (96 год.); - з табелю обліку робочого часу за лютий 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої - 15 днів (120 год.); - з табелю обліку робочого часу за березень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої- 9 днів (72 год.).

Судом першої інстанції досліджено табелі обліку робочого часу працівника - машиніста насосних установок за період дії наказу №257 від 27 березня 2020 року - з 01 квітня 2020 року по грудень 2020 року включно, якими підтверджено перебування позивача в простої, зокрема: - з табелю обліку робочого часу за квітень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої - 16 днів (128 год.); - з табелю обліку робочого часу за травень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої - 3 дні (24 год.); - з табелю обліку робочого часу за червень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 не перебувала у простої; - з табелю обліку робочого часу за липень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 не перебувала у простої; - з табелю обліку робочого часу за серпень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 не перебувала у простої; - з табелю обліку робочого часу за вересень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої - 22 дні (176 год.); - з табелю обліку робочого часу за жовтень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої - 14 днів (112 год.); - з табелю обліку робочого часу за листопад 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої - 22 дні (176 год.); - з табелю обліку робочого часу за грудень 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої - 4 дні (32 год.).

ОСОБА_1 займала посаду - машиніст насосних установок, 5 розряду, крім неї, згідно табелів обліку робочого часу, на вказаній посаді перебували: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 . З табелів обліку робочого часу встановлено, що вказані особи також перебували у простої, хоча і в інший від позивача строк. Позивача виведено до простою на підставі наказів № 1593 від 24 грудня 20219 року, №257 від 27 березня 2020 року, які стосуються невизначеного кола осіб.

Під час простою відповідач працював обмеженим з боку оператору системи передачі складом енергоблоків, при цьому блоки, які не працювали, знаходилися в резерві, що обумовлювало зупинку обладнання, задіяного в роботі блоків, які знаходяться в резерві. Позивач, як машиніст насосних установок, 5 розряду обслуговувала обладнання берегових насосних станції -1, 2, 3, призначених для забезпечення працюючих блоків охолоджуючою циркуляційно -технічною водою. Враховуючи постійну роботу ДТЕК Криворізька ТЕС одним блоком №1, обладнання берегових насосних станції - 2,3, що забезпечували роботу блоків №5,8,10 знаходилось у зупиненому стані.

На ДТЕК Криворізька ТЕС мав місце простій для працівників, що обслуговували обладнання, яке знаходилося в резерві, тобто в зупиненому стані під час зупинки блоків, у тому числі простій позивача.

Суд першої інстанції надав оцінку твердженням сторони позивача, якими звернуто увагу на наявність правової позиції Верховного Суду у аналогічній справі № 464/1320/20 у постанові від 10 листопада 2021 року, оскільки підстави, за яких було введено простій для робітників АТ «ДТЕК Дніпроенерго» та АТ «Західенерго», які входять до ТОВ «ДТЕК Енерго» є однаковими.

В той же час визнання наказу Відокремленого підрозділу «Криворізька теплова електрична станція» Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» від 24 грудня 2019 року №1593 незаконним та його скасування також було предметом судового розгляду в рамках справ №171/776/20 та 171/769/20.

Рішеннями Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2021 року у справі №171/776/20 залишеним без змін відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року №171/776/20 та від 10 червня 2021 року у справі №171/769/20 залишеним без змін відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року №171/769/20 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Позивачем у справі №171/769/20 подано касаційну скаргу до Верховного Суду у складі Цивільного касаційного суду з зазначенням про застосування висновків Верховного Суду у справі №464/1320/20 в рамках справи №171/769/20, з огляду на те, що спірні правовідносини у цих справах є тотожними. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року №171/769/20 зроблено висновок, що у цих справах не є тотожними предмети спору, склад сторін, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, є різним матеріально-правове регулювання спірних відносин, отже і висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №464/1320/20 стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Суд першої інстанції, надавши правову оцінку твердженням сторони позивача, дійшов вірного висновку, що правовідносини у даній справі і справі, за результатами якої викладено правову позицію у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року № 464/1320/20, не є тотожними. Доводи скаржника щодо аналогічних обставин введення простою у справі, що переглядалась Верховним Судом та даній справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції всебічно та об`єктивно надано правову оцінку даним правовідносинам, які не є подібними з правовідносинами у справі Верховного Суду. При цьому належить зазначити, що скаржник висновки Верховного Суду та встановлені обставини у справах №464/1320/20 та №171/769/20, інтерпретує виключно на свою користь, посилаючись лише на оскарження запровадження простою на підприємстві.

Згідно з ч. ст.64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

За приписами ч.2 ст.65 ГК України, власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Положеннями ч. 1 ст. 135 Господарського кодексу України передбачено, що власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на свій розсуд визначати мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб`єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб`єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб`єктів господарювання відповідно до законодавства.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, з чим повністбю погоджується і колегія суддів, що адміністрація відповідача, здійснюючи свої відповідні організаційно-господарські повноваження при виданні оскаржуваних наказів, керувалася нормами Господарського кодексу та фактичними умовами, які склались на підприємстві, що скаржником не спростовано як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

За положеннями ст.43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Суд першої інстанції, з`ясувавши вірно характер спірних правовідносин, керувався нормами ст.34, 113 КЗпП, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правомірно встановив, виходячи з фактичних обставин справи, що відповідач діяв у відповідності до організаційно-господарських повноважень при виданні оскаржуваних наказів, які повністю відповідають положенням ст. 34,113 КЗпП.

Доводи скаржника про порушення її трудових прав не знайшли свого підтвердження як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги, а посилання скаржника в апеляційній скарзі на інші, не досліджені судом першої інстанції, документи, які, на думку скаржника, відповідачем не надавались до матеріалів справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки стороною позивача не заявлялось при розгляді позову судом першої інстанції відповідного клопотання про витребування у відповідача зазначених у скарзі письмових доказів на підтвердження таких обґрунтувань позовних вимог.

Разом з тим, вирішуючи заявлені позивачкою позовні вимоги, суд врахував норми, передбачені ст.233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої працівник може звернутися до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9«Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Згідно зіст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У свою чергу, відповідно дост. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Ст. 257 ЦКУ встановлює загальний строк позовної давності - три роки. Проте Кодекс законів про працю України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин.

Передбачені статтею 233 КЗпП України строки, у разі їх пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин.

Поряд з цим, безумовним є те, що поважними причинами пропуску строку, встановленого вчастині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами.

Отже, підстави пропуску строку, визначеногост. 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з поважних причин.

Суд першої інстанції, враховуючи наведені вище норми трудового законодавства, наголосив, що для судового захисту в разі пропущення процесуального строку необхідно, щоб позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду і щоб суд визнав строк пропущеним з поважних причин та поновив його. Таке клопотання стороною позивача подане, як і подана заява стороною відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог саме з підстав пропуску позивачкою строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, з яким погоджуєтсья і колегія суддів, що твердження сторони позивача про початок перебігу строку позовної давності з моменту винесення Дніпровським апеляційним судом постанови від 29 червня 2022 у справі №171/2052/20 є необґрунтованими. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Про порушення свого права позивачка довідалася під час ознайомлення з наказом Відокремленого Підрозділу «Криворізька Теплова Електрична Станція» Акціонерного Товариства «ДТЕК Дніпроенерго» №1593 від 24 грудня 2019 року, виданим на підставі наказу АТ «ДТЕК Дніпроенерго» №87 від 24 грудня 2019 року. Проте, від проставляння підпису про ознайомлення з наказом №1593 від 24 грудня 2019 року, що зафіксовано в акті інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №21/4.2/1967 від 02 липня 2020 року (арк.18).

Скаржником при розгляді апеляційної скарги ці встановлені фактичні обставини спростовані не були, тому колегія суддів повністю погоджується з судом першої інстанції в цій частині висновків.

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

У подальшому, постановами Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, у тому числі він діяв на час ознайомлення позивачки з наказом №257 від 27 березня 2020 року Відокремленого Підрозділу «Криворізька Теплова Електрична Станція» Акціонерного Товариства «ДТЕК Дніпроенерго», виданому на підставі наказу АТ «ДТЕК Дніпроенерго» №29 від 27 березня 2020 року.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 233 КЗпП України, на час дії карантину продовжуються автоматично, а, відповідно, особа, яка звертається до суду поза межами вказаних строків у період карантину, не повинна звертатися до суду з відповідним клопотанням про поновлення їй такого строку.

Таким чином, судом першої інстанції вірно надано правову оцінку цим аргументам як позивача, так і відповідача, який вважав пропущеним позивачем строк, встановлений ст. 233 КЗпП для звернення її з даним позовом до суду. При цьому суд першої інстанції правомірно наголосив, що питання застосування пропуску строку звернення позивача з даним позовом не є істотним, оскільки судом встановлено безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Разом з цим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення недоотриманого середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного виведення в простій у контексті цієї справи безпосередньо залежить від вирішення вимоги про скасування наказів про виведення у простій, така вимога є похідною від вимоги про скасування наказів про виведення у простій і у випадку відмови у її задоволенні ( незалежно від підстав), похідна вимога також не підлягає до задоволення.

Доводи скаржника про наявність у позивача права на стягнення з відповідача недоотриманого середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного виведення в простій не знайшли свого підтвердження як фактично встановленими обставинами, так і письмовими доказами у справі.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування скаржником встановлених судом першої інстанції обставин на підставі письмових доказів, наданих сторонами, а також засновуються на власній інтерпретації цих обставин, а тому колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та зазначає, що обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, вже були предметом розгляду судом першої інстанції і судом надано на ці доводи вичерпну відповідь.

Колегія суддів наголошує, що скаржником не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-якихінших доказів,що спростовуютьправильність рішеннясуду вапеляційній скарзіне наведено,тому рішеннясуду слідзалишити беззмін,а апеляційнускаргу беззадоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського міського судуДніпропетровської областівід 04березня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї ухвалення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 28 травня 2025 року.

Повний текст постанови складено 06 червня 2025 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна