Рішення від 29.05.2025 по справі 757/40376/17-ц

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/40376/17-ц

пр. 2-650/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бусик О. Л.,

при секретарі судових засідань - Романенко Ю. О.,

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління ДСНС України у Донецькій області, Ясинуватську РДА про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті вчинення терористичних актів, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної терористичним актом за зруйноване домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 4 526 275,48 грн. та моральної шкоди в сумі 200 000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що позивач є власницею домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке постраждало внаслідок артилерійських обстрілів.

Загальновідомим фактом є те, що після початку проведення антитерористичної операції с. Водяне, Ясинуватського району, Донецької області опинилось на лінії бойового зіткнення українських військових та бойовиків терористичної організації «Донецька Народна Республіка».

Після початку проведення бойових дій позивачка з чоловіком тривалий час проживали в с. Водяне, проте в червні 2014 року у зв`язку із сильними обстрілами та загрозою життю, вони були вимушені залишити дім та переїхати до міста Маріуполя.

В кінці червня 2014 р., коли стався перший обстріл в с. Водяне, в будинок позивачки потрапили осколки від снарядів. Як внаслідок були вибиті вікна, двері, зруйновано огорожу. У лютому 2015 року при повторних обстрілах в гостьовий будинок позивачки (літня кухня з лазнею та сараєм) потрапило кілька снарядів, у зв`язку з чим було розбито дах, повигорали кімнати, зруйновано комунікації та вибиті всі вікна.

У лютому 2015 року позивачка прибула в село Водяне. Коли вона прийшла до будинку, то побачила, що гостьовий будинок (літня кухня з лазнею та сараєм) зруйнований: немає ні стін, ні стелі.

Стіни, що залишились, обгорілі та зруйновані. Обгорілі та зруйновані всі комунікації, а також повністю зруйновано огорожу. Коли позивачка зайшла до свого будинку, вона побачила, що він зсередини зруйнований: вибиті вікна, двері, стіни повністю голі та пошкоджені, крім того частково зруйновані і меблі, що знаходилися в будинку.

Крім руйнування майна позивачки, ще однією перепоною у користуванні будинком позивачки є руйнування інфраструктури с. Водяне та активних бойових дій на цій території до того часу. Така ситуація створює небезпеку для життя позивачки та зумовлює неможливість доступу до свого будинку та зруйнованого майна.

Крім майнової шкоди, позивачці було завдано моральну шкоду, яку остання оцінює у розмірі 200 000 грн.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В.В. від 17 липня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В.В. позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачу.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2018 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В.В. від 10 травня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

10 квітня 2019 року від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В.В. від 15 квітня 2019 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

12 червня 2019 року від Антитерористичного центру СБ України до суду надійшов відзив на позовну заяву.

03 липня 2019 року від представника відповідача - Кабінету Міністрів України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив з приводу задоволення позову з підстав того, що позивачем не доведено наявність причино-наслідкового зв`язку саме між діями відповідачів та спричиненою позивачу шкодою, отже позивач не надав доказів факту заподіяння шкоди саме відповідачами. До повноважень Кабінету міністрів не відноситься питання відшкодування шкоди, завданої терористичним актом.

04 липня 2019 року від представника відповідача - Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив з приводу задоволення позову з підстав того, що позивачем не надано доказів протиправних дій чи бездіяльності відповідачів.

08 липня 2019 року від представника відповідача - Міністерства оборони України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив з приводу задоволення позову з підстав того, що умовами застосування норм, передбачених ст. 1166 та 1167 ЦК України є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями і шкодою та вина заподіювача.

Вину Міністерства оборони України, як і інших відповідачів по справі, жодним доказом не підтверджено.

08 липня 2019 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій остання позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

22 липня 2019 року від представника позивача надійшло клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог до Антитерористичного центру при Службі безпеки України та Міністерства оборони України.

24 липня 2019 року від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій остання просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби на користь позивача заподіяну їй матеріальну шкоду в розмірі 5 253 702 грн. та моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

Протокольно ухвалою від 11 грудня 2019 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб Головне управління ДСНС України у Донецькій області та Ясинуватську РДА.

07 лютого 2020 року від представника третьої особи - Ясинуватської РДА до суду надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність.

14 лютого 2020 року від представника третьої особи - Головного управління ДСНС України у Донецькій області до суду надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Протокольною ухвалою від 14 лютого 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В.В. від 09 червня 2023 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті вчинення терористичних актів, - закрито в частині позовних вимог до Антитерористичного центру при Службі безпеки України та Міністерства оборони України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 травня 2025 року справу передано на розгляд судді Бусик О.Л.

Ухвалою судді від 12 травня 2025 року справу прийнято до свого провадження.

Учасники судового розгляду в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, в якій остання позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 12267751 від 05 листопада 2013 року.

Загальновідомим фактом є те, що після початку проведення антитерористичної операції с. Водяне, Ясинуватського району, Донецької області опинилось на лінії бойового зіткнення українських військових та бойовиків терористичної організації «Донецька Народна Республіка».

Також позивач надала акт тимчасової комісії з обстеження пошкоджених (зруйнованих) об`єктів житлово-комунального господарства, соціальної інфраструктури Ясинуватського району № 36 обстеження нерухомого майна пошкодженого внаслідок антитерористичної операції від 20 липня 2016 відповідно до якого житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 зруйнований на 10%, гостьовий будинок зруйнований на 95 %.

Відповідно до висновку №3553 від 18 липня 2019 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт будівель та споруд домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , пошкоджених в результаті обстрілів та пожежі на момент проведення дослідження становить 5 253 702 грн.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивачка посилалася на те, що така шкода завдана їй внаслідок подій, які відбувалися на території с. Водяне, Ясинуватського району, Донецької області у 2014-2016 роках, а саме, внаслідок артилерійських обстрілів та пожежі.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 було розпочато антитерористичну операцію.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінету Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2914.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р с. Водяне, Ясинуватського району, Донецької області, відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

У статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справа №265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) зроблено висновок, що «передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним обов`язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов`язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення.

Позитивні обов`язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами.

Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте, залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.

Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.

Згідно зі змістом позовних вимог у цій справі позивач вважає, що вона має право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави за пошкодження (знищення) її майна згідно зі статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Вказує на порушення її прав, зокрема через недотримання державою зобов`язань щодо відсутності протягом тривалого часу адміністративного механізму відшкодування шкоди, що була спричинена.

Позивач, серед іншого, стверджувала, що вже з огляду на сам факт руйнування її майна внаслідок терористичного акту Держава Україна зобов`язана відшкодувати шкоду в розмірі реальної вартості такого майна.

У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов`язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).

Проте, судом під час розгляду справи не встановлено, що руйнування майна позивача відбулося саме внаслідок дій Держави України, тому справа не стосується права на відшкодування майнової шкоди, завданої саме відповідачем.

Жодних причинно-наслідкових зв`язків між проведенням силами Держави України АТО та руйнування майна позивача судом невстановлено.

Обставин порушення державою негативного конвенційного обов`язку для відшкодування матеріальної шкоди (за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи) в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначала.

При цьому, порушувати права та свободи може не тільки держава, навіть на території, де вона проводить АТО.

Якщо ж позивач вважає, що руйнування її майна відбулось внаслідок діяння рф, то за це не може бути відповідальною Україна.

Рф як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Україна є об`єктом збройної агресії з боку рф, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року №129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (далі - Звернення).

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії рф (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIIIЗаяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала рф державою-агресором (абзац шостий Звернення).

У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року)(абзац п`ятий пункту 1 Заяви).

27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).

Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях.

Рф своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України (пункт 3 Заяви).

Позивач не обґрунтовував, що Держава Україна до того моменту, як відбулось руйнування його майна внаслідок влучення снарядів, знала про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань, могла вжити, але не вжила заходи, які би усунули ризик для майна позивача.

Отже, матеріали справи не підтверджують порушення Державою Україною її обов`язку щодо вжиття належних заходів та недопущення руйнування будинку позивача внаслідок влучення снарядів.

У ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до Держави Україна про відшкодування майнової шкоди, завданої її майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, посилається на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», обґрунтовуючи розмір завданої їй шкоди опосередкованою вартістю знищеного будинку, керуючись статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

Разом із цим, передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.

Отже, посилання позивача, як на правову підставу позову, норми Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України є помилковими.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767 до Порядку внесені зміни, які набули чинності 08 вересня 2020 року та якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Порядку грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Зазначеним Порядком визначений механізм надання та розмір грошової компенсації постраждалим за зруйноване майно від держави, підстави для покладення на Державу Україну обов`язку відшкодувати шкоду заподіяну майну позивача відсутні.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року (справа №757/5115/21).

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 88, 213-215 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління ДСНС України у Донецькій області, Ясинуватську РДА про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті вчинення терористичних актів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 09 червня 2025 року.

Суддя О.Л. Бусик