Постанова

від 04.06.2025 по справі 916/2001/21

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2001/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ РОЙЧЕР - адвокат Глазов О.О.

від ГУ ДКСУ в Одеській області - Печорська А.О. в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю РОЙЧЕР

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.03.2025 (складено та підписано 21.03.2025, суддя Демешин О.А)

у справі №916/2001/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РОЙЧЕР

до Держави Україна в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_2

про стягнення 1 193 781,56 грн

ВСТАНОВИВ

У липні 2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСАІЯ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Держави Україна в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про стягнення з останнього 1 193 781,56 грн матеріальної шкоди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.11.2021 по справі № 916/2001/21 позов задоволено частково та стягнуто з держави в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ТОВ "ІСАІЯ" 819 855,77 грн шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу державної влади.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 22.11.2021 стягнуто з держави в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСАІЯ" 34 340 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2021 залишено без змін.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 стягнуто з Держави Україна в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСАІЯ" 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

08.07.2022 Господарським судом Одеської області видано накази на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2021, додаткового рішення від 22.11.2021 та додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2022.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.02.2025 замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні по виконанню наказу Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по справі № 916/2001/21 з Товариства з обмеженою відповідальністю ІСАІЯ на його правонаступника у цьому зобов`язані - Товариство з обмеженою відповідальністю РОЙЧЕР.

17.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю РОЙЧЕР звернулось до Господарського суду Одеської області з заявою про встановлення судового контролю, в порядку ч. 4 ст. 345-1, по справі №916/2001/21 в якій просило:

- встановити судовий контроль за виконанням наказу Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по справі №916/2001/21;

- зобов`язати Державну казначейську службу України подати у встановлений судом строк звіт про виконання наказу Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по справі №916/2001/21.

Заява мотивована тим, що вимоги наказу Господарського суду Одеської області у справі № 916/2001/21 не виконуються. Незважаючи на численні звернення та вжиті заходи, виконання судового рішення досі не здійснено у повному обсязі. Часткове безспірне списання коштів у сумі 188 897,96 грн, про яке повідомила Державна казначейська служба України, не є достатнім виконанням судового рішення, оскільки залишається непогашеним значний залишок заборгованості. Враховуючи те, що боржником за виконавчим документом у цій справі є орган державної влади, дії боржника та державного органу, на який покладено виконання виконавчого документу ДКСУ, порушують права стягувача, виникають підстави для застосування механізмів судового контролю та відповідного реагування суду у вигляді встановлення судового контролю за виконанням наказу Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по справі №916/2001/21 та зобов`язання ДКСУ подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.03.2025 по справі №916/2001/21 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю РОЙЧЕР про встановлення судового контролю, в порядку ч. 4 ст. 345-1 по справі.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю РОЙЧЕР про встановлення судового контролю, в порядку ч. 4 ст. 345-1, по цій справі, - не відповідає наведеним вимогам ГПК України.

Так, за твердженням суду першої інстанції, за приписами ст. 345-1 ГПК України суд не може зобов`язати Державну казначейську службу України подати у встановлений судом строк звіт про виконання наказу Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по цій справі, оскільки вказана особа - не була відповідачем по справі на стадії вирішення спору і не є боржником на стадії виконання судового рішення.

До того ж, як зазначено місцевим господарським судом, суд може зобов`язати боржника надати звіт про виконання судового рішення у господарських справах виключно у справах перелік яких наведено у частині 1 ст. 345-1 ГПК України, водночас, даний спір не відноситься до цього переліку.

Крім того, судом першої інстанції наголошено на тому, що в порушення вимог ч. 3 ст. 345-1 ГПК України, заявником не зазначено ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.03.2025 року по справі №916/2001/21 та ухвалити нове судове рішення, яким встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі №916/2001/21 та зобов`язати Державну казначейську службу України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у справі № 916/2001/21.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, з наступних підстав:

- щодо визначення фактичного боржника за виконавчим документом, необхідно врахувати, що відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду;

- специфіка виконання рішень у справах про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів полягає у тому, що виконання рішення суду здійснюється Казначейством, як особою, на яку покладено обов`язок виконання незалежно від наявності у відповідача по справі коштів на казначейських рахунках;

- суд першої інстанції не врахував доводи позивача, про застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 345-1 ГПК України, оскільки у даній справі предметом спору є вимога майнового характеру, а боржником є органом державної влади, а також дії боржника щодо невиконання судового рішення порушують права позивача, що вимагає додаткового судового контролю та відповідного реагування суду;

- поза увагою місцевого господарського суду також залишено те, що нормами чинного законодавства України в питанні про виконання рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів не передбачене відкриття виконавчого провадження, як в органах виконавчої служби із застосування ідентифікатора доступу до такого провадження.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 відкрито апеляційне провадження по справі №916/2001/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю РОЙЧЕР на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.03.2025 та призначено її до розгляду на 04.06.2025.

Головне управляння Державної казначейської служби України в Одеській області надало до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень ГУ ДКСУ в Одеській області зазначає, що не є відповідачем/боржником у цій справі та виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку неможливість зобов`язання останньої подати у встановлений судом строк звіт про виконання наказу Господарського суду Одеської області.

До того ж, як вважає ГУ ДКСУ в Одеській області, встановлення судового контролю по цій справі не передбачено пунктами 1-3 частини 1 статті 345-1 ГПК України, оскільки не стосується спорів визначених положеннями даної статті.

Під час судового засідання від 04.06.2025 представник апелянта підтримав вимоги та доводи за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник ГУ ДКСУ в Одеській області надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ст. 345-1 ГПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: 1) про захист ділової репутації; 2) що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 3) в інших спорах немайнового характеру. Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.

Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (ч.4 ст. 345-1 ГПК України).

Пунктом 5 ст. 345-1 ГПК України визначено, якщо відповідачем є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд під час ухвалення рішення суду за письмовою заявою позивача може зобов`язати такого відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення незалежно від характеру спору. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Такий звіт розглядається за правилами статей 345-3 і 345-4 цього Кодексу. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ст. 345-2 ГПК України суд розглядає заяву про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 345-1 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні за правилами статті 342 цього Кодексу.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У даному випадку, як вже було вказано вище, ТОВ РОЙЧЕР звернулось до Господарського суду Одеської області з заявою про встановлення судового контролю, в порядку ч. 4 ст. 345-1, в якій просило, зокрема зобов`язати Державну казначейську службу України подати у встановлений судом строк звіт про виконання наказу Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по справі №916/2001/21.

Разом з цим, як було вірно встановлено місцевим господарським судом, за приписами ч. 4 ст. 345-1 ГПК України суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору, виключно боржника по справі, який не виконує судове рішення.

У даному спорі відповідачем, та відповідно боржником з якого стягнути грошові кошти на користь позивача, є Держава Україна в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Відповідно, саме вказану особу суд має право зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В той же час, Державна казначейська служба України у даному спорі не є ані відповідачем, ані боржником, та відповідно не є стороною виконавчого провадження, тобто не є особою з якої має здійснюватися стягнення грошових коштів на користь позивача.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», нормами якого встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

За змістом частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація (далі за термінологією цього Закону «державне підприємство»), юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

У статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зазначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 виконання рішень рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року по справі №200/7261/13-ц зазначила, ДКС України не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на таке, судова колегія зазначає, що у даному випадку суд в порядку передбаченому ч. 4 ст. 345-1 ГПК України не може зобов`язати Державну казначейську службу України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, оскільки така не є боржником (відповідачем) по справі.

Разом з цим, колегія суддів з огляду на положення ч.4 ст. 345-1 ГПК України, погоджується із доводами апелянта про те, що на спірні правовідносини не розповсюджуються положення ч.1 ст. 345-1 ГПК, якими визначено вичерпний перелік категорій справ за якими суд може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, оскільки у даному випадку боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, а саме Держави Україна в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.

А тому, суд може зобов`язати такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору, як то передбачено ч.4 ст. 345-1 ГПК України.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта з приводу помилковості висновку суду першої інстанції про те, що в порушення вимог ч. 3 ст. 345-1 ГПК України, заявником не зазначено ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, з огляду на таке.

Як вже було вказано вище, враховуючу особу відповідача у цій справі, примусове виконання рішення суду здійснюється Державною казначейською службою України, відповідно, у даному випадку не може бути вказано ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, оскільки такий присвоюється лише під час відкриття виконавчого провадження в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження, зокрема щодо неврахування судом першої інстанції положень ч.4 ст. 345-1 ГПК України в частині визначення категорій справ в яких позивач наділений правом на подання відповідної заяви, а також помилкового зазначення про порушення позивачем ч. 3 ст. 345-1 ГПК України.

Однак, з урахуванням вірно встановленої судом першої інстанції обставини щодо невірного визначення позивачем особи, на яку у відповідності до приписів ч.4 ст. 345-1 ГПК України може бути покладено обов`язок подання у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішеня, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що підстави для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 21.03.2025 по справі №916/2001/21 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.03.2025 по справі №916/2001/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.06.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.