Рішення від 10.06.2025 по справі 465/9944/24

Справа № 465/9944/24

Провадження 2/465/919/25

РІШЕННЯ

Іменем України

10.06.2025 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Баран О.І.,

за участі секретаря судового засідання Балаболки В.В.

учасників справи:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: адвоката Іваницького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТО ХАНТЕР» (код ЄДРПОУ: 44038625, електронна адреса : iautohunter.llc@gmail.com, місцезнаходження: 79069, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 93А),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «БРИНЯ АВТО» (код ЄДРПОУ: 45000461, електронна адреса: brunyauto@gmail.com, місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд.16,кім. 4),

предмет позову: стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави,,

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року (вх.№36816/24) уповноважений представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Іваницький А. М. звернувся до Франківського районного суду м. Львова із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ХАНТЕР», у якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти, отримані без достатньої правової підстави у розмірі 82 200,00 грн.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.12.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с. 20-23).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 30.12.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 39-41).

Зважаючи на наявність у провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БРИНЯ АВТО» про захист прав споживача (справа № 686/20811/24), ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 30.12.2024 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «БРИНЯ АВТО».

8 квітня 2025 року (вх.№11075/25) від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 107-111).

17 квітня 2025 року (вх.№12219/25) від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 121-128).

13 травня 2025 року (вх.№14962/25) від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (а.с. 129-135).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15.05.2025 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (а.с. 137-139).

У судове засідання, призначене на 10.06.2025 відповідач та третя особа явки своїх представників не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, шляхом направлення судових повісток до електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд», які доставлено 15.05.2025 (а.с. 141-142).

Між тим у матеріалах справи є заява представника відповідача, адвоката Курилича Андрія Ярославовича, про проведення розгляду справи за його відсутності (вх.№14962/25 від 13.05.2025).

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 здійснив оплату ТОВ «АВТО ХАНТЕР» за послуги, які не були виконані, при цьому відсутність укладеного договору з ТОВ «АВТО ХАНТЕР» свідчить про те, що кошти отримано компанією без правової підстави. Як наслідок, вважає наявними підстави до повернення ТОВ «АВТО ХАНТЕР» на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих грошових коштів.

Відповідач, зважаючи на підстави позову, які полягають у невиконанні зобов`язань, а також на наявність спору, що розглядається в суді між позивачем та ТОВ «БРИНЯ АВТО», про захист прав споживачів, вважає вимоги позивача безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача у вступному слові вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити. Також у вступному слові більш детально, порівняно із заявами по суті справи, повідомив про фактичні обставини справи та підстави позову, зазначивши про те, що фактично позивач замовив певний транспортний засіб у ТОВ «БРИНЯ АВТО», уклавши договір комісії на надання послуг № 26748. Указаний договір передбачав організацію виконання його замовлення щодо аукціону транспортних засобів в Сполучених Штатах Америки, з доставкою транспортного засобу на територію України.

Під час співпраці за договором, на етапі завершення придбання автомобіля і початку процесу його транспортування з США до України, позивачу працівниками ТОВ «БРИНЯ АВТО» надіслано номер рахунку відповідача з обґрунтуванням наступного здійснення ним розвантаження з порту, доставки в Україну та певних брокерських послуг, в межах доставки обумовленого транспортного засобу.

Підставою позову є відсутність договору між позивачем і ТОВ «АВТО ХАНТЕР» та наявність правовідносин лише з третьою особою, ТОВ «БРИНЯ АВТО». Однак, оскільки саме ТОВ «БРИНЯ АВТО» не виконало свої зобов`язання за договором комісії та не передало позивачу транспортний засіб, тому позивач просить стягнути сплачені ним кошти на рахунок відповідача.

При цьому, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №202/2965/22, якою вказано на обов`язок повернути майно за правочинами, що не відбулися (у тому числі за договорами, що не були укладені).

Позивач у вступному слові вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити. Зазначив про те, що не звертав жодної уваги на відмінності у назвах між відповідачем і третьою особою, вважаючи ТОВ «БРИНЯ АВТО» і ТОВ «АВТО ХАНТЕР» однією і тією ж компанією. Почав їх розрізняти після телефонної розмови, коли йому ТОВ «БРИНЯ АВТО» повідомило про те, що вони цих коштів не отримували і повертати їх не будуть. Керівник відповідача у телефонній розмові також відмовив позивачу у поверненні коштів, вказавши на те, що кошти має повертати ТОВ «БРИНЯ АВТО».

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

25 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бриня Авто» (ЄДРПОУ: 45000461), в особі директора Діденка Руслана Андрійовича, що діяв на підставі довіреності №1 від 04.07.2023 (Комісіонером) з однієї сторони та позивачем (Комітентом) укладено договір комісії на надання послуг №26748 (надалі - Договір) (а.с. 14-16, 65-66).

За цим Договором Комітент доручає, а Комісіонер зобов`язується від свого імені, але за рахунок та в інтересах Комітента здійснити правочин з надання послуг щодо підбору, придбання та розмитнення автотранспортного засобу (надалі - Товару) (п. 1.1. Договору).

Підбір автотранспортного засобу та виставлення ставки Комісіонером на попередньо погоджений з Комітентом товар через власний аккаунт на онлайн-аукціонах автомобілів «Copart», «IAAI», «Manheim» (п. 1.3. Договору).

Комісіонер після оплати Комітентом виграного лоту відповідно до п. 2.3. Договору забезпечує доставку товару наземним вантажним транспортом з торгівельного майданчика аукціону на територію України третіми сторонами (п. 1.4. Договору).

Строк поставки товару визначається сторонами відповідно до розумних термінів на здійснення поставки щодо аналогічних товарів, але не може перевищувати 6 (шести) місяців (п. 1.5. Договору).

З метою виконання умов Договору Комісіонером Комітент відповідно до виставленого Комісіонером рахунку здійснює оплату, що становить 9 250,00 грн. на розрахунковий рахунок Комісіонера, вказаний у Договорі, одразу з моменту укладення цього Договору. Підбір, огляд та бронювання Товару здійснюється тільки після оплати платежу (п. 2.2. Договору).

По виграному лоту Комітент зобов`язується здійснити оплату вартості ставки на аукціонні збори на рахунок та у строки, визначені дилером (п. 2.3. Договору).

3 метою здійснення експедирування, вивантаження, підготовки транзитних транспортних документів та транспортування товару в пункт доставки товару: Україна, митний пост «Житомир», вул. Садова, 4 - Комітент зобов`яжеться здійснювати попередню повну оплату з доставки товару, вартість якої встановлюється третьою стороною (транспортною компанією) (п. 2.4. Договору).

За взаємною домовленістю сторін оплата з доставки товару, зазначена в п. 2.4 Договору, може бути здійснена Комісіонером з обов`язковим відшкодуванням Комітентом Комісіонеру вартості такої доставки до моменту завантаження товару (п. 2.5. Договору).

Для проведення декларування та розмитнення Товару з подальшим випуском для вільного обігу на митній території України до моменту прибуття Товару на територію України Комітент сплачує третій стороні визначену нею суму (п. 2.6. Договору).

За взаємною домовленістю Сторін оплата за проведення декларування та розмитнення Товару, зазначена в п. 2.6 нього Договору, може бути здійснена Комісіонером з обов`язковим відшкодуванням Комітентом Комісіонеру визначеної третьою стороною суми до моменту прибуття Товару на територію У країни (п. 2.7. Договору).

Підібраний, придбаний, доставлений та розмитнений Комісіонером товар передається Комітенту за Актом приймання-передачі (п. 3.1. Договору).

Пунктами 3.4 - 3.6. Договору унормовано порядок реагування у випадку наявності претензій до товару.

Пунктом 3.7. Договору встановлено, що право власності на товар, а також всі ризики, які пов`язані із втратою, пошкодженням або знищенням товару переходять від комісіонера комітенту з моменту підписання обома сторонами акта. Після його підписання будь-які претензії не приймаються.

Розділом 7 Договору визначено його умови щодо строку дії та зазначено про те, що він набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами та діє до його повного виконання (п. 7.1. Договору).

Пунктом 7.4. Договору передбачено можливість його розірвання за взаємною згодою сторін.

Пунктом 7.5 Договору встановлено, що кожна із сторін має право розірвала цей Договір в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомивши про не другу сторону не менше ніж за 30 (тридцять) днів. У випадку невиконання однією із сторін взятих на себе зобов`язань за Договором. Договір не може бути розірваний в односторонньому порядку до моменту виконання обома сторонами взятих на себе зобов`язань.

Двома місяцями пізніше, 28.05.2024 позивач, через мобільний банкінг АТ «Ощадбанк» на рахунок отримувача НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Таскомбанк» на ТОВ «АВТО ХАНТЕР» (ЄДРПОУ: 44038625) здійснив оплату в сумі 82200,00 грн., із призначенням платежу: «Оплата за автомобіль Ауді А4 win: НОМЕР_3 (вигрузка з порту; доставка в Україну; брокерські послуги 2000 дол.США), з ПДВ» (а.с. 8, 70).

25 липня 2024 року позивач на ім`я відповідача склав запит на повернення коштів, відповідно до змісту якого просив повернути йому на його рахунок 82200,00 грн., зазначивши мовою оригіналу:

«у зв`язку з порушенням та невиконанням умов договору, компанією ТОВ «Бриня Авто», яка визначила Вас третьою стороною, по виконанню умов Договору. Претензії щодо відшкодування Вам затрат по виконаній роботі прошу адресувати в ТОВ «Бриня Авто» (а.с. 11, 68).

Як вбачається із матеріалів справи спір між сторонами виник у зв`язку із неотриманням позивачем послуг за Договором.

Оцінка судом

За змістом статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії - один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов`язків). Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах. Натомість особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору (постанови Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 910/7149/21, від 25.04.2023 у справі № 910/6474/20, п. 52 постанови від 30.04.2024 у справі № 910/6474/20).

Також Верховний Суд у постанові від 17.07.2024 у справі № 910/5822/23 зазначив про те, що договори комісії можуть укладатись з метою доручення комісіонерові вчинення будь-яких, не заборонених законом і таких, що не суперечать правовому статусу сторін, правочинів.

Відповідно до статті 1014 ЦК України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Зміст вказівок комітента складають умови правочину, який повинен вчинити комісіонер, зокрема, про сторони, ціну товару, порядок оплати, тощо. Закон не покладає на комітента обов`язку давати комісіонеру детальні вказівки, водночас, комісіонер, хоча і наділений свободою у виборі способів та порядку доручення, але обмежений обов`язком виконати доручення відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що як правило ставляться.

Такі висновки щодо застосування статей 1011, 1014 ЦК України також викладено у п. 54 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 910/6474/20.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (частина перша статті 1022 ЦК України).

Ще однією особливістю договору комісії є відповідальність комісіонера перед комітентом за невиконання третьою особою договору, у разі, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере) (частина третя статті 1016 ЦК України), а також, якщо комісіонер доведе що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки (частина третя статті 1017 ЦК України).

У п. 68 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 910/6474/20 зазначено, що наведені норми ЦК України безпосередньо не пов`язують відповідальність комісіонера з наявністю чи відсутністю вини у його діях (бездіяльності) та/або діях (бездіяльності) третьої особи. Єдиними двома винятками, коли це загальне правило не застосовується, є необачність комітента при виборі третьої особи (контрагента), з якою укладається договір, або наявність делькредере - поруки комісіонера перед комітентом за виконання правочину, укладеного комісіонером з третьою особою.

Частиною четвертою статті 1016 ЦК України передбачено, що у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Особливістю договору комісії є те, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (частина перша статті 1018 ЦК України). Комісіонер, який придбав майно в інтересах комітента, незважаючи на те що він діяв від власного імені, не може вважатися власником такого майна.

Договір комісії за своєю природою не є договором про відчуження майна, оскільки предметом такого договору є винятково правовідносини з надання послуг.

Під час комісії не відбувається передача права власності від комісіонера до комітента - комітент хоча і не бере участі в угоді з придбання/реалізації майна, проте він весь час залишається власником цього майна або відповідних грошових коштів.

Тобто право власності на придбане за договором комісії переходить безпосередньо від комітента до третіх осіб або від третіх осіб до комітента. Комісіонер права власності на це майно не набуває.

Що ж до посилань представника позивача на необхідність врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21, то Суд зазначає, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня постанова Верховного Суду, на яку посилається представник позивача, тому Суд побавлений можливості надання відповідної правової оцінки таким посиланням

Аналогічне застереження щодо відсутності такої постанови зроблено у постановах Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23, від 19.03.2024 у справі № 910/11369/23 (п. 51), від 09.04.2024 у справі № 910/3269/23.

Предметом спору у справі №202/2965/21 було стягнення аліментів. Судом у справі ухвалено заочне рішення, яке не було предметом перегляду судів вищих інстанцій (https://reyestr.court.gov.ua/Review/100457894).

Крім цього, суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду та/або Верховного Суду України (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування (ухвала Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 910/5822/23).

Між тим, незважаючи на те що представник позивача допустив помилку у зазначенні номера справи для її пошуку у Єдиному державному реєстрі судових рішень, суд вважає за необхідне врахувати подібні за змістом висновки, до тих, на які посилається позивач.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Необхідно виходити з того, що правова підстава отримання (набуття) майна відсутня у тому разі, коли відбувся перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується безпосередньо на вимозі закону, або суперечить меті існування правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальне правило частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах: отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності отримання такого виконання.

Під правовою підставою збагачення повинна розумітися певна економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом, або така, що ґрунтується безпосередньо на законові. Одночасна наявність цих двох елементів: відповідність збагачення економічній меті надання майна, юридичного факту (норми закону), що легітимізує цю мету, є необхідною для того, щоб збагачення однієї особи за рахунок іншої вважалося підставним та правомірним.

Залежно від того, в якій формі виражається недолік правової підстави, що породжує обов`язок повернути майно, можна виокремити, зокрема, такий вид безпідставного збагачення як збагачення, правова підстава якого була відсутньою з самого початку (ab initio sine causa). До таких можна віднести, наприклад, передачу майна за правочинами, що не відбулися (у тому числі за договорами, що не були укладені).

У такому випадку відбувається збагачення, хоча й з волі потерпілого, проте, яке не засноване на правомірному юридичному фактові. Таке збагачення виникає внаслідок передачі майна як виконання за договором, який не було укладено.

Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 23.11.2022 у справі № 947/3879/20,

від 20.11.2024 у справі № 760/2625/22.

За обставин цієї справи, суд дійшов висновку про те, що відсутність договору безпосередньо між позивачем та відповідачем не є підставою для висновку про задоволення позову, оскільки особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах. Натомість особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Відповідач отримав кошти за надання частини послуг, безпосередньо пов`язаних із Договором. Крім цього, суд бере до уваги доводи відповідача про наявність спору між позивачем та комісіонером, про захист прав споживачів, який також вказує на відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача до відповідача про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави.

З урахуванням встановлених обставин справи, норм законодавства, висновків Верховного Суду про застосування норм права, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі наведеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ХАНТЕР», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «БРИНЯ АВТО» про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Повний текст судового рішення складено 11.06.2025.

Суддя: Баран О.І.