Постанова

від 03.06.2025 по справі 922/2296/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/2296/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

відповідача - Лагутін І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (судді: Попков Д. О. - головуючий, Стойка О. В., Медуниця О. Є.) та рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 (суддя Жельне С. І.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів: 1) Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо", 2) Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота"

про стягнення коштів 736 947,56 доларів США, що еквівалентно 29 873 938 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо" (далі - КП "Салтівське трамвайне депо") та Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3" (далі - КП "Тролейбусне депо № 3") про стягнення солідарно з відповідачів 603 974,22 доларів США та 3% річних у сумі 132 973,34 доларів США.

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 526, 530, 553, 554, 556, 611, 625 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що у зв`язку з невиконанням КП "Салтівське трамвайне депо" зобов`язань з погашення кредиту за договором від 22.11.2011 № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) з позивача, як заставодавця за договорами застави від 04.06.2014 № 27/1 та від 28.05.2014 № 27/2 було списано грошові кошти у сумі 1 767 000 доларів США.

15.01.2015 між позивачем та КП "Салтівське трамвайне депо" як боржником було укладено договір № 15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань та додаткову угоду від 29.04.2015 № 1 до нього, відповідно до умов яких кредитор зобов`язався надати боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США, а боржник зобов`язався виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк, а саме до 27.12.2016.

Також в забезпечення виконання зобов`язань за договором про відстрочення грошових зобов`язань від 15.01.2015 № 15/01/2015 з додатковою угодою від 29.04.2016 № 1, між позивачем та КП "Тролейбусне депо № 3" було укладено договір поруки від 29.12.2016.

Отже, позивач зазначав, що КП "Салтівське трамвайне депо" має перед позивачем заборгованість у сумі 603 974,22 доларів США і вказана заборгованість з урахуванням 3% річних у сумі 132 973,34 доларів США підлягають стягненню у солідарному порядку з відповідачів.

Також позивач подав до суду клопотання, в якому в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просив здійснити нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повної оплати основного боргу, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з КП "Салтівське трамвайне депо" на користь ОСОБА_1 .

1.3. КП "Тролейбусне депо № 3" у відзиві на позовну заяву просило: закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України з підстави порушення правил предметної юрисдикції; застосувати позовну давність, з огляду на те, що підставою для пред`явлення позовних вимог є невиконання грошового зобов`язання боржника (КП "Салтівське трамвайне депо") перед кредитором ( ОСОБА_1 ) граничним терміном виконання основного зобов`язання за договором про відстрочення грошових зобов`язань від 15.01.2015 з урахуванням додаткової угоди, визначено 27.12.2016, а тому строк позовної давності слід обраховувати з 28.12.2016 по 28.12.2019; відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку із припиненням зобов`язань за договором від 29.12.2016.

1.4. КП "Салтівське трамвайне депо" подало до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, вказуючи на те, що граничним терміном виконання основного зобов`язання, який передбачений договором про відстрочення грошових зобов`язань від 15.01.2015 з урахуванням додаткової угоди, було визначено 27.12.2016, тобто строк позовної давності слід рахувати з 28.12.2016 по 28.12.2019. Відповідач вказував на те, що у цьому випадку відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України не відбулося переривання позовної давності, оскільки згідно з актом звіряння розрахунків від 01.11.2021 боржник останній платіж здійснив 24.06.2016, тобто до настання граничного терміну виконання основного зобов`язання.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки термін повернення заборгованості згідно з договором був встановлений 27.12.2016, то позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості сплинула 28.12.2019, у той час як до суду позивач звернувся з позовом лише у 2024 році, тобто поза межами позовної давності, а обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, судом не встановлено.

При цьому суд першої інстанції вказав на те, що посилання позивача на переривання позовної давності у зв`язку із визнанням КП "Салтівське трамвайне депо" та підписання відповідачем акта звіряння взаємних розрахунків на 01.11.2021 виникли вже після спливу позовної давності, а тому не є переривання позовної давності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до КП "Тролейбусне депо № 3" як додаткових вимог через встановлення обставин про пропуск позовної давності та відмову у солідарному стягненні грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США з відповідачів саме у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено відповідачами.

Оскільки судом встановлено пропущення строків позовної давності за основною вимогою, за цих підстав не підлягають задоволенню і похідні вимоги від неї про солідарне стягнення з відповідачів 3 % річних у розмірі 132 973,34 доларів США.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 в частині відмови у задоволені позовних вимог до КП "Тролейбусне депо № 3" про стягнення 3% річних у розмірі 132 973,34 доларів США, викладено її в редакції мотивувальної частини цієї постанови, а саме скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 в частині відмови у задоволені позовних вимог до КП "Тролейбусне депо № 3" про стягнення грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з КП "Тролейбусне депо № 3" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у гривнях у розмірі, який є еквівалентним сумі 603 974,22 доларів США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день платежу. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 залишено без змін, здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що попри відсутність у матеріалах справи доказів припинення КП "Салтівське трамвайне депо" спірних грошових зобов`язань перед позивачем шляхом їх виконання чи у інший передбачений діючим законодавством спосіб, правильним є висновок суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволені всіх заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Салтівське трамвайне депо" з мотивів спливу позовної давності у відповідності до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України.

Натомість щодо вимог до КП "Тролейбусне депо № 3", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість повного відхилення судом першої інстанції позовних вимог до КП "Тролейбусне депо № 3" через допущене порушення норм матеріального права, вказавши, на те, що оскільки на момент подання ОСОБА_1 як кредитором позову до суду (03.07.2024) з вимогами, у тому числі, і до КП "Тролейбусне депо № 3" як поручителя, визначений відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України умовами самого договору преклюзивний строк чинності поруки (до 30.12.2027) ще не сплив, а строк виконання забезпеченого цієї порукою зобов`язання вже настав (27.12.2016), тому підстав для відхилення вимог з мотивів припинення поруки (інші визначені законом підстав такого припинення з матеріалів справи не вбачаються і учасниками не згадуються) немає.

Водночас виключення пунктом 2.3 договору поруки від 29.12.2016 з обсягу відповідальності поручителя, зокрема вимог щодо процентів річних, що відповідає приписами частини 2 статті 553 та частини 3 статті 554 Цивільного кодексу України, однак залишено поза увагою позивачем та судом першої інстанції, зумовлює відмову по суті у задоволені вимог до КП "Тролейбусне депо № 3" про стягнення 3% річних, визначених у розмірі 132 973,34 доларів США.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025, КП "Тролейбусне депо № 3" у касаційній скарзі просить її скасувати в частині скасування рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Тролейбусне депо № 3", а також просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 в частині мотивів відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Тролейбусне депо № 3" про стягнення грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та застосовано норму права, а саме частину 4 статті 559 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм права.

Так, відповідно до усталеної практики Верховного Суду саме умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24.09.2014 у справі № 6-106цс14, від 20.04.2016 у справі № 6-2662цс15, від 22.06.2016 у справі № 6-368цс16, від 29.06.2016 у справі № 6-272цс16, від 29.03.2017 у справі № 6-3087цс16, від 14.06.2017 у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22.08.2018 у справі №2-1169/11(провадження № 14-265цс18), від 27.03.2019 у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

З посиланням на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.08.2018 у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та у постанові від 04.07.2023 у справі № 2-1268/11 (провадження № 14-2цс23), заявник касаційної скарги звертає увагу на тому, що з огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Відповідно до пункту 7.2 договору поруки від 29.12.2016, укладеного між ОСОБА_1 (кредитор) та КП "Тролейбусне депо № 3" (поручитель), порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Отже, скаржник наголошує, що сторони скориставшись свободою договору встановили конкретний строк дії поруки, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає перше речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України стосовно того, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22.03.2018 у справі № 910/2774/17 сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов`язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов`язання за кредитним договором).

Проте суд апеляційної інстанції не врахував положення пункту 7.2 договору поруки щодо її припинення та всупереч наведеним висновкам Верховного Суду пов`язав строк дії поруки з іншими, аніж передбаченими законом, обставинами. Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив передбачений сторонами договору поруки "граничний строк виконання зобов`язань" зі "строком дії поруки".

3.1.2. Заявник касаційної скарги також вказує на те, що суд апеляційної інстанції зробив висновок про чинність поруки пославшись на те, що КП "Тролейбусне депо № 3" здійснювало платежі на користь кредитора у період 29.12.2016 по 09.06.2021.

Однак, практика Верховного Суду також передбачає випадки коли поручитель помилково здійснює платежі на виконання договору поруки, у той час, як порука є припиненою.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №2- 1268/11 (провадження № 14-2цс23), на яку суд апеляційної інстанції посилався в оскаржуваній постанові, зроблено зокрема висновки про те, що строк, передбачений частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

3.1.3. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 3 частини 1 статті 3, статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України, оскільки суд у постанові вказав на те, що сторони договору поруки не є вільними у визначенні порядку та строків виконання зобов`язань.

У той же час, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

У постанові від 01.06.2021 № 910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.

Судом апеляційної інстанції всупереч наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду не встановлено обставин з якими закон пов`язує можливість обмеження свободи договору.

3.1.4. При цьому скаржник вказує на те, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП "Тролейбусне депо № 3" є правильним, проте мотиви такої відмови мали бути викладені з огляду на відсутність підстав для задоволення позову по суті, а не з підстав пропуску строку позовної давності, відповідно таке рішення суду першої інстанції має бути змінене судом касаційної інстанції.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на те, що скаржник стверджує про припинення поруки, оскільки відповідно до пункту 7.2 договору поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Однак, враховуючи системний аналіз положень договору поруки, поведінку сторін договору та засади справедливості і добросовісності, позивач вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що строк чинності правовідносин поруки у цьому випадку встановлено сторона у пункті 3.2 договору поруки як "граничний строк виконання зобов`язань" поручителем до 30.12.2027.

З посиланням на положення статей 543, 554 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 вказує на те, що поручитель виконує зобов`язання боржника, а солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Так, матеріалами справи підтверджується, що КП "Салтівське трамвайне депо" не виконало свої грошові зобов`язання у встановлені договором строки, а КП "Тролейбусне депо № 3" згідно з договором поруки від 29.12.2016 поручилося за виконання зобов`язань і на виконання своїх зобов`язань з вказаним договором поруки виконувало грошові зобов`язання у період 29.12.2016 по 09.06.2021.

Після спливу 30.12.2027 (граничного строку виконання зобов`язань) зобов`язання поруки припиняться і позивач не зможе вимагати виконання поручителем грошових зобов`язань боржника.

Також у відзиві на касаційну скаргу представник позивача вказав, що орієнтований (попередній) розмір судових витрат під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, а саме витрати на правничу професійну допомогу становитимуть 10 000,00 грн.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 22.11.2011 між КП "Салтівське трамвайне депо" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" (Банк) укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 217, відповідно до якого у період з 22.11.2011 по 19.11.2012 Банк за наявності вільних кредитних ресурсів зобов`язався надати позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 17 000 000 грн. (ліміт) без додаткових спеціальних переговорів, а позичальник зобов`язався повернути кредит у строк не пізніше 19.11.2012 та сплатити проценти за користування ним за ставкою 22,5% річних на визначених договором умовах. Сторонами укладалися додаткові угоди до цього договору, якими, серед іншого, змінено валюту надання кредитної лінії з гривні на долар США, а саме додаткові угоди від 12.12.2011 № 1, від 12.03.2012 № 2, від 06.09.2012 № 3, від 19.11.2012 № 4, від 15.11.2013 № 5;

- згідно з договором про зміни від 23.05.2014 № 6 до договору на кредитну лінію (невідновлювальну) від 22.11.2011 № 217, сторони внесли зміни до договору на кредитну лінію (невідновлювальну) шляхом викладення пункту 1.1 договору в такій редакції: "У період з 15 листопада 2013 р. по 14 листопада 2014 р. Банк за наявності вільних кредитних ресурсів зобов`язується надати Позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 1 780 000 дол. США без додаткових спеціальних переговорів, а Позичальник зобов`язується повернути кредит за наступним графіком: період: 15.11.2013- 03.06.2014 - залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом (ліміт): 1 780 000 доларів США; період: 04.06.2014 - 04.11.2014 - залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом (ліміт): 13 000 доларів США; у строк не пізніше 14 листопада 2014 р. та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 14,5 % річних на визначених Договором умовах";

- 23.05.2014 між ОСОБА_1 (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" (заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав № 217/1, за умовами якого в забезпечення виконання всіх вимог заставодержателя до КП "Салтівське трамвайне депо" (боржник) за договором на кредитну лінію (невідновлювальну) від 22.11.2011 № 217 та всіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому щодо змін умов основного зобов`язання - збільшення, зменшення відсоткової ставки, строку дії основного зобов`язання, зменшення, збільшення розміру кредиту тощо), а саме повернення кредиту у розмірі 1 780 000 дол. США у строк 14.11.2014, сплати відсотків за користування кредитом за ставкою 14,5% річних в порядку згідно з умовами кредитного договору, неустойки та інших можливих витрат заставодержателя, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником зобов`язань за кредитним договором, заставодавець передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права за договором № 1963ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 25.03.2014, а саме право вимоги заставодавця до заставодержателя щодо повернення 163 000 доларів США на умовах депозитного договору. Згідно з договором про зміни від 27.05.2014 до договору застави майнових прав № 217/1 сторонами викладено пункт 1.1 договору в іншій редакції, зокрема, передбачено, що заставодавець передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права за договором № 1963 ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 25.03.2014, а саме право вимоги заставодавця до заставодержателя щодо повернення 1 687 000 доларів США на умовах депозитного договору;

- 28.05.2014 між ОСОБА_1 (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" (заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав № 217/2, за умовами якого у забезпечення виконання всіх вимог заставодержателя до КП "Салтівське трамвайне депо" (боржник) за договором від 22.11.2011 № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) та всіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому щодо змін умов основного зобов`язання - збільшення, зменшення відсоткової ставки, строку дії основного зобов`язання, зменшення, збільшення розміру кредиту тощо), а саме повернення кредиту у розмірі 1 780 000 доларів США у строк 14.11.2014, сплати відсотків за користування кредитом за ставкою 14,5% річних в порядку згідно з умовами кредитного договору, неустойки та інших можливих витрат заставодержателя, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником зобов`язань за кредитним договором, заставодавець передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права за договором № 1962ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 24.03.2014, а саме право вимоги заставодавця до заставодержателя щодо повернення 80 000 доларів США на умовах депозитного договору;

- листом від 12.06.2014 № 2586 ПАТ "Банк Золоті Ворота" повідомило ОСОБА_1 , що у зв`язку з невиконанням КП "Салтівське трамвайне депо" зобов`язань з погашення кредиту згідно з договором від 22.11.2011 № 217 на кредитну лінію (невідновлювальну) 04.06.2014 було списано за договором застави 217/1 майнових прав від 23.05.2014 та договором застави 217/2 майнових прав від 28.05.2014, укладеними між АТ "Банк Золоті Ворота " та ОСОБА_1 , суму у розмірі 1 767 000 доларів США в рахунок погашення простроченого кредиту КП "Салтівське трамвайне депо". Списання коштів АТ "Банк Золоті Ворота" з депозитних рахунків ОСОБА_1 у загальному розмірі 1 767 000 в рахунок погашення кредитних зобов`язань КП "Салтівське трамвайне депо" підтверджується виписками по особовому рахунку за період з 04.06.2014 по 04.06.2014 від 13.06.2014;

- 27.08.2014 ОСОБА_1 звернувся до КП "Салтівське трамвайне депо" з вимогою № 27-8/14 про відшкодування у розмірі 1 767 000 доларів США, що на день звернення з вимогою за офіційним курсом гривні до долару встановленому НБУ становило 24 545 351,06 гривень;

4.3. Суди попередніх інстанцій також установили, що 15.01.2015 між ОСОБА_1 (кредитор за договором) та КП "Салтівське трамвайне депо" (боржником за договором) було укладено договір № 15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у національній валюті України у сумі еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США строком до 30.04.2015, а боржник зобов`язався виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк (пункт 1.1 договору).

У пункті 1.2 договору від 15.01.2015 № 15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань сторони визначили, що під грошовими зобов`язаннями у розмірі 1 767 000,00 доларів США сторони розуміють зобов`язання боржника по відношенню збитків, спричинених кредитору:

1) зверненням стягнення на належні кредитору майнові права за договором №1963ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 25.03.2014 відповідно до умов договору застави майнових прав від 23.05.2014 № 217/1, зі змінами між ПАТ "Банк Золоті Ворота" та ОСОБА_1 у розмірі 1687 000,00 доларів США;

2) зверненням стягнення на належні кредитору майнові права за договором № 1962ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 24.03.2014 відповідно до умов договору застави майнових прав від 28.05.2014 № 217/2 між ПАТ "Золоті Ворота" та ОСОБА_1 у розмірі 80 000,00 доларів США (вісімдесят тисяч доларів США);

що на моменту звернення за офіційним курсом гривні до долару США за встановленим НБУ курсом становило 20 909 453,47 гривень.

Згідно з пунктом 1.3 договору від 15.01.2015 № 15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань відстрочена сума грошових зобов`язань сплачується боржником у національній валюті України на розрахунковий рахунок кредитора, вказаний у розділі 7 договору, та визначається за офіційним курсом гривні по відношенню до долару США, встановленому НБУ на день платежу (сплати боргу).

Відповідно до додаткової угоди від 29.04.2015 № 1 до договору про відстрочення грошових зобов`язань від 15.01.2015 № 15-01/15 внесено зміни до пункту 1.1 розділу 1 "Предмет та умови договору" із викладення його в такій редакції: "1.1. Кредитор зобов`язується надати Боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США строком до 27.12.2016, а Боржник зобов`язується виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк".

4.4. Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, 29.12.2016 між ОСОБА_1 (кредитор) та КП "Тролейбусне депо № 3" (поручитель) було укладено договір поруки, який погоджено Директором департаменту інфраструктури Харківської міської ради, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання КП "Салтівське трамвайне депо" (боржник) обов`язку щодо сплати кредиторові визначеної у пункті 1.3 договору грошової суми (пункт 1 договору поруки).

Сторонами договору поруки також передбачені такі його умови:

- зобов`язання, яке забезпечується порукою - договір про відстрочення грошових зобов`язань від 15.01.2015 № 15/01/2015 з додатковою угодою від 29.04.2016 № 1 (пункт 1.2 договору поруки);

- згідно з пунктом 1.3 договору поруки предмет основного договору - відстрочення грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США строком до 27.12.2016;

- у пункті 2.1 договору поруки сторони встановили солідарну відповідальність боржника та поручителя перед кредитором за належне виконання грошового зобов`язання;

- згідно з пунктом 2.3 договору поруки поручитель не відповідає за сплату боржником процентів за користування чужими грошовими коштами, процентів річних за прострочення їх повернення, за сплату неустойки (штрафу, пені), відшкодування інфляційних витрат тощо;

- у пункті 3.1 договору поруки сторони домовились, що сплата грошового зобов`язання буде здійснюватися поручителем частинами протягом 10 років до повної виплати грошової суми зазначеної в пункті 1.3 цього договору. Періодичність погашення та сума внесків буде залежати від фінансової спроможності поручителя;

- за умовами пункту договору поруки граничний строк виконання зобов`язання за цим договором встановлюється до 31.12.2027. Поручитель має право виконати свій обов`язок достроково;

- відповідно до пункту 3.4 договору поруки сума грошового зобов`язання сплачується поручителем у національній валюті України на розрахунковий рахунок кредитора вказаний у розділі 9 цього договору який визначається по офіційному курсу по відношенню до долару США, встановленому НБУ на день платежу (сплати боргу);

- згідно з пунктом 7.2 договору порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Суди установили, що основним боржником (КП "Салтівське трамвайне депо") та поручителем (КП "Тролейбусне депо № 3") здійснювалися платежі в рахунок погашення зобов?язань перед кредитором ( ОСОБА_1 ), що відображено в підписаному без зауважень між кредитором та боржником акті звірення розрахунків станом на 01.11.2021, зі змісту якого убачається, що останній платіж, відображений у цьому акті боржником здійснено 24.06.2016, а поручитель (КП "Тролейбусне депо № 3") в період з 29.12.2019 по 09.06.2021 регулярно здійснював платежі за договором поруки на користь кредитора, які в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на момент кожного платежу у сумі становлять 971 032,08 доларів США.

Крім того факт здійснення поручителем зазначених платежів на користь кредитора на виконання своїх зобов`язань за договором поруки від 29.12.2016 за зобов`язаннями боржника підтверджується банківськими виписками з рахунку.

Так, з урахуванням сум еквіваленту здійснюваних у період до 24.06.2016 платежів боржника (КП "Салтівське трамвайне депо") у загальному розмірі 191 993,7 доларів США, та платежів поручителя (КП "Тролейбусне депо № 3") у період з 29.12.2016 по 09.06.2021 в еквіваленті 971 032,08 доларів США, в акті звірення розрахунків зафіксований обсяг невиконаних перед ОСОБА_1 станом на 01.11.2021 грошових зобов?язань в еквіваленті 603 974,22 доларів США.

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ОСОБА_1 про стягнення солідарно з КП "Салтівське трамвайне депо" та КП "Тролейбусне депо № 3" про стягнення солідарно відповідачів 603 974,22 доларів США та 3% річних у сумі 132 973,34 доларів США, з посиланням, зокрема, на положення статей 553, 554, 556, 611, 625 Цивільного кодексу України, вказуючи на солідарний обов`язок відповідачів сплатити кошти відповідно до укладеного між ОСОБА_1 та КП "Тролейбусне депо № 3" договором поруки внаслідок невиконання боржником своїх зобов`язань.

4.6. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 вказаного Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 509 вказаного Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 530 вказаного Кодексу якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з статтею 553 зазначеного Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За змістом частин 1, 2 статі 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 1 статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов`язання.

Статтею 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до частин 1, 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

У пункті 117 постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 у справі № 161/8822/19 зазначено, що строк, передбачений частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18, пункт 62), від 19.06.2019 у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19,пункт 76), від 03.07.2019 у справі № 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19, пункт 59), а також постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

4.7. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , вказав, що за висновком судової колегії строк чинності правовідносин поруки у розглядуваному випадку встановлено сторонами у пункті 3.2 договору поруки як "граничний строк виконання зобов?язань" поручителем - до 30.12.2027:

- таке розуміння умов договору його сторонами узгоджується із обставинами здійснення поручителем платежів за договором поруки на користь кредитора у період 29.12.2016 по 09.06.2021, тоді як інший підхід (і застосування правила (2) визначення чинності поруки) зумовлював би припинення таких дій останнім у світлі принципу розумності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) з 28.06.2017, хоча поручителем після цієї дати було здійснено 36 платежів, що за стандартом статті 79 Господарського процесуального кодексу України більшої вірогідності не може розцінюватися як помилкові дії;

- регулярне вчинення поручителем платежів у значному розмірі з посиланням у призначенні платежу на виконання договору поруки від 29.12.2016 у межах до спливу визначеного сторонами граничного строку виконання зобов?язань у світлі принципу "заборони суперечливої поведінки", як складника презюмованої частини 5 статті12 Цивільного кодексу України добросовісної поведінки (і розумної також), породжує легітимні очікування Кредитора на можливість розраховувати на забезпеченість зобов?язань порукою і можливість отримання від поручителя їх виконання замість основного боржника у межах встановленого преклюзивного строку до 31.12.2027;

- оскільки на момент подання ОСОБА_1 як кредитором позову до суду (03.07.2024) з вимогами, у тому числі, і до поручителя, визначений у відповідності до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України умовами самого договору преклюзивний строк чинності поруки (до 30.12.2027) ще не сплив, а строк виконання забезпеченого цієї порукою зобов`язання вже настав (27.12.2016), тому підстав для відхилення вимог з мотивів припинення поруки (інші визначені законом підстав такого припинення з матеріалів справи не вбачаються і учасниками не згадуються) не має.

4.8. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, згідно з пунктом 7.2 договору поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Проте здійснюючи розгляд справи суд апеляційної інстанції не з`ясовував питання щодо пред`явлення кредитором поручителю вимоги саме протягом шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов`язання, визначеного 28.12.2016.

Також за змістом частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України якщо строк поруки не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя.

Однак суд апеляційної інстанції не з`ясовував питання стосовно того, чи кредитор ( ОСОБА_1 ) відповідно до положень частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України пред`являв позов до поручителя протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання (28.12.2016 згідно з договором від 15.01.2015 № 15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань).

Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з КП "Тролейбусне депо № 3" на користь ОСОБА_1 грошових коштів у гривнях у розмірі, який є еквівалентним сумі 603 974,22 доларів США за курсом НБУ на день платежу, не перевірив розрахунок заявлених до стягнення коштів та не навів обґрунтувань про стягнення всієї суми з одного з відповідачів виходячи з вимог позовної заяви про солідарне стягнення грошових коштів як з КП "Тролейбусне депо № 3" , так і з КП "Салтівське трамвайне депо".

4.9. За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Згідно з частинами 1, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.3. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 922/2296/24 скасувати, справу передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак