Постанова

від 05.12.2007 по справі 15/410-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 05 грудня 2007 р.                                                                                   

№ 15/410-б 

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі

:

Полякова Б.М., -головуючого

(доповідач у справі),

Катеринчук Л.Й.,

Ткаченко Н.Г.

розглянувши касаційну скаргу

ВАТ "Київська стрічкоткацька

фабрика" в особі  Голови правління

ОСОБА_1

на постанову 

від 26.06.2007 р. господарського

суду м. Києва

у справі

№ 15/410-б  господарського суду м. Києва

за заявою

Дочірнього підприємства

"Торговий дім "Текстиль-Полімер", м. Київ

до

ВАТ "Київська стрічкоткацька

фабрика", м. Київ

про

банкрутство

в судовому

засіданні взяли участь представники:

ініціюючого кредитора

Манжола Д.В., довір.;

заявника касаційної скарги

Гладишенко М.І., довір.;

ТОВ "Всеукраїнська

реєстраційна компанія "КОРТА"

Буличов О.А., довір.

та гр. ОСОБА_1, голова правління

боржника

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Торговий

дім "Текстиль-Полімер" звернулося до господарського суду м. Києва з

заявою про визнання ВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика" банкрутом в

порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом” (далі -Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду м.

Києва від 13.06.2007 р. порушено провадження у справі № 15/410-б про

банкрутство ВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика".

Постановою господарського суду м.

Києва від 26.06.2007 р. (суддя Хоменко М.Г.) визнано ВАТ "Київська

стрічкоткацька фабрика" банкрутом відповідно до ст. 52 Закону про

банкрутство та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, призначено

ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора.

Не погоджуючись з винесеною

постановою, ВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика" в особі Голови

правління ОСОБА_1 звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною

скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від

26.06.2007 р. та передати справу до суду першої інстанції для її розгляду за

загальним порядком, передбаченим Законом про банкрутство.

На думку заявника касаційної

скарги, при винесені оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов

неправильного висновку про можливість застосування ст. 52 Закону про банкрутство

до боржника та порушив норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.

42 Господарського кодексу України, ст. 11 Закону про банкрутство та ст. 43

ГПК України.

Заслухавши пояснення учасників

судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні

матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та

процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга

підлягає задоволенню з таких підстав.

Визнаючи боржника банкрутом за ст.

52 Закону про банкрутство, суд першої інстанції виходив з того, що є всі

підстави для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури,

оскільки кошти та рух коштів на рахунках боржника відсутні, нерухомого майна і

транспортних засобів боржника не виявлено та він відсутній за юридичною

адресою.

Однак, такий висновок суду першої

інстанції визнати правомірним не можна з огляду на наступне.

Стаття 52 Закону про банкрутство

передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.

Згідно з ч. 1 вказаної статті

незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань

кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство

відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи

відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року

до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових

декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності

інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Отже, за правилами цієї статті

справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з

перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність

підприємницької діяльності боржника.

Тобто, у суді має бути доведений

факт нездійснення боржником 

підприємницької діяльності у зв'язку з його відсутністю за

місцезнаходженням.

Таким чином, судом першої інстанції

необґрунтовано встановлено відсутність боржника за юридичною адресою, а не за

його місцезнаходженням.

Відповідно до ст. 93 Цивільного

кодексу України та до положень п. 5 ст. 1 Закону України "Про державну

реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", в редакції,

чинній на час виникнення правовідносин, місцезнаходженням юридичної особи є адреса

органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи

закону виступають від її імені.

Як вбачається з матеріалів справи,

при порушенні справи про банкрутство установчі документи боржника -ВАТ

"Київська стрічкоткацька фабрика" витребовувалися судом у державного

реєстратора (Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації), проте

останнім надані не були  та в матеріалах

справи відсутні. Відповідно, вони не досліджувались судом першої інстанцій з

метою з'ясування питання про те, який орган або особа, уповноважені виступати

від імені ВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика", де його адреса, а

відтак, і місцезнаходження юридичної особи.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст.

17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -

підприємців” відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням

повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців (далі -Єдиний державний реєстр).

Положеннями ч. 1 ст. 18 вказаного Закону,

яка визначає статус відомостей Єдиного державного реєстру,  передбачено, що якщо відомості, які

підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то

такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою

особою, доки до них не внесено відповідних змін.

При цьому, ч. 3 ст. 18 цього Закону

встановлено, що у випадку, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного

державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в

спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати

ці відомості.

У зв'язку з чим, при встановленні

факту відсутності керівних органів боржника - юридичної особи за її

місцезнаходженням як ініціюючий кредитор, так і суд мають керуватися

відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Відповідної правової позиції

дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїх постановах від 06.06.2006

р. у справі № Б48/12-05, від 22.05.2007 р. у справі № 21/19-06-518.

Як вбачається, до матеріалів справи

долучено витяг з Єдиного державного реєстру, 

виданий 25.06.2007 р. Оболонською районною у м. Києві державною

адміністрацією на запит гр. ОСОБА_2, однак він не містить відомостей про

відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

При цьому, в ньому зазначено, що

Єдиний державний реєстр знаходиться у стані формування, у зв'язку з чим,

відомості станом на 25.06.2007 р. про юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців є неповними.

Втім, стаття 19 Закону України “Про

державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” передбачає

порядок внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному

державному реєстрі.

Так, частиною 8 названої статті, в

редакції Закону України від 16.03.2006 р. N 3575-IV, встановлено, що у разі,

якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної

особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про

підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений ч. 7 цієї статті

строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної

податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної

особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у

строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання

реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з

дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити

рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання

державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про

юридичну особу.

При цьому, у разі повернення до

державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про

відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою

протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної

картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор

повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної

особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження

відомостей про юридичну особу.

Доказів неможливості дотримання

вимог ст. 19 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних

осіб - підприємців” судом першої інстанції не встановлено.

В силу ст. 34 ГПК України обставини

справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними

засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У зв'язку з чим, висновок суду

першої інстанції щодо відсутності боржника за його місцезнаходженням не

ґрунтувався  на належних доказах.

В силу приписів ст. ст. 1115,

1117 ГПК України, що визначають повноваження суду касаційної

інстанції та межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, допущені порушення

норм процесуального права судом першої інстанції, що призвели до неповного

з'ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справи

оскаржувана постанову господарського суду м. Києва від 26.06.2007 р. підлягає

скасуванню, як така, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а справа

-направленню на новий розгляд до цього суду.

Враховуючи посилання заявника в

касаційній скарзі на належність боржнику на праві власності майна, зокрема

сировини, обладнання, готової продукції, цінних паперів (91 414 простих іменних

акцій ЗАТ "Уманська швейна фабрика"), при новому розгляді справи суду

першої інстанції необхідно перевірити факт наявності майна у боржника.

На підставі викладеного та

керуючись ст. 93 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 17 - 19 Закону України

“Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, ст. 52

Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом” та ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119

-11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ВАТ "Київська

стрічкоткацька фабрика" в особі Голови правління ОСОБА_1 задовольнити.

2.          Постанову господарського суду м.

Києва від 26.06.2007 р. у справі № 15/410-б скасувати.

3.          Справу № 15/410-б передати на

новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

Головуючий                                                           

Б.М. Поляков

Судді                                                                                Н.Г.

Ткаченко

Л.Й. Катеринчук