Постанова від 11.06.2025 по справі 908/1764/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1764/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Дарміна М.О., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 (суддя Сушко Л.М.)

у справі № 908/1764/20

про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю Колос Агро Трейд

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 року у справі №908/1764/20 грошові вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю Колос Агро Трейд на суму 27 617 528,20 грн. - відхилено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Державна податкова служба України в особі відокремленого підрозділу - Головного управління ДПС у Запорізькій області звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати; ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області у розмірі 27 617 538,20 грн., (з яких 19 359 255,06 грн. зобов`язання; 5 561 632,52 грн. штрафні санкції та 2 696 650,62 грн. - пеня) та включити ці грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає наступне:

- податкова перевірка, результати якої стали підставою для заявлення кредиторських вимог, проводилась за період до порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Колос Агро Трейд, у зв`язку з чим донараховані податкові зобов`язання також нараховані за відповідні періоди;

- поза увагою місцевого господарського суду залишився період виникнення податкового боргу, отже, кредиторські вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області обґрунтовані, оскільки вони не є такими, що додатково виникли в розумінні ст.59 Кодексу України з процедур банкрутства.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким визнано грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ "Колос-Агро Трейд" у розмірі 22 055 905,68 грн, з яких 19 359 255,06 грн зобов`язання, 2 696 650,62 грн пеня. Грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ "Колос-Агро Трейд" у розмірі 5561632,52 грн (штраф) відхилено.

Постановою Верховного Суду від 21.11.2024 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 908/1764/20 в частині відхилених грошових вимог Головного управління ДПС у Запорізькій області в розмірі 5 561 632,52 грн. (штрафні санкції) скасовано. Справу № 908/1764/20 у скасованій частині передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Учасники справи про банкрутство ТОВ Колос Агро Трейд своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 11.06.2025 учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували. Водночас, в призначений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду час секретар судового засідання намагався вийти на зв`язок з представником скаржника в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, за допомогою програми EasyCon, однак обліковий запис представника скаржника був неактивним та останній на зв`язок не вийшов.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме, що суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України), відсутні доповнень чи зміни апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи та їх представників.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами у даній справі, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.07.2020 відкрито провадження у справі № 908/1764/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос-Агро Трейд" (далі ТОВ "Колос-Агро Трейд"); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Алуфа Олексія Володимировича.

03.08.2020 року за №65074 у встановленому законодавством порядку оприлюднено оголошення про відкриття справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Колос Агро Трейд.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 22.10.2020, зокрема, припинено процедуру розпорядження майном боржника; припинено повноваження розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю Колос Агро Трейд арбітражного керуючого Алуфа Олексія Володимировича; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Колос Агро Трейд банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сєдову Н.І. та покладено на неї повноваження керівника банкрута.

До Господарського суду Запорізької області 29.05.2023 надійшла заява від Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі ГУ ДПС у Запорізькій області, кредитор) про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 27 617 538,20 грн.

В обґрунтування поданої заяви з грошовими вимогами до боржника кредитор зазначив, що станом на день подання заяви боржник має податковий борг перед бюджетом з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 8 915 197,47 грн; з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 5 712 829,03 грн; з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 16 706,26 грн; з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 12 964 305,44 грн; з екологічного податку у сумі 340,00 грн та з адміністративних штрафів та інших санкцій у розмірі 8 160,00 грн. Загальна сума заборгованості складає 27 617 538,20 грн (з яких 19 359 255,06 грн - зобов`язання; 5 561 632,52 грн - штрафні санкції та 2 696 650,62 грн - пеня).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 грошові вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області до боржника у розмірі суму 27 617 528,20 грн відхилено.

Відхиляючи грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені кредиторські вимоги до банкрута на суму 27 617 528,20 грн виникли на підставі ППР, які прийняті податковим органом після визнання боржника банкрутом, що суперечить ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ).

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким визнано грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ "Колос-Агро Трейд" у розмірі 22 055 905,68 грн, з яких 19 359 255,06 грн зобов`язання, 2 696 650,62 грн пеня. Грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ "Колос-Агро Трейд" у розмірі 5561632,52 грн (штраф) відхилено.

Відхиляючи заявлені кредитором штрафні санкції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вони застосовані до боржника шляхом прийняття податковим органом ППР №2696/13-01-07-04 від 10.02.2023; №2697/13-01-07-04 від 10.02.2023, тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання боржника банкрутом, тобто під час дії мораторію, що суперечить ч. 3 ст. 41 КУзПБ.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасовуючи постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 (в частині відхилення заявлених грошових вимог Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області), у постанові від 21.11.2024 у цій справі зазначив, що відхиляючи (відмовляючи у визнанні) частину грошових вимог податкового органу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що штрафні санкції застосовані до боржника (шляхом прийняття ППР) у 2023 році під час дії мораторію, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 41 КУзПБ. Втім, апеляційний суд належним чином не дослідив зміст наданих податковим органом акта перевірки та ППР на предмет встановлення моменту виникнення основного податкового зобов`язання і моменту його невиконання, з яким у податкового органу виникає право нарахування штрафних санкцій, і відповідно періоду, за який податковим органом здійснено нарахування таких штрафних санкцій. А тому дійшов передчасного висновку про відхилення грошових вимог ГУ ДПС у Запорізькій області до боржника щодо штрафних санкцій без з`ясування фактичних обставин щодо встановлення підстав та моменту виникнення цих грошових вимог. Тобто, надаючи оцінку наданим податковим органом доказам, відмовив у задоволенні грошових вимог кредитора, виходячи не з моменту виникнення основного зобов`язання і, відповідно, штрафних санкцій, а з моменту їх документального оформлення та пред`явлення таких вимог до боржника. За таких обставин, не з`ясувавши фактичні обставини стосовно встановлення підстав та моменту виникнення грошових вимог податкового органу до боржника щодо сплати штрафних санкцій за порушення ним вимог податкового законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відхилення грошових вимог ГУ ДПС у Запорізькій області на суму 5 561 632,52 грн.

З урахуванням наведеного та відповідно до частини 4 статті 310 ГПК України постанова апеляційної інстанції скасована у відповідній частині з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, предметом нового апеляційного перегляду є ухвала Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 в частині відхилених грошових вимог Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області в сумі 5 561 632,52 грн (з урахуванням постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у цій справі).

Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Названою статтею визначено, що:

- сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.

Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.

Абзацом 11 ч. 1 ст. 1 КУзПБ до кредиторів боржника віднесено контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати ЄСВ у межах своїх повноважень, який має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; у разі виникнення вимог податкового органу до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника-платника податків та відсутності їх забезпечення заставою майна боржника, такі вимоги є конкурсними за своєю правовою природою (див. п. 37 постанови Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/177/17).

Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).

При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).

Відтак, саме на кредитора покладений обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).

Натомість обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).

В свою чергу, при розгляді подібних спірним правовідносинам, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20 дійшов висновку про те, що з огляду на положення статей 45 - 47 Кодексу України з процедур банкрутства, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.

Слід також зазначити, що норми Кодексу України з процедур банкрутства не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 922/5231/21, постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20.

Апеляційний суд зауважує, що розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами ПК України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту порушення справи про банкрутство

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп. 14.1.39. п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Підпунктами 14.1.156, 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що:

- податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);

- податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Натомість згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2023 у справі № 908/1954/21 підтримав позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.12.2020 у справі №904/1693/19, що для визначення статусу кредиторських вимог у справі про банкрутство має враховуватися насамперед момент виникнення вимоги, а не строк її виконання, відтак, вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від строку виконання грошових зобов`язань боржника. Верховний Суд з аналізу приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень Податкового кодексу України, дійшов висновку, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються. При цьому неузгодженість суми грошового зобов`язання не означає, що зобов`язання не існує або може не враховуватися при зверненні із заявою про визнання кредиторських вимог відповідно до приписів законодавства про банкрутство.

Колегія суддів зазначає, що в податковому законодавстві податковий обов`язок включає в себе обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1. ст. 36 ПК України).

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку (п. 37.2. ст. 37 ПК України).

Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску (п. 46.1. ст. 46 ПК України).

Пунктами 49.1., 49.2. статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Слід зауважити, що п. 54.1. ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК України).

Таким чином, можливо дійти висновку, що вищенаведені норми свідчать про наступні етапи податкового обов`язку платника податку за загальним правилом: виникнення об`єкту оподаткування, обчислення платником суми податкового зобов`язання, подання декларації, сплата податку у визначені податковим законодавством строки.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 27.09.2022 у справі № 380/7694/20 наведено висновок, що "за загальним правилом обов`язок з обчислення суми податкового зобов`язання і зазначення такої у відповідній податковій декларації покладено на платників податків (крім випадків, передбачених ПК України). Строк для сплати податкового зобов`язання становить 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації (крім випадків, встановлених цим Кодексом). Якщо під час проведення перевірки контролюючий орган встановить порушення платником податків вимог податкового законодавства, що призвело до заниження у податковому (звітному) періоді суми податкового зобов`язання з відповідного податку та/або збору, обов`язок з визначення суми такого заниження покладено на контролюючий орган. За змістом статті 58 ПК України визначення контролюючим органом такої суми відбувається за кожним видом податку та/або збору шляхом надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення, у якому також у випадках, визначених ПК України, визначається сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Така сума коштів, до якої входить сума податкового зобов`язання та сума штрафних (фінансових) санкцій, є грошовим зобов`язанням платника податків."

З викладеного слідує, що за добросовісного виконання платником податків наведених вище етапів податкового обов`язку, платник податків уникає наслідків порушення податкового законодавства (зокрема, покладення на нього штрафних санкцій визначених ПК України), а податковий орган, в свою чергу, може належно виконати свій обов`язок з реєстрації, перевірки та обліку платників податків тощо.

Разом з тим, у випадку, коли платник податку в установлені строки не подає декларації або дані перевірок свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань та надіслати платнику податків податкове повідомлення-рішення про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання.

Положеннями п. 58.1 ст. 58 ПК України передбачено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Зазначена стаття встановлює загальні підстави і порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і не пов`язує із цією дією виникнення податкового зобов`язання у платника податку (пункти 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19).

Положеннями податкового законодавства визначено обов`язок платника податків подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, за кожний встановлений Податковим кодексом України звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню та обов`язок самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації.

Отже, для цілей розгляду грошових вимог податкового органу до боржника у справі про банкрутство та кваліфікації їх як конкурсних чи поточних, моментом виникнення грошових вимог податкового органу в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства слід вважати перший день несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації за відповідним податком.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.01.2024 у справі № 903/51/20.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що норми КУзПБ не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №922/5231/21).

За приписами пп. 14.1.265. п. 14.1 ст. 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п. 1.19 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

За змістом ст. 123 ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення бюджетного відшкодування або виявлення фактів використання податкових пільг не за цільовим призначенням чи всупереч умовам чи цілям їх надання. Вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Діяння, передбачені пунктом 123.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу, крім іншої відповідальності, визначеної цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сум, що були використані не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям надання таких пільг.

Діяння, передбачені пунктом 123.4 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу у подвійному розмірі сум, що були використані не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям надання таких пільг.

Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Згідно пунктів 113.1-113.5 ст. 113 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу. Перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкції (штрафів) зупиняється у випадках, визначених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу. У разі вчинення платником податків двох або більше порушень іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо. Перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) відновлюється з дня, наступного за днем усунення передбачених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу обставин, що були підставою для зупинення його відліку (перебігу).

Водночас, як передбачено абз. 11 п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом № 591-IX від 13.05.2020 на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Отже, несплата грошових зобов`язань в граничні терміни, які були визначені контролюючим органом, є діянням, яке передбачає нарахування штрафних санкцій.

Таким чином, датою виникнення таких штрафних санкцій є дата граничного терміну сплати зобов`язань платника податків.

Із встановлених у справі обставин вбачається, що позапланова невиїзна перевірка боржника проведена з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.01.2018 по 13.01.2023, валютного законодавства за період з 01.01.2018 по 13.01.2023, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 по 13.01.2023, іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 13.01.2023, тобто охоплювала період, що передував відкриттю провадження у цій справі про банкрутство.

Матеріалами справи підтверджено, що:

1) податковий борг з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів виник на підставі:

- донарахування штрафних санкцій по податковому повідомленню-рішенню (далі ППР) №2697/13-01-07-04 від 10.02.2023 у розмірі 710 598,75 грн. ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано штрафні санкції: січень 2018-травень 2020 термін сплати: січень 2018-травень 2020);

- донарахування податкового зобов`язання та штрафних санкцій по ППР №2696/13-01-07-04 від 10.02.2023 на суму 10 863 037,50 грн, з яких грошове зобов`язання становить 8690430,00 грн та 2 172 607,50 грн складають штрафні санкції ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано зобов`язання та штрафні санкції: січень 2018, лютий 2018, березень 2018, квітень 2018, травень 2018, червень 2018, липень 2018, серпень 2018, вересень 2018, жовтень 2018, листопад 2018, грудень 2018, січень 2019, лютий 2019, березень 2019, квітень 2019, травень 2019, червень 2019, липень 2019, серпень 2019, вересень 2019, жовтень 2019, листопад 2019, грудень 2019, січень 2020, лютий 2020, березень 2020, квітень 2020, травень 2020 термін сплати: 01.03.2018, 30.03.2018; 30.04.2018; 30.05.2018; 30.06.2018; 30.07.2018; 30.08.2018; 30.09.2018; 30.10.2018; 30.11.2018; 30.12.2018; 30.01.2019; 01.03.2019, 30.03.2019; 30.04.2019; 30.05.2019; 30.06.2019; 30.07.2019; 30.08.2019; 30.09.2019; 30.10.2019; 30.11.2019; 30.12.2019; 30.01.2020; 01.03.2020, 30.03.2020; 30.04.2020; 30.05.2020; 30.06.2020);

2) податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств виник на підставі:

- донарахування податкового зобов`язання та штрафних санкцій по ППР №2691/13-01-07-04 від 10.02.2023 на суму 8 292 195,00 грн, з яких грошове зобов`язання становить 6633756,00 грн та 1 658 439,00 грн складають штрафні санкції. ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано зобов`язання та штрафні санкції: 2018, 2019 термін сплати: 11.03.2019; 11.03.2020);

- донарахування штрафних санкцій по ППР №2692/13-01-07-04 від 10.02.2023 становить 680,00 грн. ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано штрафні санкції: 2018, 2019 термін сплати: 11.03.2019; 11.03.2020);

3) податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виник на підставі:

- донарахування штрафних санкцій по ППР №2701/13-01-07-04 від 10.02.2023 у розмірі 1020,00 грн. ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано штрафні санкції: 2018, 2019 термін сплати: 20.02.2018; 20.02.2019);

- донарахування податкового зобов`язання та штрафних санкцій по ППР №2699/13-01-07-04 від 10.02.2023 у розмірі 5 030 156,40 грн, з яких грошове зобов`язання становить 4024125,12 грн та 1 006 031,28 грн складають штрафні санкції. ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано зобов`язання та штрафні санкції: 1 квартал 2018, 2 квартал 2018, 3 квартал 2018, 4 квартал 2018, 1 квартал 2019, 2 квартал 2019, 3 квартал 2019, 4 квартал 2019, 1 квартал 2020, 2 квартал 2020 термін сплати: 29.04.2018, 29.07.2018; 29.10.2018; 29.01.2019; 29.04.2019; 29.07.2019; 29.10.2019; 29.01.2020; 29.04.2020; 29.07.2020);

4) податковий борг з земельного податку з юридичних осіб виник на підставі:

- донарахування штрафних санкцій по ППР №2703/13-01-07-04 від 10.02.2023 у розмірі 1020,00 грн. ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано штрафні санкції: 2018, 2019 термін сплати: 20.02.2018; 20.02.2019);

- донарахування податкового зобов`язання та штрафних санкцій по ППР №2702/13-01-07-04 від 10.02.2023 у розмірі 13 679,93 грн, з яких грошове зобов`язання становить 10 943,94 грн та 2 735,99 грн складають штрафні санкції. ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано зобов`язання та штрафні санкції: січень 2018, лютий 2018, березень 2018, квітень 2018, травень 2018, червень 2018, липень 2018, серпень 2018, вересень 2018, жовтень 2018, листопад 2018, грудень 2018, січень 2019, лютий 2019, березень 2019, квітень 2019, травень 2019, червень 2019, липень 2019, серпень 2019, вересень 2019, жовтень 2019, листопад 2019, грудень 2019, січень 2020, лютий 2020, березень 2020, квітень 2020, травень 2020, червень 2020, липень 2020, серпень 2020, термін сплати: 01.03.2018, 30.03.2018; 30.04.2018; 30.05.2018; 30.06.2018; 30.07.2018; 30.08.2018; 30.09.2018; 30.10.2018; 30.11.2018; 30.12.2018; 30.01.2019; 01.03.2019, 30.03.2019; 30.04.2019; 30.05.2019; 30.06.2019; 30.07.2019; 30.08.2019; 30.09.2019; 30.10.2019; 30.11.2019; 30.12.2019; 30.01.2020; 01.03.2020, 30.03.2020; 30.04.2020; 30.05.2020; 30.06.2020; 30.07.2020; 30.08.2020; 30.09.2020);

5) податковий борг з екологічного податку виник на підставі:

- донарахування штрафних санкцій по ППР №2698/13-01-07-04 від 10.02.2023 у розмірі 340,00 грн. ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано штрафні санкції: 2 квартал 2020, 3 квартал 2020 термін сплати: 09.08.2020; 09.11.2020);

6) податковий борг з адміністративних штрафів та інших санкцій виник на підставі:

- донарахування штрафних санкцій по ППР №2704/13-01-07-04 від 10.02.2023 у розмірі 8160,00 грн. ППР винесено на підставі акта перевірки від 20.01.2023 №47/08-01-07-14/34072607 (податковий період за який нараховано штрафні санкції: 10.08.2018, 14.09.2018, 19.07.2018, 22.08.2019, 25.03.2020, 16.03.2020, 10.07.2020, 13.07.2020 термін сплати: 10.08.2018; 14.09.2018; 19.07.2018; 22.08.2019; 25.03.2020; 16.03.2020; 10.07.2020; 13.07.2020).

Таким чином, на підтвердження грошових вимог, контролюючий орган надав місцевому господарському суду податкові повідомлення-рішення, в тому числі щодо донарахування боржнику штрафних санкцій, згідно з якими відображені у цих ППР грошові зобов`язання виникли у період 2018-2020р.р. з граничним терміном сплати зобов`язань з 01.03.2018 по вересень 2020.

Згідно з пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Боржником не надано до суду доказів оскарження вищенаведених податкових повідомлень-рішень щодо донарахування йому грошових зобов`язань (штрафних санкцій).

Надаючи оцінку наданим податковим органом доказам, місцевий господарський суд помилково керувався не моментом виникнення основного зобов`язання і штрафних санкцій, а моментом їх документального оформлення.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що як виснував Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14 звільнення від обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, ч. 1 ст. 59 КУзПБ), що в свою чергу зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання. Причому на такі сподівання боржника не впливають вчинені ліквідатором непослідовні дії з подання звітності до податкового органу.

Навіть у разі самостійного подання боржником відповідних звітів до контролюючого органу такий факт не може бути передумовою виникнення у боржника зобов`язання щодо сплати податків і зборів. Нарахування за відповідними зобов`язаннями боржника повинні здійснюватися лише до моменту прийняття постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведене відповідає висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/14827/16, від 08.10.2019 у справі № 911/3883/16 та від 14.08.2019 у справі № 913/412/16 і судом касаційної інстанції не встановлено підстав, які б зумовлювали необхідність відступу від зазначеного правового висновку.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 27.08.2024 у справі № 908/88/22, від 02.07.2024 у справі № 908/855/22 та від 16.04.2024 у справі № 926/869-б/23 зазначив, що якщо основне податкове зобов`язання і момент його невиконання, з яким у податкового органу виникає право нарахування штрафних санкцій, виникло у боржника до порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, відповідно, незалежно від часу документального оформлення таких зобов`язань податковим органом, такі вимоги можуть вважатися конкурсними, тобто такими, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію.

З огляду на викладене, заявлені контролюючим органом грошові вимоги (штрафні санкції), які підтверджені доданими до заяви податковими повідомленнями-рішеннями у загальному розмірі 5 561 632,52 грн, які у розумінні підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є грошовим зобов`язанням, виникли до 20.12.2021, тобто до відкриття провадження у справі № 908/1764/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос-Агро Трейд" та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тому підлягають визнанню в ліквідаційній процедурі.

Щодо необхідності врахування положень статті 129 ПК України, на чому зауважив Верховний Суд, варто зазначити наступне.

З 01.01.2021 набули чинності зміни до статті 129 ПК України, внесені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" № 466-IX від 16.01.2020, якими доповнено цю статтю пунктом 129.9, що визначає перелік випадків коли пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню, до яких віднесено, зокрема, закінчення 1095 дня, що настає за днем, коли у контролюючого органу відповідно до цього Кодексу виникло право нарахувати пеню платнику податків (підпункт 129.9.1).

Аналіз наведених вище приписів дає підстави для висновку, що грошові вимоги у сумі нарахованої контролюючим органом пені можуть бути заявлені до боржника у справі про банкрутство до їх анулювання в силу закону відповідно до пункту 129.9 статті 129 ПК України, тобто до спливу 1095 дня, що настає за днем, коли у контролюючого органу відповідно до цього Кодексу виникло право нарахувати пеню платнику податків.

Зазначене кореспондується із положеннями пунктів 101.1, 101.2 статті 101, пункту 102.4 статті 102 ПК України щодо застосування спеціального строку давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу (1095 календарних днів з дня його виникнення) і його списання, як безнадійного, у разі спливу вказаного строку, а також висновками щодо застосування цих норм, викладеними у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №807/2097/16, від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, від 19.09.2019 у справі № 910/11620/18, від 24.10.2019 у справі № 906/665/17, 22.04.2021 у справі № 902/873/19, від 02.11.2021 у справі № 917/399/15, від 01.06.2022 у справі № 927/104/21 та інших.

Варто зауважити ,що відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 та від 20.05.2020 № 392 (із змінами та доповненнями ) на всій території України з 18.03.2020 введено карантин, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Згідно з абз. 10 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПКУ на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-ІХ ПКУ доповнено зокрема пп. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення".

Згідно з пп. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПКУ для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Отже, по суті пп. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПКУ призупиняє на час військового стану строки позовної давності визначені ст. 102 ПКУ.

При цьому відповідно до п. 102.9 ПКУ на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні зупиняється перебіг строків визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Таким чином, з першого дня військового стану (24.02.2022) всі строки (в тому числі, позовної давності для здійснення перевірок), перебіг яких було призупинено карантином (з 01.03.2020) залишаються призупиненими і протягом дії військового стану в Україні. З вказаного можна зробити висновок, що позовна давність призупинила свій перебіг з 01.03.2020 та поновить цей перебіг з дня наступного за днем, коли в Україні буде скасовано карантин і воєнний стан.

Отже, з врахуванням вказаних положень діючого законодавства строк позовної давності, встановлений ПКУ для перевірки періоду з лютого 2018 року та визначення платникам податків податкових зобов`язань за відповідні періоди призупинений і не сплинув.

Аналогічна позиція щодо зупинення строків давності наведена у постанові Верховного Суду від 23.12.2022 у справі № 140/12235/21.

За сукупністю зазначених умов, належить визнати грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ Колос Агро Трейд в загальному розмірі 5 561 632,52 грн, що становлять собою нараховані штрафні санкції.

Судом першої інстанції цього враховано не було та зроблено помилкові висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та неправильно застосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких умов, доводи апелянта знайшли своє підтвердження, апеляційним судом встановлено наявність правових та фактичних підстав для скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 у справі № 908/1764/20 в частині відхилених грошових вимог у розмірі 5 561 632,52 грн як такої, що прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам, при неправильному застосуванні норм матеріального права, та прийняття в цій частині нового рішення - про визнання грошових вимог ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ Колос Агро Трейд на суму 5 561 632,52 грн (штрафні санкції).

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 у справі № 908/1764/20 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 у справі № 908/1764/20 в частині відхилених грошових вимог у розмірі 5 561 632,52 грн скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення, яким визнати грошові вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю Колос Агро Трейд у сумі 5 561 632,52 грн (штрафні санкції).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 17.06.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя М.О. Дармін

Суддя А.Є. Чередко