Ухвала від 18.06.2025 по справі 916/3700/24

УХВАЛА

18 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/3700/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпровський термінал" (далі - Товариство)

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариство,

ВСТАНОВИВ:

Товариство 11.06.2025 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі № 916/3700/24, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 залишити в силі.

Перевіривши матеріали поданої касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що остання підлягає залишенню без руху, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено, підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Зміст касаційної скарги свідчить, що як на підставу для касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, викладених у постановах, про які скаржник зазначає у скарзі.

При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Тобто, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду із наведенням самого висновку.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Однак у поданій касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, не конкретизував які саме норми (пункт, частина стаття) було неправильно застосовано судами попередніх інстанцій та стосовно застосування яких (норм) висновок Верховного Суду, викладений у наведених постановах, не був врахований судом апеляційної інстанції.

А саме лише посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу касаційного оскарження судових рішень без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття) щодо застосування яких, на думку скаржника, висновок Верховного Суду, викладений у постановах, не був врахований судами попередніх інстанцій, не можуть формувати чітких підстав касаційного оскарження у розумінні частини другої статті 287 ГПК України.

Також у касаційній скарзі міститься посилається на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Однак скаржник, зазначаючи про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, не посилається на пункт частини третьої статті 310 ГПК України та на відповідний пункт частини другої статті 287 ГПК України, а також не зазначає чи наведені порушення є підставою для касаційного оскарження судових рішень.

При цьому, у разі подання касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 цього Кодексу. Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено які саме зібрані у справі докази, судом не були досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Проте, скаржником належним чином не обґрунтовано процесуальні порушення, передбачені частиною третьою статті 310 ГПК України, щодо не дослідження судом зібраних у справі доказів (яких саме), що призвели до ухвалення незаконного судового рішення у цій справі, а також вказана незгода скаржника із судовим рішенням наведена без взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 287 ГПК України та без зазначення чи є наведене порушення підставою для касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених приписів частини другої статті 287 цього Кодексу.

З огляду на викладене Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого обґрунтування підстав, на яких подається касаційна скарга .

Крім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок і розмір сплати судового збору, встановлений Законом України "Про судовий збір" (далі - Закон).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позов у цій справі було подано у 2024 році, в якому згідно з приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року визначений у розмірі 3 028,00 грн.

За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, враховуючи викладене, при поданні цієї касаційної скарги з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, який підлягає застосуванню, мав бути сплачений судовий збір як за немайнову вимогу у розмірі 4 844, 80 грн (3 028,00*200%*0,8).

Проте до касаційної скарги скаржником не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, не зазначено про наявність таких доказів і в додатках до касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Отже, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки, шляхом подання касаційної скарги в новій редакції, в якій уточнити наведену підставу касаційного оскарження та чітко зазначити норми права (пункт, частина, стаття) неправильного застосування яких, на думку скаржника, припустився суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення та стосовно застосування яких (норм) висновок Верховного Суду, викладений у наведених постановах Верховного Суду, не був врахований, та належним чином обґрунтувати (у разі їх наявності) процесуальні порушення, передбачені частиною третьою статті 310 ГПК України, що призвели до ухвалення незаконного судового рішення у цій справі у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, а також

- надати суду оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 4 844,80 грн на реквізити, які зазначені на вебсайті Верховного Суду у розділі "Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору в гривнях", із зазначенням обов`язкових реквізитів у призначенні платежу (зокрема, щодо інформації про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга).

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпровський термінал" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі № 916/3700/24 залишити без руху.

2. Надати Приватному акціонерному товариству "Дніпровський термінал" строк для усунення недоліків касаційної скарги, який становить не більше 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему "Електронний суд" або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Приватному акціонерному товариству "Дніпровський термінал", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду І. В. Булгакова