Постанова від 24.07.2025 по справі 916/3700/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/3700/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л. ,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" -Ревенко О.В. - адвокат (довіреність від 30.12.2024 № 590)

відповідача - Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Фінєєв Д.С. (у порядку самопредставництва),

третьої особи - Приватного акціонерного товариства "Дніпровський термінал" - Кудрявцев Д.В. - адвокат (ордер АЕ №1395023 від 11.06.2025),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України;

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 (головуючий суддя: Таран С.В., судді Богатир К.В., Поліщук Л.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі - Товариство; позивач)

до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Територіальне відділення АМК; відповідач)

про визнання недійсним рішення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Дніпровський термінал" (далі - ПАТ "Дніпровський термінал").

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 07.07.2025 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/3700/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуюча), Бенедисюк І.М., Власов Ю.Л.

Короткий зміст позовних вимог

Товариство звернулося з позовом до територіального відділення АМК, в якому просило визнати недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/50-р/к від 25.06.2024 у справі №78-01/2023 (далі - Рішення АМК).

Позовні вимоги обґрунтовані недоведеністю відповідачем наявності обставин, які в силу приписів законодавства про захист економічної конкуренції є обов`язковими для кваліфікації поведінки позивача як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, та, як наслідок, застосування до останнього заходів відповідальності у вигляді накладення штрафу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 у справі №916/3700/24 (суддя Д`яченко Т.Г.) відмовлено у задоволенні позову; витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн покладено на позивача.

Судове рішення мотивоване тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем було дотримано вимоги Закону України "Про захист економічної конкуренції", у зв`язку з чим останнім всебічно, повно і об`єктивно розглянуто обставини справи, досліджено наявні докази та належним чином кваліфіковано поведінку позивача як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, відтак викладені в рішенні адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/50-р/к від 25.06.2024 висновки відповідають фактичним обставинам справи №78-01/2023 та нормам матеріального права, тобто є законними та обґрунтованими, при цьому Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" під час судового розгляду не спростовано вказаних висновків.

Постановою Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.05.2025 апеляційну скаргу Товариства задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 у справі №916/3700/24 скасовано. Позов Товариства до територіального відділення АМК задоволено; визнано недійсним Рішення АМК; стягнуто з територіального відділення АМК на користь Товариства 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 3 633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Судове рішення мотивоване тим, що територіальне відділення АМК при неповному з`ясуванню обставин, які мають значення для справи, а також при визнанні встановленими тих обставин, які не були встановлені за допомогою належних доказів, дійшов необґрунтованого висновку про застосування позивачем у період з 01.02.2018 по 31.03.2019 різних цін (тарифів) на послуги з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3 км та, відповідно, про існування порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Територіальне відділення АМК, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, АМК посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 11.11.2024 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 1, 7, 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статей 1, 12, 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах, про які скаржник зазначає у касаційній скарзі;

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо тлумачення поняття "конкурент" у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує доводи касаційної скарги; вважає, що територіальне відділення АМК неповно з`ясувало обставини які мають значення для справи та просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено таке.

ПАТ "Дніпровський термінал" звернулося до територіального відділення АМК з заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в якій просило:

-прийняти розпорядження про початок розгляду справи про порушення Товариством законодавства про захист економічної конкуренції;

-визнати, що Товариство у період з 01.02.2018 по 20.03.2020 займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом з використанням власних колій від станції Херсон регіональної філії "Одеська залізниця" до залізничних під`їзних колій Приватного акціонерного товариства "Дніпровський термінал";

-визнати дії Товариства, що полягають у встановленні економічно необґрунтованої вартості послуг (тарифів) з перевезення вантажів залізничним транспортом з використанням власних колій від станції Херсон регіональної філії "Одеська залізниця" до під`їзних залізних колій Приватного акціонерного товариства "Дніпровський термінал" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктами 1, 2 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон №2210) у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку та застосування різних цін до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин;

-зобов`язати Товариство припинити порушення, викладене в пункті 2 даної заяви, шляхом приведення вартості послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом з використанням власних колій від станції Херсон регіональної філії "Одеська залізниця" до залізничних під`їзних колій ПАТ "Дніпровський термінал" до економічно обґрунтованого рівня.

Рішенням АМК:

-визнано, що Товариство відповідно до частини першої статті 12 Закону №2210 займало монопольне становище на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства у період з 01.02.2018 по 30.06.2020, оскільки не мало на цьому ринку жодного конкурента, тобто з часткою 100% (пункт 1 резолютивної частини рішення);

-визнано дії Товариства, що полягають у встановленні у період з 01.04.2019 по 30.06.2020 економічно необґрунтованої вартості послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону №2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2 резолютивної частини рішення);

-визнано дії Товариства, що полягають у застосуванні у період з 01.02.2018 по 31.03.2019 різних цін (тарифів) на послуги з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3 км, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону №2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод без об`єктивно виправданих на те причин (пункт 3 резолютивної частини рішення);

-за порушення, вказане у пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на Товариство штраф у розмірі 7 500,00 грн (пункт 4 резолютивної частини рішення);

-за порушення, вказане у пункті 3 резолютивної частини цього рішення, накладено на Товариство штраф у розмірі 7 500,00 грн (пункт 5 резолютивної частини рішення).

Відповідно до пункту 73 Рішення АМК об`єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є Товариство та послуги з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км.

У пункті 74 Рішення АМК зазначено, що товаром, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище Товариства, є послуги з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км, що передбачають транспортування вантажів в залізничних вагонах та іншого рухомого складу, які надійшли на адресу замовника з передавальних колій станції Херсон регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця", що примикають до під`їзної колії Товариства, що примикає до залізничної під`їзної колії ПАТ "Дніпровський термінал", до місць проведення вантажних операцій (вантажних фронтів) та у зворотному напрямку.

Територіальними (географічними) межами ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3- х км є територія м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничної колії Товариства (пункт 94 Рішення АМК).

При визначенні бар`єрів для вступу на ринок інших суб`єктів господарювання територіальним відділенням АМК у Рішення АМК вказано таке.

Між Товариством та ПАТ "Дніпровський термінал" укладені договори від 01.02.2018 №18/25 (діяв до 31.12.2018), від 01.04.2019 №19/22 (діяв з 01.04.2019 до 30.06.2019), від 01.01.2020 №20/24 (діяв з 01.01.2020 по 31.03.2020), від 01.07.2020 №20/16 (діяв з 01.07.2020 по 30.06.2021). У період відсутності укладених договорів між ПАТ "Дніпровський термінал" та Товариством перевезення вантажів останнє здійснювало за разовими заявками (пункт 103 Рішення АМК).

У розділі 1 вказаних договорів "Предмет договору" зазначено, що виконавець (Товариство) зобов`язується надати замовнику (ПАТ "Дніпровський термінал") послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом та послуги, пов`язані з перевезенням вантажів залізничним транспортом, щодо надання яких виникає технологічна необхідність у замовника (пункт 104 Рішення АМК).

Послуга з перевезення вантажів (подавання-забирання) передбачає транспортування вантажів в залізничних вагонах та іншого рухомого складу, які надійшли на адресу замовника з передавальних колій станції Херсон регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на залізничну під`їзну колію замовника, до місць проведення вантажних операцій та у зворотному порядку (пункт 105 Рішення АМК).

Пунктом 11.2 вказаних договорів визначено: "У разі не переукладення договору про експлуатацію залізничної під`їзної колії між Філією та залізницею чи розірвання його за ініціативою залізниці з причин, які не залежали від Філії, остання звільняється від виконання умов цього договору" (пункт 106 Рішення АМК).

Товариство як сторона зазначених договорів, передбачає неможливість надання послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км у разі відсутності договору про експлуатацію залізничної під`їзної колії зі структурним підрозділом Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (пункт 107 Рішення АМК).

При вступі на ринок послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом існують адміністративні, організаційні та матеріально-технічні бар`єри, які мають відповідну специфіку (пункт 109 Рішення АМК).

Щодо потенційних конкурентів у Рішення АМК зазначено, що:

-листом від 10.04.2020 №М-05/59 (вх.№71-01/305 від 10.04.2020) регіональна філія "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" повідомила: "Подавання та забирання вагонів на колії Приватного акціонерного товариства "Дніпровський термінал" локомотивами регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" зі станції Херсон без використання залізничних під`їзних колій, що належать іншим суб`єктам господарювання, зокрема, без використання колії Херсонської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" та без участі останнього, у зв`язку з тим, що Приватне акціонерне товариство "Дніпровський термінал" є контрагентом Херсонської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", впродовж 2018-2020 років було неможливе. Впродовж 2018-2020 років такої можливості не було. Протягом 2018-2020 років інші суб`єкти господарювання, крім Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Херсонської філії, не мають права виїзду локомотивами на колії загальної мережі залізниць Акціонерного товариства "Укрзалізниця". Надання дозволів на виїзд локомотивів інших суб`єктів господарювання на колії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Херсонської філії до компетенції регіональної філії "Одеська залізниця" не входить" (пункт 112 Рішення АМК);

-листом від 18.08.2021 №3488 (вх.№65-01/2154 від 20.08.2021) Товариство повідомило, що у період 2018-2020 років воно не погоджувало укладення Акціонерним товариством "Укрзалізниця" договорів про подачу та забирання вагонів на під`їзних коліях Товариства з контрагентами, які мають свої під`їзні колії, власні або орендовані склади з окремими вантажними фронтами на під`їзній колії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Херсонської філії, оскільки Акціонерне товариство "Укрзалізниця" не зверталося до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" з зазначеного питання (пункт 113 Рішення АМК);

-протягом 2018-2020 років локомотиви регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" не здійснювали виїзди на колії Товариства та ПАТ "Дніпровський термінал" (пункт 119 Рішення АМК);

-Товариство є єдиним підприємством, яке має дозвіл на право виїзду власних локомотивів на колії залізниці в межах станції Херсон регіональної філії "Одеська залізниця" (пункт 120 оскаржуваного рішення);

-Товариство відповідно до частини першої статті 12 Закону №2210 займало монопольне становище на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км та території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства у період з 01.02.2018 по 30.06.2020, оскільки не мало на цьому ринку жодного конкурента, тобто з часткою 100% (пункт 123 Рішення АМК).

У Рішенні АМК також зазначено про існування обставин, що полягають у встановленні Товариства економічно необґрунтованої вартості послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км, а саме:

-01.02.2018 між Товариством та ПАТ "Дніпровський термінал" укладено договір №18/25 про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом та послуг пов`язаних з перевезенням вантажів залізничним транспортом, щодо надання яких виникає технологічна необхідність, зі строком дії до 30.06.2018 (пункт 124 Рішення АМК);

-додатковою угодою №2 від червня місяця 2018 року термін дії вказаного договору було визначено з 01.02.2018 по 31.12.2018 (пункт 125 Рішення АМК);

-01.04.2019 Товариство запропонувало для підписання договір №19/22 зі строком дії до 30.06.2019 з протоколом погодження договірних цін, відповідно до якого вартість була значно підвищена (пункт 127 Рішення АМК);

-за інформацією, отриманою від ПАТ "Дніпровський термінал" (лист вх.№71-01/14-АМ від 24.03.2020), вказаний договір товариство вимушено було підписати, оскільки відмова від користування послугами Товариства зумовила б неможливість виконання ним укладених контрактів з клієнтами на постачання вантажів залізничним транспортом. Додатковими угодами від 01.07.2019 №1, від 01.08.2019 №2, від 01.10.2019 № 3 , від 01.11.2019 №4 строк договору від 01.04.2019 №19/22 продовжувався до 31.07.2019, до 30.09.2019, до 31.10.2019 та до 31.12.2019 відповідно (пункт 128 Рішення АМК);

-у січні 2020 року Товариство надало для підписання проєкт договору від 01.01.2020 №20/24 строком дії до 31.03.2020 з протоколом погодження договірних цін (додаток №1), яким було передбачено нове підвищення вартості послуг (пункт 129 Рішення АМК);

-13.01.2020 ПАТ "Дніпровський термінал" надало на адресу Товариства підписаний договір від 01.01.2020 №20/24 з протоколом розбіжностей (пункт 130 Рішення АМК);

-31.03.2020 між Товариством та ПАТ "Дніпровський термінал" підписано додаткову угоду до договору від 01.01.2020 №20/24, якою подовжено його дію до 30.06.2020 (пункт 133 Рішення АМК);

-наказом Товариства від 29.01.2018 №41 по дільниці Дніпровський термінал були затверджені та введені в дію окремі тарифи на перевезення вантажів у розмірі 30,14 грн (без ПДВ) з 01.02.2018 (пункт 140 Рішення АМК);

-між Товариством та ПАТ "Дніпровський термінал" укладено договір від 01.02.2018 №18/25 з протоколом погодження договірних тарифів, затверджених наказом від 29.01.2018 №41 (пункт 142 Рішення АМК);

-вищевказаним протоколом погодження договірних тарифів для Приватного акціонерного товариства "Дніпровський термінал" встановлено тариф на перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км у розмірі 30,14 грн без ПДВ, який був чинним з 01.02.2018 до 01.04.2019 (пункт 143 Рішення АМК);

-листом від 05.03.2021 №862 Товариство повідомило, що при розрахунку тарифу по дільниці Дніпровський термінал, затвердженого та введеного наказом від 29.01.2018 №41 (тариф 1), не передбачались витрати палива та мастильних матеріалів на експлуатацію крана КДЕ, так як надання послуг не передбачало залучення у здійсненні технологічного процесу вищезазначеного залізничного крану (пункт 144 Рішення АМК);

-згодом при розрахунку вартості перевезення 1 тонни вантажу, затверджених наказом директора Філії від 15.03.2019 №109 (тариф 2), та від 12.12.2019 №498 (тариф 3) вказані витрати враховувались (пункт 145 Рішення АМК);

-листом від 18.08.2021 №3488 (вх.№65-01/2154 від 20.08.2021) Товариство повідомило, що кран на залізничному ходу не використовувався Херсонською філією товариства при перевезенні вантажів, як для замовників в особі ПАТ "Дніпровський термінал", так і для інших замовників послуг. В розрахунку тарифів у період з 01.04.2019 по 01.07.2020 закладені витрати паливо-мастильних матеріалів на експлуатацію крану на залізничному ходу у зв`язку з його задіянням при виконанні колійних робіт по утриманню та ремонту залізничних під`їзних колій, які використовуються Товариством при наданні послуг з перевезення вантажів (пункт 146 Рішення АМК);

-в той же час наказами Філії від 29.01.2018 №41, від 15.03.2019 №109 та від 12.12.2019 №498 окремо затверджена вартість користування краном на залізничному ходу для замовників у розмірі 598,72 грн, 712,32 грн та 776,01 грн (без ПДВ) за одну годину роботи крану відповідно, в розрахунок якої закладено витрати на паливо та мастильні матеріали (пункт 147 Рішення АМК);

-у калькуляції тарифів на перевезення вантажів, затверджених наказами Філії від 29.01.2018 №41, від 15.03.2019 №109 та від 12.12.2019 №498, закладено статтю витрат на поточне утримання під`їзних колій (пункт 148 Рішення АМК);

-у зв`язку з ненаданням послуг вищезазначеного залізничного крану при перевезенні вантажів ПАТ "Дніпровський термінал" витрати паливо-мастильних матеріалів на його експлуатацію не повинні були закладатися у тариф на перевезення 1 тонни вантажу (пункт 149 Рішення АМК);

-у таблиці 2 наведено статті витрат, закладених у калькуляцію вартості послуг Товариства з перевезення вантажу на відстань до 3-х км, зокрема, базового недиференційованого тарифу, зазначеного у договорі, укладеному з ПАТ "Дніпровський термінал" від 01.02.2018 №18/25 та затвердженого наказом Філії від 20.01.2018 №41 (тариф 1), та тарифів на перевезення 1 тонни вантажу при обсягах перевезення в місяць від 0 до 5000 т, зазначених у договорах, укладених з ПАТ "Дніпровський термінал" від 01.04.2019 №19/22 (тариф 2), від 01.01.2020 №20/24 (тариф 3), затверджених наказами Філії від 29.01.2018 №41 (тариф 1), від 15.03.2019 №109 (тариф 2), від 12.12.2019 №498 (тариф 3) відповідно (пункт 150 оскаржуваного рішення);

-з аналізу даних таблиці 2 вбачається, що у вартості перевезень (тарифі), зазначеної у договорі від 01.02.2018 №18/25, укладеному з ПАТ "Дніпровський термінал" (тариф 1) не враховано паливо на експлуатацію крану КДЕ, мастильні матеріали на експлуатацію крану, амортизація та інші витрати, у той же час у тарифах, затверджених наказами Філії від 15.03.2019 №109 (тариф 2) та від 12.12.2019 №498 (тариф 3), вказані витрати включено незважаючи на те, що зазначені послуги не надавались (пункти 165, 166 Рішення АМК);

-керуючись вимогами пункту 25 Методичних рекомендацій, з урахуванням вихідних даних товариства, наведених у таблиці 2, територіальним відділенням АМК здійснено розрахунок базового тарифу 2 та базового тарифу 3 на перевезення однієї тонни вантажу на базову відстань 3 км, який мав бути таким: 50,83 - базовий тариф 2 на перевезення 1 тонни на відстань до 3 км (розраховується: 51,08 грн - (8-3) х 0,05, де: 3 км - мінімальна беззбиткова відстань вантажоперевезень; 0,05 грн/т - додаткові витрати на перевезення понад базову мінімальну беззбиткову відстань (понад 3 км) однієї тонни вантажу за кожний повний або неповний км; 51,08 грн/т - тариф на перевезення однієї тонни вантажу на середню відстань перевезень); 54,13 - базовий тариф 3 на перевезення 1 тонни на відстань до 3 км (розраховується: 54,43 грн - (9-3) х 0,05, де: 3 км - мінімальна беззбиткова відстань вантажоперевезень; 0,05 грн/т - додаткові витрати на перевезення понад базову мінімальну беззбиткову відстань (понад 3 км) однієї тонни вантажу за кожний повний або неповний кілометр; 54,43 грн/т - тариф на перевезення однієї тонни вантажу на середню відстань перевезень) (пункти 168-170 оскаржуваного рішення);

-враховуючи вимоги Методичних рекомендацій, розміри базових тарифів на перевезення однієї тонни вантажу на базову відстань до 3 км для замовників Філії (базові тарифи 2 та 3) мали б становити 30,83 грн та 54,13 грн, а не 55,94 грн та 59,33 грн, які затверджені відповідними наказами директора Філії (пункт 171 оскаржуваного рішення);

-недотримання вимог Методичних рекомендацій у вигляді врахування в матеріальних витратах вартості витрат палива та мастильних матеріалів на експлуатацію крана КДЕ, закладеної у тариф 2 та 3, призвело до встановлення завищеної вартості послуг з перевезення однієї тонни вантажу та, як наслідок, затвердження наказами Філії від 15.03.2019 №109 (тариф 2) та від 12.12.2019 №498 (тариф 3) завищеного тарифу на послугу (пункт 172 оскаржуваного рішення);

-встановлення Товариством завищеної вартості вказаної послуги призвело до отримання суб`єктами господарювання, у тому числі ПАТ "Дніпровський термінал", послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом за завищеними та необґрунтованими цінами, що було б неможливо за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 173 Рішення АМК);

-наказом від 02.06.2020 №269 "Про затвердження та введення тарифів на перевезення вантажів та інші послуги, пов`язані з перевезенням" з 01.07.2020 наказ від 12.12.2019 №498 втратив чинність, а, отже, втратили чинність затверджені та введені ним в дію тарифи на перевезення вантажів. Таким чином, зазначене порушення було припинено (пункти 174, 175 Рішення АМК);

-дії Товариства, що полягають у застосуванні у період з 01.02.2018 по 31.03.2019 різних цін (тарифів) на послуги з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3 км, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону №2210 у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов значної конкуренції на ринку (пункт 176 Рішення АМК).

Стосовно дій Товариства, що полягають у застосуванні різних цін (тарифів) на послуги з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3 км, територіальним відділенням АМК у Рішенні АМК вказано таке:

-листом від 05.03.2021 №862 Товариство повідомило, що розрахунок та введення в дію наказом Товариства від 29.01.2018 №41 "Про затвердження та введення в дію тарифу на перевезення вантажів по дільниці "Дніпровський термінал" окремого тарифу на перевезення вантажів у розмірі 30,14 грн за 1 тонну вантажу без ПДВ по дільниці "Дніпровський термінал" було здійснено на підставі наказу Філії від 25.01.2018 №35 "Про створення дільниці "Дніпровський термінал" для ведення обліку фактичних витрат по обслуговуванню підприємства - ПАТ "Дніпровський термінал" (пункт 177 Рішення АМК);

-розрахунок та введення в дію окремого тарифу для замовників послуг, які обслуговувались Товариством на дільниці "Дніпровський термінал" було здійснено на підставі окремого прогнозованого (очікуваного) обсягу витрат та очікуваного прогнозованого об`єму перевезень вантажів на дільниці. Наказ від 29.01.2018 №41 був чинним з 01.02.2018 по 01.04.2019 (пункт 178 Рішення АМК);

-у той час, як наказом Товариства від 29.01.2018 №41 по дільниці "Дніпровський термінал" були затверджені та введені в дію окремі тарифи на перевезення вантажів у розмірі 30,14 грн (без ПДВ) для ведення обліку фактичних витрат по обслуговуванню підприємства - ПАТ "Дніпровський термінал" наказом Філії від 08.12.2017 №412 "Про затвердження та введення тарифів на перевезення вантажів та інші послуги, пов`язані з перевезенням" для інших суб`єктів господарювання, які обслуговувались Товариством на території м. Херсон в межах розташування під`їзних залізничних колій Товариства, встановлено тариф на перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км у розмірі: 45,67 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 1 до 5000 т в місяць; 43,09 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 5001 до 1000 т в місяць; 41,60 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 1001 т і більше в місяць. Наказ був чинний з 11.10.2018 по 01.04.2019 (пункт 179 Рішення АМК);

-наказом директора Філії від 18.09.2018 №335 для інших суб`єктів господарювання, які обслуговувались Товариством на території м. Херсон в межах розташування під`їзних залізничних колій Товариства встановлено тариф на перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3 км у розмірі: 51,85 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 1 до 5000 т в місяць; 48,91 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 5000 до 1000 т в місяць; 46,64 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 1001 до 15000 т в місяць; 32,45 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 15001 т і більше в місяць. Наказ був чинним з 11.10.2018 по 01.04.2019 (пункт 180 Рішення АМК);

-наказом директора Філії від 15.03.2019 №109 "Про затвердження та введення тарифів на перевезення вантажів та інші послуги, пов`язані з перевезенням" для всіх суб`єктів господарювання, які обслуговувались Товариством на території м. Херсон в межах розташування під`їзних залізничних колій Товариства встановлено тариф на перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3 км у розмірі: 55,94 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 1 до 5000 т в місяць; 52,67 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 5000 до 1000 т в місяць; 50,50 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 1001 до 15000 т в місяць; 35,11 грн без ПДВ при обсягах перевезення від 15001 т і більше в місяць. Наказ був чинним з 01.04.2019 по 01.01.2020 (пункт 182 Рішення АМК);

-таким чином, при наданні послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3 км Товариство у період з 01.02.2018 по 31.03.2019 застосувало різні тарифи на аналогічні послуги (пункт 183 Рішення АМК);

-наказом директора Філії від 15.09.2019 №109 "Про затвердження та введення тарифів на перевезення вантажів та інші послуги, пов`язані з перевезенням" вказане порушення було припинено (пункт 184 Рішення АМК);

-дії Товариства, що полягають у застосуванні у період з 01.02.2018 по 31.03.2019 різних цін (тарифів) на послуги з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3 км, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону №2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод без об`єктивно виправданих на те причин (пункт 185 Рішення АМК).

Предметом спору у даній справі є вимога Товариства про визнання недійсним Рішення АМК.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними пунктів Рішення АМК.

Відповідно до статті 12 Закону України №2210 суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Водночас за змістом приписів статті 12 Закону №2210 суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2210 зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 1 частини другої статті 13 Закону №2210).

Закон України "Про Антимонопольний комітет України" не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону №2210 встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 2 частини першої статті 50 Закону №2210).

Підставами для скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону №2210).

Разом з тим, суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим позивачем-1), покладається на позивача-1.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Правовий висновок - це відповідне тлумачення конкретної норми права щодо її застосування, сформований Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору.

При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини. Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що:

- підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах;

- не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовані статті 1, 7, 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", 1, 12 Закону №2210 без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 910/2352/21, від 21.10.2021 у справі № 914/2667/20, від 05.03.2020 у справі № 910/2921/19, від 11.06.2020 у справі №922/1966/18, від 06.2019 у справі № 915/523/18, від 03.07.2018 у справі № 910/4425/16, від 19.06.2018 у справі № 910/3047/17, від 22.05.2018 у справі № 910/6999/17, щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, за відсутністю Постанов Верховного Суду про відступлення від таких висновків

Також скаржник наголосив про те, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 13 Закону №2210 без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 904/4227/20, від 14.01.2019 у справі № 910/2180/19, від 12.12.2019 у справі № 920/636/17, від 07.05.2024 у справі № 910/8153/23 щодо здійснення кваліфікації дій суб`єкта господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, за відсутністю Постанов Верховного Суду про відступлення від таких висновків.

У справі №922/1966/18 предметом спору було визнання недійсним рішення АМК про порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Визнано, що Товариство вчинило порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбачене статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у вигляді неправомірного використання позначення, що нанесене на зовнішні фасади аптечних закладів без дозволу (згоди) ТОВ "АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН ХАРКІВ", яке раніше почало використовувати схожий знак для товарів і послуг у своїй господарській діяльності, що може призвести до змішування діяльності Товариства з діяльністю ТОВ "АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН ХАРКІВ".

Слід заначити, що у контексті спірних правовідносин, ураховуючи те, що предметом оскарження у справі №922/1966/18 було неправомірне використання позначення, що нанесене на зовнішні фасади аптечних закладів що може призвести до змішування діяльності товариств, то правовідносини у справах № 916/3700/24 та № 922/1966/18 не є подібними, з огляду на предмет позову та нормативно-правове регулювання у частині застосованого права.

У справі № 910/4425/16 позов подано про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) 120 283 293,60 грн. завданої шкоди, внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, 49 056 791,75 грн. інфляційних втрат та 5 413 115,09 грн. -3% річних.

У цій справі також враховуючи контекст спірних правовідносин та ураховуючи те, що предметом оскарження у справі №910/4425/16 було стягнення шкоди внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, то правовідносини у справах № 910/4425/16 та № 916/3700/24 не є подібними, з огляду на предмет позову та нормативно-правове регулювання у частині застосованого права.

У справі № 910/6999/17 позов подано про визнання недійсним та скасування рішення від 21.02.2017 № 51-р "Про закриття провадження у справі та визнання монопольного становища" (далі - Рішення АМК) в частині визнання того, що ПАТ "Одеський припортовий завод" протягом 01.01.2014 - 31.10.2016 займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку з часткою 100 відсотків. Зокрема Рішенням АМК визнано, що ПАТ "Одеський припортовий завод" протягом 01.01.2014 - 31.10.2016 займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку з часткою 100 відсотків; - провадження у справі № 136-26/50-15 закрито.

У справі № 910/2352/21 предметом спору було визнання недійсним рішення АМК про порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210. АМК визнано, що Товариство займало в період з вересня 2011 року до грудня 2019 року монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій (пункт 1); дії Товариства в період з вересня 2011 року по грудень 2019 року на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій щодо встановлення та застосування економічно необґрунтованих тарифів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі [стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)] телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2).

У справі № 914/2667/20 позов подано про визнання недійсним рішення АМК яким визнано, що Оператор газорозподільної системи займав монопольне (домінуюче) становище на ринку розподілу природного газу в територіальних межах території Волинської області, на якій розташована газорозподільна система, що використовується Товариством для надання послуг; визнано, що дії Оператор газорозподільної системи, які полягають у недопущенні до встановлення приладів обліку газу при наявності документів, згідно з якими зазначені прилади обліку визнано придатними до експлуатації, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону №2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку розподілу природного газу газорозподільною системою у межах території Волинської області, на якій розташована газорозподільна система, що використовується АТ "Волиньгаз" для надання послуг, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, та були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку розподілу природного газу.

Предметом розгляду справи №910/2921/19 було визнання недійсним рішення АМК, яким, зокрема, визнано, що відповідач у справі займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку оптової реалізації спирту етилового ректифікованого відповідно до частини першої статті 12 Закону та визнано дії позивача, які полягають у безсистемному встановленні протягом 2017 - першого півріччя 2018 року дискримінаційних цін для покупців спирту етилового ректифікованого сорту «Люкс», незалежно від обсягів придбання спирту чи будь-яких інших об`єктивних критеріїв, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону, у вигляді вчинення дій, що можуть призвести до обмеження конкуренції та ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (покупців), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

У справі № 915/523/18 визнано дії Підприємства, які полягали у висуванні Підприємством до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ТРАНС МИКОЛАЇВ" під час укладання договору про надання послуг захоронення твердих побутових відходів та очистку неканалізаційних стоків умов, які не передбачені вимогами чинного законодавства (надати інформацію щодо наявності транспортних засобів, які планується залучити для надання послуг з вивезення твердих побутових відходів та неканалізаційних стоків, а саме, копії технічних паспортів та актів державного технічного огляду технологічного транспортного засобу), та, як наслідок, затягування з укладенням договору на надання вказаних послуг, що могло призвести до ущемлення інтересів споживача, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а саме: зловживання монопольним (домінуючим) становищем у вигляді дій суб`єкта господарювання, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

У справі № 910/3047/17 визнано, що товариство з 2013 року по вересень 2015 року займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку дистрибуції сигарет відповідно до частини 2 статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; - визнано, що товариство вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 1 та 5 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції";

У справі №904/4227/20 позов подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення від 14.05.2020 яким визнано становище АТ "ДТЕК ДНІПРОПЕТРОВСЬКІ ЕЛЕКТОМЕРЕЖІ" на ринку послуг з надання права обмеженого користування лініями електропередачі монопольним (домінуючим) в межах розташування місцевих (локальних) електричних мереж, що перебувають у власності АТ «ДТЕК ДНІПРОПЕТРОВСЬКІ ЕЛЕКТОМЕРЕЖІ», та які використовуються АТ «ДТЕК ДНІПРОПЕТРОВСЬКІ ЕЛЕКТОМЕРЕЖІ» для надання цих послуг в межах визначених вулиць, так як на цьому ринку у нього не було жодного конкурента протягом 2014-2017 років (пункт 1 Рішення АМК); - визнано дії АТ «ДТЕК ДНІПРОПЕТРОВСЬКІ ЕЛЕКТОМЕРЕЖІ» щодо встановлення завищеного розміру вартості послуги з надання права обмеженого користування лініями електропередачі за 1 км за місяць у розмірі 298,70 грн. (з ПДВ) з включенням всіх витрат на технічне обслуговування повітряних ліній, їх відновлення у повному обсязі, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», визначеним пунктом 1 частини другої статті 13 цього Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з надання права обмеженого користування лініями електропередачі, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2 Рішення АМК).

У справі № 910/2180/19 позов подано про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 19.12.2018 в частині, що стосується позивача, а саме - визнання недійсними пунктів 2- 6 резолютивної частини рішення № 31-р/тк. АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі -Філія) впродовж навігації 2017, 2018 років займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуги з піднімання прогінних споруд залізничних мостів № 1 та № 5 через річку Дніпро для пропуску великогабаритних суден у територіальних межах акваторії річки Дніпро в межах міста Дніпро, на якій розташовані залізничні мости № 1 та № 5 через річку Дніпро, як таке, що не мало жодного конкурента на зазначеному ринку (пункт 1); 2) дії АТ «Укрзалізниця» в особі Філії щодо незабезпечення піднімання прогінних споруд зазначених мостів 21.03.2017 для пропуску теплохода «Афанасій Матюшенко» є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частини першої статті 13 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на досліджуваному ринку, що може призвести до ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2); 3) дії АТ «Укрзалізниця» в особі Філії щодо встановлення вартості піднімання прогінних споруд зазначених мостів для пропуску великогабаритних суден, яка не відповідає витратам залізниці на піднімання цих споруд, що може призвести до ущемлення інтересів СК "Укррічфлот", є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону №2210-ІІІ, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на досліджуваному ринку, шляхом встановлення таких цін придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 3);

У справі № 920/636/17 позов подано про визнання недійсними рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 27.04.2017 яким визнано, що Підприємець відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" займала монопольне (домінуюче) становище з часткою 100 відсотків на: ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування №1 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках (далі - Ринок №1); ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування № 3 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках (далі - Ринок №2); - визнано, що дії Підприємця, які полягають у порушенні у 2014, 2015 роках "діючого в Україні" порядку розрахунку тарифів, що регламентується Методикою розрахунку тарифів, для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на Ринку № 1, Ринку № 2, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

У справі № 910/8153/23 предметом спору у цій справі є визнання недійсним та скасування рішення АМК. визнано, що КП "Бердичівське МБТІ" у період з січня 2020 року до жовтня 2022 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з надання інформації про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 в межах визначених міст , з часткою 100 %; - визнано дії КП "Бердичівське МБТІ", які полягають у встановленні у 2020- 2021 роках та січні - жовтні 2022 року завищеної вартості послуг з надання інформації про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з надання інформації про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

У справі №916/3700/24, судові рішення в якій переглядаються, рішенням АМК позивача - балансоутримувача під`їзних колій, які примикають до залізничних колій станції Херсон регіональної філії "Одеська залізниця" визнано таким, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км на території міста Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства у період з 01.02.2018 по 30.06.2020, оскільки не мало на цьому ринку жодного конкурента, тобто з часткою 100%, а кваліфікація порушення законодавства про захист економічної конкуренції за пунктом 2 статті 50, пунктом 1 та 2 частини другої статті 13 Закону № 2210, визнано дії Товариства, що полягають у встановленні у період з 01.04.2019 по 30.06.2020 економічно необґрунтованої вартості послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2 резолютивної частини рішення); -визнано дії Товариства, що полягають у застосуванні у період з 01.02.2018 по 31.03.2019 різних цін (тарифів) на послуги з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3 км, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод без об`єктивно виправданих на те причин.

Що ж до посилань відповідача на постанови Верховного Суду у справах № 910/6999/17, № 910/2352/21, № 914/2667/20, №910/2921/19, № 915/523/18, № 910/3047/17, №904/4227/20, № 910/2180/19, № 920/636/17, № 910/8153/23, необхідно зазначити, що правовідносини у наведених справах є схожими за предметом позову (визнання недійсним/скасування рішення АМК) та нормативно-правовим регулюванням в контексті кваліфікації дій як правопорушення, що полягає у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем (стаття 13 Закону № 2210). Отже, відсутні підстави для закриття касаційного провадження в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Судом першої інстанції у рішенні від 11.11.2024 зазначено про те, що:

- позивачем не спростовано того, що під час розгляду справи Товариством не надано жодного доказу того, що воно мало хоча б одного конкурента на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства у період з 01.02.2018 по 30.06.2020, така діяльність здійснювалась виключно Товариством;

- судом враховано лист Товариства №3488 від 18.08.2021, відповідно до якого у спірний період укладання договорів про подачу та збирання вагонів на під`їзних коліях не погоджувались;

- з листа Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" від 10.04.2020 №М-05/59 вбачається, зокрема, що упродовж 2018-2020 років інші суб`єкти господарювання, крім Товариства не мають право виїзду локомотивами на колії загальної мережі залізниць АТ "Українська залізниця";

- суд проаналізувавши зазначені листи, прийшов до висновку, що АТ "Укрзалізниця" не виступало конкурентом Товариства, зворотного, на думку суду, позивачем за час розгляду справи доведено не було;

- у Рішенні АМК встановлено, що враховуючи вимоги Методичних рекомендацій, розміри базових тарифів на перевезення однієї тони вантажу на базову відстань до 3 км для замовників Філії (базові тарифи 2 та 3) мали б становити 50,83 грн. та 54,13 грн., а не 55,94грн. та 59,33 грн., які затверджені відповідними наказами директора Філії та за час розгляду справи позивачем не було спростовано встановлені обставини, у зв`язку з чим, на думку суду, є доведеним, що відбулось завищення тарифів на суму, яка не відповідала фактичним витратам;

-при прийнятті оскаржуваного рішення АМК діяло у межах власних повноважень, у порядку та спосіб, встановлений законом, висновки, викладені в оспорюваному Рішенні АМК, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

Водночас судом апеляційної інстанції у постанові від 21.05.2025 встановлено підстави, визначені частиною першою статті 59 Закону №2210, для задоволення позову та, як наслідок, визнання недійсним Рішення АМК. Суд встановив необґрунтованість висновків відповідача про монопольне становище позивача та його зловживання цим становищем, а також порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Зокрема, судом апеляційної інстанції зазначено про те, що:

- чинним законодавством передбачено два можливих способи обслуговування суб`єктів господарювання, які мають свої склади на під`їзних коліях інших підприємств, або залізничні колії, які до таких під`їзних колій примикають, а саме: 1) укладання договору із власником під`їзної колії (у такому випадку відповідне обслуговування здійснюється власними/орендованими локомотивами, а для обслуговування локомотивами залізниці необхідно додатково укладати договір про подачу та забирання вагонів); 2) укладання договору про подачу та забирання вагонів безпосередньо із залізницею (тобто з Акціонерним товариством "Укрзалізниця") за погодженням з власником під`їзної колії (у такому випадку усі розрахунки за перевезення проводились би між Приватним акціонерним товариством "Дніпровський термінал" та Акціонерним товариством "Укрзалізниця", а з позивачем Приватне акціонерне товариство "Дніпровський термінал" здійснювало б розрахунки, пов`язані з амортизацією залізничних під`їзних колій, та брало би участь у ремонті та утриманні під`їзних колій);

- відповідач неналежним чином дослідив питання наявності/відсутності бар`єрів вступу на ринок для Акціонерного товариства "Укрзалізниця", оскільки територіальним відділенням АМК не встановлено ні факту звернення ПАТ "Дніпровський термінал" до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо укладання договору про подачу та забирання вагонів, ні факту звернення останніх до Товариства стосовно надання погодження, ні факту відмови позивача у наданні такого погодження;

- в контексті розгляду питання кваліфікації поведінки позивача як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку територіальне відділення АМК повинно було дослідити можливість Акціонерного товариства "Укрзалізниця" надавати аналогічну послугу за наявності укладеного договору про подачу та збирання вагонів, адже такий договір дозволяв би вказаному товариству перевозити для Приватного акціонерного товариства "Дніпровський термінал" вагони з вантажами коліями позивача;

- суду не подано жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження наявності у АТ "Укрзалізниця", як конкурента позивача, суттєвих обмежень для доступу на відповідний ринок, а подолання існуючого бар`єру для такого доступу у вигляді необхідності укладення договору залежало безпосередньо від самого АТ "Укрзалізниця", яке взагалі не порушувало перед Товариством питання щодо отримання погодження останнього на укладення з третьою особою відповідного договору про подачу та забирання вагонів;

- відповідач неповно дослідив та встановив наявність бар`єрів вступу на ринок та відсутність конкурентів на досліджуваному ринку, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що Товариство займало монопольне становище на ринку послуг з перевезення 1 тонни вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства, у період з 01.02.2018 по 30.06.2020.

- листом №3488 від 18.08.2021 (вх.№65-01/2154 від 20.08.2021) Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на вимогу відповідача повідомило останнього, зокрема, про те, що кран на залізничному ходу не використовувався Херсонською філією при перевезенні вантажів, як для замовників в особі ПАТ "Дніпровський термінал", так і для інших замовників послуг, між тим в розрахунку тарифів у період з 01.04.2019 по 01.07.2020 були закладені витрати паливо-мастильних матеріалів на експлуатацію крану на залізничному ходу у зв`язку з його задіянням при виконанні колійних робіт по утриманню та ремонту залізничних під`їзних колій, які використовуються позивачем при наданні послуг з перевезення вантажів. На підтвердження факту використання крану при виконанні колійних робіт позивачем надано копії маршрутних листів роботи крану у період з 2019 рік по 2020 рік. Відтак, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи жодного доказу на спростовання факту використання позивачем крану при виконанні колійних робіт, включення останнім до складу витрат на перевезення однієї тонни вантажу на відстань до 3-х км витрат на паливо та мастильні матеріали на експлуатацію крану КДЕ було обґрунтованим;

- в оскаржуваному рішенні АМК не наведено конкретних угод (договорів) та конкретних споживачів послуг Товариства, до яких застосовувались різні ціни. Натомість територіальним відділенням АМК лише зазначено про існування наказів Товариства від 08.12.2017 №412, від 18.09.2018 №335 та від 29.01.2018 №41, якими затверджувались різні ціни (тарифи), при цьому територіальним відділенням АМК не доведено саме застосування таких цін (тарифів) в укладених договорах, адже сама по собі пропозиція ціни не свідчить про її акцептування іншими особами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (далі - Закон № 3659) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону № 3659, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Статтею 1 Закону № 2210-ІІІ визначено, що економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - це досягнення суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 2210-ІІІ державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону № 2210-ІІІ суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону № 2210 суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема Методики. Однак, господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку.

Відповідно до пункту 1.2 Методики вона встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках. Об`єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб`єкти господарювання; групи суб`єктів господарювання - декілька суб`єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг.

Згідно з пунктом 1.3 Методики:

суб`єкти товарного ринку - це суб`єкти господарювання, фізичні і юридичні особи, які продають, реалізують, постачають, виробляють, придбавають, споживають, використовують або можуть продавати, реалізувати, постачати, виробляти, придбавати, споживати, використовувати товари на ринку з відповідними межами;

територіальні (географічні) межі ринку - це територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми частинами;

товар - це будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов`язання та права (зокрема цінні папери);

товарні межі ринку - це товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого;

часові межі ринку - це час стабільності ринку, тобто період, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому істотно не змінюються.

Відповідно до пункту 2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об`єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб`єкта господарювання (групи суб`єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб`єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб`єктів господарювання на ринку; складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; визначення бар`єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб`єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; встановлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання на ринку.

Пунктом 4.4 Методики встановлено, що перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) може складатися шляхом визначення суб`єктів господарювання, які мають значущі обсяги продажу (постачання, виробництва), придбання (споживання, використання) товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території. Значущими обсягами продажу (постачання, виробництва), придбання (споживання, використання) товарів (товарних груп) визначаються обсяги, які, як правило, перевищують 5 відсотків відомих обсягів товарів (товарних груп), що мають ознаки однакових (подібних, аналогічних), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території.

Пунктом 5.1 Методики визначено, що товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи.

Відповідно до пункту 6.1 Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв`язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар`єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар`єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар`єрів, що пов`язані з ефектом масштабу виробництва; бар`єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар`єрів, пов`язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар`єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції.

Згідно з пунктом 7.1 Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.

Відповідно до пункту 11.1 Методики для визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку можуть бути використані такі джерела інформації, зокрема відомості про діяльність суб`єктів господарювання, які отримані органами Антимонопольного комітету, іншими державними органами за поточний та попередні роки.

Пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210-ІІІ передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов`язковим з`ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.

Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону № 2210-ІІІ.

Стаття 13 № 2210-ІІІ не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб`єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 2210-ІІІ порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Закон №3659 не покладає на АМК та його органи здійснення контролю у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210-ІІІ встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, зазначені органи можуть здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів. Така позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 15.01.20019 у справі №903/46/18.

Отже, установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку (постанова Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 915/523/18 )

Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі №910/23000/17).

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Верховний Суд зазначає, що у пункті 45 Доповіді Венеціанської комісії щодо Верховенства права, серед іншого, зазначено, що "Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій".

У оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції не зазначено у чому полягало порушення Методики територіальним відділенням АМК, а лише вказано про неналежне визначення бар`єрів для вступу на ринок АТ "Укрзалізниця" із посиланням на потенційну можливість вступу на досліджуваний ринок АТ "Укрзалізниця".

Проте апеляційним господарським судом не враховано того, що для визначення конкуренції на певному ринку відсутність суттєвих бар`єрів для вступу на такий ринок повинно узгоджуватись із волевиявленням суб`єкта господарювання виступати у ролі конкурента (поведінковий показник, який враховується органом АМК при визначенні монопольного становища), а саме змагатись із іншими суб`єктами господарювання, надаючи більш вигідну пропозицію для споживачів. Не бажання суб`єкта господарювання вступати на певний ринок та фактична відсутність діяльності на ньому виключає такого суб`єкта як конкурента на цьому ринку.

Територіальне відділення АМК зазначало, що бар`єром для вступу на досліджуваний ринок АТ "Укрзалізниця" було узгодження питання щодо використання залізничних колій Товариства.

Водночас судом першої інстанції, на відміну від апеляційного господарського, встановлено, що: під час розгляду справи Товариством не надано жодного доказу того, що воно мало хоча б одного конкурента на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії Товариства у період з 01.02.2018 по 30.06.2020, така діяльність здійснювалась виключно Товариством; у спірний період укладання договорів про подачу та збирання вагонів на під`їзних коліях не погоджувались; упродовж 2018-2020 років інші суб`єкти господарювання, крім Товариства не мають право виїзду локомотивами на колії загальної мережі залізниць АТ "Українська залізниця".

Окрім того, слід зауважити, що для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов`язковим з`ясування настання наслідків у формі, відповідно, недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону України №2210). Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/1958/16, від 18.02.2021 у справі № 910/1106/20.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначаючи про те, що у оскаржуваному рішенні АМК не наведено конкретних угод (договорів) та конкретних споживачів послуг Товариства, до яких застосовувались різні ціни, а лише зазначено про існування наказів Товариства від 08.12.2017 №412, від 18.09.2018 №335 та від 29.01.2018 №41, якими затверджувались різні ціни (тарифи), помилково дійшов висновку про те, що територіальним відділенням АМК не доведено саме застосування різних цін (тарифів) в укладених договорах, адже сама по собі пропозиція ціни не свідчить про її акцептування іншими особами.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема досліджувати вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі в їх сукупності.

При цьому застосування приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України як норми процесуального права має загальний характер для усіх справ.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 910/19251/20, на яку здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги .

Верховний Суд виходить з того, що мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами цих відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому.

Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню.

Вказаний висновок випливає, зокрема, зі статей 236- 237 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас зміст ухваленої у справі постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 свідчить про порушення судом балансу прийняття доводів та заперечень сторін судом, що є підставою для її скасування та залишенні в силі рішення господарського суду Одеської області від 11.11.2024, яке відповідає закону.

З урахуванням мотивів викладених в цій постанові доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження отже наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Водночас наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутність висновку Верховного Суду, щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 12 Закону №2210, щодо тлумачення поняття "конкурент"), не знаходить свого підтвердження під час касаційного провадження, та виключає скасування постанови суду апеляційної інстанції з такої підстави з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

З урахуванням наведеного Верховний Суд не вбачає підстав для формування абстрактних висновків про відсутність яких зазначає скаржник.

У зазначеному контексті Верховний Суд зазначає, що саме лише посилання на відсутність висновку без конкретизації норми (норм) права, та її застосування судами в контексті предмета й підстав заявленого позову, та практика застосування якої (яких) відсутня і потребує формування, свідчить про недоведення скаржником передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави для касаційного оскарження судових рішень. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 зі справи № 915/1992/19, від 05.10.2021 зі справи № 907/746/17.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано позивачу та відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні, визначальні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу приписів статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі знайшли своє підтвердження, а тому касаційну скаргу позивача слід задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на Товариство в силу приписів статей 129 та 315 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 312, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі №916/3700/24 задовольнити.

2. Скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі №916/3700/24, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 у справі №916/3700/24 залишити в силі.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на користь Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 4 844,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов