Герб України

Постанова від 11.06.2025 по справі 180/1907/24

Дніпровський апеляційний суд

Новинка

ШІ-аналіз судового документа

Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.

Реєстрація

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2338/25 Справа № 180/1907/24 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційні скарги Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» та представника ОСОБА_1 адвоката Чепурнова Віталія Івановича на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року в складі судді Хоменко С.І. по цивільнй справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» про розірвання договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, внаслідок виконання трудових обов`язків,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ«Марганецького гірничо-збагачувальногокомбінату» пророзірвання договорупро добровільневідшкодування моральноїшкоди,стягнення моральноїшкоди,заподіяної ушкодженнямздоров`я,внаслідок виконаннятрудових обов`язків (а.с. 1-5), та в подальшому подала до суду заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 91-95), в обґрунтування посилалась на те, що ОСОБА_1 з 1995 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Працювала на різних посадах.

10.01.2023 року була звільнена на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

30.08.2013 року з нею стався нещасний випадок на виробництві.

Відповідно до довідки МСЕК 18.01.2017 року їй встановлено 20% втрати професійної працездатності.

Також протягом часу, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, вона працювала в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, внаслідок чого захворіла на професійні захворювання.

Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, вона втратила своє здоров`я.

У зв`язку з виробничою травмою та з хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє її можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання виробничої травми та хронічного професійного захворювання, вона постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування.

Незважаючи на наявні рекомендації щодо доцільності направлення ОСОБА_1 на обласний МСЕК, представники АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» повідомили позивачу, що вони будуть сприяти в направлені на МСЕК лише за умови укладання договору про добровільне відшкодування моральної шкоди.

Представник АТ «Марганецький гірничо збагачувальний комбінат» запросив позивача до себе та запропонував підписати договір на добровільне відшкодування моральної шкоди, на визначену відповідачем суму, без жодного обговорення її розміру.

ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що саме від підприємства залежить її допуск до МСЕК та подальше визначення розміру відсотку втрати професійної працездатності, встановлення групи інвалідності і як наслідок отримання регресних виплат від держави, вимушена була погодиться на умови договору, визначені відповідачем.

19.02.2024 року ОСОБА_1 підписала договір про добровільне відшкодування моральної шкоди в сумі 6 211,18 грн за заподіяну шкоду внаслідок травмування на виробництві та 6 211,18 грн за професійне захворювання.

При цьому з особами, які зазначені в договорі вона не зустрічалась, суми відшкодування не обговорювалися, їй було надано вже виготовлений раніше та підписаний ними договір.

Оглядом МСЕК 20.06.2024 року їй встановлено 65% втрати працездатності та третя група інвалідності.

На час підписання вказаного вище договору ОСОБА_1 витратила значні кошти на лікування і розуміючи, що подальше зволіканням з направленням на МСЕК призведе до ще більших витрат, була вимушена погодиться на умови запропоновані колишнім роботодавцем.

Зазначені вище договори з підприємством вона підписала під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

На підставі викладеного, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просила суд визнати недійсними договори про добровільне відшкодування моральної шкоди, укладені 19.02.2024 року між АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 , як такі, що вчинені під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах; стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок травмування на виробництві 150 000,00 грн та внаслідок професійного захворювання під час виконання трудових обов`язків 200 000 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 гривень та судовий збір.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» про розірвання договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, внаслідок виконання трудових обов`язків задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 130 000 гривень, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень та сплачений судовий збір 1 211 грн 20 коп.

Стягнуто з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1 300 гривень (а.с. 108-112).

В апеляційній скарзі АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскарженого рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позову (а.с. 116-122).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про зміну оскарженого рішення шляхом визнання недійсними договори про добровільне відшкодування моральної шкоди, укладені 19.02.2024 року між АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 , як такі, що вчинені під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах та стягнення з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок травмування на виробництві 150 000,00 грн та внаслідок професійного захворювання під час виконання трудових обов`язків 200 000 грн, витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 гривень та судового збору, оскільки спірні договори з підприємством вона підписала під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а розмір моральної шкоди значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості (а.с. 203-205).

АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду скасувати з ухваленням нового рішенні про відмову у задоволені позову (а.с. 221-227).

ОСОБА_1 не скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу АТ «Марганецькийгірничо-збагачувальнийкомбінат» у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду змінити враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії трудової книжки, виданої на ім`я позивача, вона у 1995 році була прийнята на роботу АТ «Марганецький ГЗК», в подальшому працювала за різними спеціальностями, 10.01.2023 звільнена у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

19 лютого 2024 року між АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 було укладено у простій письмовій формі договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, за умовами якого на підставі частини 1 статті 1168 Цивільного Кодексу України, сторони уклали цей договір про добровільне відшкодування відповідачем моральної шкоди, яка завдана позивачу втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький ГЗК» та отриманням виробничої травми.

Згідно договору про відшкодування моральної шкоди від 19.02.2024 р., укладеним між АТ «Марганецький ГЗК» в особі голови правління АТ «Марганецький ГЗК» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони дійшли згоди про те, що АТ «Марганецький ГЗК» сплачує одноразову грошову виплату відповідачу у розмірі 5 000 грн з урахуванням податків в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отриманого нею професійного захворювання та 5 000 грн з урахуванням податків за заподіяну шкоду внаслідок травмування на виробництві з урахуванням. При цьому в договорі зазначено, що суму відшкодування визначила саме ОСОБА_1 , яка оцінила завдану їй моральну шкоду в розмірі 6 211,18 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отриманого нею професійного захворювання та 6 211,18 грн за заподіяну шкоду внаслідок травмування на виробництві.

При підписанні даного договору сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов договору, зміст договору зрозумілий, питань, які залишилися б нез`ясованими для них немає, значення, умови та правові наслідки укладеного правочину однаково зрозуміло сторонам і у сторін відсутні заперечення щодо кожної з умов цього договору.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 погодилася на такі умови договору, підписала договір, визначену домовленістю суму отримала.

Відповідно до п. 5 даного договру, при виконанні підприємством усіх своїх зобов"язань, моральна шкода, пов"язана з втратою здоров"я внаслідок виявлених захворювань позивача внаслідок роботи у шкідливих умовах на АТ "Марганецький ГЗК", вважається відшкодованою у повному обсязі.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 погодилася на такі умови договору, підписала договір, визначену домовленістю суму отримала.

За фактом отримання позивачем виробничої травми, 30.08.2013 року складено акт №34/8 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, яким встановлено винуватців нещасного випадку працівників АТ «Марганецький ГЗК» начальника ГЗФ Козловського С.Ю. та старшого майстра ГЗФ-1 ОСОБА_3 .

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 18.01.2017 року серія 12ААА №018303, позивачу встановлено 20% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва.

За фактом виникнення у позивача хронічного професійного захворювання проведено розслідування та складено акт за формою П-4 від 01.03.2024 року про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання.

Відповідно до вказаного вище акту П-4 від 01.03.2023 року, встановлено наявність у позивача ряд професійних захворювань. Відповідно до п. 5 зазначеного акту у позивача відсутні раніше встановлені хронічні професійні захворювання. Згідно вищевказаного акту професійне захворювання виникло за таких обставин: внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів виробничого середовища, недосконалості технології збагачення руди. Згідно вищевказаного акту причинами професійного захворювання стали: піднімання та переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни 41 кг. При нормі до 30 ког.; важкість праці; рівень пилу 5,447 мг/м3 що в 2,7 рази перевищує ПДК при нормі 2,0 мг/м3; рівень марганцю 0,343 мг/м3 при нормі 0,3 мг/м3, що в 1,4 рази перевищує ПДК; рівень шуму 86 Дб, що на 6 Дб перевищує допустимий рівень; рівень вібрації 116 Дб, що перевищує нормативні парамерти в 112 Дб.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 20.06.2024 року серія 12ААА №144487, позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності з 07.05.2024 року, та 65% втрати професійної працездатності (20% повторно по трудовому каліцтву, 30% по рад, 5% по тивм, 5% по хр.інт., 5% по тугов.) Санаторно-курортне лікування, спостереження у сімейного лікаря та лікаря невролога.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду жодного доказу, що саме під час укладання спірного договору в неї існували тяжкі обставини і у неї не було іншого варіанту, як укласти цей договір. При укладанні договору сторони визначили всі істотні умови, що засвідчили своїми підписами. Відповідач виконав договір, позивач отримала кошти, що свідчить про бажання у сторін настання наслідків укладення договору та те, що договір вчинено добровільно, без будь-якого стороннього впливу. Отже, судом не встановлено підстав для визнання недійсним договору про добровільне відшкодування моральної шкоди.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягненняморальної шкоди суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів не повній мірі погоджується з висновками суду виходячи з наступного.

Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України для чинності правочину його зміст не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі: правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частинами третьою (вільність волевиявлення учасників правочину та відповідність його їх внутрішній волі), п`ятою (реальність настання правових наслідків, що обумовлені ним) ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Відповідно до судової практики суд задовольняє позов про визнання такого правочину недійсним, якщо мають місце дві умови: 1) особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини, під якою розуміють важке майнове становище, яке виражається у відсутності засобів, необхідних для нормального існування людини і це може стосуватися як самої фізичної особи, так і членів її сім`ї; 2) умови правочину вкрай невигідні для цієї особи.

Проаналізувавши надані позивачем докази, колегія суддів вважає, що вищенаведені підстави застосування ст. 233 ЦК України позивачем не доведені.

Як роз`яснив Пленум ВСУ у п.23 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Частиною першою ст. 233 ЦК України, передбачено, що правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, це - правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ті обставини, які позивач поклав в основу позову, як тяжкі обставини не були доведені належними та допустимими доказами та не відповідають дійсності.

До тяжких обставин відповідно до частини першої статті 233 ЦК України може бути віднесено тяжку хворобу особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загрозу втратити житло чи загрозу банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. При цьому слід мати на увазі, що тяжка обставина має бути саме для тієї особи, яка вчинила правочин.

Так позивачем у позові зазначено, що вона усвідомлюючи, що не може потрапити на МСЕК, і розуміючи, що саме від АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» залежить її допуск до МСЕК та подальше визначення розміру відсотку втрати професійної працездатності, встановлення групи інвалідності і як наслідок отримання регресних виплат від держави, вимушена була погодитися на умови договору, визначені відповідачем 19 лютого 2024 року.

Однак це твердження позивача не відповідає дійсності.

Форму направлення на МСЕК оформлює лікар-куратор медзакладу, де лікується чи проживає пацієнт. Направлення передають до МСЕК на підставі наявності ознак інвалідності, закінчення попереднього терміна інвалідності чи необхідності продовження лікарняного.

Направлення на МСЕК заповнюється у формі № 088/о. Форма № 088/о заповнюється лікарем закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи лікування хворого, підписується головою і членами лікарсько-консультаційної комісії і надсилається в медико-соціально-експертну комісію.

Тобто для отримання направлення на МСЕК необхідно завершити повний курс лікування і у випадку наявності стійких порушень функцій організму, які призводять до порушення життєдіяльності буде надано направлення у формі №088/о.

Отже, відповідач по справі не мав жодного відношення ні до направлення позивача для проходження МСЕК, ні до встановлення відсотків втрати працездатності.

Крім того, позивачем не доведено, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Таким чином, матеріали цивільної справи не містять доказів для визнання спірних договорів від 19 лютого 2024 року недійсними на підставі ст. 233 ЦК України. Таким чином договір було укладено добровільно, з волевиявленням сторін.

Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення вказаних позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги позивача вищевказаних висновків суду першої не спростовують. Позивачем не надано, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження своїх тверджень та визнання спірних договорів недійсними на підставі ст. 233 ЦК України.

Щодо моральної шкоди колегія суддів враховує наступне.

З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (не майнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відповідно частині 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови праці.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виробнича травма та професійне захворювання позивача, які завдають їй фізичного болю та душевних страждань, виникла з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Враховуючи характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань позивача, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права на підставі досліджених доказів.

Колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу фізичних, душевних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо та з урахуванням всіх обставин справи.

Доводи апеляційної скарги позивача про занижений розмір моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Доводи відповідача, що позивач була проінформована про шкідливі умови праці, у неї не виникло жодних зауважень та вона добровільно прийняла рішення працювати у відповідача є необґрунтованими, оскільки статтею 153 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та впровадження сучасних засобів техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечення санітарно-гігієнічних умов, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. На підставі досліджених і оцінених доказів суди встановили, що причиною професійного захворювання позивача є робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Згідно постанови Верховного Суду від 20.11.2019 у справа №214/3668/17 кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (стаття 43 Конституції України). Відповідно до частини другої статті 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Встановивши, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня встановлення висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування за рахунок роботодавця моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відшкодування моральної шкоди в добровільному порядку на підставі договору, а тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди колегія суддів відхиляє, оскільки право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії, у даному випадку з 20 червня 2024 року. Дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі №6-3149цс15.

Посилання в апеляційній скарзі на постанови Дніпровського апеляційного суду у справах №180/2197/23; №180/1013/24; №180/1014/24; №180/973/20; №180/1367/20; №180/1240/20; №180/725/21 та №180/955/21 колегія суддів не бере до уваги, оскільки у відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховуються висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо їх застосування.

Доводи відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки, передбачені ст. ст. 153, 158 ЦПК України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов`язком відповідача.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що жодних доказів на спростування наявності шкідливих факторів робочого місця позивача та їх шкідливого впливу на його здоров`я відповідачем не було надано ні до суду першої, ні до апеляційної інстанції.

Доводи скарги про те, що фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд і відсутні підстави для стягнення моральної шкоди,є безпідставним, оскільки зазначене не звільняє роботодавця забезпечити працівникам безпечні умови праці, а відтак і від відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Верховний Суд у постанові від 10.06.2020 року у справі №212/3859/16-ц зазначив, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Доводи скарги про те, що позивачем не долучено до матеріалів справи доказів на підтвердження виконання адвокатом робіт щодо надання позивачу правничої допомоги на суму 15 000,00 грн колегія суддів вважає безпідставними оскільки вони спростовуються письмовими доказами наявними в матеріалах справи.

Доводи скарги щодо скрутного матеріального становища відповідача не звільняє останнього від виконання обов`язку щодо відшкодування завданої позивачу моральної шкоди внаслідок травмування на виробництві та виникнення у позивача професійного захворювання, яке виникло внаслідок шкідливих умов праці на підприємстві відповідача.

Доводи скарги відповідача щодо обґрунтованості стягнення моральної шкоди з утриманням податків та інших обов`язкових платежів колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».

Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного)оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №180/377/20 (провадження №61-1св21).

Колегія суддів зауважує, що пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Оскільки шкода, завдана життю та здоров`ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.

Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21 (провадження №61-283св22).

Враховуючи викладене, сума, стягнута з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди не підлягає оподаткуванню.

При цьому, судом першої інстанції вищевказаного враховано не було, а тому суд дійшов помилкового висновку про необхідність відрахування податків та інших обов`язкових платежів з суми стягнутої в рахунок відшкодування моральної шкоди, що є підставою для зміни оскарженого рішення в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг, проте наявні підстави для зміни оскарженого рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства«Марганецького гірничо-збагачувальногокомбінату» тапредставника ОСОБА_1 адвокатаЧепурнова ВіталіяІвановича задовольнити частково.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року - змінити, вказавши в другому абзаці резолютивної частини: без відрахування податків та інших обов`язкових платежів, замість фрази з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року в іншій частині залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 11 червня 2025 року.

Повний текст постанови складено 19 червня 2025 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна

СудДніпровський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення11.06.2025
Оприлюднено23.06.2025
Номер документу128261669
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них

Судовий реєстр по справі —180/1907/24

Постанова від 11.06.2025

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Постанова від 11.06.2025

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 18.04.2025

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 06.01.2025

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 06.01.2025

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 25.12.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 25.12.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 25.12.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 13.12.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Рішення від 06.11.2024

Цивільне

Марганецький міський суд Дніпропетровської області

Хомченко С. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні