Постанова від 18.06.2025 по справі 480/492/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року

м. Київ

справа № 480/492/22

адміністративне провадження № К/990/17388/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участі:

секретаря судових засідань: Юзини О.В.,

представника позивача: Сєдєлєвої Т.А.,

представника відповідача: Молібог Ю.М.

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому»

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року (суддя Соп`яненко О.В.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року (судді: Мінаєва О.М., Спаскін О.А., Калиновський В.А.)

у справі за позовом Головного управління ДПС у Сумській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому»

про надання дозволу на погашення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року Головне управління ДПС у Сумській області (далі також - Позивач, ГУДПС) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» (далі також - Відповідач, ТОВ СФ «Усе для дому») про надання дозволу на погашення податкового боргу Відповідача у сумі 1041555,50 грн за рахунок коштів, отриманих від продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

В подальшому в листопаді 2023 року Позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просив про надання дозволу на погашення податкового боргу Відповідача за рахунок коштів, отриманих від продажу майна, що перебуває у податковій заставі. У цій заяві Позивач вказав, що у Відповідача наявний податковий борг у розмірі 2116933,83 грн станом на 10 жовтня 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовані були тим, що за Відповідачем обраховується податковий борг. Позивач вживав заходи для погашення податкової заборгованості, зокрема шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та надсилання податкової вимоги Відповідачу. З моменту направлення податкової вимоги податковий борг Відповідачем не погашений і його розмір постійно збільшувався. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складено 31 січня 2013 року. До банківських установ, що обслуговують Відповідача, направляються платіжні інструкції, але вони повертаються без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках платника податків. А тому, як вважало ГУДПС, відповідно до статті 95 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), у нього виникло право звернення до суду для отримання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, яке перебуває у податковій заставі.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року, яке було залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року, адміністративний позов було задоволено частково. Суд першої інстанції надав ГУ ДПС дозвіл на погашення суми податкового боргу у розмірі 1004102,08 грн за рахунок коштів від продажу майна Відповідача, що перебуває у податковій заставі. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення позову, виходячи з того, що контролюючий орган вжив усіх заходів щодо погашення податкового боргу Відповідача, зокрема звертався до суду з вимогою про стягнення боргу, описував майно у податкову заставу та направляв інкасові доручення, які повернулись без виконання. На думку цих судів, ці обставини були підставою для погашення боргу за рахунок майна підприємства у податковій заставі. Таким чином, суди вважали, що Позивач підтвердив наявність обставин, які надають йому право звернутись до суду за дозволом на погашення боргу за рахунок майна.

Верховний Суд постановою від 14 вересня 2023 року скасував рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року й направив справу на новий судовий розгляд.

Верховний Суд, переглядаючи справу, виходив з положень Податкового кодексу України (далі також - ПК України), та вказав, що при розгляді таких позовів першочерговим є встановлення обставин щодо всіх банківських рахунків, наявності/відсутності на них коштів та дій податкового органу щодо стягнення коштів з цих рахунків. Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували повною мірою всіх обставин справи, адже фактично не перевірили та не надали оцінки доводам Відповідача як щодо суми податкового боргу, так і щодо того, чи були вжиті податковим органом усі необхідні заходи щодо стягнення коштів з банківських рахунків Відповідача перед зверненням з позовом до суду.

Незважаючи на те, що у матеріалах справи містилися інкасові доручення, як визнав Верховний Суд, суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не навели посилань на конкретні інкасові доручення або дані для їх ідентифікації, а також не встановили обставин їх направлення, виконання (невиконання) та підстав повернення. Верховний Суд підкреслив, що вирішення спору залежить саме від з`ясування стану рахунків Відповідача, тобто наявності на них коштів для погашення боргу.

Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій порушили принцип офіційного з`ясування обставин у справі та не дотрималися вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин і доказів, не вживши заходів для їх встановлення та витребування. Ці порушення процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За наслідками нового розгляду справи Сумський окружний адміністративний суд 14 листопада 2024 року ухвалив рішення про задоволення адміністративного позову й надав ГУДПС області дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу ТОВ Сумська фірма «Усе для дому» за рахунок коштів, отриманих від продажу майна боржника, що перебуває у податковій заставі.

Суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом вжито всіх заходів щодо погашення податкового боргу Відповідача шляхом звернення до суду із вимогою про стягнення податкового боргу, опису майна, направлення інкасових доручень, які повернулись без виконання, що є підставою для погашення суми боргу за рахунок майна підприємства, яке перебуває у податковій заставі.

Другий апеляційний адміністративний суд 27 березня 2025 року ухвалив постанову та залишив апеляційну скаргу платника податків без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 480/492/22 - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок продажу заставленого майна.

Також суд апеляційної інстанції указав, що відповідно до поданих документів Відповідач періодично поповнює рахунок для сплати ПДВ, однак кошти не стягуються з цих рахунків за інкасовими дорученнями/платіжними інструкціями, які податковий орган направляє до банківських установ.

Щодо здійснення Відповідачем регулярних платежів з орендної плати, апеляційний суд указав, що кошти, які надходять від Відповідача, зараховуються в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати визначеного платником податків, та не є достатніми для погашення податкової заборгованості.

Колегія суддів не приняла довід апеляційної скарги про застосування підпункту 69.40 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України з тих підстав, що податковий борг Відповідача виник до 24 лютого 2022 року та основна сума заборгованості виникла внаслідок несплати самостійно задекларованих Відповідачем грошових зобов`язань.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Податковий орган Відповідачу направив податкову вимогу від 22 жовтня 2012 року № 830, яка отримана його представником 31 жовтня 2012 року.

Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 21 січня 2021 року у справі № 480/3848/20 частково задовольнив позов ГУ ДПС та стягнув з ТОВ "Сумська фірма "Усе для дому" податковий борг за рахунок коштів на рахунках у банках та готівки, що належить платнику податків: з податку на нерухоме майно у сумі 122,96 грн та з орендної плати у сумі 466627,14 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 480/92/21 задоволено позов ГУ ДПС та стягнуто з Відповідача податковий борг за рахунок коштів на рахунках у банках та готівки: з податку на нерухоме майно у сумі 24955,18 грн та з орендної плати у сумі 565392,47 грн.

Вжиті податковим органом заходи стягнення коштів не призвели до повного погашення податкового боргу, який навпаки постійно збільшувався.

ГУ ДПС у Сумській області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 23 жовтня 2012 року № 88.

На підставі рішення складено акти опису майна від 31 січня 2013 року № 5 та від 22 лютого 2017 року № 2.

Загальна вартість описаного майна визначена у розмірі 2914116,80 грн.

Передача майна в податкову заставу Відповідачем не оскаржувалася.

Право податкової застави зареєстроване у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію обмеження, що підтверджено витягами від 4 лютого 2013 року та від 17 березня 2017 року.

ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» має відкриті рахунки в АТ «Кредобанк», АТ «ПУМБ», ПуАТ «КБ Акордбанк» та казначейський рахунок.

Податковим органом неодноразово направлялись інкасові доручення/платіжні інструкції до банківських установ для списання коштів з рахунків Відповідача з метою погашення податкового боргу, але вони повертались без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках платника податків, на які може бути звернуто стягнення.

В ході розгляду справи до суду першої інстанції надавались письмові пояснення, динаміка податкового боргу за 2019-2024 роки, розрахунок податкового боргу станом на 31 травня 2024 року та станом на 13 листопада 2024 року, витяги з інтегрованої картки платника за 2024 рік, за якими у Відповідача наявний податковий борг.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до розрахунку податкового боргу та витягу з інтегрованої картки платника податків станом на 10 жовтня 2024 року розмір податкового боргу Відповідача становив 2116833,83 грн.

Як указали суди, за інкасовими дорученнями/платіжними інструкціями, направленими податковим органом до банків, кошти не стягувалися з цих рахунків, а поверталися без виконання.

Кошти, які надходили від Відповідача, зараховувалися в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, та не є достатніми для погашення податкової заборгованості.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "Сумська фірма "Усе для дому" звернулось з касаційною скаргою.

Підставами касаційного оскарження Відповідач визначив пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Як стверджує Відповідач, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, прийнявши до розгляду уточнену позовну заяву зі зміненими предметом та підставами позову. Позивач звернувся до суду із позовом від 31 грудня 2021 року й просив надати дозвіл на погашення податкового боргу за податковою вимогою № 830 від 22 жовтня 2012 року та судовими рішеннями від 27 січня 2021 року у справі № 480/3848/20 та від 25 жовтня 2021 року у справі № 480/92/21, на загальну суму 1041555,50 грн. Після скасування рішень Верховним Судом та направлення справи на новий судовий розгляд Позивач подав уточнену позовну заяву, де сума боргу вже становила 2116833,83 грн, і до неї було включено заборгованість за новий період, не охоплений попередніми рішеннями судів.

Приймаючи до розгляду цю заяву без відповідної ухвали, як стверджує Відповідач, суд першої інстанції залишив поза увагою, що Позивач змінив предмет та підставу позову, додавши нові докази (податкові декларації та розрахунки штрафних санкцій). Відповідно до частини другої статті 47 КАС України при новому розгляді справи зміна предмета та підстав позову не допускається, за винятком випадків, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя цієї статті дозволяє зміну предмета або підстав позову лише якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин, що сталася після закінчення підготовчого засідання (або першого судового засідання при спрощеному провадженні) при первісному розгляді справи.

У поданій заяві про уточнення позову немає жодного обґрунтування зміни фактичних обставин. Подавши уточнену заяву, на думку Відповідача, Позивач змінив предмет та підставу позову, що не дозволяється при новому судовому розгляді без зміни фактичних обставин справи. Зміна предмета та підстав позову одночасно фактично є новим позовом.

Така процесуальна поведінка суду, на думку Відповідача, не відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові у справі №405/3360/17.

Відповідач також вважає, що в оскаржуваному рішенні суду апеляційної інстанції було неправильно застосовано норму матеріального права, а саме пункти 95.1, 95.3 статті 95 ПК України.

Відповідач стверджує, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції помилково послався на судову практику, викладену у постановах у справах № 804/5613/17 та № 813/2617/17. При цьому, за позицією Відповідача, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 28 січня 2020 року у справі № 520/3516/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 560/4554/21, від 24 січня 2019 року у справі № П/811/203/16, від 25 березня 2021 року у справі № 804/5613/17, від 25 березня 2021 року у справі № 807/1621/15, від 20 лютого 2018 року у справі № 817/149/17, від 29 березня 2018 року у справі № 813/2758/16.

Суди попередніх інстанцій, на думку Відповідача, не перевірили наявності обов`язкової умови для звернення стягнення на майно в податковій заставі, а саме відсутність коштів на рахунках платника податків. Відповідно до статті 95 ПК України та за практикою Верховного Суду, звернення стягнення на майно можливе лише в разі відсутності коштів на рахунках платника податків, а не лише їх недостатності. Ця умова є обов`язковою.

Відповідач наголошує, що надав докази наявності коштів та їх списання/сплати в рахунок погашення боргу. З 19 липня по 28 вересня 2023 року контролюючим органом стягнуто з рахунку Відповідача в АТ «ПУМБ» кошти на суму 166742,89 грн. Також були надані платіжні доручення про сплату коштів з банківських рахунків у період з 16 вересня 2021 року по 30 серпня 2022 року, а також добровільна сплата 50000,00 грн від 5 грудня 2023 року. Загальний розмір погашення боргу з 1 вересня 2022 року по 5 грудня 2023 року становив 329882,19 грн. Ці факти, на переконання скаржника, свідчать про наявність коштів на рахунках та можливість їх стягнення, а також про можливість самостійного погашення боргу, що вказує на передчасність звернення до суду.

Також за наведеними у касаційній скарзі доводами Позивач не довів, що ним вжиті усі належні заходи для стягнення коштів з рахунків Відповідача. Верховний Суд неодноразово наголошував, що податковий орган, звертаючись до суду з вимогою про стягнення за рахунок майна, має обґрунтувати недостатність коштів (готівкових та на рахунках) та зазначити, які заходи були вжиті для погашення боргу за рахунок коштів. Суди попередніх інстанцій фактично не перевіряли, чи в повній мірі Позивачем було вжито заходи щодо стягнення коштів як передумови для звернення до суду з цим позовом. Також є посилання на те, що деякі інкасові доручення могли бути повернуті через помилки в заповненні або реквізитах, а не через відсутність коштів.

Також розрахунок податкового боргу, наданий Позивачем, за позицією Відповідача, є неправильним. Інтегрована картка платника податків може не відображати актуальну інформацію, містити подвійні нарахування або суми, у стягненні яких раніше було відмовлено судовими рішеннями. Відповідач надавав суду докази неправильності розрахунків та відповідні судові рішення, але суди попередніх інстанцій не дослідили ці доводи та докази. Зокрема, до розрахунку боргу було включено суму податкового зобов`язання з орендної плати (20 425,98 грн основного боргу, 10 212,99 грн штрафних санкцій, 6 814,45 грн пені), визначеного за податковим повідомленням-рішенням від 4 липня 2013 року, у стягненні якого судовим рішенням від 21 січня 2021 року по справі № 480/3848/20 (залишене без змін постановою від 30 серпня 2021 року) було відмовлено.

Покликаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, Відповідач наполягає, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення норм матеріального права не застосували положення пункту 3 підпункту 69.40 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України. Ця норма тимчасово з 1 серпня 2023 року забороняє контролюючим органам здійснювати заходи з погашення податкового боргу, що виник до 24 лютого 2022 року, щодо платників податків - суб`єктів господарювання, податкова адреса яких станом на дату початку можливих бойових дій є територією можливих бойових дій.

Відповідач звертає увагу на те, що податкова адреса Відповідача знаходиться в місті Суми, Сумської міської територіальної громади. Згідно з Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року N 309 (із змінами), Сумська міська територіальна громада перебувала в зоні активних бойових дій з 24 лютого 2022 року по 3 квітня 2022 року, а місто Суми з 6 березня 2024 року включене до Переліку територій можливих бойових дій. Оскільки податковий борг Відповідача виник у 2020 році, він підпадає під дію означеної вище норми.

З урахуванням цього, на думку Відповідача, застосування цієї норми судами попередніх інстанцій мало б привести до висновку про передчасність звернення Позивача до суду, оскільки під час дії воєнного стану з 1 серпня 2023 року для платників податків із зон можливих бойових дій контролюючим органам заборонено вживати заходів з погашення боргу, що виник до 24 лютого 2022 року.

Апеляційний суд, за твердженнями, наведеними у касаційній скарзі, формально підійшов до розгляду справи, не надав можливості Відповідачу повноцінно висловити позицію, не дослідив докази у справі, зокрема щодо погашення боргу, і прийняв незаконне рішення.

Зазначені доводи, на думку Відповідача, свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм як процесуального, так і матеріального права, що мало б призвести до відмови у задоволенні позову контролюючого органу.

Узагальнюючи наведене Відповідач у касаційній скарзі просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

3.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Позивач висловлює свою згоду з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій й зазначає про необґрунтованість доводів скаржника.

Звертає увагу та те, що як на момент звернення до суду, так і на момент нового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, предмет спору (немайнова вимога) був незмінний - надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок коштів, отриманих від продажу майна, що перебуває у податковій заставі, а відповідно позиція представника Відповідача про зміну предмета позову на матеріальну вимогу є необґрунтованою, оскільки вимога, як була немайновою (дозвіл), так і залишилась вимогою позовної заяви немайнового характеру.

Головне управління ДПС у Сумській області стверджує, що неодноразово надавало до суду розрахунки податкового боргу, витяги з інтегрованої картки платника (ІКП), інкасові доручення/платіжні інструкції, реєстри інкасових доручень, а також інформацію щодо банківських рахунків Відповідача. Суди досліджували всі надані сторонами документи, в тому числі інкасові доручення та платіжні інструкції.

Представник Позивача не погоджується з позицією Відповідача про те, що в наданій ІКП відображена неактуальна інформація щодо податкового боргу, та стверджує, що в розрахунку не допущено подвійного нарахування.

Представник Позивача підкреслює, що представник Відповідача заперечувала про існуючий податковий борг у суді першої інстанції, але не надала відповіді на питання про суму, з якою не погоджується, та не надала документального підтвердження своїх заперечень чи своїх розрахунків. У зв`язку з цим, суд першої інстанції зобов`язав Відповідача провести звірку з контролюючим органом щодо сплати податків та наявності податкового боргу. ТОВ СФ «Усе для дому» звернулось до ГУДПС з заявою про звірку, при цьому у відповіді податкового органу указано, що станом на 1 січня 2024 року та станом на 1 липня 2024 року залишок несплаченої пені (203438,03 грн) та недоїмки (1756986,11 грн). Представник Відповідача не надав жодного документу, який би підтверджував його твердження про відсутність боргу, розбіжності в ІКП чи те, що дані в ІКП невірні.

Головне управління ДПС у Сумській області не погоджується також з твердженням Відповідача в касаційній скарзі про те, що згідно зі статтею 95 ПК України необхідною умовою для стягнення на заставлене майно є відсутність коштів, а не їх недостатність. Позиція Позивача, яка неодноразово зазначалась у судах різних інстанцій, полягає в тому, що інкасовими дорученнями/платіжними інструкціями неможливо погасити податковий борг Відповідача у повному обсязі через відсутність на розрахункових рахунках коштів, достатніх для погашення податкового боргу в повному обсязі. Позивач обґрунтовував вимогу, зокрема, відсутністю коштів на рахунках Відповідача в банках, достатніх для повного погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України погашення податкового боргу здійснюється шляхом стягнення коштів, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна у податковій заставі. Всі сплачені Відповідачем кошти були відображені в ІКП та враховані судом, але кошти для повного погашення податкового боргу у Відповідача відсутні. Незважаючи на періодичне поповнення рахунку ПДВ, інкасові доручення/платіжні інструкції, направлені до банків, повертаються без виконання через відсутність коштів на рахунках.

Саме тому Позивач вважає твердження представника Відповідача в касаційній скарзі про те, що апеляційний суд не перевірив умову про відсутність коштів безпідставним та таким, що не відповідають дійсності.

Як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, досліджені обставини відсутності коштів, достатніх для повного погашення податкового боргу, та підтверджені документальними доказами.

Податковий орган вважає, що посилання Відповідача на практику Верховного Суду (зокрема, постанову від 25 березня 2021 року у справі №804/5613/17) є підтвердженням аналогічної позиції Позивача, оскільки ця практика підтверджує, що податковий орган при зверненні до суду має обґрунтувати саме недостатність коштів (готівкових чи на рахунках) для повного погашення боргу.

У справі №480/492/22 на момент звернення до суду та прийняття рішень були надані докази відсутності у Відповідача коштів, достатніх для повного погашення його податкового боргу, та заходи, вжиті Позивачем.

Позивач звертає увагу й та те, що у Відповідача наявне інше нерухоме майно, докази наявності якого надавались суду першої інстанції. Позивач спростував цей факт та надав відповідні докази.

Щодо твердження Відповідача про те, що вартість майна у податковій заставі значно перевищує розмір боргу, то Позивач звертає увагу на те, що відповідно до пункту 95.6 статті 95 ПК України, у разі якщо сума коштів від продажу майна перевищує суму боргу, різниця перераховується платнику, а з метою реалізації проводиться експертна оцінка вартості майна. Водночас ця обставина (вартість майна) не є предметом дослідження у справі.

Спростовує Позивач і твердження Відповідача щодо застосування підпункту 69.40 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України з посиланням на те, що:

- при зверненні до суду в грудні 2021 року, за Відповідачем обліковувався податковий борг у розмірі 1041555,50 грн.

- при розгляді справи в судах заборгованість у Відповідача постійно збільшувалась. Розрахунки податкового боргу демонструють періоди виникнення заборгованості з орендної плати та податку на нерухоме майно, які включають час після лютого 2022 року. Наприклад, станом на 10 жовтня 2023 року період боргу за орендну плату - з 30 грудня 2019 року по 4 жовтня 2023 року; станом на 17 жовтня 2024 року - з 1 лютого 2021 року по 11 жовтня 2024 року (в тому числі 2022, 2023, 2024 роки). А отже, основна частина заборгованості виникла внаслідок несплати самостійно задекларованих Відповідачем сум податкових зобов`язань, у тому числі за періоди після лютого 2022 року.

Таким чином, оскільки значна частина боргу є самостійно задекларованою та виникла після 24 лютого 2022 року, на неї не поширюється дія норми підпункту 69.40 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, яка стосується боргу, що виник виключно до 24 лютого 2022 року.

З урахуванням цього, у відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС просить залишити рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року й постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі № 480/492/22 - без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача та Позивача, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої - третьої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2022 року у справі №360/746/19 підкреслив, що предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, характер позовної вимоги визначається характером спірних матеріальних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.

Під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами (фактами) при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права або інше наведення іншого праворозуміння таких норм.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17, від 22 січня 2020 року у справі №210/2289/17, від 30 січня 2020 року у справі №817/831/18. Аналогічного підходу дотримувалася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

Аналіз наведених норм свідчить, що за загальним правилом зміна предмета, підстав позову у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не допускаються. Єдиним виключенням із цього правила є те, що така зміна предмета або підстав позову необхідна для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталися після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

У грудні 2021 року ГУДПС звернулося до суду з адміністративним позовом до ТОВ СФ «Усе для дому» про надання дозволу на погашення податкового боргу Відповідача у сумі 1041555,50 грн за рахунок коштів, отриманих від продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Як підтверджується матеріалами справи (том 3, а.с. 3-6) 21 листопада 2023 року ГУДПС подало уточнену позовну заяву, де указало, що станом на 10 жовтня 2023 року у Відповідача є податковий борг, що становить 2116933,83 грн.

При цьому податковий орган в уточненій позовній заяві просив надати дозвіл на погашення податкового боргу Відповідача за рахунок коштів, отриманих від продажу майна, що перебуває у податковій заставі, без визначення конкретного розміру податкового боргу.

Тоді, як в первісній позовній заяві Позивач просив про надання дозволу на погашення податкового боргу Відповідача у сумі 1041555,50 грн за рахунок коштів, отриманих від продажу майна, що перебуває у податковій заставі, натомість в уточненій заяві вже зазначив про збільшення суми боргу.

У постанові від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, на яку покликається Відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд вказав, що вже неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 180 КАС України у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.

Згідно з частиною другою статті 241 КАС України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Відповідно до частини сьомої статті 243 КАС України ухвали, постановлені судом без оформлення окремого документа, зазначаються у протоколі судового засідання. Суд може оформити такі ухвали окремим документом після закінчення судового засідання.

Як підтверджується змістом наявних у матеріалах справи протоколів судових засідань від 6 грудня 2023 року та від 9 січня 2024 року (том 3, а.с.12-13, 94-95), у них не зафіксовано прийняття поданого Позивачем клопотання про уточнення позовних вимог, як і не з`ясовано за правилами статті 47 КАС України чи подання такого уточнення було необхідним для захисту прав Позивача (ГУДПС) у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

З урахуванням цього знайшли підтвердження доводи Позивача, зазначені у касаційній скарзі, про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неврахування відповідних висновків Верховного Суду.

Щодо іншого аспекту правовідносин, що виникли у цій справі, Суд звертає увагу на таке.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Норми підпункту 14.1.137 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлюють, що орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу, про що зазначено у пункті 88.1 статті 88 ПК України.

Згідно з пунктом 88.2 вказаної статті, право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

При цьому, відповідно до пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає:

89.1.1. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

89.1.2. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;

89.1.3. у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

Пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Порядок продажу майна, що перебуває у податковій заставі, врегульовано положеннями статті 95 ПК України.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Нормами пункту 95.3 статті 95 ПК України визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

На підставі аналізу наведених норм Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 березня 2023 року у справі № 440/11471/21 зробив висновок про те, що податковий борг платника податків може бути погашений за рахунок будь-якого майна такого платника, переданого у податкову заставу, при цьому рішення про погашення усієї суми податкового боргу шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі, приймається на підставі рішення суду.

Тобто, обов`язковими умовами, наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом є:

(1) наявність у платника податків боргу зі сплати податків, зборів, обов`язкових платежів;

(2) сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку;

(3) відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

Саме сукупність вказаних обставин наділяє контролюючий орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.

І саме зазначені обставини входять до предмета доказування й у цій справі.

Аналогічний за змістом висновок наведено у постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі і № 160/13436/22, від 28 січня 2020 року у справі № 520/3516/19 (на яку покликається Відповідач у касаційній скарзі).

Верховний Суд, ухвалюючи рішення у справі, вказав, що суди фактично не перевірили та не давали оцінку доводам Відповідача щодо наявної суми податкового боргу у Відповідача на час звернення Позивача з цим позовом, а також на час прийняття рішення у цій справі, а також фактично не перевірили чи в повній мірі Позивачем було вжито заходи щодо стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника податків, як передумови до звернення до суду з даним адміністративним позовом в порядку, визначеному абзацом другим та третім пункту 95.3 статті 95 ПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Перевіряючи наявність у платника податків боргу зі сплати податків, зборів, обов`язкових платежів, суди попередніх інстанцій на виконання вимог Верховного Суду вказали, що розмір податкового боргу Відповідача станом на 10 жовтня 2023 року становить 2116833,83 грн.

Разом з тим, як підтверджується змістом наявних у матеріалах справи доказів такі обставини суд попередніх інстанцій установили лише виходячи із даних, що були зазначені в індивідуальній картці платника податків (далі також - ІКП), а також розрахунку податкового боргу, тобто лише з тих даних, що надав контролюючий орган.

Натомість Позивач послідовно впродовж розгляду справи наполягав на тому, що дані, зазначені в ІКП ґрунтуються на неповній інформації, з огляду на те, що він проводив часткові оплати боргу у розмірі 113139,3 грн самостійно, а також частину коштів за період з 19 липня по 28 вересня 2023 року у сумі 166742,89 грн стягнуто Відповідачем. Про ці обставини Відповідач зазначав у суді першої інстанції у своїх поясненнях.

Схожі за змістом та обґрунтуванням доводи Відповідач наводив і у суді апеляційної інстанції покликаючись, зокрема, тим, що у ІКП податковий орган тричі врахував податковий борг по податковій декларації, а також включив до складу податкового боргу суми орендної плати, у стягненні якої у справі №480/3848/20 суд відмовив.

Разом з тим, ані рішення суду першої інстанції, ані постанова суду апеляційної інстанції не містять оцінки цих доводів платника податків. Фактично позиція судів обох інстанції ґрунтується лише на твердженнях контролюючого органу без надання жодної оцінки доводам Відповідача у контексті дійсної наявності у Відповідача податкового боргу та його суми.

Отже, фактично при новому розгляді справи суди не дотримались вимог частини п`ятої статті 353 КАС України і не врахували належним чином висновки і мотиви, з яких були скасовані рішення.

Вимоги до змісту рішення суду першої інстанції передбачені статтею 246 КАС України.

Згідно з пунктами 2, 3 частини четвертої цієї статті у мотивувальній частині рішення зазначаються:

- докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

- мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;

Вимоги до змісту постанови суду апеляційної інстанції визначені статтею 322 КАС України. Згідно з абзацами б та в пункту 3 частини першої статті 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з:

- доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

- мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із частиною третьою статті 2 КАС України, одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій не дає підстав вважати, що суди дотримались наведених вимог, оскільки в мотивувальній частині судових рішень відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції.

Щодо застосування положень підпункту 69.40 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, то суд першої інстанції не перевірив обставин її застосовності до цих правовідносин.

Натомість суд апеляційної інстанції, навіть не навівши зміст цієї норми, указав про її незастосовність до правовідносин у цій справі з тих підстав, що податковий борг Відповідача виник до 24 лютого 2022 року та основна сума заборгованості виникла внаслідок несплати самостійно задекларованих Відповідачем грошових зобов`язань.

Так, за змістом пункту 3 підпункту 69.40 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України тимчасово з 1 серпня 2023 року контролюючі органи не здійснюють передбачені статтями 59-60, 87-101 цього Кодексу заходи з погашення податкового боргу, що виник до 24 лютого 2022 року: щодо платників податків - суб`єктів господарювання, податкова адреса яких станом на дату початку можливих бойових дій є території можливих бойових дій, - до останнього числа місяця, в якому була припинена можливість бойових дій на відповідних територіях, а у випадку зміни платником податків місцезнаходження на іншу територію України - до дати проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження;

Разом з тим, з не установлення у визначений процесуальним законом спосіб важливих обставин у справі щодо наявності податкового боргу (зокрема і того коли виникли його складові), Суд не може сформувати висновок щодо застосування норми піпідпункту 69.40 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, який би міг розв`язати спір у цій справі та був релевантним до цих правовідносин.

Натомість Суд вважає за необхідне звернути увагу й на підходи Верховного Суду щодо застосування означеної норми, наведені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2024 року у справі № 520/10042/23, за якими дослідженню підлягає не лише період, коли виник податковий борг, а й коли відбулось звернення до суду з відповідним позовом.

За змістом частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у цій справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суди допустили порушення норм матерального та процесуального права, не надали вичерпної оцінки доводам сторін, зокрема, у контексті належного встановлення обставин, за яких справа направлялась на новий розгляд, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

4.3. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, й тих, з яких справа направлялась на новий розгляд, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

Повний текст постанови виготовлено 19 червня 2025 року.