Постанова від 20.06.2025 по справі 520/8206/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2025 року

м. Київ

справа №520/8206/22

адміністративне провадження № К/990/4629/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Стеценка С.Г., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №520/8206/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора

на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Спаскіна О.А., суддів Любчич Л.В., Присяжнюк О.В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий виклад обставин та судових рішень у справі

1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив визнати неправомірними дії щодо обмеження пенсії по інвалідності та зобов`язати призначити і виплачувати пенсію у розмірі 60% заробітної плати без обмеження її максимальним розміром.

2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року позов задоволено.

3. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення суду першої інстанції.

4. Позивач звернувся із заявою про роз`яснення судового рішення, яка була задоволена ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року, у якій було роз`яснено, що пенсія має виплачуватись без обмежень. Ця ухвала була скасована постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року, яка відмовила у роз`ясненні судового рішення.

5. Позивач вдруге звернувся із заявою про роз`яснення судового рішення, яка була задоволена ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року, з аналогічним роз`ясненням щодо виплати пенсії без обмежень.

6. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області оскаржило цю ухвалу, проте ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

7. Верховний Суд ухвалою від 10 лютого 2025 року також відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року.

8. Не погоджуючись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року, заступник Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою до Другого апеляційного адміністративного суду.

9. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора повернуто особі, яка її подала.

10. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність звернення прокурора, оскільки обставини у справі свідчать про належне виконання відповідачем своїх обов`язків, і прокурор безпідставно перебирає на себе компетенцію Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

11. Не погодившись з ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, заступник Генерального прокурора звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

12. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) та порушив положення статті 53, пункту 7 частини четвертої статті 169, пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

13. Прокурор вважає, що відповідачем здійснено неналежний захист державних інтересів, що полягало в несвоєчасному та неефективному здійсненні процесуальних прав, що в свою чергу, вказує на виникнення підстав для звернення прокурора з відповідною скаргою до суду.

14. Водночас, прокурор вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції, оскільки заступник Генерального прокурора дотримався порядку, передбаченого положеннями статті 23 Закону №1697-VII, а отже й обґрунтовано звернувся до суду зі скаргою в інтересах держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року.

15. На думку прокурора, судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №440/6739/18, у якій зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

16. Отже, прокурор вважає, що невжиття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області своєчасних, належних та ефективних заходів для апеляційного оскарження ухвали від 26 квітня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи, з урахуванням вищенаведеного висновку Верховного Суду, кваліфікується як здійснення захисту інтересів держави неналежним чином.

17. У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора просить скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2025 року, визначено склад колегії суддів Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Бевзенко В.М. та Стеценко С.Г.

19. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №520/8206/22.

20. Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 25 лютого 2025 року о 23:03, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного документа.

21. Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет заступника Генерального прокурора через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 25 лютого 2025 року о 23:03, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного документа.

22. Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет Варшамяна С.Г. через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 25 лютого 2025 року о 23:03, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного документа.

23. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 червня 2025 року.

24. У касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участю представника Офісу Генерального прокурора, у задоволенні якого Судом було відмолено в ухвалі від 19 червня 2025 року про призначення справи до розгляду.

25. Інших клопотань учасниками справи заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

26. 19 березня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат - Гордейчук Віталій Вікторович, звернувся до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу.

27. У відзиві позивач наполягає, що скаржником не доведено наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII для подання апеляційної та касаційної скарги у даній справі, оскільки такі скарги подано прокурором без належного доведення факту неефективного здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області захисту інтересів держави.

28. Позивач вважає, що у даній справі прокурором втретє подано апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, хоча компетентний орган, на той момент, вже двічі подавав аналогічні скарги. Разом з тим подання апеляційної скарги прокурором відбулося поза межами строків для оскарження, а наявність листування між прокурором та компетентним органом у грудні 2024 року не може бути поважною підставою для поновлення процесуального строку.

29. Позивач також звертає увагу Суду, що скаржник наводить нерелевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, адже у справах, які наведені у скарзі Судом була надана оцінка правовідносинам за яких прокуратура подає позов замість компетентного органу, адже той не здійснює дій щодо захисту інтересів держави (взагалі не подає позов, затягує з його подачею після звернення прокуратури тощо). У той же час в жодному із вказаних рішень судів немає аналізу правовідносин, коли прокуратура на стороні відповідача подає апеляційну скаргу паралельно поданій апеляційній скарзі компетентного державного органу.

30. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить Верховний Суд касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції і доводів учасників справи

31. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги заступника Генерального прокурора, матеріали справи та оскаржувану ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

32. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Цей принцип забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Зміни до Конституції України, що набрали чинності 30 вересня 2016 року, доповнили її статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.

34. Частиною четвертою статті 53 КАС України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

35. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

36. Частиною четвертою цієї ж статті визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

37. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

38. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

39. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

40. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

41. Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

42. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

43. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

44. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

45. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

46. Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

47. Суд також враховує, що у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

48. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

49. Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області дійсно намагалося оскаржити зазначену ухвалу. Зокрема, було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 26 квітня 2024 року.

50. Хоча ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу було залишено без руху через необхідність усунення недоліків (подання клопотання про поновлення строку з поважних причин та сплати судового збору), а згодом, ухвалою від 06 червня 2024 року, було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, ці дії свідчать про активність органу у захисті інтересів держави, а не про його пасивність чи бездіяльність.

51. Більше того, 23 грудня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області вдруге було подано апеляційну скаргу на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року, разом з клопотанням про поновлення строку.

52. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року вдруге було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, і ці процесуальні невдачі, як зазначав прокурор, були зумовлені недотриманням вимог процесуального закону (несвоєчасність, несплата судового збору тощо), вони не дорівнюють повній бездіяльності або свідомій відмові від захисту інтересів держави.

53. Навіть після відмови у відкритті апеляційного провадження 24 грудня 2024 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було подано касаційну скаргу на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року, яку ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2025 було залишено без руху. В подальшому ухвалою від 10 лютого 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

54. Ці встановлені обставини свідчать про належне виконання відповідачем своїх обов`язків. Таким чином, фактично підставою звернення заступника Генерального прокурора до суду апеляційної інстанції стала незгода з висновками суду першої інстанції за наслідками розгляду заяви про роз`яснення рішення суду, а не нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави.

55. Суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора, виходив з того, що відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області належним чином виконує свої обов`язки щодо захисту інтересів держави, зокрема, вчиняючи дії з оскарження ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року про роз`яснення судового рішення.

56. Верховний Суд вважає такий висновок апеляційного суду обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам у справі і вимогам закону.

57. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор виконує субсидіарну роль лише тоді, коли уповноважений суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або робить це неналежно. «Нездійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці, коли орган усвідомлює порушення інтересів, має повноваження, але не звертається до суду. «Здійснення захисту неналежним чином» передбачає активну поведінку, яка є неефективною з огляду на встановлений порядок.

58. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

59. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 13 лютого 2019 року №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.

60. Отже прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Самого лише твердження прокурора недостатньо.

61. На підтвердження підстав для здійснення представництва прав та інтересів держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області заступник Генерального прокурора долучив до апеляційної скарги лист від 19 грудня 2024 року №15/2/3-104022ВИХ-24 про інформування Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про порушення інтересів держави та лист від 27 грудня 2024 року №15/2/3-37810-24, яким інформовано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про прийняття рішення щодо необхідності звернення з апеляційною скаргою у даній справі.

62. Листом від 25 грудня 2024 №2000-0801-5/224 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомлено Офіс Генерального прокурора про повторне звернення до Другого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі №520/8206/22.

63. Проте, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу від 26 квітня 2024 року у справі №520/8206/22.

64. На думку колегії суддів, обставини у даній справі вказують на те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, незважаючи на процесуальні перешкоди, свідчать про спроби захисту інтересів держави. Ці спроби, навіть якщо вони були безуспішними через процесуальні недоліки, не можуть бути кваліфіковані як повна бездіяльність чи свідома відмова від захисту. Процесуальні помилки, що призвели до відмови у відкритті проваджень, не є тотожними бездіяльності чи свідомій відмові від захисту, що виправдовувало б втручання прокурора.

65. Доводи касаційної скарги про безпідставне неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладено у постанові Верховного Суду, від 02 грудня 2020 року у справі №440/6739/18 є помилковими, оскільки фактичні обставини щодо існування підстав для вчинення прокурором процесуальних дій в інтересах держави в указаній у касаційній скарзі справі та у справі, рішення у якій переглядається - є різними, що позбавляє Суд можливості його застосування у межах даних правовідносин.

66. Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що звертаючись до суду, заступник Генерального прокурора перебирає на себе компетенцію відповідних уповноважених органів за відсутності на це визначених законодавчих підстав.

67. Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у разі відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

68. Згідно з положеннями пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

69. Верховний Суд наголошує, що участь прокурора як суб`єкта оскарження в інтересах держави має винятковий характер і не може розглядатися як паралельний або замінний механізм оскарження. Надання прокурору таких процесуальних повноважень без чітко доведеної бездіяльності органу публічної влади може створити правову невизначеність для інших учасників процесу та порушити баланс публічних інтересів. Застосування принципу субсидіарності має бути виваженим і належно аргументованим.

70. З огляду на викладене, висновок Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року про безпідставність звернення прокурора з апеляційною скаргою та про те, що прокурор перебирає на себе компетенцію Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за відсутності визначених на це законодавчих підстав, є правильним.

71. На підставі вищезазначеного, Суд дійшов висновку, що повертаючи апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону №1697-VII та ухвалив рішення з дотриманням положень статті 53, пункту 7 частини четвертої статті 169, пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. З огляду на викладене, касаційна скарга заступника Генерального прокурора задоволенню не підлягає, а ухвала Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року є законною та обґрунтованою.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді В.М. Бевзенко

С.Г. Стеценко