Постанова від 11.06.2025 по справі 345/4895/24

Справа № 345/4895/24

Провадження № 22-ц/4808/597/25

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мушинського Віктора Тадеушовича на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року у складі судді Миговича О. М., ухвалене у м. Калуш Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Калуської міської ради, третя особа приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Локатир Марія Василівна про встановлення юридичного факту набуття у власність у період перебування в зареєстрованому шлюбі подружжям, визнання права власності на 1/2 частини закладу громадського харчування,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Калуської міської ради, третя особа приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Локатир М. В. про встановлення юридичного факту набуття у власність у період перебування в зареєстрованому шлюбі подружжям, визнання права власності на 1/2 частини закладу громадського харчування

Позовні вимоги були мотивовані тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , який тривав з 08 червня 1974 року по 09 липня 2012 року, ОСОБА_4 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Калуської міської ради було надано дозвіл №91 від 28 грудня 2000 року на виконання будівельних робіт з будівництва торгової площадки торгового павільйону АДРЕСА_1 та дозвіл № НОМЕР_1 від 28 січня 2002 року на виконання будівельних робіт з добудови кафе до павільйону «Кіс-Кіс» на проспекті Л. Українки у м. Калуші відповідно до проектно-технічної документації. Згідно акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об`єкта в експлуатацію від 14 серпня 2002 року, затвердженого рішенням міськвиконкому від 30 серпня 2002 року прибудову по торговому павільйону № НОМЕР_2 прийнято в експлуатацію.

Також позивачка вказувала, що між ОСОБА_4 та Калуською міською радою 15 грудня 2000 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 42 кв.м для розміщення торгівельного кіоску АДРЕСА_1 , який в подальшому продовжувався.

Після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ОСОБА_2 звернувся з заявою про прийняття спадщини щодо всього спадкового майна, за якою 09 травня 2022 року була заведена спадкова справа №24.

Позивачка ОСОБА_1 , звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на 1/2 частину кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », отримала відмову у зв`язку із відсутністю документів про право власності на зазначене кафе.

Посилаючись на те, що вищезазначений заклад громадського харчування був збудований подружжям в шлюбі, позивачка ОСОБА_1 вважає себе власником 1/2 його частини, а тому просила встановити юридичний факт набуття у власність в період перебування в зареєстрованому шлюбі подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 закладу громадського харчування на проспекті Л. Українки у м. Калуш, Івано-Франківської області загальною площею 38,04 кв.м, який прийнятий в експлуатацію згідно Акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об`єкта в експлуатацію від 14 серпня 2002 року; визнати право власності на 1/2 частини вказаного закладу громадського харчування за ОСОБА_1 та на 1/2 частини цього закладу в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_2 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник ОСОБА_1 адвокат Мушинський В. Т., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник скаржниці не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 не вчинив жодних дій для оформлення права особистої власності на збудований об`єкт, оскільки спірний заклад громадського харчування на проспекті Л. Українки в м. Калуші прийнято в експлуатацію 14 серпня 2002 року. А тому, розглядаючи питання про час та підстави виникнення права власності на вищезазначений заклад громадського харчування, суд першої інстанції повинен був застосувати положення ЦК Української РСР, чинні на момент виникнення спірних правовідносин.

На думку представника ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував положення ч.1 ст. 128 ЦК Української РСР, зі змісту якої вбачається, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Також поза увагою суду першої інстанції залишились висновки Верховного Суду викладені у постанові від 03 червня 2020 року у справі №363/4852/17, у яких зазначено «відповідно ч.1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав».

А тому вважає, що право власності на спірний заклад громадського харчування, розміщеного по АДРЕСА_1 , виникло у ОСОБА_4 з моменту прийняття державною технічною комісією закінченого об`єкта в експлуатацію, тобто 14 серпня 2002 року.

Представник скаржниці звертає увагу апеляційного суду на те, що позивачка вважає себе власником частини спірного закладу громадського харчування, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із необхідністю одержати правовстановлюючі документи. При цьому, іншого способу захисту порушеного права, вона не має.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Калуської міської ради доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 вважає безпідставними, рішення суду законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Додатково вказує, що відповідно до Державних будівельних норм України, затверджених Наказом Міністерства Держмістбуду України 05 жовтня 1994 року №48, який був чинним на момент прийняття об`єкта в експлуатацію , зокрема п. 3.11 підписаний та затверджений акт державної технічної комісії є підставою для включення даних про його введення в державну статистичну звітність, а також для оформлення права власності на збудований об`єкт. Проте, ОСОБА_4 впродовж дев`ятнадцяти років не зареєстрував право власності на вищевказаний об`єкт ні за нормами права, які діяли на час його будівництва, ні за нормами, які набрали чинності після 1 січня 2004 року.

Також зауважує, що позивачка, посилаючись на норму ч.1 ст. 128 ЦК Української РСР, не зазначила за яким саме договором та яку річ було передано набувачеві ОСОБА_4 .

На думку представника Калуської міської ради, позивачкою ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності, оскільки шлюб між нею та ОСОБА_4 було розірвано 09 липня 2012 році, а тому саме з цього часу їй було відомо про порушення її права на вищезазначений об`єкт нерухомості. Однак, до суду за захистом свого права вона звернулася лише у 2024 році.

Інші учасникисправи правомподачі відзивуне скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляли. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками за останнім відомим місцем проживання та просили розглядати справу за їх відсутності, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки адвоката Мушинського В. Т., який просив скаргу задовольнити, пояснення представника Калуської міської ради Ткачук Т. В. та третьої особа приватного нотаріусу Калуського районного нотаріального округу Локатир М. В., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду жодних доказів, які б вказували на виникнення у ОСОБА_4 права власності щодо закладу громадського харчування на АДРЕСА_2 загальною площею 38,04 кв.м., оскільки на момент прийняття в експлуатацію цього закладу діяло законодавство, яке передбачало обов`язковий порядок для оформлення такого права власності на збудований об`єкт та включення його до державної статистичної звітності.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першоїінстанції встановлено,що28 грудня 2000 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Калуською міської ради Чорнопиському В. І. було надано дозвіл № 91 на виконання будівельних робіт з будівництва торгової площадки торгового павільйону АДРЕСА_1 відповідно до проектно-технічної документації, узгодженої та зареєстрованої за № 114 від 20.12.2000 року містобудівельною радою м. Калуша (т. 1 а.с. 7).

ОСОБА_4 28 січня 2002 року отримав дозвіл № НОМЕР_1 від Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Калуською міської ради на право виконання будівельних робіт з добудови кафе до павільйону «Кіс-Кіс» на пр. Л. Українки відповідно до проектно-технічної документації, узгодженої та зареєстрованої за № 181 від 25 січня 2002 року містобудівельною радою м. Калуша (т. 1 а.с. 8).

Рішенням міськвиконкому від 30 серпня 2002 року № 426 затверджено Акт Державної технічної комісії від 14 серпня 2002 року про прийняття закінченого об`єкта в експлуатацію. Комісією було встановлено, що завершене будівництво прибудови до павільйону АДРЕСА_1 закладу громадського харчування виконане згідно дозволу Держархбудконтролю від 28 січня 2002 № 197, будівельні роботи виконані згідно з проектом, загальна площа 38,04 кв.м. Державна технічна комісія вирішила прийняти в експлуатацію заклад громадського харчування на пр. Л. Українки підприємця Чорнописького В. І. Також в акті зазначено, що він є підставою для оформлення права особистої власності на збудований об`єкт та включення його до державної статистичної звітності (т.1 а.с. 6, 6 зв.).

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 липня 2012 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрований 08 червня 1974 року у Калуському міському відділі РАГС Івано-Франківської області, актовий запис № 238 (т. 1 а.с. 19-20).

18 грудня 2000 року між Калуською міською радою та ОСОБА_4 укладено договір оренди від № 72/01-23 за яким ОСОБА_4 передано в оренду земельну ділянку площею 0,0042 га, кадастровий номер 2610400000:10:001:0030, для розміщення торгівельного кіоску № НОМЕР_2 (т.1 а.с. 12, 13).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, № 58650417 від 06 травня 2016 року, зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 2610400000:10:001:0019 площею 0,0036 га для будівництва та обслуговування прибудови до кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 строком дії до 17 грудня 2017 року (т. 1 а.с. 9-11).

Відповідно до технічного паспорту від 1 грудня 2017 року виконаного ФОП ОСОБА_5 заклад громадського харчування має загальну площу 38,04 кв.м., який складається: торгового залу 10,3 кв.м.; комори 3,3 кв.м .; кухні 5,3 кв.м.; зали 18,04 кв.м.; туалету 38,04 кв.м. (т.1 а.с.16-18).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 21).

На випадок своєї смерті ОСОБА_4 залишив заповіт, яким заповів усе своє майно сину ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 23).

ОСОБА_2 09 травня 2022 року звернувся до приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу Локатир М. В. із заявою про прийняття спадщини щодо всього спадкового майна (т. 1 а.с. 24). ОСОБА_1 із такою заявою звернулася 25 квітня 2024 року (т. 1 а.с. 26, 27).

Листом № 96/02-31 від 25 квітня 2024 року приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Локатир М. В. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на частину кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться в АДРЕСА_1 , в зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на кафе «Кіс-Кіс» (т. 1 а.с. 28-28 зв.).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від 30 серпня 2002 року № 426, затвердивши акт про прийняття в експлуатацію прибудови до павільйону АДРЕСА_1 виконавчий комітет прийняв в експлуатацію прибудову як тимчасову споруду (т. 2 а.с. 185зв.).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2009 року в справі № 2-а-41/2009 р., залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2009 року в справі № 22909/09/9104, відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні його вимог про визнання частково недійсним рішення міськвиконкому № 426 від 30 серпня 2002 року. Підставою позовних вимог була незгода позивача із визначенням міськвиконкомом добудови як тимчасової споруди. При розгляді справи судом також було встановлено, що добудова до кіоску № НОМЕР_2 була здійснена ОСОБА_4 таким чином, що її частина виявилася за червоною лінією. Це сталося в зв`язку із тим, що ОСОБА_4 не добудував торговий павільйон до кіоску № НОМЕР_3 , а спорудив добудову обмурувавши цей кіоск. Також ця добудова споруджена в охоронній зоні каналізаційного колектора, а її літня площадка безпосередньо на колекторі і за межами червоної лінії (т. 2 а.с. 181 зв.-185).

Апеляційний суд вважає, що встановлені рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2009 року в справі № 2-а-41/2009 р. обставини не підлягають доказуванню у цій справі, оскільки встановлені щодо померлої особи на майно якої претендують позивачка та відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме право власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, (чинний на час виникнення спірних правовідносин) реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, які прийняті в експлуатацію в установленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених БТІ, яка проводить реєстрацію прав власності на ці об`єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов`язані фундаментом із землею.

Крім того, як роз`яснив Верховний Суд в своїй постанові від 18 березня 2019 року у справі № 343/1048/17, провадження № 61-15559св18, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мушинського Віктора Тадеушовича залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 червня 2025 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта