Ухвала від 26.06.2025 по справі 515/1405/24

Справа № 515/1405/24

Провадження № 2/513/273/25

Саратський районний суд Одеської області

У ХВ АЛ А

26 червня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Миргород В.С.,

при секретарі Русавській Н.В.

за участі в режимі відеолконференції представника позивача прокурора Кайкуліної І.О.

представника третьої особи в режимі відеоконференції: Вихристюк І.М..

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в смт.Сарата Одеської області в порядку загального позовного провадження, цивільну справу №515/1405/24 за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Олександра Сари в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, як не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Національний природний парк Тузловські лимани" про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державного акту та договору дарування, скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

09 вересня 2024 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури, в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", звернувся до суду з вказаним позовом, який уточнив 21.02.2025 року та який обгрунтовує наступним: на підставі рішення Тузлівської сільської ради №520-V від 28.05.2009 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯДЛ №730806 на право власності на земельну ділянку площею 0.021 га з кадастровим номером 5125085600:04:001:0259 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території с.Лебедівка Білгород-Дністровського (Татарбунарського) району Одеської області, який зареєстровано 30.03.2012 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, договорів оренди землі за №512508561001066. У подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом№169 від 29.01.2018 року посвідченого приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Сулаковим І.І. право власності на вищезазначену земельну ділянку перейшло у порядку спадкування до ОСОБА_3 . Рішенням приватного нотаріуса Саратського районного нотаріального округу від 29.01.2018 року проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 (індексний номер 39397664) на земельну ділянку ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1471493151250, номер відомостей про речове право 24568959). У подальшому ОСОБА_3 відповідно до договору дарування серії 2417, укладеного 02.12.2022 року та посвідченого приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Сулаковим І.І. здійснила відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_1 . Рішенням приватного нотаріуса Саратського районного нотаріального округу Сулакова І.І. від 02.12.2022 року проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (індексний номер 65657610) на земельну ділянку реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1471493151250, номер відомостей про речову право 48598400.Таким чином ОСОБА_1 02.12.2022 року набуто право власності на земельну ділянку площею 0.021 га для індивідуального дачного будівництва з кадастровим номером 5125085600:04:001:0259. За результатами вивчення питання законності відведення вказаної земельної ділянки установлено, що земельна ділянка надана із земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України» ( раніше ДП «Саратське лісове господарство»), знаходиться на території національного природного парку «Тузловські лимани», тобто сформована з порушенням приписів земельного законодавства.

Просять суд:

1. визнати незаконним та скасувати рішення Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 28.05.2009 року №520-V « Про безоплатну передачу у власність громадян земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва в межах населеного пункту «Лебедівка» в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0.02 га.

2. Визнати недійним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №730806, виданий ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 0.021 га з кадастровим номером 5125085600:04:001:0259 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території с.Лебедівка Білгород-Дністровського (Татарбунарського) району Одеської області, який зареєстровано 30.03.2012 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, договорів оренди землі за №512508561001066.

3. Скасувати рішення приватного нотаріуса Саратського районного нотаріального округу Сулакова Івана Івановича від 29.01.2018 № 39397664 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0.021 га з кадастровим номером 5125085600:04:001:0259 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території с.Лебедівка Білгород-Дністровського (Татарбунарського) району Одеської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1471493151250, номер відомостей про речове право 24568959).

4. Визнати недійсним договір дарування серії 2417 укладений 02.12.2022 року на користь ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Сулаковим Іваном Івановичем щодо земельної ділянки площею 0.021 га для індивідуального дачного будівництва з кадастровим номером 5125085600:04:001:0259, що знаходиться на території с.Лебедівка Білгород-Дністровського (Татарбунарського) району Одеської області.

5. Скасувати рішення приватного нотаріуса Саратського районного нотаріального округу Сулакова Івана Івановича від 02.12.2022 №65657610 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0.021 га з кадастровим номером 5125085600:04:001:0259 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території с.Лебедівка Білгород-Дністровського (Татарбунарського) району Одеської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1471493151250, номер відомостей про речове право 48598400).

6.Витребувати на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0.021 га з кадастровим номером 5125085600:04:001:0259.

7.Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0.021 га з кадастровим номером 5125085600:04:001:0259 з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

8.Стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної державної адміністрації сплачений судовий збір в сумі 21196 грн.

Згідно розпорядження в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області О.А. Дем`янової від 09 вересня 2024 року № 462, справу передано на розгляд Саратському районному суду Одеської області, у зв`язку з неможливістю провести повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та утворити новий склад суду у цивільній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Саратського районного суду Одеської області від 03 жовтня 2024 року матеріали провадження передані для розгляду судді Миргород В.С.

Згідно ухвали судді Саратського районного суду Одеської області від 08 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

В підготовчому судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Каланжов В.М. через систему «Електронний суд» направив до суду клопотання про залишення позовної заяви без руху, звернув увагу на набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 № 4292-IX у зв`язку з чим просить залишити позовну заяву керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури без руху, оскільки позовні вимоги прокурора фактично направлені на повернення спірної земельної ділянки Одеській обласній державній адміністрації. В судовому засіданні дане клопотання підтримав.

Прокурор Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області Кайкуліна І.О. заперечила щодо задоволення клопотання про залишення позовної заяви без руху, просила відмовити у його задоволенні із підстав викладених у письмових запереченнях.

Представник Національний природний парк «Тузловські лимани» Вихристюк Т.М. заперечувала проти задоволення клопотання про залишення позовної заяви без руху, зазначила, що ці вимоги стосуються добросовісного набувача, і не стосуються земель заповідного фонду.

Представник третьої особи, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та представник Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області будучи належним чином повідомленим про день, час та місце судового розгляду до суду не з`явилися, від них в матеріалах справи міститься письмові заяви про розгляд справи без їх участі.

Суд, суд з урахуванням думки сторін, вирішив продовжити проведення підготовчого судового засідання за відсутності вищезазначених осіб та розглянути клопотання представника відповідача адвоката Каланжова В.М., про залишення позову без руху.

Суд заслухавши думку учасників розгляду цивільної справи які з`явились, щодо заявленого клопотання, які заперечували проти його задоволення приходить до наступного висновку.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц). Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 52 Земельного кодексу України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. З огляду на наведені визначення, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц виснувала, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Цивільного процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19. Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне попередньо встановити дійсну мету заявленого прокурором позову. Під час вирішення питання про віднесення заявленого позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права у розумінні положень частини першої статті 317 Цивільного кодексу України.

У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 Цивільного кодексу України, зокрема набуває й право володіння.

Так, враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

У свою чергу, позов у цій справі мотивований на думку прокурора, тим, що ОСОБА_2 заволодів майном без відповідної правової основи, незаконно , що мало наслідком вибуття цей ділянки з власності територіальної громади , а саме Тузлівської сільської ради, прокурор посилається на ст.387 ч.1 ЦК України.

Статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Разом з тим, вимога ч. 4 ст. 177 ЦПК України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України), і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України), у зв`язку із чим суд відхиляє доводи представника відповідача Каланжова В.М. щодо необхідності залишення позовної заяви без руху в порядку ч.11 ст.187 ЦПК України та відмовляє у задоволенні даного клопотання.

Керуючись ст. ст. 177, 185, 189, 196-200, 260, 261, 353 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Каланжова Владислава Михайловича, залишення позовної заяви без руху - відмовити.

Відповідно до вимог ст. 353 ЦПК України ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення на неї включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України http://st.od.court.gov.ua.

Суддя В. С. Миргород