Ухвала від 26.06.2025 по справі 380/9389/24

ф

УХВАЛА

26 червня 2025 року

м. Київ

справа № 380/9389/24

адміністративне провадження № К/990/24362/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Желєзного І.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 380/9389/24 за позовом ОСОБА_1 до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області від 02 квітня 2024 року № 62к/тр «Про звільнення» в частині звільнення позивача з посади начальника фінансового відділу Хирівської міської ради з 03 квітня 2024 року включно;

- поновити позивача на посаді начальника фінансового відділу Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області з 04 квітня 2024 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 квітня 2024 року по момент прийняття рішення судом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови Хирівської міської ради від 02 квітня 2024 року № 62к/тр «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника фінансового відділу Хирівської міської ради з 03 квітня 2024 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового відділу Хирівської міської ради з 04 квітня 2024 року.

Стягнуто з Хирівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 квітня 2024 року по 03 жовтня 2024 року включно у сумі 159 666,73 грн з відрахуванням податків та зборів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника фінансового відділу Хирівської міської ради з 04 квітня 2024 року, та в частині стягнення з Хирівської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у сумі 28 210 грн з відрахуванням податків та зборів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2025 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 380/9389/24 повернуто особі, яка її подала, оскільки у касаційній скарзі не було викладено передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

06 червня 2025 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 380/9389/24.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 815/5173/17, від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а, від 03 квітня 2024 року у справі № 380/7136/23 від 09 травня 2024 року у справі № 380/7066/23.

Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.

Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання щодо основних умов припинення трудового договору за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, зокрема у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 815/5173/17, від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а, від 03 квітня 2024 року у справі № 380/7136/23 від 09 травня 2024 року у справі № 380/7066/23, на які посилається позивач у касаційній скарзі.

У вказаних справах Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, дійшов висновку, що основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

Поряд із цим Верховний Суд у справі № 825/3587/15-а також зазначив, що визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявним намір працівника звільнитися саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Отже, недосягнення сторонами угоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 листопада 2022 року у справі № 620/11180/21.

За обставинами цієї справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що на засіданні комісії Хирівської міської ради з проведення службового розслідування, яке відбулось 02 квітня 2024 року позивач була присутньою. На цьому засіданні комісії було оголошено заяву позивача від 11 березня 2024 року про звільнення з посади за згодою сторін. На цьому засіданні Комісії обговорювалася дата звільнення по заяві ОСОБА_1 та відбулося узгодження дати її звільнення - з 03 квітня 2024 року, з чим погодилася позивач. На засіданні комісії ОСОБА_1 не висловлювала жодних претензій щодо будь-якого психологічного чи іншого тиску на неї і не повідомляла членам Комісії чи іншим особам про те, що не має наміру звільнятися із займаної посади. Вказане підтверджується протоколом № 1 засідання Комісії з проведення службового розслідування від 02 квітня 2024 року (а.с. 85-зв., 86, 86-зв.) та показами допитаних в судовому засіданні свідків.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що між сторонами трудового договору на момент винесення спірного розпорядження від 02 квітня 2024 року №62к/тр «Про звільнення» було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов звільнення за угодою сторін, в тому числі і щодо конкретної дати припинення трудового договору.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, Верховний Суд в постановах від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19 та від 16 травня 2024 року у справі № 380/7067/23 дійшов висновку, що сукупність вчинених дій як з боку позивача, так і з боку відповідача, свідчать на користь того, що між сторонами досягнуто угоди щодо дострокового припинення державної служби, а не зазначення позивачем у заяві, про звільнення конкретної дати (бажаної дати), з якої він бажає припинити трудові відносини не є підставою вважати, що між ним та роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача із займаної посади.

Отже, з огляду на аргументацію скаржника щодо можливості касаційного перегляду за поданою касаційною скаргою, наведене скаржником посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 815/5173/17, від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а, від 03 квітня 2024 року у справі № 380/7136/23 від 09 травня 2024 року у справі № 380/7066/23 в цьому випадку не є достатньою підставою для касаційного перегляду справи.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.

Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Ураховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, та невикладення скаржником підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених частинами четвертою та п`ятою статті 328 КАС України, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 380/9389/24 за позовом ОСОБА_1 до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Суддя І. В. Желєзний