Постанова від 26.06.2025 по справі 914/376/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/376/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - приватного підприємства «Юридична компанія «Егіда-Львів» - не з`явився,

відповідача - Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 (головуючий суддя: Якімець Г.Г., судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б.)

у справі № 914/376/16

за позовом приватного підприємства «Юридична компанія «Егіда-Львів» (далі - ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів»)

до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (далі - ЛМКП «Львівводоканал»)

про визнання договорів недійсними в частині.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів» звернулося до суду з позовом до ЛМКП «Львівводоканал» про:

- визнання недійсним договору від 15.11.2006 № 306537 на приймання стічних вод до каналізації мережі, який укладений сторонами спору, в частині його підпункту 2.2.1 пункту 2.1 щодо обов`язку абонента отримати дозвіл на скид стічних вод; пункту 4.4 (третє речення) щодо сплати в п`ятикратному розмірі всього об`єму стоків, який при відсутності дозволу на скид забруднювальних речовин чи закінченні строку його дії вважається понадлімітним;

- визнання недійсним договору від 23.07.2014 № 306537 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі, який укладений сторонами спору, в частині його підпункту 2.2.1 пункту 2.1 щодо обов`язку абонента отримати дозвіл на скид стічних вод; пункту 5.4 (третє речення) щодо сплати в п`ятикратному розмірі всього об`єму стоків, який при відсутності дозволу на скид забруднювальних речовин чи закінченні строку його дії вважається понадлімітним;

- визнання недійсним договору від 12.03.2015 № 306537 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі, який укладений сторонами спору, в частині його підпункту 2.2.1 пункту 2.1 щодо обов`язку абонента отримати дозвіл на скид стічних вод; пункту 5.4 (третє речення) щодо сплати в п`ятикратному розмірі всього об`єму стоків, який при відсутності дозволу на скид забруднювальних речовин чи закінченні строку його дії вважається понадлімітним.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 203, 215, 217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовані, зокрема тим, що зазначені договори в оскаржуваних частинах суперечать частині першій статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», статті 1 Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності». При цьому позивач також зазначає, що Правила приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова, які затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2022 № 292, в частині положень про встановлення обов`язку підприємств отримувати дозволи на скиди стічних вод та відповідальності за скид стічних вод без дозволу суперечать Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим Місцеві правила не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.12.2019 зі справи № 914/376/16 (суддя Синчук М.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване, зокрема тим, що положення Правил приймання стічних вод у систему міської каналізації Львова, які затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292, підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що виникли між сторонами спору; дозвіл на скид не є документом дозвільного характеру у значенні, яке вживається у Законі України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та не є об`єктом, на який документ дозвільного характеру передбачено видавати. Отже, судом не встановлено підстав, визначених чинним законодавством, для визнання договорів в оскаржуваних позивачем частинах недійсними. У питанні застосування позовної давності до спірних правовідносин, про сплив якої заявлено відповідачем у справі, то суд першої інстанції виходив з того, що у задоволенні позову у цій справі слід відмовити саме з підстав його необґрунтованості.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 зі справи (з урахуванням ухвали від 15.04.2025 про виправлення описки в зазначенні дати ухвалення постанови), рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалене нове рішення про задоволення позову. Здійснено новий розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано з посиланням на те, що постановою Верховного Суду від 11.12.2024 зі справи № 461/7577/16-а за позовом ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів» до Львівської міської ради, треті особи - Міністерство регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України, ЛМКП «Львівводоканал», про визнання незаконними і скасування в частині Правил приймання стічних вод у систему міської каналізації Львова, які затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292 (зокрема в частинах права Водоканалу надавати дозвіл на скид, обов`язку Підприємства отримати дозвіл на скид, обов`язку Підприємства мати дозвіл на скид) залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій у справі про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині визнання незаконними Правил в оскарженій частині. За висновком суду апеляційної інстанції у справі № 914/376/16 наявні правові підстави для визнання недійсними договорів в частинах, що суперечать чинному законодавству щодо обов`язку абонента отримати дозвіл на скид та встановлення відповідальності за відсутність такого дозволу. Що ж стосується питання застосування позовної давності до спірних правовідносин, то суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна давність позивачем не пропущена, оскільки про порушене право позивач дізнався у вересні 2015 року, коли відповідач звернувся до позивача з позовом у справі № 914/3315/15 про стягнення плати за скид стічних вод в міську каналізацію м. Львова без дозволу на скид.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із судовим рішенням попередньої інстанції, ЛМКП «Львівводоканал» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, згідно з якою, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить Суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме чи є дозвіл на скид, передбачений пунктом 4.6 Правил приймання стічних вод у систему міської каналізації Львова, які затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292, «документом дозвільного характеру» у розумінні значення цього терміну, наведеного в абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

У касаційній скарзі також міститься клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи інших учасників справи, заяви/клопотання учасників справи

ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів» не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.06.2025 № 32.2-01/1221 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 914/376/16, у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 № 10 та обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ЛМКП «Львівводоканал» та ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів» (абонент) 15.11.2006, 23.07.2014 та 12.03.2015 укладено договори за № 306537 на приймання стічних вод до каналізаційної мережі (договір 2006 року) і на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі (договори 2014 року та 2015 року).

Відповідно до пунктів 1.1 вказаних договорів ЛМКП «Львівводоканал» надає послуги по забезпеченню абонента питною водою та прийманні стічних вод до міської мережі каналізації, а абонент користується послугами: здійснює забір води з водопроводу, скид стічних вод у каналізацію і сплачує вартість наданих послуг на умовах, які визначені договором та чинним законодавством України, зокрема: Законом України «Про питну воду і питне водопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, Правилами технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації міст і селищ України, Правилами приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова.

Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору 2006 року ЛМКП «Львівводоканал» зобов`язалося згідно з технічними умовами на водовідведення, виданими абоненту Львівводоканалом, забезпечити в розмірі лімітів приймання стічних вод, в яких не перевищено допустимі концентрації забруднювальних речовин в об`ємі: 64 483 куб. м/міс., дощових (талих) стічних вод: 284 куб. м/міс.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 договору 2014 року ЛМКП «Львівводоканал» зобов`язалося відповідно до технічних умов, виданих Львівводоканалом, приєднати абонента до міської мережі водопроводу та каналізації та забезпечити в розмірі лімітів: постачання питної води, яка відповідає чинному стандарту (ДСанПіН 2.2.4-400-10) або дозволу Держстандарту України та Міністерства охорони здоров`я України на відхилення від стандарту в об`ємі: 300 куб. м/міс.; приймання стічних вод, у яких не перевищено допустимі концентрації забруднювальних речовин в об`ємі: 64 783 куб. м/міс., дощових (талих) стічних вод: 198 куб. м/міс.

Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору 2015 року також передбачено, що ЛМКП «Львівводоканал» зобов`язалося відповідно до технічних умов, виданих Львівводоканалом, приєднати абонента до міської мережі водопроводу та каналізації й забезпечити в розмірі лімітів, зокрема постачання питної води, яка відповідає чинному стандарту (ДСанПіН 2.2.4-400-10) або дозволу Держстандарту України та Міністерства охорони здоров`я України на відхилення від стандарту в об`ємі: 89 куб. м/міс.; приймання стічних вод, у яких не перевищено допустимі концентрації забруднювальних речовин в об`ємі: 89 куб. м/міс., дощових (талих) стічних вод: 13 куб. м/міс.

Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 договору 2006 року абонент зобов`язався отримати у Львівводоканалі технічні умови (в разі їх відсутності) на приєднання абонента до каналізаційної мережі, погодити Паспорт водного господарства (в разі його відсутності) протягом одного місяця з моменту укладення договору і у встановленому порядку отримати Дозвіл на скид стічних вод, погодивши проект ліміту на скид забруднювальних речовин.

Пунктом 4.4 договору 2006 року передбачено, що при відсутності Дозволу на скид забруднювальних речовин чи закінченні строку його дії весь об`єм стоків вважається понадлімітним і сплачується в п`ятикратному розмірі.

Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 договорів 2014 року та 2015 року абонент зобов`язався у встановленому порядку отримати Дозвіл на скид стічних вод.

При відсутності Дозволу на скид забруднювальних речовин чи закінченні терміну його дії весь об`єм стоків вважається понадлімітним і сплачується в п`ятикратному розмірі (третє речення пункту 5.4 зазначених договорів).

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова, затверджених рішенням Виконкому Львівської міської ради від 18.09.2002 року № 292, Водоканал зобов`язаний при укладенні договорів з підприємствами зобов`язати кожне підприємство отримати Дозвіл на скид для встановлення кількісних та якісних умов приймання стічних вод і вимог до додержання певного режиму скидання стічних вод.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 вказаних Правил Водоканал забезпечує приймання, відведення і очищення стічних вод підприємства лише у разі відповідності якості і режиму скиду стічних вод умовам Дозволу на скид.

На виконання умов договорів позивач здійснював скид стічних вод у каналізацію і сплачував відповідачу відповідно до умов зазначених договорів плату за надані послуги з водовідведення.

Судами також встановлено, що рішенням господарського суду Львівської області від 27.10.2015 у справі № 914/3315/15 позов ЛМКП «Львівводоканал» задоволено: присуджено до стягнення з ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів» 271 727,88 грн боргу за скид стічних вод в міську каналізацію м. Львова без дозволу. Водночас з ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів» присуджено до стягнення в дохід фонду охорони навколишнього природного середовища м. Львова 67 931,91 грн за скид стічних вод в міську каналізацію м. Львова без дозволу.

Зазначене рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2016.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29.08.2016 у справі № 461/3479/16-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2016, залишено без розгляду адміністративний позов ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів» до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: Міністерство регіонального розвитку та житлово - комунального господарства України, ЛМКП «Львівводоканал», про визнання незаконним та скасування рішення - Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292, в частині окремих положень, якими передбачено обов`язок підприємств отримувати дозволи на скид стічних вод та відповідальність за скид стічних вод без такого дозволу. Судові рішення мотивовані з посиланням на пропуск позивачем строку на звернення до суду з адміністративним позовом. Постановою Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 461/3479/16-а зазначені судові рішення залишено без змін.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що постановою Галицького районного суду м. Львова від 03.03.2017 у справі № 461/7577/16-а за адміністративним позовом ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів» до Львівської міської ради, треті особи: Міністерство регіонального розвитку та житлово - комунального господарства України, ЛМКП «Львівводоканал», про визнання незаконними і скасування Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292 в частинах підпункту 2.5.3 пункту 2.5, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 (в частині права Водоканалу надавати Дозвіл на скидання), підпункту 3.5.3 пункту 3.5 (в частині обов`язку підприємств отримати Дозвіл на скидання), підпунктів 4.1.4.6, 4.1.10 пункту 4.1, підпункту 4.2.2.6 пункту 4.2 (третє речення), підпункту 4.3.3 пункту 4.3 (в частині обов`язку підприємств мати Дозвіл на скидання), пункту 4.6, підпункту 9.4.2.1 пункту 9.4, позов задоволено частково. Суд ухвалив визнати незаконними Правила приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова, які затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292, в оскаржених позивачем частинах.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі № 461/7577/16-а апеляційні скарги виконавчого комітету Львівської міської ради та ЛМКП «Львівводоканал» залишено без задоволення, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 03.03.2017 у справі № 461/7577/16-а - без змін.

Постановою Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 461/7577/16-а касаційну скаргу ЛМКП «Львівводоканал» залишено без задоволення; постанову Галицького районного суду м. Львова від 03.03.2017 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі № 461/7577/16-а залишено без змін.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договорів недійсними в оскаржуваних позивачем частинах.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження ЛМКП «Львівводоканал» посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме чи є дозвіл на скид, передбачений пунктом 4.6 Правил приймання стічних вод у систему міської каналізації Львова, які затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292, «документом дозвільного характеру» у розумінні значення цього терміну, наведеного в абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду відносно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Правила приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова, які стали підставою для внесення до договорів оскаржуваних позивачем частин про необхідність отримання та обов`язкову наявність в абонента Дозволу на скидання, за відсутності якого весь об`єм стоків вважається понадлімітним і оплата здійснюється в п`ятикратному розмірі, затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292.

Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» прийнятий 06.09.2005, а Закон України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» -19.05.2011.

Отже, положення названих Законів України не були чинними станом на момент затвердження у 2002 році Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова, тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд й у постанові від 11.12.2024 зі справи № 461/7577/16-а за адміністративним позовом ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів» до Львівської міської ради, треті особи: Міністерство регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України, ЛМКП «Львівводоканал», про визнання незаконними і скасування Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292, в частинах, і Суд у справі № 914/376/16 не вбачає підстав для відступу від нього.

У справі № 461/7577/16-а Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про визнання незаконними Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова в оскаржуваній частині з підстав їх прийняття без дотримання єдиної діючої на час їх прийняття загальнодержавної політики, поклавши на абонентів Водоканалу додаткові обов`язки щодо необхідності отримання Дозволу на скид стічних вод.

Водночас постановою Галицького районного суду м. Львова від 03.03.2017 зі справи № 461/7577/16-а, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 та постановою Верховного Суду від 11.12.2024, суд відмовив у скасуванні названих Правил в оскаржуваних частинах, мотивуючи відмову таким.

Оскаржуване рішення - Правила приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова за своєю правовою природою є актом, спрямованим на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та суб`єктом господарювання. Вказаним актом змінені норми права, він розрахований на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб.

Рішення виконавчого комітету Львівської міської ради є актом нормативно-правового характеру. Процесуальним законом визначені різні способи захисту порушеного права, передбачені статтею 162 КАС України, зокрема визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень і його скасування, або визнання рішення нечинним. З цим пов`язаний час втрати чинності правовим актом.

Так, визнання протиправним (недійсним, незаконним) правового акта індивідуальної дії та його скасування передбачає втрату таким актом сили з часу його прийняття.

Щодо оспорювання акта нормативно-правового характеру, то слід враховувати, що його існування потягло настання певних юридичних наслідків для невизначеного кола суб`єктів, а тому в даному випадку його дія може бути припинена тільки на майбутнє, тобто з часу набрання законної сили рішенням суду.

З урахуванням наведеного, суд у справі № 461/7577/16-а задовольнив позов виключно в частині визнання незаконними окремих положень акта нормативно-правового характеру - Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова.

Проте суд апеляційної інстанції у справі № 914/376/16, скасовуючи судове рішення попередньої інстанції про відмову в позові та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, залишив поза увагою підстави для відмови судом у справі № 461/7577/16-а у скасуванні акта нормативно-правового характеру (названих Правил в оскаржуваних частинах), а саме з посиланням на те, що у даному випадку дія акта, існування якого потягло настання певних юридичних наслідків для невизначеного кола суб`єктів, може бути припинена тільки на майбутнє, тобто з часу набрання законної сили рішенням суду у справі № 461/7577/16-а (з 03.12.2020).

Водночас частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 зі справи № 910/21039/20 вказав на те, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто недійсність договору (його частини) повинна існувати на момент його вчинення (укладення).

З огляду на викладене вище є таким що відповідає закону висновок суду першої інстанції про те, що положення Правил приймання стічних вод у систему міської каналізації Львова, які затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292, підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що виникли між сторонами спору на підставі оспорюваних в частині договорів, оскільки згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, дія Правил припинена лише на майбутнє і станом на час укладення таких договорів Правила, які передбачали отримання, наявність Дозволу та правові наслідки його відсутності, діяли, а укладені договори в оспорюваних частинах станом на момент їх укладення відповідали названим Правилам.

Припинення дії Правил на майбутнє (з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 461/7577/16-а) не є підставою для визнання недійсними у судовому порядку договорів в оспорюваних частинах. Водночас питання щодо внесення змін до таких договорів не є предметом спору у цій справі.

Так, статтею 236 ГПК передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проте оскаржувана постанова апеляційного господарського суду таким вимогам закону не відповідає, а тому підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, - залишенню в силі.

Що ж стосується клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Суд зазначає таке.

По суті клопотання скаржника зводиться до незгоди з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2024 зі справи № 461/7577/16-а, оскільки скаржник зазначає, що висновком Верховного Суду у справі № 461/7577/16-а в аспекті питання регулювання діяльності органів місцевого самоврядування «привнесено» у справи № 461/7577/16-а та № 914/376/16 виключну правову проблему. Водночас підставою для передачі справи № 914/376/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду скаржник визначив наявність виключної правової проблеми.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Лише за наявності умов, визначених наведеним положенням, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України вбачається, що справа із зазначеної підстави може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.

Виходячи з наведених критеріїв, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має бути обґрунтовано її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад, наведено інші справи різних юрисдикцій у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

Втім, заявник не навів наявності неоднакової та суперечливої судової практики з поставленого питання та, відповідно, наявності виключних правових проблем у невизначеній кількості спорів щодо наведеного питання.

Отже, клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументованого обґрунтування наявності розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій.

Таким чином, заявлене ЛМКП «Львівводоканал» клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, які б надавали можливість подолати бар`єр означених показників, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підґрунтя вважати, що існують підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, у задоволенні клопотання ЛМКП «Львівводоканал» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів відмовляє.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що заявлені ЛМКП «Львівводоканал» у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження частково знайшли своє підтвердження, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права - залишенню в силі з підстав, викладених у цій постанові.

Судові витрати

Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що Суд за касаційною скаргою ЛМКП «Львівводоканал» скасовує постанову суду апеляційної інстанції та залишає рішення суду першої інстанції в силі, судовий збір, понесений скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладається на ПП «Юридична компанія «Егіда-Львів».

Поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції Касаційним господарським судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви ЛМКП «Львівводоканал», що не позбавляє ЛМКП «Львівводоканал» можливості, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції із заявою про поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 зі справи № 914/376/16 скасувати.

3. Рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2019 зі справи № 914/376/16 залишити в силі.

4. Стягнути з приватного підприємства «Юридична компанія «Егіда-Львів» на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» 8 268,00 грн судового збору з касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова