Ухвала від 24.06.2025 по справі 758/1322/25

Справа № 758/1322/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/4520/2025 Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2025 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду

кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

суддів: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар ОСОБА_5

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року, в частині повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні № 42024102070000018 щодо ОСОБА_7 , прокурору, та апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 ,-

В С Т А Н О В И Л А :

Як вбачається з ухвали суду першої інстанції, 27 січня 2025 року до Подільського районного суду міста Києва від прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190 КК України.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року задоволено клопотання захисників про повернення обвинувального акту прокурору. Обвинувальний акт у кримінальному провадженню № 42024102070000018, внесеного до ЄРДР 26.01.2024, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190 КК України - повернуто прокурору.

Своє рішення суд мотивував тим, що викладені в обвинувальному акті обставини заволодіння ОСОБА_12 майном кожного з потерпілих не можуть бути кваліфіковані за ч. 5 ст. 190 КК України (в чинній редакції), оскільки два з трьох тотожних, на думку прокурора, діянь 13.07.2023 та 31.07.2023, вчинені під час дії КК України в редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до КК та КПК України що усунення суперечностей у карності кримінальних правопорушень», а саме 11.08.2023. При цьому третє тотожне, на думку прокурора, діяння вчинене 04.10.2023 вже після набрання чинності вказаним Законом.

Таким чином, вказані порушення перешкоджали призначенню кримінального провадження відносно ОСОБА_7 до судового розгляду по суті.

Крім того, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» до 26.07.2025 року включно. Визначений розмір застави у межах 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 514 000,00 гривень у національній грошовій одиниці - залишено без змін.

Таке рішення, суд мотивував тим, що на даний час є наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати судовому провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції прокурор Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу Подільського районного суду міста Києва та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що обвинувальний акт у зазначеному вище кримінальному провадженні відповідає вимогам КПК України, а будь-які інші обставини не перешкоджають подальшому судовому розгляду та ухваленню законного рішення щодо призначення обвинувального акту до судового розгляду.

Так, у обвинувальному акті, вказано повну назву юридичної особи та її код ЄДРПОУ, яка визнана потерпілим від дій ОСОБА_7 , окрім цього зазначено анкетні відомості її представника. Принагідно зазначити, що положення ст. 291 КПК України не передбачають зазначення коду ЄДРПОУ юридичної особи-потерпілого.

Крім цього, зміст фактичних обставин та форма їх викладу є виключною компетенцією прокурора, оскільки підтримання публічного обвинувачення здійснюється виключно стороною обвинувачення.

У зв`язку з цим, оцінка суду першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження як «не відповідають правовій кваліфікації діяння» суперечить вимогам закону.

Таким чином, обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 містить усі, передбачені ч. 2 ст. 291 КПК України відомості, тому за своєю формою та змістом повністю відповідає вимогам КПК України.

Прокурор звертає увагу, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевий суд вийшов за межі наданих повноважень ст. 314 КПК України при наданні оцінки правовій кваліфікації та встановленні фактичних обставин вчинених кримінальних правопорушень, які викладені в обвинувальному акті.

Крім того, за умови недоведеності окремих елементів кримінального правопорушення, суд не позбавлений можливості виключити конкретні обставини зі змісту пред`явленого обвинувачення.

Слід зазначити, що фактичні обставини, які встановлені в ході здійснення досудового розслідування у зазначеному вище кримінальному провадженні в частині обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України викладені стороною обвинувачення саме як триваючий злочин, що в свою чергу відповідає правовій позиції Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Так, в даному випадку санкція ч. 4 ст. 190 КК України, яка діяла станом до 11.08.2023, передбачала покарання у виді позбавлення волі за шахрайство вчинене в особливо великих розмірах на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна, а після включення законодавцем ч. 5 до ст. 190 КК України, санкція за вчинення шахрайства в особливо великих розмірах, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна, тобто вид та міра покарання за шахрайство вчинене в особливо великих розмірах, що передбачено ч. 5 ст. 190 КК України залишилася тотожною з ч. 4 ст. 190 КК України, яка діяла станом до 11.08.2023.

З огляду на викладене, зміни в статті 190 Кримінального кодексу України жодним чином не погіршують становище ОСОБА_7 , а протиправним діям останньої надано належну правову кваліфікацію відповідно до КК України.

Також, оскільки, ОСОБА_7 почала свою протиправну діяльність 13.07.2023, а закінчила її 04.10.2023, тобто, вже після внесення законодавцем змін до ст. 190 КК України та набуття ними чинності, то виходячи з положень КК України та вказаного рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду, кримінальне правопорушення у якому обвинувачується ОСОБА_7 , має кваліфікуватися за ч. 5 ст. 190 КК України.

Відтак, на думку сторони обвинувачення, ухвала Подільського районного суду міста Києва є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

В свою чергу, захисник обвинуваченої ОСОБА_9 подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора.

В обґрунтування заперечень захисинк зазначає, що оскаржувана ухвала Подільського районного суду м. Києва є законною та обґрунтованою, а обвинувальний акт складений 24.01.2025 слідчим слідчого відділу Управління поліції в метрополітені ГУ НП у м. Києві та затверджено прокурором Подільської окружної прокуратури не може бути призначеним до судового розгляду.

Оскільки обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.ст. 291, 109 КПК України.

Разом з цим, обвинувальний акт взагалі не містить анкетних відомостей потерпілого ТОВ «ТД ДЖСМ», зокрема повне найменування юридичної особи, код ЄДРПОУ, місцезнаходження юридичної особи.

Також, ні виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, ні формулювання обвинувачення в обвинувальному акті не містять основних елементів складу злочину інкримінованих ОСОБА_7 , зокрема щодо часу та місця вчинення злочину.

До того ж, обвинувальний акт не містить відомостей щодо наявності у ОСОБА_7 спільного умислу на вчинення єдиного кримінального правопорушення щодо трьох потерпілих одночасно.

Водночас місцевим судом надано повну та об`єктивну оцінку як доводам сторони захисту так і обвинувачення, а прийняте рішення в частині повернення прокурору обвинувального акту є законним та обґрунтованим.

Відтак, на думку сторони захисту, усі наведені обставини свідчать про неможливість призначення обвинувального акту до судового розгляду.

Окрім того, не погоджуючисьз ухвалою суду першої інстанції в частині продовження запобіжного заходу, захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 ,подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині продовження запобіжного заходу, та постановити нову ухвалу, якою обрати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід не пов`язаний із триманням під вартою або зменшити розмір застави в межах передбачених ч. 5 ст. 182 КПК України.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що суд першої інстанції не навів конкретних фактів та доказів для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що є порушенням не лише національних норм права, а й міжнародних.

Однак, незважаючи на це, прокурор у клопотанні про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою послався на ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом з тим, ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду має бути підтверджений відповідними доказами, які стороною обвинувачення не зазначено. Захисник звернув увагу, що обвинувачена є раніше судимою особою, має постійне місце проживання, не має шкідливих звичок, характеризується позитивно, що свідчить про сталі соціальні зв`язку та позитивну характеристику обвинуваченої.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують ризик незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта чи спеціаліста в цьому кримінальному провадженні. Захисник зазначив, що доводи прокурора у клопотанні щодо наявності зазначених ризиків ґрунтуються лише на припущеннях і суб`єктивній точці зору, оскільки для обґрунтування існування вказаних ризиків не було надано жодних доказів.

Щодо ризику спроби перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, на думку апелянта, вказаний ризик є необгрунтованим та не підтвердження належними доказами.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_7 , прокурор не надав жодних доказів.

Захисник звернув увагу на те, що судом не було враховано наявність у обвинуваченої на утриманні малолітніх дітей та матір пенсійного віку.

Наведене, на думку захисника, вказує на відсутність виключних обставин, які дають підстави для застосування до обвинуваченої найсуворішого запобіжного заходу. Крім того, на переконання захисника, визначений розмір застави у розмірі 1 514 000 грн. фактично є безальтернативним для обвинуваченої, оскільки є непосильним, непомірним та таким, що не узгоджується з її майновим станом та членів її сім`ї.

Заслухавши доповідь судді,

пояснення захисника ОСОБА_9 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора,

пояснення захисника ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 та просив її задовольнити, заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора,

пояснення обвинуваченої ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу захисника та просила її задовольнити, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора,

пояснення прокурора ОСОБА_6 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника,

пояснення потерпілого ОСОБА_11 , який підтримав апеляційну скаргу прокурора та просив її задовольнити, заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника,

пояснення потерпілого ОСОБА_10 , який підтримав апеляційну скаргу прокурора та просив її задовольнити, заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника

перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи викладені в апеляційних скаргах прокурора та захисинка, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 , апеляційний суд приходить до наступного.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою. Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. ч. 6 та 7 ст. 176 цього Кодексу.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченій ОСОБА_7 строку тримання під вартою, повно та об`єктивно досліджено всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу.

Так, ухвалюючи рішення про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 , суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню, оскільки на даний час є наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, а саме, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати судовому провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення. Застосування інших більш м`яких запобіжних заходів обвинуваченій на даний час є недостатнім, а утримання обвинуваченої під вартою буде сприяти забезпеченню виконання процесуальних рішень у кримінальному провадженні у розумні строки.

За наведеного, суд дійшов висновку, що клопотання захисника про зміну обвинувачений запобіжного заходу не підлягає до задоволення.

З таким рішенням суду першої інстанції погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Так, положеннями ч. 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам особи:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до положень ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Наведені вище положення КПК України свідчать про те, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри, обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України, при тому, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника в частині пред`явленого обвинувачення, кваліфікації дій обвинуваченої. Не вправі давати таку оцінку на стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки така оцінка, як і оцінка доказам, обставинам інкримінованих кримінальних правопорушень, кваліфікації дій обвинуваченої може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є неспроможними.

На противагу доводам апеляційної скарги захисника, приймаючи рішення про продовження обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини інкримінованих обвинуваченій кримінальних правопорушень, наслідків, тяжкості, даних про особу обвинуваченої, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.

Відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_7 інкримінується вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі відповідно на строк від 3 до 8 років позбавлення волі та від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Колегія суддів, з урахуванням обставин інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, що полягає у заволодінні грошовими коштами потерпілих на загальну суму 10498644,39 грн. та ТОВ «ТД ДЖСМ» на загальну суму 466796 грн. 00 коп., та покарання, яке може бути призначене останній у разі доведення її винуватості, погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинувачену переховуватися від суду з метою уникнути покарання у разі доведеності її винуватості у вчиненні інкримінованих їй злочинів, і наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність ризику переховування ОСОБА_7 .

За наведених обставин доводи захисника про відсутність такого ризику є не обгрунтованими.

При цьому з наявних матеріалів встановлено, що тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку суду про продовження існування у даному провадженні ризиків.

З урахуванням наявних та встановлених саме на час постановлення оскаржуваної ухвали даних, те, що свідки та потерпілі не допитані, а суд може посилатися на ті докази, які безпосередньо сприймав під час судового розгляду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, з урахуванням обізнаності обвинуваченої з усіма наявними матеріалами кримінального провадження.

Окрім того, з огляду на те, що ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у вчиненні злочинів з корисливих мотивів, з урахуванням встановлених на даний час обставин, є небезпідставним ризик вчинення обвинуваченою іншого кримінального правопорушення або продовження інкримінованого кримінального правопорушення. При цьому колегія суддів враховує, що наявність стійких соціальних зв`язків, жодним чином не вплинула на мотиви вчинення обвинуваченою інкримінованих їй дій, а тому на даному етапі судового провадження відсутні підстави вважати, що вказаний ризик зменшився.

Посилання захисника на наявність у ОСОБА_7 на утриманні двох малолітніх дітей та матері пенсійного віку, то на переконання колегії суддів вони є неспроможними, оскільки наведені захисником дані, хоч і свідчать про наявність соціальних зв`язків, однак, на даному етапі провадження, не є достатніми стримуючими факторами з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, поставлені їй у провину, які у своїй сукупності, дають достатні підстави вважати, що обвинувачена може вчинити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Доводи захисника про погіршення стану здоров`я ОСОБА_7 під час перебування в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор, на переконання колегії суддів, не можуть бути безумовною підставою для скасування або зміни запобіжного заходу, оскільки матеріали провадження не містять будь-яких відомостей щодо неможливості перебування ОСОБА_7 за станом здоров`я в умовах слідчого ізолятора.

Крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я. Порядок надання ув`язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що обвинувачена ОСОБА_7 не може отримувати належне лікування в умовах утримання в слідчому ізоляторі, вільно обирати лікаря чи бути направленою на лікування до обраного закладу охорони здоров`я в передбаченому законом порядку.

Приймаючи до уваги вищенаведені ризики, які продовжують існувати, з огляду на відомості про особу обвинуваченої, зважаючи на обставини інкримінованих обвинуваченій злочинів, судом першої інстанції при вирішенні питання продовження обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою прийнято рішення про можливість застосування до обвинуваченої альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1514000,00 гривень у національній грошовій одиниці, з покладенням, у разі внесенні застави, обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України.

Посилання захисника в апеляційній скарзі на непосильність та непомірність розміру застави колегія суддів вважає непереконливими.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Однак, згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

З огляду на положення ст.ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатись, на переконання колегії суддів, місцевий суд, врахувавши всі обставини, які встановлені на час прийняття оскаржуваного рішення, дійшов правильного висновку про визначення обвинуваченій застави у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням на неї, у разі внесення застави, обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, враховуючи, що застава саме у такому розмірі буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, обвинувачена вирішить не зникати через побоювання втратити заставу.

Визначений судом розмір застави є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, з урахуванням тяжкості інкримінованих обвинуваченій кримінальних правопорушень, не порушує її прав, а тому підстав вважати такий розмір завідомо непомірним колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийняте на основі всебічно з`ясованих на час постановлення оскаржуваної ухвали обставин, з призначенням обвинуваченій альтернативного запобіжного заходу у виді застави з визначенням її розміру, який буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, обвинувачена вирішить не зникати через побоювання втратити заставу, з покладенням на неї передбачених законом обов`язків.

Інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі захисника, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, в частині продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.

Підстави для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає, у зв`язку з чим апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про незаконність та необґрунтованість рішення суду про повернення обвинувального акту прокурора, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам ст. 291 КПК України та містити відомості, зазначені в ч. 2 цієї статті.

Як встановлено ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

Таким чином, рішення про повернення обвинувального акта прокурору може бути прийнято лише в разі, якщо при його складанні допущені порушення вимог ч. 2 ст. 291 КПК України.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Маттоціа проти Італії" від 25 липня 2000 року, зокрема, зазначено, що "…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення.

Аналіз вищенаведених норм закону дає підстави вважати, що основна мета складення та вручення обвинувального акта - це надання особі відомостей, які є достатніми для повного розуміння нею суті висунутого проти неї обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну його невідповідність вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які дійсно перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Ознайомившись зі змістом обвинувального акта № 42024102070000018 від 26.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190 КК України та доданими до нього матеріалами, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів приходить до висновку, що він відповідає вказаним вище вимогам кримінального процесуального закону.

Так, обвинувальний акт містить виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого суду про невідповідність обвинувального акта щодо ОСОБА_7 вимогам КПК України, у зв`язку із наступним.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, СУ УП в метрополітені ГУ НП у місті Києві за процесуального керівництва прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024102070000018 від 26.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190 КК України.

Як на підставу про повернення обвинувального акту прокурора, суд першої інстанції послався на те, що в обвинувальному акті не належним чином викладено: фактичні обставини кримінального правопорушення, які орган досудового розслідування вважає встановленими, не вірно визначена правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність в редакції Закону на час вчинення обвинуваченою ОСОБА_7 кримінальних правопорушень та формулювання обвинувачення, а також анкетні відомості потерпілого.

Так, згідно п. 13 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення викладається в обвинувальному акті у такому обсязі, які прокурор вважає встановленими.

Кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті кримінального провадження перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідками підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого, тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №273/1053/17.

В свою чергу, місце, час, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, відповідно до ст. 91 КПК України, і підлягають доказуванню під час судового розгляду по суті.

В той час, як кримінальний процесуальний закон передбачає, що під час перевірки можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду, що є, в тому числі, завданням підготовчого судового засідання, правова оцінка відповідності, викладених в обвинувальному акті, встановлених обставин вчинення кримінальних правопорушень повинна бути дана тільки відносно загальних критеріїв їх відповідності ознакам статті (частин статті) Кримінального кодексу України, кримінальна відповідальність за якою, на думку прокурора, повинна настати відносно обвинувачених.

Тобто, вирішуючи питання про відповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, суд не вправі вирішувати ті питання, які вирішуються при розгляді кримінального провадження по суті.

Крім того, положення ч. 2 ст. 337 КПК України надають можливість прокурору під час судового розгляду змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції, зокрема, про неналежно сформульоване обвинувачення, є передчасними.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у ході підготовчого судового засідання суд позбавлений можливості давати оцінку сформульованому обвинуваченню з точки зору його повноти та обґрунтованості, а також стверджувати про суперечливість та неконкретність фактичних обставин, встановленим під час досудового розслідування.

З огляду на вищевикладені обставини, висновок суду першої інстанції, на думку колегії, суперечить матеріалам провадження, оскільки обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України і підстав для застосування п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог п. 5 ст. 291 КПК України, у обвинувальному акті щодо ОСОБА_7 , зокрема зазначені фактичні обставин вчинення кримінальних правопорушень та їх правова кваліфікація відповідно до вимог КК України в силу фактичних обставин, які встановлені в ході досудового розслідування.

Колегія суддів звертає увагу на те, що всі перелічені у мотивувальній частині підстави не є предметом розгляду під час підготовчого судового засідання, а повинні бути перевірені судом в ході судового розгляду, оскільки судом надано оцінку, зокрема, формулювання обвинувачення в частині правової кваліфікації дій ОСОБА_7 .

Крім того, щодо висновку суду про відсутність у обвинувальному акті анкетних відомостей про потерпілого - юридичної особи ТОВ «ТД ДЖСМ», то на думку колегії судді вони є хибними, виходячи з наступного.

Відповідно до положень п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 42024102070000018 від 26.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190 КК України, зазначено повну назву юридичної особи та її код ЄДРПОУ, яка визнана потерпілим від дій ОСОБА_7 , а також зазначено анкетні відомості її представника.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність у суду першої інстанції достатніх підстав для повернення обвинувального акта щодо ОСОБА_7 прокурору є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Враховуючи зазначене, ухвала суду першої інстанції про повернення прокурору обвинувального акта підлягає скасуванню, оскільки зазначені в ухвалі підстави для його повернення не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, а інших підстав невідповідності обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України в оскаржуваній ухвалі суду не наведено.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що обумовлює необхідність скасування оскаржуваної ухвали з поверненням матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції для виконання вимог ст.ст. 314-317 КПК України.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 - задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 - залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року в частині повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні № 42024102070000018 щодо ОСОБА_7 , прокурору - скасувати.

Матеріали кримінального провадження повернути до суду першої інстанції для виконання вимог ст.ст. 314-317 КПК України.

В решті ухвалу суду залишити без змін.

Судді

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4