Ухвала від 30.06.2025 по справі 562/4257/17

УХВАЛА

30 червня 2025 року

м. Київ

справа №562/4257/17

адміністративне провадження №К/990/27298/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14.11.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 562/4257/17 за позовом ОСОБА_1 до Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області (далі - Мізоцька селищна рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

З касаційноїскарги та Єдиного державного реєстру судових рішень видно, що предметом оскарження у цій справі є рішення Мізоцької селищної ради від 25.10.2017 № 350 «Про надання дозволу громадянам на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» в частині надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,02 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14.11.2023, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

25.06.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14.11.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 562/4257/17, з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 КАС України).

Як видно з Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржена постанова суду апеляційної інстанції прийнята 11.03.2025 та 14.03.2025 складено її повний текст. При цьому, касаційну скаргу направлено до суду касаційної інстанції 24.06.2025, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.

Одночасно з касаційною скаргою скаржницею заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в якому скаржниця просить поновити строк касаційного оскарження, посилаючись на те, що вперше касаційну скаргу нею було подано в межах строку на подання касаційної скарги, але ухвалою Верховного Суду від 26.05.2025 зазначену скаргу було їй повернуто та вказує, що з метою реалізації її права на касаційне оскарження судових рішень вдруге звернулася з касаційною скаргою з виправленими недоліками попередньої касаційної скарги.

При вирішенні питання щодо поважності наведених заявником причин пропуску строку касаційного оскарження суд виходить з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктами 6 та 7 частини першої статті 167 КАС України серед загальних вимог до форми та змісту письмового клопотання встановлено, що таке клопотання повинно містити перелік документів та інших доказів (за наявності), що до нього додаються, а також інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку, що при зверненні до суду з письмовим клопотанням щодо вирішення певного питання заявник повинен надати відповідні докази (за наявності), які підтверджують викладені у клопотанні обставини.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються у разі необхідності - клопотання особи, що подає касаційну скаргу.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження у разі його пропуску з поважних причин, крім визначених законом випадків.

Враховуючи викладене, пропущений строк касаційного оскарження може бути поновлений судом, якщо за результатами оцінки та перевірки наведених заявником у відповідній заяві причин пропуску такого строку, суд дійде висновку про їх поважність.

Колегія суддів зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Однак зазначені скаржницею причини пропуску строку касаційного оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки недотримання вимог КАС України при поданні касаційної скарги, що мало наслідком її повернення не свідчить про наявність об`єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судового рішення у цій справі.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для визнання наведених скаржницею причин пропуску такого строку поважними.

Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Окрім того відповідно до частини другої статті 330 КАС України, якою визначені вимоги до форми і змісту касаційної скарги, у касаційній скарзі зазначається, зокрема: підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4).

Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає порушення норм процесуального права чи неправильне застосування процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Скаржниця, обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування положень Земельного Кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі №21-64а13, від 25.05.2016 у справі №21-5459а15, Вищого адміністративного суду України від 17.11.2015 у справі №2104/639/12 та Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №806/2208/17, від 16.05.2019 у справі №826/765/17, від 25.05.2022 у справі №120/3661/19-а, від 31.01.2024 у справі №440/1754/22, від 24.06.2022 у справі 809/847/18, від 11.12.2019 у справі №318/969/17.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС України презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що аналіз постанов Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі №21-64а13, від 25.05.2016 у справі №21-5459а15 та Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №806/2208/17, від 16.05.2019 у справі №826/765/17, від 25.05.2022 у справі №120/3661/19-а, від 31.01.2024 у справі №440/1754/22, від 24.06.2022 у справі 809/847/18, від 11.12.2019 у справі №318/969/17, на які зроблено посилання в касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваних судових рішень у справі № 562/4257/17 не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах, правовідносини у яких є подібними, оскільки вони ухвалені або за іншого суб`єктного складу учасників відносин, або предмету спору, правового регулювання чи фактичних обставин у справі, що виключає можливість касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанції за цією касаційною скаргою, з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також є безпідставним посилання скаржниці на постанову Вищого адміністративного суду України від 17.11.2015 у справі №2104/639/12, оскільки згідно пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.

Отже, наведені скаржницею доводи, на які зроблено посилання у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не можуть слугувати належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень в розумінні положень частини четвертої статті 328 КАС України.

В свою чергу, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) зазначення або зазначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.

Отже, скаржниці необхідно усунути зазначені недоліки шляхом надання до Верховного Суду заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів та уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судових рішень в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу (залишення позовної заяви без руху).

Керуючись статтями 169, 328-332 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14.11.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 562/4257/17 залишити без руху.

Надати скаржниці строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.

Роз`яснити, що невиконання в установлений судом строк вимог ухвали щодо поновлення строку на касаційне оскарження є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі, у разі неусунення недоліків в іншій частині - касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій,

Судді Верховного Суду