Постанова від 25.06.2025 по справі 915/604/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/604/25Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

Представники учасників справи у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коларівський кар`єр» та Державної служби геології та надр України

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2025 (складено та підписано 23.04.2025, суддя Олейняш Е.М.)

у справі №915/604/25

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Коларівський кар`єр»

2) ОСОБА_2

3) ОСОБА_3

про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Миколаївської області з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви в якій просила:

- заборонити третій особі, без самостійних вимог на предмет спору: Державній службі геології та надр України до ухвалення остаточного рішення у цій справі розглядати та приймати рішення щодо внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами на родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61,68 га, що отриманий ТОВ «Коларівський кар`єр» 21 лютого 2025 року.

Заявник в заяві про забезпечення позову зазначає, що предметом майбутнього позову будуть наступні вимоги:

- про визнання недійсним рішення учасників ТОВ «Коларівський кар`єр» від 31.03.2025;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025.

В обґрунтування підстав майбутнього позову заявник зазначає, зокрема, що оспорюваний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості директора та іншого учасника ТОВ «Коларівський кар`єр», на шкоду самому товариству, укладено без погодження загальними зборами товариства, а також його укладення позбавляє товариство можливості здійснювати свою основну діяльність, що заподіє значну матеріальну шкоду як товариству, так і його учасникам, що однозначно свідчить про вчинення таких дій на шкоду товариству.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову заявник послався на те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняють протиправні дії, що направлені на позбавлення позивача належного їй майна та завдання шкоди ТОВ «Коларівський кар`єр» у зв`язку з позбавленням його основного активу а саме спеціального дозволу на користування надрами.

На переконання заявника, не вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, вподальшому, у разі задоволення позовних вимог, призведе до неможливості виконання рішення суду і неможливості відновлення порушених прав позивача та ТОВ «Коларівський кар`єр».

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2025 по справі №915/604/25 задоволено частково заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову, вжито заходи забезпечення позову у справі № 915/604/25, а саме: заборонено Державній службі геології та надр України, до ухвалення остаточного рішення у цій справі вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 на родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61,68 га, що отриманий ТОВ «Коларівський кар`єр» 21 лютого 2025 року, в решті заяви відмовлено.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції дійшов висновку про наявність зв`язку між заявленими до застосування заходами забезпечення позову і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами, адже існує спір щодо законності відчуження спеціального дозволу, щодо якого вчиняються дії, спрямовані на його наступний продаж та оформлення на іншого суб`єкта, в той час як можливість збереження інтересів всіх учасників такого спору та попередження можливого порушення прав інших осіб знаходиться в прямій залежності в першу чергу від незмінності спірних правовідносин та їх суб`єктного складу, що буде утруднено наступною реалізацією спірного активу.

Також, пославшись на висновки Верховного Суду місцевий господарський суд зазначив, що для збереження статус-кво у спорах про оспорювання договорів відчуження спеціального дозволу на користування надрами ефективним заходом буде саме заборона Державній службі геології та надр України вчинення визначених дій, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви та необхідність забезпечення позову шляхом встановлення заборони Державній службі геології та надр України вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу.

Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулись Товариство з обмеженою відповідальністю «Коларівський кар`єр» та Державна служба геології та надр України з апеляційними скаргами в яких просять скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2025 по справі №915/604/25 про забезпечення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Свої вимоги за апеляційними скаргами скаржники обґрунтовують наступним:

- на момент поставлення оскаржуваної ухвали, заявником також була подана інша заява про забезпечення позову аналогічного змісту, що свідчить про зловживання процесуальними правами та недобросовісну поведінку заявника;

- заявник не є уповноваженим суб`єктом, якому надано право на звернення до суду за захистом прав ТОВ «Коларівський кар`єр». Так, ОСОБА_1 була учасницею даного товариства, але ніколи не була його керівником, та не має права оскарження дій та правочинів вчинених товариством (керівником товариства);

- ОСОБА_1 не була учасницею ТОВ «Коларівський кар`єр» на момент подачі заяви про забезпечення позову, а тому в неї відсутнє будь-яке порушене право щодо дій та правочинів товариства, від імені якого виступає уповноважений керівник;

- через відсутність порушеного права заявника щодо визначеного предмету майбутнього спору, у неї відсутнє право на звернення до суду з вимогами щодо такого предмету, а відповідно відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову;

- запропоновані заявником заходи забезпечення позову не відповідають та не стосується предмету спору. Предметом спору, визначеним заявником, не є оскарження дій Державної служби геології та надр України щодо внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами. Відтак, запропоновані заявником заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами;

- заявником не доведено, яким чином невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, на захист яких він має намір подати позов;

- виходячи з предмета та підстав позову, апелянт Державна служба геології та надр України вважає, що запропоновані заходи забезпечення позову мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу прав на користування надрами;

- Заборона Держаній службі геології та надр України вчиняти дії, про які заявником зазначено в заяві про вжиття заходів забезпечення позову, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 відкрито апеляційне провадження по справі №915/604/25 за апеляційною скаргою ТОВ «Коларівський кар`єр» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2025 та призначено справу до розгляду на 11.06.2025.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 відкрито апеляційне провадження по справі №915/604/25 за апеляційною скаргою Державної служби геології та надр України на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2025, об`єднано апеляційні скарги Державної служби геології та надр України та ТОВ «Коларівський кар`єр» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2025 по справі №915/604/25 в одне апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги Державної служби геології та надр України до сумісного розгляду з апеляційною скаргою ТОВ «Коларівський кар`єр» на 11.06.2025.

Позивач (заявник) своїм правом на подання відзивів на апеляційні скарги не скористався.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі №915/604/25 оголошено перерву до 25.06.2025.

У судове засідання призначене на 25.06.2025 представники учасників справи не з`явились. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Від ТОВ «Коларівський кар`єр» до суду апеляційної інстанції надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника товариства.

25.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що представник позивача адвокат Ткаченко О.І. не може бути присутнім на судовому засіданні, призначеному на 25.06.2025 року, у зв`язку з тим, що адвокат Ткаченко О.І., є працівником Громадської організації «Десяте квітня», і саме як працівник вказаної громадської організації адвокат Ткаченко О.І. з 23.06.2025 року по 25.06.2025 року перебуває у відрядженні в м.Києві.

Колегією суддів під час судового засідання від 25.06.2025 розглянуто та відхилено клопотання позивача про відкладення, з огляду на наступне.

Статтею 216 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Колегія суддів зазначає, що даному випадку позивачем не зазначено обставин, які з урахуванням приписів ч. 2 ст. 202 ГПК України є підставою для відкладення розгляду справи.

Судова колегія також наголошує на тому, що судом явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а представник позивач приймав участь у судовому засідання від 11.06.2025 та надавав пояснення по суті справи.

В свою чергу, в заяві про відкладення розгляду справи позивач не зазначає про наявність нових обставин, які мають бути дослідженні судом під час апеляційного перегляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заявленого клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Судова колегія зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

У даному випадку позивач зазначає, що предметом майбутнього позову будуть наступні вимоги:

- про визнання недійсним рішення учасників ТОВ «Коларівський кар`єр» від 31.03.2025;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025.

В обґрунтування підстав майбутнього позову заявник зазначає, зокрема, що оспорюваний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості директора та іншого учасника ТОВ «Коларівський кар`єр», на шкоду самому товариству, укладено без погодження загальними зборами товариства, а також його укладення позбавляє товариство можливості здійснювати свою основну діяльність, що заподіє значну матеріальну шкоду як товариству, так і його учасникам, що однозначно свідчить про вчинення таких дій на шкоду товариству.

Отже, метою майбутнього позову є повернення права власності на спеціальний дозвіл на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 на користь ТОВ «Коларівський кар`єр», тобто, відновлення того становища, яке існувало до укладення оспорюваного договору.

У подібних випадках за умови відчуження нерухомого майна суд зазвичай накладає арешт на таке майно, що забезпечує статус-кво до моменту розгляду справи, заморожуючи можливість подальших відчужень нерухомого майна або його обтяжень. Ці заходи вживають з метою попередження того, що будь-які подальші відчуження або обтяження ускладнять відновлення порушеного права позивача.

Водночас, предметом спірного правочину є спеціальний дозвіл на користування надрами № 6840 від 21.02.2025, тому, спеціальний дозвіл на користування надрами складає власність у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Megadat.com SRL v. Moldova, §§ 62-63; Bimer S.A. Moldova, § 49; Rosenzweig and Bonded Warehouses Ltd. v. Poland, § 49; Capital Bank AD v. Bulgaria, § 130; Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden, § 53; Vekony v. Hungary, § 29; Fredin v. Sweden (no. 1), § 40; Malik v. the United Kingdom, § 90).

В той же час чинне законодавство передбачає, що реєстрація такої власності - правомочностей на видобуток корисних копалин, виникає не у зв`язку із відчуженням такого дозволу, а внаслідок вчинення відповідних дій спеціальним органом державної влади - Державною службою геології та надр України.

Для початку діяльності по видобутку корисних копалин - покупець дозволу має ініціювати внесення змін до відомостей про власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами, укласти угоду про умови користування надрами, і, відповідно, має відбутися внесення змін до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами.

Таким чином, саме по собі накладання арешту на об`єкт спору, з огляду на його специфічність та передбачені законодавством особливості обігу/реєстрації, не буде ефективним заходом забезпечення позову.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07.04.2025 по справі №910/11526/24, від 18.03.2025 по справі №910/13192/24.

Звертаючись з заявою про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, позивач (заявник) зазначив, що для здійснення господарської діяльності Державною службою геології та надр видано ТОВ Коларівський кар`єр спеціальний дозвіл на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 на видобування корисних копалин (видобування пісків, придатних для дорожнього будівництва і для використання як пісок-компонент в`яжучого для одержання щільного силікатного бетону, а також для рекультивації, благоустрою і планування) на об`єкті надрокористування - родовище Коларівське, що розташовано в Миколаївській області, Миколаївський район, 1.0 км на захід від селища Каравелове на площу 61,68 га. Відомості про власника - ТОВ Коларівський кар`єр. Строк дії спеціального дозволу на користування надрами 20 років. Додаток до спеціального дозволу на користування надрами угода про умови користування ділянкою надр № 6840 від 11.02.2025.

Відповідно до нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т.Л. листа-згоди надрокористувача на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 ТОВ Коларівський кар`єр, від імені та в інтересах якого діє Леонтович Олексій Миколайович, надало згоду на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 16-5 Кодексу України про надра у зв`язку із відчуженням шляхом укладення з ТОВ Коларівський пісок договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025. Цим листом-згодою ТОВ Коларівський кар`єр підтвердило, що права на користування надрами, надані спеціальним дозволом на користування надрами № 6840 від 21.02.2025, не внесені як вклад до статутного капіталу будь-якого суб`єкта господарювання, не внесені як вклад у спільну діяльність, іншим способом не відчужені, не заставлені під забороною (арештом) не перебувають, судового спору щодо прав на користування надрами як в межах, так і за межами України не має.

28.03.2025 заявником ТОВ Коларівський пісок в особі керівника (директора) ОСОБА_3 подано до Державної служби геології та надр заяву на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 6840 від 21.02.2025 (родовище Коларівське, видобування корисних копалин, пісок) на підставі п. 9 ч. 1 ст. 16-5 Кодексу України про надра (вих. № 8471 від 28.03.2025).

Заяви ТОВ Коларівський пісок з доданими до неї документами на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами від 21.02.2025 № 6840 з метою видобування корисних копалин піску родовища Коларівське у Миколаївській області залишено без розгляду, що підтверджується листами Державної служби геології та надр № 2442/07/2-25 від 27.03.2025, № 2481/07/2-25 від 31.03.2025.

Наявні матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції, з метою перевірки доводів заявника з інформації, яка розміщена на офіційному сайті Державної служби геології та надр та є загальновідомою, у розділі "Надрокористування" підрозділ "Стан розгляду заяв" за посиланням https://www.geo.gov.ua/ встановлено, що заяви ТОВ Коларівський пісок з доданими до неї документами на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами від 21.02.2025 № 6840 з метою видобування корисних копалин залишено без розгляду 27.03.2025, 31.03.2025. Крім того, у рядку 266 містяться відомості про звернення ТОВ Коларівський пісок (підписант Леонтович О. М.) із заявою № 8544 від 03.04.2025 щодо ділянки надр: родовище Коларівське, реєстраційний номер НОМЕР_1 /1-25. Стадія розгляду на розгляді.

Отже, як свідчать наявні матеріли справи, зокрема, загальновідома інформація, яка розміщена на сайті Державної служби геології та надр України директором ТОВ Коларівський пісок вчиняються дії щодо внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами, що був предметом спірного правочину.

А тому з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника, наявності зв`язку між заходом забезпечення позову і предметом майбутньої позовної вимоги, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позовних вимог щодо заборони Державній службі геології та надр України вчиняти певні дії може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а тому вжиття такого заходу є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого спрямований майбутній позов. Визначені заявником заходи забезпечення позову гарантуватимуть виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог та ефективний захист оспорюваних прав та інтересів заявника.

Судова колегія також звертає увагу на те, що особливість такого виду майна, як спеціальний дозвіл на користування надрами, полягає у його вичерпності, а цінність залежить від обсягу корисних копалин, складності їх добутку тощо. Іншими словами, після укладення угоди про умови користування надрами у надрокористувача виникає право видобутку корисних копалин і чим довше він видобуває корисні копалини, тим менше їх лишається на родовищі, а вартість їх видобутку дорожчає. Ці обставини впливають на вартість спеціального дозволу, що також є підставою у необхідності блокування оформлення нового власника. Відсутність цих дій призведе до неможливості відновлення права, про яке йде мова у майбутньому позові і яке є предметом спірного правочину, у повному обсязі (у разі задоволення позову), адже у разі задоволення позову через певний час і повернення об`єкту спору його вартість може значно зменшитися (за рахунок вже видобутих корисних копалин).

При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта ТОВ Коларівський кар`єр про те, що ОСОБА_1 , не є учасницею товариства на момент подачі заяви про забезпечення позову, а тому в неї відсутнє будь-яке порушене право щодо дій та правочинів товариства, з огляду на таке.

Під час вирішення питання про забезпечення позову його обґрунтованість не досліджується. Це є предметом дослідження суду під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.

Як вже було вказано вище, у даному спорі позивач (заявник), середі іншого, заявляє вимогу про визнання недійсним рішення учасників ТОВ «Коларівський кар`єр» від 31.03.2025, на підставі якого ОСОБА_1 , яка володіє часткою у статутному капіталі в розмірі 51%, виключено із складу учасників ТОВ «Коларівський кар`єр».

За твердженням заявника, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняють протиправні дії, що направлені на позбавлення позивача ОСОБА_4 , належного їй майна та завдання шкоди ТОВ «Коларівський кар`єр».

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що у даному випадку обставини щодо наявності/відсутності у позивача повноважень на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, їх обґрунтованість, належить до стадії розгляду справи по суті та не вирішується судом під час вирішення питання про забезпечення позову.

Відхиляються колегію суддів й твердження апелянтів про те, що вимога заявника про заборону Державній службі геології та надр України вчиняти певні дії не відповідає та не стосується предмету спору, а запропоновані заходи забезпечення позову мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки як вже було вказано вище, для збереження статус-кво у спорах про оспорювання договорів відчуження спеціального дозволу на користування надрами ефективним заходом буде саме заборона Державній службі геології та надр України вчинення визначених дій, що повністю узгоджується із висновками Верховного Суду в подібних спорах.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права на які посилаються апелянти та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність частково задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржників, що викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2025 у справі №915/604/25 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.06.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Принцевська Н.М.