Постанова від 26.06.2025 по справі 160/26243/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2025 року справа № 160/26243/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П.,

суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,

за участю секретаря судового засідання: Тарантюк А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №160/26243/24 (суддя Златін С.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області щодо не здійснення ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби 01 липня 2024 року;

- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (далі відповідач) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2024 року по 14 серпня 2024 року, в розмірі 56 455,96 грн.;

- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 266764,63 грн..

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що на її думку відповідач безпідставно не включив до грошового забезпечення, яке використано для обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні отриману позивачем додаткову винагороду на період дії воєнного стану 10000 грн.. Крім того, було невірно визначено період календарної вислуги років позивача для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Також позивач вважає, що оскільки відповідач несвоєчасно, не у день її звільнення здійснив повний розрахунок з позивачем, то, відповідно, мав обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2024 року по 14 серпня 2024 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Так, суд:

- визнав протиправною бездіяльність Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області щодо не здійснення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби 01 липня 2024 року;

- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2024 року по 13 серпня 2024 року включно, в розмірі 56455,96 (п`ятдесят шість тисяч чотириста п`ятдесят п`ять гривень 96 коп.) грн. (сума вказана без урахування податків та обов`язкових платежів).

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Із рішенням суду не погодилися позивач та відповідач, ними були подані апеляційні скарги.

Позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, в своїй апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржене рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та позов задовольнити в повному обсязі. Також просить рішення в частині стягнення з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, виклавши рішення в цій частині у наступній редакції: стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2024 року по 13 серпня 2024 року включно, в розмірі 80556,55 (вісімдесят тисяч п`ятсот п`ятдесят шість гривень 55 копійок) грн. (сума вказана без урахування податків та обов`язкових платежів).

В обґрунтування скарги позивач зазначає, що судом було неправильно встановлено обставини справи щодо правильності розрахунку вислуги років позивача, що призвело до помилкових висновків, з приводу того, що наказ ММВУПО в Донецькій області від 28.04.2022 року № 32/ос після його скасування створює для позивача юридичні наслідки та впливає на проходження ОСОБА_1 служби в поліції.

Одноразова грошова допомога при звільненні, що була виплачена ОСОБА_1 на підставі скасованого наказу ММВУПО в Донецькій області «по особовому складу» від 28 квітня 2022 року №32 о/с, могла бути відрахована відповідачем при звільненні позивача у 2024 році. Висновки суду про те, що ОСОБА_1 після скасування наказу ММВУПО в Донецькій області «по особовому складу» від 28 квітня 2022 року №32 о/с мала можливість оскаржити і вислугу років і сам факт отримання одноразової грошової допомоги при звільненні є помилковими та необґрунтованими. Отримані позивачкою грошові кошти підпадають під ознаки безпідставно отриманих коштів. Порядок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави врегульовано главою 83 розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України. Тобто, виплачені ОСОБА_1 кошти на підставі скасованого наказу ММВУПО в Донецькій області «по особовому складу» від 28 квітня 2022 року №32 о/с, не підлягають поверненню і не мають правового значення для правильного вирішення справи. Позивачка як де-юре, так і де-факто знаходилась на службі з 11 червня 1996 року по 01 липня 2024 року, що складає повних 28 календарних років. Однак, отримала одноразову грошову допомогу при звільненні за меншу кількість вислуги років (замість належних близько 260 000 грн. за 28 років служби, отримала близько 50 000 грн. за 26 років служби), що порушує одне з фундаментальних прав поліцейського - право користуватися гарантіями соціального та правового захисту.

Також позивач звертає увагу, що суд першої інстанції самостійно провів розрахунок середньоденного заробітку (грошового забезпечення), а також кількості днів прострочки. Загальна сума середньоденного заробітку (грошового забезпечення) є більшою від розрахунку

проведеного позивачем, а кількість днів прострочення - меншою. Не зважаючи на встановлення судом порушення відповідачем прав та інтересів позивача у більших розмірах, ніж заявлені у позовній заяві, суд стягнув з відповідача суму середньоденного заробітку у розмірах менших ніж фактично встановлені, що не відповідає завданням та меті адміністративного судочинства. З огляду на це і просить збільшити стягнення до розрахунку проведеного судом, а саме: 80 556,55грн..

Відповідач в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення процесуальних норм, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В частині відмови в позові залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визначаючи розмір суми компенсації 56 455,96грн., суд першої інстанції керувався виключно нормами трудового законодавства, що на переконання відповідача є незаконним. Відповідач вважає, що суд мав зменшити заявлений до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачки, зваживши на те, що в решті вимог їй відмовлено, а до суду вона звернулася після спливу строку, визначеного ч.5 ст. 122 КАС України, для такого звернення.

Сторони своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги один одного не скористались.

В судовому засіданні позивач та її представники підтримали вимоги апеляційної скарги позивача, просили скаргу задовольнити. В задоволенні апеляційної скарги відповідача просили відмовити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, вимоги апеляційної скарги відповідача підтримав у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, приходить до висновку, що скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що позивача зі служби в поліції звільняли два рази за власним бажанням:

- 28.04.2022 року на підставі наказу відповідача № 32/ос, яким встановлено вислугу років для виплати одноразової грошової допомоги 25 років 10 місяців та 19 днів;

- вдруге 01.07.2024 року на підставі наказу відповідача № 65 о/с, яким встановлено вислугу років для одноразової грошової допомоги - 1 рік 11 місяців та 7 днів.

Як встановив суд, наказом відповідача від 25.07.2022 року № 60 о/с було скасовано пункт (абзац 1) наказу № 32/ос від 28.04.2022 року щодо звільнення позивача зі служби в поліції; наказано вважати позивача такою, що з 25.07.2022 року приступила до виконання обов`язків на посаді; в іншій частині наказ відповідача № 32/ос від 28.04.2022 року не змінювався.

Позивач не оскаржувала наведені вище накази ні у адміністративному, ні у судовому порядку.

Скасування відповідачем самостійно на підставі власного рішення пункту (абзацу 1) наказу № 32/ос від 28.04.2022 року не означає, що зазначений наказ № 32/ос від 28.04.2022 року не створив жодних юридичних наслідків для позивача: позивача було звільнено зі служби в поліції 28.04.2022 року та повторно прийнято на службу у поліції лише 25.07.2022 року, а тому період з 28.04.2022 року по 25.07.2022 року не підлягає зарахуванню до календарної вислуги років позивача.

Також судом під час розгляду справи встановлено, що відповідач на підставі наказу № 32/ос від 28.04.2022 року сплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні за 25 повних календарних років служби; позивач не оспорює суму вказаної грошової допомоги при звільненні та кількість повних календарних років служби, що вказані у зазначеному вище наказі відповідача, як і не оспорює факту отримання такої виплати на свій картковий рахунок.

У наказі від 01.07.2024 року № 65о/с про звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням відповідач визначив вислугу років позивача для одноразової грошової допомоги - 1 рік 11 місяців та 7 днів та керувався при цьому пункту 4 розділу VII Порядку.

Позивач не оскаржує вказаний вище наказ відповідача.

В матеріалах справи наявна довідка про розмір одноразової грошової допомоги при звільненні позивача (а.с. 36), з якої вбачається, що у квітні 2022 року при звільненні позивачу була нарахована та сплачена грошова допомога у сумі 44062,50 грн. (з розрахунку повних 25 календарних років вислуги) (переказ коштів на рахунок позивача здійснено 07.05.2022 року), та у липні 2024 року 7283,53грн. (розрахунок вислуги повний 1 календарний рік) (переказ коштів на рахунок позивача здійснено 05.07.2024 року). В довідці наведено складові грошового забезпечення позивача, які увійшли в обрахунок суми такої одноразової грошової допомоги.

Позивач вважає, що їй невірно обраховано суму одноразової грошової допомоги при звільненні та безпідставно не виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при її звільненні, тому звернулася до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, розрахувавши суму середнього заробітку, що має виплатити відповідач за несвоєчасний розрахунок з позивачем при її звільненні. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив, оскільки встановив, що одноразова грошова допомога була розрахована та виплачена відповідачем позивачці правильно у відповідності до вимог діючого законордаства.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується, враховуючи наступне.

Поліцейським у разі повторного їх звільнення із служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які під час попереднього звільнення не набули права на отримання такої допомоги на підставі довідки з попереднього місяця служби (пункту 4 розділу VII Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, який затверджено наказом МВС України від 06.04.2016 року № 260 (далі Порядок).

Під час першого звільнення зі служби в поліції (у 2022 році) відповідач виплатив позивачу одноразову грошову допомогу за 25 календарних років служби. Відповідно, при звільненні позивача у 2024 році за власним бажанням одноразова грошова допомога виплачується за період її календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.

Календарна вислуга років позивача вірно обрахована відповідачем в наказі від 01.07.2024 року № 65о/с та становить 1 рік 11 місяців та 7 днів.

Поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (пункту 2 розділу VII Порядку).

За вказаних обставин, відповідач вірно взяв для розрахунку одноразової грошової допомоги лише один календарний рік служби позивача.

Отже, відповідач вірно визначив вислугу років для одноразової грошової допомоги.

Наказом МВС України №539 від 17.07.2020 року Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 виключено пункт 23 розділу І Порядку, згідно якого поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. Одночасно, до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункту 3 розділу I Порядку).

Однак, згідно п.6 розділу VIII Порядку нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення.

Таким чином, спеціальною нормою законодавства чітко визначено, які саме види місячного грошового забезпечення враховуються під час розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнення зі служби, до яких не віднесено одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідач правомірно не включив до суми грошового забезпечення позивача під час обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні суму додаткової винагороди, запровадженої на період воєнного стану у розмірі 10 000 грн, яку позивач отримала у травні та червні 2024 року, що підтверджується довідкою про розмір одноразової грошової допомоги при звільненні від 25.11.2024 року № 4013/43/48/01-2024еп, розрахунковими листами за травень та червень 2024 року про виплату грошового забезпечення позивачу та письмовими поясненнями відповідача.

Сума додаткової винагороди, запроваджена на період воєнного стану у розмірі 10 000 грн. є додатковою виплатою, виплата якої залежить від певних умов, які передбачені та визначені постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану.

Порядок та умови виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), визначені наказом МВС від 28.11.2022 № 775, у п. 15 якого вказано, що додаткова винагорода, одноразова винагорода та винагорода за навчання є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.

Одноразові додаткові види грошового забезпечення, до яких віднесено і додаткова винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) згідно пункту 6 розділу VIII Порядку не входять до розрахунку місячного грошового забезпечення поліцейського, з якого вираховується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, а тому не повинна бути врахована під час розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейського.

За вказаних обставин, відповідач вірно визначив розмір грошового забезпечення позивача для обчислення одноразової грошової допомоги.

Так, згідно преамбули Закону України Про Національну поліцію, цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, тобто є основним/спеціальним для правовідносин, зокрема з яких виник цей спір.

Вказаний Закон містить дві бланкетні норми - статті 94 і 102, на підставі яких у поліцейського при звільненні зі служби в поліції може виникати право на отримання одноразової грошової допомоги (якщо будуть дотримані відповідні умови).

Частина друга статті 94 Грошове забезпечення поліцейських Закону України Про Національну поліцію в частині порядку виплати грошового забезпечення має посилання на Порядок №260, який було затверджено на виконання цієї статті, про що прямо зазначено у відповідному наказі від 6 квітня 2016 року №260.

Згідно із пунктом 8 розділу VI Порядку №260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

Аналізуючи нормативно-правові акти, якими врегульовано спірні правовідносини, Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21 дійшов висновку, що положення цього пункту треба розуміти так, що виплата одноразової грошової допомоги (при звільненні зі служби в поліції) має відбутися протягом двох місяців від дати звільнення, тобто може не збігатися з датою звільнення; виплата цієї допомоги поза двомісячним строком теж можлива, якщо бюджетні кошти, призначені для цих потреб, надійшли пізніше зазначеного терміну (по спливу двох місяців), але в такому разі одноразова грошова допомога має бути виплачена протягом п`яти робочих днів після їх надходження.

Верховний Суд у цій справі зауважив, що положення статей 116, 117 КЗпП України - загального для цих правовідносин закону - інакші за змістом, але це не дає підстав вважати, що вони мають пріоритетне застосування чи взагалі підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Отримання одноразової грошової допомоги при звільненні (та умови, за яких це право може бути реалізоване) передбачене Законами України Про Національну поліцію і Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб і конкретизоване у виданих на їх підставі підзаконних нормативних актах (одним з яких є Порядок №260), норми яких мають сприяти реалізації приписів зазначених законів.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції є одним із аспектів проходження публічної служби в Національній поліції України і норми законів та підзаконних актів (окремі з яких написані вище), які регулюють цей сегмент питань, є спеціальні для цих правовідносин.

Отже, за висновком суду, строки виплати одноразової грошової допомоги, право на отримання якої встановлює Закон України Про Національну поліцію і - опосередковано через його статтю 102 - Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, передбачені у пункті 8 розділу VI Порядку №260 (в редакції, яка діє з 21 серпня 2020 року), а тому немає підстав вважати, що норми спеціального законодавства не регулюють цих правовідносин як умову для (субсидіарного) застосування загального [трудового] законодавства, зокрема статей 116, 117 КЗпП України. Крім того, коли спеціальні норми інакше регулюють певні питання щодо проходження публічної служби, то це ще не свідчить про наявність прогалини у їх регулюванні, яку можна заповнити чи замінити загальними нормами.

Відповідач у спірному випадку не допустив порушення строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, відхиляє доводи апеляційної скарги позивача щодо того, що матеріалах справи відсутні докази про поновлення чи повторне прийняття ОСОБА_1 на службу у відповідності до норм, які передбачені Законом України «Про Національну поліцію», а отже висновки суду першої інстанції, що позивача двічі було звільнено є помилковими.

Так, в матеріалах справи наявні два рапорти позивача на звільнення зі служби за власним бажанням, наявні накази про звільнення позивача зі служби, які нею не оскаржені. Той факт, що відповідач скасував перший наказ в частині звільнення позивача свідчить лише про обраний відповідачем як роботодавцем спосіб поновлення позивача на службі, проте не спростовує факту її звільнення у 2022 році з проведення належних їй виплат.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2024 року по 14 серпня 2024 року.

Суд встановив і це не спростовує відповідач, що з позивачем несвоєчасно було проведено повний розрахунок після звільнення її зі служби (окрім виплати одноразової грошової допомоги при звільненні).

Остаточний розрахунок з позивачем поведено відповідачем 14.08.2024 року, що підтверджується банківською випискою та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України(у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX(далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю Українив редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 01.07.2024 року- дата звільнення позивача.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення), у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 далі - КЗпП в частині, що не суперечить спеціальному законодавству.

В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо неправильного застосування судом до спірних правовідносин положень трудового законодавства. Висновки суду першої інстанції в цій частині узгоджуються із численою практикою застосування таких норм Верховним Судом при вирішенні аналогічних спорів.

У зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.

Наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100, в редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, днем звільнення позивача є 01.07.2024. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є травень та червень 2024 року.

Виходячи зі змісту розрахункових листів за травень та червень 2024 року, наданих відповідачем, судом встановлено, що за травень червень 2024 року грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням становить 126 734,82 грн. (46 178,27 грн. та 80 556,55 грн. відповідно у травні та червні 2024 року), тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 63 367,41 грн.

У травні червні 2024 року 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 2077,62 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не надав суду свого розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача, як і не спростовує проведених судом розрахунків вже в апеляційній скарзі.

В день звільнення позивача зі служби, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні.

Враховуючи дату звільнення позивача зі служби 01.07.2024 року та дату виплати заборгованості 14.08.2024 року, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 43 дні (період часу з 02.07.2024 року по 13.08.2024 року включно).

Отже, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.07.2024 по 13.08.2024 включно становить 89 337,66 грн. (2077,62 грн. - середньоденний заробіток позивача х 43 дні).

Однак, позивач у позовній заяві просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення лише у розмірі 56 455,96 грн., тобто у меншому розмірі.

Відповідно ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З урахуванням даної норми, судом обгрунтовано задоволено позовну вимогу саме в розмірі 56 455,96 грн..

Суд першої інстанції не виходив за межі позовних вимог, а суд апеляційної інстанцї не має відповідних повноважень, переглядаючи рішення суду першої інстанції. Таким чином, вимоги скаржниці щодо необхідності зміни в цій частині рішення суду задоволенню не підлягають.

Щодо доводів скарги відповідача про пропуск позивачем строків звернення до суду з даним позовом, визначених ч. 5 ст. 122 КАС України.

За містом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, положення наведеної норми допускають при вирішенні справ в порядку адміністративного судочинства застосування строків, визначених не тільки КАС України, а й іншими законами.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку) у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати (середнього заробітку), обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).

Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі.

Тому при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору у питанні оплати праці застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024р. у справі №990/156/23.

Позивача було звільнено зі служби 01.07.2024 року, виплата належних їй при звільненні сум здійснювалася частинами, остання - 14.08.2024р., а до суду ОСОБА_1 звернулася 30.09.2024 року, тобто у межах строків, визначених ст. 233 КЗпПУкраїни.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційних скарг позивача та відповідача не спростовують правильних висновків суду. Апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись п.1ч.1 ст.315, ст.316, ст.ст.322, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №160/26243/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.

Вступну та резолютивну частину постанови проголошено 26.06.2025р.

Повний текст постанови виготовлено 30.06.2025р.

Головуючий - суддяН.П. Баранник

суддяН.І. Малиш

суддяА.А. Щербак