Ухвала від 01.07.2025 по справі 140/13065/21

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

01 липня 2025 року

м. Київ

справа №140/13065/21

адміністративне провадження № К/990/25397/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Єзерова А.А. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Волинської обласної ради

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року

у справі №140/13065/21

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Цуманської селищної ради Волинської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Волинська обласна рада

про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом до Цуманської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення Цуманської селищної ради №10/2 від 22 жовтня 2021 року «Про передачу майна».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Верховного Суду від 14 березня 2023 року скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року, а справу направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Цуманської селищної ради №10/2 від 22 жовтня 2021 року «Про передачу майна».

Ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Цуманської селищної ради судові витрати у сумі 908,00 грн.

Ухвалено стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Цуманської селищної ради судові витрати у сумі 908,00 грн.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Волинська обласна рада 11 червня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №140/13065/21, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №1640/3394/18, від 21 грудня 2023 року у справі №440/2017/20, від 02 липня 2024 року у справі №120/4519/22, від 12 вересня 2024 року у справі №440/10933/22, від 23 травня 2025 року у справі №369/7296/16-а; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для Волинської обласної ради; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Суд не приймає до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі №1640/3394/18, від 21 грудня 2023 року у справі №440/2017/20, від 02 липня 2024 року у справі №120/4519/22, від 12 вересня 2024 року у справі №440/10933/22, від 23 травня 2025 року у справі №369/7296/16-а, так як обставини у цій справі та в справах, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, сформовані за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

Так у справі №440/2017/20 предметом спору було оскарження рішення сільської ради про висловлення недовіри сільському голові та дострокове припинення його повноважень. Верховний Суд дійшов висновку, що процедурні порушення не є суттєвими для скасування рішення, якщо вони не вплинули на результат волевиявлення депутатів та не спотворили його. Ключовою обставиною, яка відрізняє справу №440/2017/20 від даної, є те, що у справі про звільнення сільського голови було встановлено, що ініціативна група депутатів мала законні підстави для скликання сесії у зв`язку з нескликанням її головою у двотижневий строк. Натомість, у справі №140/13065/21 йдеться про порушення процедури підготовки та розгляду проєкту рішення про передачу майна, зокрема, відсутність попереднього надання проєкту депутатам для ознайомлення. Суди першої та апеляційної інстанцій у справі №140/13065/21 дійшли висновку, що це є фундаментальним порушенням, яке могло вплинути на правильність рішення, оскільки воно могло бути іншим за умови дотримання Регламенту Цуманської селищної ради. Таким чином, об`єкт спору, предмет регулювання, а також характер встановлених порушень є різними. У справі №440/2017/20 судом було визначено, що лише пункт 2 рішення про призначення т.в.о. сільського голови був не законним, проте це порушення було усунуто відповідачем, а тому підстави для його скасування були відсутні.

У справі №120/4519/22 предметом спору було рішення про затвердження генерального плану населеного пункту. Верховний Суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій про відсутність порушених прав позивача на момент звернення до суду, оскільки право власності на земельну ділянку було зареєстровано пізніше прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, у цій справі було встановлено дотримання процедури громадських слухань та оприлюднення документації. На відміну від цього, у справі №140/13065/21 суди встановили саме фундаментальні процедурні порушення, які стосуються порядку прийняття рішення, що могли вплинути на його зміст. Також, у даній справі порушення стосуються безпосередньо прав та інтересів членів територіальної громади, які мали б ознайомитися з проєктом рішення, що впливає на їхнє право на участь у місцевому самоврядуванні.

У справі №369/7296/16-а предметом розгляду також було оскарження рішення про затвердження генерального плану селища. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, оскільки позивач не довів, що земельна ділянка вибула з його користування внаслідок оскаржуваного рішення, і не надав доказів, що процедурні порушення під час громадського обговорення вплинули на його права. Суд також зазначив, що не кожне процедурне порушення є підставою для скасування акта. Однак, у справі №140/13065/21 судами встановлено, що відсутність проєкту рішення в депутатів перед голосуванням є критичним порушенням, яке могло змінити результат голосування.

У справі №1640/3394/18 предмет спору стосувався дострокового припинення повноважень міського голови. Верховний Суд дійшов висновку, що такі повноваження ради є дискреційними, і суд не може переоцінювати волевиявлення депутатів. Крім того, суд зазначив, що само по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що скликання сесії було правомірним, оскільки міський голова не скликав сесію на вимогу депутатів у двотижневий строк. Натомість, у справі №140/13065/21 судами встановлено, що порушення стосуються саме відсутності проєкту рішення у депутатів перед голосуванням та відсутності його завчасного надання, що вплинуло на їхню поінформованість та потенційно на результат голосування. Це є суттєвим відмінним фактором, що робить правовідносини неподібними.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16, пункті 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7 та пункті 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16, «подібність правовідносин» означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником висновки Верховного Суду, викладені у постановах сформовані за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір у справі №140/13065/21 дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову з тих підстав, що Цуманська селищна рада прийняла оскаржуване рішення з фундаментальними порушеннями Регламенту Цуманської селищної ради, зокрема, проєкт оскаржуваного у даній справі рішення про передачу земельних ділянок та майна не був наданий депутатам у письмовій або електронній формі для ознайомлення до початку голосування. Разом з тим, суди враховували пояснення депутата ОСОБА_3 про те, що вона не була ознайомлена з проєктом рішення завчасно і не знала про передачу земельних ділянок, інакше проголосувала б проти такого проєкту рішення. Це свідчить, на думку судів, про те, що порушення процедури не було суто формальним, а мало потенційний вплив на волевиявлення депутатів та законність прийнятого рішення. Водночас суди вважали, що недотримання головою та секретарем селищної ради процедури ухвалення відповідного рішення, зокрема які передбачені положеннями статті 31 та частини дев`ятої статті 32 Регламенту Цуманської селищної ради, ставить під сумнів володіння депутатами повною інформацією для ухвалення рішення, що, в свою чергу, не сприяє підвищенню довіри громадян до представницького органу місцевого самоврядування.

У касаційній скарзі Волинська обласна рада вважає висновки судів першої і апеляційної інстанцій необґрунтованими, оскільки проєкт рішення був оприлюднений на сайті селищної ради заздалегідь, тобто ще у березні 2021 року, і тому депутати мали можливість з ним ознайомитись.

Однак, колегія суддів відхиляє вищенаведений довід скаржника, оскільки в даному випадку право включення до порядку денного додаткових питань не скасовує та не відміняє процедуру, що передує розгляду проєкту на пленарному засіданні ради. Навіть якщо проєкт був на сайті, відсутність його безпосереднього надання депутатам перед голосуванням за включення питання до порядку денного порушує процедуру належної підготовки та розгляду. Такий правовий підхід в повній мірі відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 24 липня 2019 року у справі №384/654/16-а, у якому серед іншого зазначено, що передбачена регламентом можливість вносити раніше відхилений проєкт рішення до порядку денного наступних сесій ради не звільняє раду від обов`язку дотримуватися вимог регламенту щодо підготовки до пленарного засідання (наступної сесії) і формування його порядку денного.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову відповідають завданню адміністративного судочинства - ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд першої інстанції прямо зазначив, що оскаржуване рішення порушує права позивачів як жителів територіальної громади. Згідно з висновками Верховного Суду, органи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними та відповідальними перед територіальними громадами, і повинні діяти в їх інтересах. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Однак, у даному випадку, встановлені судами порушення впливають на права позивачів як членів територіальної громади, які мають право на належне та прозоре здійснення місцевого самоврядування.

Колегія суддів вважає, що в цілому мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про задоволення позову в повній мірі відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 24 липня 2019 року у справі №384/654/16-а та від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.

Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.

Касаційна скарга не містить доводів про помилковість врахування судами першої та апеляційної інстанцій вищенаведених висновків Верховного Суду.

На думку колегії суддів, наведені у касаційній скарзі доводи загалом зводяться до незгоди з ухваленими судами першої і апеляційної інстанцій рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Колегією суддів також не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.

Згідно зі сформованою у постанові від 04 жовтня 2019 року у справі №904/9713/17 практикою Верховного Суду, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

У касаційній скарзі Волинська обласна рада також вважає, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Водночас положеннями пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що спір стосується визнання протиправним передачу Гребінківською міською радою 23 червня 2010 року за рішенням №383 земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , визнання незаконним та скасування пункту 31 рішення відповідача від 23 червня 2010 року №383 про затвердження документації із землеустрою на передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , а також визнання нечинним затвердження під №31 в рішенні відповідача від 23 червня 2010 року №383 неіснуючої документації із землеустрою по АДРЕСА_1 на передачу земельної ділянки у власність померлому ОСОБА_4 , з моменту його ухвалення, обґрунтовано відніс справу до справ незначної складності та розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Проаналізувавши категорію, складність справи та характер спірних правовідносин, в розумінні вищенаведених положень процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для віднесення справи до категорії справ, які потребують обов`язкового розгляду за правилами загального позовного провадження, а отже справа №140/13065/21 може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відніс справу до справ незначної складності та яка може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів які б підтверджували необґрунтоване віднесення судом даної справи до справ незначеної складності, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.

Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №140/13065/21, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 20 червня 2023 року у справі №460/52298/22, від 13 грудня 2023 року у справі №600/1735/23-а, від 03 червня 2024 року у справі №320/1149/24.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської обласної ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №140/13065/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Цуманської селищної ради Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Волинська обласна рада про визнання протиправним та скасування рішення.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді А.А. Єзеров

С.М. Чиркін