Рішення від 04.07.2025 по справі 932/3375/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 932/3375/22

провадження № 2/753/3353/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Солдаткіна О.С., відповідача - ОСОБА_2 , розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Шосткинської міської ради Сумської області, Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 року адвокат Солдаткін Олександр Сергійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем батьківських обов`язків, відсутністю бажання відповідача виховувати дитину, невиконанням ним обов`язку утримувати дитину.

Позивач вказує, що позивач і відповідач є батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час подружнього життя сімейне життя сторін не склалося, відповідач не був зацікавлений в збереженні здорових сімейних відносин та у вихованні дитини, позивач та її дитина стикалися з постійним домашнім насиллям зі сторони відповідача. Зокрема, за заявою ОСОБА_1 Деснянським УП ГУ НП у м. Києві було відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №?12017100030008366, за фактом вчинення відповідачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Рішенням Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 27 листопада 2017 року у справі № 5898/2750/17 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також рішенням Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 18 січня 2018 року у справі № 589/2748/17 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення 25 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

11 серпня 2021 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження № 66467067 з примусового виконання вказаного рішення суду. У цьому виконавчому провадженні станом 01 лютого 2022 року боржник мав заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 146 843,12 грн.

Позивач вказує, що наразі малолітній син проживає з нею, вони виїхали за межі України у зв`язку з веденням бойових дій та з метою збереження життя та здоров`я сина і уникнення психологічних травм внаслідок військових дій. Наразі позивач утримує дитину та займається її всебічним розвитком, її дохід дозволяє утримувати сина та задовольняти на найвищому рівні всі його потреби, вона опікується його навчанням, здоров`ям, дозвіллям, забезпечує інші потреби сина.

Також позивач вказує, що зверталася до спеціаліста з проханням визначити психоемоційний стан та чи присутні ознаки травми в психіці дитини, а також визначити наявність та ступінь емоційної прив`язаності дитини до батька та до матері. За результатами опитування дитини для збереження її стабільного емоційного стану та цілісності психіки, рекомендується її постійне проживання та знаходження в умовах однієї родини, що забезпечить дитині відчуття безпеки, стабільності та дозволить виробити єдину систему правил та поведінки, разом з матір`ю. Також психологічна діагностика показала, що спогади про батька викликають у дитини підвищення тривоги, що може негативно вплинути на загальний емоційний стан дитини. За наслідками психологічної діагностики та інформації наданої матір`ю про неналежне ставлення та піклування батька до неї та до ОСОБА_4 , рекомендовано обмежити спілкування з батьком.

З огляду на викладене, вважає, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток свого сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, а тому наявні передумови для позбавлення його батьківських прав.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2022 року відкрито провадження у справі.

06 грудня 2022 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти обставин застосування ним насилля до позивача та спільної дитини та зазначив, що кримінальне провадження за заявою позивача щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, після перевірки фактів, викладених у заяві позивача, 06 липня 2017 року було закрито у зв`язку з відсутності у діянні складу кримінального правопорушення. Вважає, що надані позивачем копія виписки з медичної карти, як і відповідь на адвокатський запит, не є належними доказами на підтвердження обставин застосування відповідачем насилля до позивача та спільної дитини.

Відповідач також вказував, що позивач намагається перекрутити дійсні обставини спільного життя із відповідачем та підстав для розірвання шлюбу.

Зазначає, що рішення про стягнення аліментів він не оскаржував, однак після його ухвалення не мав об`єктивної можливості виконувати його в добровільному порядку, оскільки позивач приховувала своє фактичне місце проживання та не відповідала на телефонні дзвінки відповідача. Тому відповідач не міг отримати інформації щодо банківських реквізитів, на які він міг би перераховувати аліменти, а сплачувати їх на поштове відділення за місцем реєстрації позивача не мало б сенсу у зв`язку із тим, що остання там фактично не проживає. Про відкриття виконавчого провадження та про наявність боргу зі сплати аліментів, відповідач дізнався від банків, у якому відкриті його рахунки, у зв`язку із накладенням арешту, оскільки він не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження та звернення від державного виконавця. Для вирішення питань щодо погашення заборгованості, відповідач намагався потрапити на прийом до державного виконавця, однак йому було відмовлено з причин ковідних обмежень, а пізніше з підстав введення воєнного стану на території України.

Відповідач зазначає, що він зареєстрований як фізична особа - підприємець, дохід від підприємницької діяльності за 2021 рік відсутній, наявні у відповідача особисті збереження зберігаються на рахунку «Приватбанку», який заблоковано. З огляду на зазначені обставини погасити наявну заборгованість з аліментів він не може з причин відсутності доступу до рахунків та відсутності особистих збережень у готівковій формі. Водночас відповідач не заперечує свій обов`язок сплачувати аліменти та його готовність погасити наявну заборгованість у найближчий строк

Наголошує, що за час спільного подружнього життя відповідач забезпечував належний фінансовий рівень та усі необхідні потреби для свого сина, проявив себе гарним батьком, який піклується про свого сина та брав активну участь у його вихованні, фінансово утримував родину, оскільки мав постійне місце роботи - забезпечував належне харчування, щорічний відпочинок на морі для дитини, розвиток його здібностей - його син відвідував спортивну секцію з футболу, для чого відповідач придбав необхідний інвентар, син не мав проблем із здоров`ям, зайва вага була відсутня. Відповідач зауважує, що відводив дитину до дитячого садочку, брав активну участь у його дошкільному житті.

Відповідач стверджував, що у зв`язку із приховуванням позивачем фактичного місця проживання сина, він був позбавлений об`єктивних можливостей оплачувати необхідні для сина послуги та товари.

Зокрема відповідач вказує, що на початку літа 2017 року позивач без його згоди вирішила відвезти спільну дитину до своїх бабусі та дідуся у місті Шостка, після чого вона одна повернулася у Київ, де почала вести розгульний спосіб життя, неодноразово поверталася додому у нетверезому стані, часто разом із своєю подругою. Така поведінка позивача призвела до неможливості подальшого спільного проживання та припинення шлюбних відносин і позивач поїхала з орендованої квартири, не залишивши інформації про своє нове місце проживання. Цього ж літа 2017 року відповідач неодноразово приїздив до м. Шостка, щоб побачити дитину, однак бабуся позивача - ОСОБА_5 не давала відповідачу побачити дитину, оскільки це заборонила робити їм позивач.

Внаслідок таких дій позивача відповідач змушений був неодноразово звертатися до поліції, щоб побачити дитину, а також звертався до Служби у справах дітей Деснянської РДА у м. Києві для вирішення питання його участі у вихованні дитини. За наслідками звернення відповідача було проведено обстеження умов його проживання та надано позитивний висновок щодо умов проживання дитини.

Відповідач наголошував, що позивач зареєстрована у м. Шостка, однак фактично проживала у м. Києві за невідомою йому адресою, а тому встановлення режиму побачень із дитиною та способів участі відповідача у вихованні дитини, було б неефективним та неможливим з огляду на відсутність зв`язку із позивачем та відсутності інформації про фактичне місце проживання дитини. Відповідач все одно вчиняв дії щодо вирішення спору щодо участі у вихованні дитини в позасудовий спосіб за зареєстрованим місцем проживання позивача. Так, згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини № 5 від 16 серпня 2017 року зазначено, що вирішення питання може здійснюватися за місцем фактичного проживання дитини, однак, така інформація приховується позивачем і вона навіть у позовній заяві не вказує фактичної адреси, за якою вона проживала із сином у місті Києві, що підтверджує доводи відповідача про приховування дійсного місця проживання дитини, чим створює перешкоди відповідачу у вихованні спільної дитини.

Відповідач вказує, що намагався отримати інформацію про те, у якому закладі освіти навчається його син у місті Києві, для чого неодноразово подавав заяви до Департаменту освіти і науки м. Києва, Управління освіти Дарницького РДА у м. Києві та до Управління освіти Деснянської РДА у м. Києві у 2017 та 2021 роках. Зокрема, Управління освіти Дарницької РДА у м. Києві від 01 липня 2021 року повідомило відповідача, що його син закінчив навчальний 2020-2021 рік у гімназії № 267 м. Києва.

Після отримання інформації про місце навчання сина, відповідач спробував поспілкуватися із ним, для чого 29 вересня 2021 року прибув до гімназії №?267, де намагався заговорити з позивачем та дитиною, однак позивач почала провокувати конфлікт та всіляко забороняти сину говорити із відповідачем, затуливши йому очі. Після цього позивач перестала відповідати на телефонні дзвінки, що унеможливило зустріч та досягнення домовленості про участь відповідача у вихованні його сина. Подальші спроби відповідача встановити контакт із сином не принесли жодного результату, а поведінка позивача є свідченням того, що вона фактично налаштовує спільну дитину проти відповідача з огляду на особисте неприязне ставлення та створює перешкоди для спілкування відповідача із дитиною.

Як зазначає відповідач, він на даний час проживає у місті Києві, перебуває у тривалих стосунках із іншою жінкою, яка має двох дітей, та яких виховує спільно із відповідачем, шкідливих звичок не має, за місцем свого останнього місця працевлаштування характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності не притягався. Переконував, що він має велике бажання налагодити спілкування із своїм сином, маючи надію, що позивач у цьому йому не перешкоджатиме, та брати активну участь у житті свого сина, проводити з ним час. Умови проживання відповідача є належними, щоб забезпечити перебування у них сина, про що свідчить акт обстеження умов проживання.

Відповідач не лише заперечує проти позовних вимог, але і доводить, що ним вчинялися постійні спроби брати участь у вихованні сина після припинення спільного проживання з позивачем, які, на жаль, наштовхувалися на постійний опір з її сторони.

3 огляду на викладене, на переконання відповідача, відсутні підстави вважати, що він своєю винною та свідомою поведінкою самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, а його поведінка та пояснення є проявом його прагнення бути в житті свого сина та піклуватися про нього, що є надзвичайно утрудненим, зважаючи на перешкоди, які створює позивач.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2024 року справу передано за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 листопада 2024 року позовну заяву передано на розгляд судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2024 року прийнято до розгляду справу № 753/19265/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 22 січня 2025 року.

09 січня 2025 року від Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації надійшла відповідь про неможливість надання висновку, оскільки малолітня дитина не проживає на території Дарницького району міста Києва.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року відкладено підготовче засідання на 25 лютого 2025 року, повторно зобов`язано Службу у справах дітей Шосткинської міської ради Сумської області надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору відповідно до частини п`ятої статті 19 Сімейного кодексу України.

17 лютого 2025 року від Служби у справах дітей Шосткинської міської ради надійшла відповідь про неможливість надання висновку.

25 лютого 2025 року підготовче засідання відкладено на 25 березня 2025 року.

25 березня 2025 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

25 березня 2025 року розгляд справи відкладено на 07 травня 2025 року.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24 червня 2025 року.

У судовому засіданні представник позивача та відповідач висловили свою позицію щодо предмету спору.

Також у судовому засіданні в режимі відеоконференції пояснення надала позивач та була заслухана думка дитина щодо позбавлення відповідача батьківських прав.

У частинах четвертій, шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 виклав висновок щодо застосування цієї норми права та виснував, що передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Суд неодноразово зобов`язував органу опіки та піклування - Службу у справах дітей Шосткинської міської ради Сумської області надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України, а також зобов`язував Службу забезпечити участь у судовому засіданні представника Служби під час опитування неповнолітнього ОСОБА_6 , в тому числі і в режимі відеоконференції, однак від вчинення вказаних дій орган опіки та піклування відмовив, посилаючись на те, що дитина не проживає на території Шосткінської територіальної громади.

Служба у справах дітей та сім`ї Данницької районної в місті Києві державної адміністрації також повідомила про неможливість надання висновку, оскілки малолітня дитина ОСОБА_3 не проживає на території Дарницького району міста Києва.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що неможливість надання висновку органом опіки і піклування зумовлена перебуванням матері і дитини за межами України, суд вирішує спір за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 27 листопада 2017 року у справі № 589/2750/17 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 18 січня 2018 року у справі № 589/2748/17 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення 25 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

11 серпня 2021 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження № 66467067 з примусового виконання вказаного рішення суду про стягнення аліментів.

Відповідно до листа Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра місті Києві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04 лютого 2025 року та згідно із розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 18 лютого 2025 року заборгованість за аліментами становить 299 988,74 грн.

З розрахунку заборгованості вбачається, що з відповідача за період з червня 2020 року по лютий 2025 року було стягнуто 1 520,95 грн. та 5 220,28 грн. на виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Матеріали справи свідчать, що обов`язки по вихованню і утриманню дитини повністю виконуються матір`ю дитини - ОСОБА_1 , з якою з 2017 року проживає малолітня дитина і яка самостійно утримує дитину, забезпечує її всебічний розвиток, опікується його навчанням, здоров`ям, дозвіллям, забезпечує інші потреби сина.

У судовому засіданні ОСОБА_3 висловив свою позицію щодо спору та зазначив, що про батька він пам`ятає те, що коли мати придбала йому машинку, він почав душити матір, пам`ятає, що батько постійно грав у «танчики» та на нього не звертав уваги, інших спогадів про батька не має і не пригадує ніяких спільних занять з батьком, на свята його батько не водив. Відпочивати завжди він їздив з мамою, з батьком не відпочивав, у садочок його також водила мама. Розповів, що після розлучення батьків, вони з мамою жили в Києві, де він ходив у гімназію, також займався карате. Після початку повномасштабного вторгнення, вони з мамою виїхали за кордон, зараз проживають у місті Лос-Анджелес, Каліфорнія, де він відвідує середню школу, готується до переходу у старшу школу, займається плаванням.

Щодо спілкування з батьком зазначив, що пам`ятає тільки коли батько приходив до бабусі з поліцією і пропонував їхати з ним, однак він відмовився. Пояснив, що у батька є його номер телефону чи номер телефону матері, однак він не телефонував йому і не писав, після початку повномасштабного вторгнення не намагався зв`язатися з ним. Також у ОСОБА_4 є номер батька, однак сам він йому теж не писав, оскільки пам`ятає його поганою людиною, який погано ставився до них з мамою і вважає, що навіть якщо він і змінився, все одно буде те саме, що і було. Не просив у мами і не питав її про спілкування з батьком, так як розумів, що він погано ставився до них і тому він не хоче дзвонити і писати їм, тільки загрожувати.

Вважає, що позбавлення батьківських прав на нього ніяк не вплине, гірше йому не буде, так як він і так не його батько, біологічно - так, а емоційно - ні. Вважає, що не може розраховувати на батька в плані допомоги і підтримки, для цього у нього залишиться бабуся і дідусь.

Зазначив, що позбавлення відповідача батьківських прав ніяк на нього не вплине, навпаки дозволить йому легше вступити і навчатися в коледжі, в університеті, оскільки у нього не буде батька, хоча його і так немає.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Ті ж самі принципи закріплені Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, пунктами 6, 7 якої проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з частиною другою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилався на те, що він постійно вчиняв спроби брати участь у вихованні сина після припинення спільного проживання з позивачем, яка перешкоджала йому у цьому і фактично налаштовувала дитину проти нього з огляду на особисте неприязне ставлення.

Водночас належних і достатніх доказів, що позивач у період з 2018 по 2025 рік перешкоджала відповідачу у спілкуванні з дитиною, а також доказів у підтвердження того, що у цей період ним вчинялись дії щодо налагодження спілкування з сином, участі у вихованні сина, відповідач не надав.

Надані відповідачем звернення до органів Національної поліції та Служби у справах дітей стосуються періоду 2017 року і датовані до ухвалення Шосткінським міськрайонним судом Сумської області рішення про розірвання шлюбу між сторонами у листопаді 2017 року. Після розірвання шлюбу доказів вчинення відповідачем будь-яких дій на усунення йому, як він зазначає, перешкод у спілкуванні з сином він не надав. Намагання з`ясувати місце навчання дитини у 2021 році не свідчить прямо про створення позивачем перешкод відповідачу у спілкуванні з дитиною, враховуючи, що за наслідками з`ясування місця навчання дитини відповідач не вчинив жодних дій, направлених на забезпечення реалізації свого права, хоча, як свідчать його звернення до органів поліції та Служби у справах дітей у 2017 році, був обізнаний про можливі шляхи примусової його реалізації.

Так само суд відхиляє надані відповідачем скрін-шот переписки з позивачкою, оскільки вони стосуються періоду до розірвання шлюбу у 2017 році.

Доводи відповідача про неможливість сплати ним аліментів у зв`язку з відсутністю доходів не заслуговують на увагу, оскільки факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18).

Посилання відповідача про його необізнаність про відкриття виконавчого провадження та наявність боргу зі сплати аліментів суд також відхиляє, оскільки відповідач був обізнаний про ухвалення судового рішення і про стягнення з нього аліментів і, як він зазначив, судове рішення він не оскаржував, а з моменту накладення арешту на його банківські рахунки був обізнаний і про наявність у нього заборгованості. Водночас після цього він не вчинив жодний дій щодо погашення заборгованості за аліментами та щодо їх щомісячної сплати.

Така бездіяльність відповідача свідчить про його ухилення від виконання обов`язку щодо утримання і матеріального забезпечення свого сина.

Оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не виявляє інтересу до дитини, а тому вимоги позивача про позбавлення відповідача батьківських прав є доведеними та такими, що ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню.

Суд вважає, що за обставинами цієї справи позбавлення батьківських прав відповідача відповідає інтересам дитини, дорослішання якого протягом 8 років проходило без батька і у якого на цей час відсутній позитивний емоційний зв`язок з батьком, прихильне ставлення до нього, зацікавленість у відновленні спілкування, а спогади про батька здебільшого носять негативний характер. За обставинами цієї справи позбавлення батьківських прав буде спрямовано насамперед на захист інтересів дитини на життя у безпечному та спокійному середовищі і є засобом стимулювання відповідача до належного виконання ним своїх обов`язків, який, в разі зміни свого ставлення до дитини та своїх батьківських обов`язків, матиме змогу звернутися до суду з відповідним позовом та поновити свої батьківські права.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у сумі 992,40 грн.

Керуючись статтями 2, 10, 12, 13, 81, 83, 141, 258, 263, 265, 268, 354-356 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Шосткинської міської ради Сумської області, Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 992 грн. 40 коп.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07 липня 2025 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК