Постанова від 03.06.2025 по справі 160/22973/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/22973/23Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Дивнич Д.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2024р. у справі №160/22973/23за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ЮНІФ ЛТД» до: про:Головного управління ДПС у Дніпропетровській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

04.09.2023р. Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Юніф ЛТД» (далі ТОВ ВКФ «Юніф ЛТД» ) за допомогою засобів поштового зв`язку звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі ГУ ДПС у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення, судом першої інстанції позов зареєстровано 08.09.2024р. /а.с. 1-34 том 1/.

Дніпропетровським окружним адміністративним судом, відповідною ухвалою від 13.09.2023р. /а.с. 117 том 1/ за вищезазначеним адміністративним позовом відкрито провадження у справі №160/22973/23 та справу призначено до судового розгляду.

Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що посадовими особами ГУ ДПС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ВКФ «Юніф ЛТД», за результатами якої було складено акт №2170/04-36-07-07-04/19153172 від 09.06.2023р., у якому відображено виявлені у ході перевірки підприємства порушення податкового законодавства, на підставі якого відповідачем 17.07.2023р. прийнято податкові повідомлення-рішення №0185180707, №0185190707, №0185210707, № 0185220707, № 0185250707. Позивач вважає висновки податкового органу за результатами перевірки необґрунтованими та безпідставними і не аргументованими, а прийняті відповідачем на підставі акту перевірки податкові повідомлення-рішення протиправними, і враховуючи, що підприємством не було допущено порушень вимог податкового законодавства, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області №0185180707, №0185190707, №0185210707, № 0185220707, № 0185250707 від 17.07.2023р.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2024р. у справі №160/23000/24 адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області №0185180707, №0185190707, №0185210707, № 0185220707, № 0185250707 від 17.07.2023р. /а.с. 205-213 том 4/.

Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції від 10.04.2024р. у цій справі, за допомогою засобів системи «Електронний суд» 02.08.2024р. подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, яка зареєстрована судом 02.08.2024р. / а.с. 16-38 том 5/.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024р. у справі №160/22973/24 апеляційна скарга ГУ ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2024р. у справі №160/22973/24 повернута заявнику апеляційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України / а.с. 74 том 5/.

Відповідачем повторно за допомогою засобів системи «Електронний суд» 30.08.2024р. подано до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2024р. у справі №160/22973/24 / а.с. 83-102 том 5/, яку ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024р. було залишено без руху та запропоновано заявнику апеляційної скарги у встановлений судом строк усунути зазначені у цій ухвалі недоліки апеляційної скарги / а.с. 103 том 5/.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024р. у справі №160/22973/24 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2024р. у справі №160/22973/24 / а.с. 121 том 5/.

Відповідач, не погодившись із вищезазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, оскаржив її в касаційному порядку та постановою Верховного Суду від 06.02.2025р. у справі №160/22973/24 касаційна скарга ГУ ДПС у Дніпропетровській області задоволена, ухвала Третього апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024р. скасована, справа направлена для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції / а.с. 216-223 том 5/.

Матеріали адміністративної справи №160/22973/24 надійшли до суду апеляційної інстанції 17.02.2025р. / а.с. 227 том 5/.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.02.2025р. у справі №160/22973/24 заяву суддів Шлай А.В., Кругового О.О., Головко О.В. про самовідвід в адміністративній справу №160/22973/24 задоволено / а.с. 230 том 5/.

25.02.2025р. із застосуванням автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» здійснено повторний автоматизований розподіл справи №160/22973/24 та визначено склад суду що розглядає справу : головуючий суддя Коршун А.О., судді Сафронова С.В., Чепурнов Д.В.

Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 24.02.2025р. у справі №160/22973/24 заявнику апеляційної скарги поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2024р. у справі №160/22973/24, справу призначено до апеляційного розгляду у судовому засіданні о 13 годин 30 хвилин 18.03.2025р. / а.с. 2,3 том 6/, про що судом повідомлено учасників справи / а.с. 4-8 том 6/.

Відповідач, посилаючись у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи було зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 10.04.2024р. у цій справі та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі.

Позивач, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції у цій справі ухвалено обґрунтоване рішення просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду від 10.04.2024р. у цій справі залишити без змін / а.с. 9-15 том 6/.

18.03.2025р. через не явку у судове засідання представника позивача у апеляційному розгляді цієї справи оголошено перерву до 14 годин 30 хвилин 25.03.2025р. / а.с. 20-21 том 6/, про що судом повідомлено учасників справи / а.с. 22-26 том 6/.

25.03.2025р. у судовому засіданні у апеляційному розгляді справи було оголошено перерву до 13 годин 30 хвилин 08.04.2025р.. а через повітряну тривогу 08.04.2025р. справу №160/22973/24 знято з апеляційного розгляду та розгляд справи перенесений на 14 годин 30 хвилин 22.04.2025р. / а.с. 38 том 6/, про що повідомлено учасників справи.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025р. у справі №160/22973/24 проведення судового засідання о 14 годин 30 хвилин 22.04.2025р. призначено в режимі відеоконференції / а.с. 48 том 6/, про що повідомлено учасників справи.

22.04.2025р. у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) за клопотанням представника позивача у розгляді справи оголошено перерву до 14 годин 30 хвилин 20.05.2025р. / а.с. 49-52 том 6/, а 20.05.2025р. у розгляді справи оголошено перерву до 13 годин 30 хвилин 03.06.2025р. за клопотанням представника відповідача.

Заслухавши у судовому засіданні 03.06.2025р.:

-представника відповідача, який підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі та просив суд просив скасувати рішення суду першої інстанції від 10.04.2024р. у цій справі та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі;

-представника позивача ( в режимі відеоконференції) , який заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції було об`єктивно та повно з`ясовано усі обставини справи та прийнято рішення без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 10.04.2024р. залишити без змін;

перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ВКФ «Юніф ЛТД» за результатами якої було складено акт №2170/04-36-07-07-04/19153172 від 09.06.2023р. (далі акт перевірки).

З наданої суду ксерокопії вищезазначеного акту перевірки / а.с. 36-89 том 1/ вбачається, що за результатами перевірки податковим органом зроблено висновки про порушення позивачем у справі :

- п.14, п. 25 П(С)БО 7 «Основні засоби», пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, Методичних рекомендацій №561, Інструкції №291, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 492175 грн., в тому числі: 2017р.-245924 грн., 2018р. - 25285 грн., 2019р. - 47969 грн., 2020р. 87471 грн., 2021р. 68795 грн., 2022р.- 16731 грн., завищено задеклароване від`ємне значення за 2022р. на 204913 грн.;

- пп. 14.1.71, пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на 392134 грн., в тому числі: січень 2017р. - 20046 грн., лютий 2017р. 20046 грн., березень 2017р. - 20046 грн., квітень 2017р. 20046 грн., травень 2017р. - 21775 грн., червень 2017р. 21775 грн., липень 2017р. - 24919 грн., серпень 2017р. 24919 грн., вересень 2017р. 24919 грн., жовтень 2017р. 24919 грн., листопад 2017р. 24919 грн., листопад 2020р. 26094 грн., січень 2021р. 7247 грн., листопад 2021р. 33995 грн., грудень 2021 16708 грн., січень 2022р. 17871 грн., лютий 2022р. 19255 грн., березень 2022р. 14868 грн., квітень 2022р. 817 грн., травень 2022р. 100 грн., червень 2022р. 1609 грн., липень 2022р. 987 грн., серпень 2022р. 2023 грн., вересень 2022р. 314 грн., жовтень 2022р. 550грн., листопад 2022р. 1367 грн., завищено від`ємне значення по податку на додану вартість за квітень 2023р. на 5861 грн.;

- п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого не складено та не зареєстровано в ЄРПН, в терміни встановлені ПК України для такої реєстрації податкові накладні на загальну суму ПДВ 397995, 72 грн., в тому числі: згідно п. 188.1 ст. 188 ПК України 273249,07 грн., згідно п. 198.5 ст. 198 ПК України 124746,65 грн. За відсутність реєстрації згідно п. 120-1.2ст. 120 ПКУ передбачено штрафні санкції.

У подальшому, а саме 17.07.2023р., відповідачем у справі на підставі вищезазначеного акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№ 0185180707, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі на 576152,25 грн. /а.с. 115-116 том 1/;

-№ 0185190707, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі ПДВ) у загальному розмірі на 465110грн. /а.с. 119-120 том 1/;

-№ 0185210707, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2022р. на 204913 грн. / а.с. 123-124 том 1/;

-№ 0185220707, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за квітень 2023р. на 5861 грн. / а.с. 127-128 том 1/;

-№ 0185250707, яким за ст. 120-1 ПК України застосовано штраф у розмірі 40804,5 грн. / а.с. 131-132 том 1/,

і саме вищезазначені рішення відповідача, який ц спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, є предметом оскарження у цій справі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з протиправності висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на матеріали справи та положення ПК України.

Тому колегія суддів, з огляду на наведене та приймаючи до уваги предмет оскарження у цій адміністративній справі, яким є рішення податкового органу щодо визначення певних податкових зобов`язань платника податків позивача у справі, вважає необхідним дослідити фактичні обставини справи через які податковим органом зроблено відображені у акті перевірки висновки які стали підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень рішень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються та регулюються Податковим кодексом України.

Положеннями пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 статті 36 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З наданої суду копії акту перевірки, висновки якого у свою чергу стали підставою для прийняття відповідачем у справі податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження у цій справі, відповідачем під час проведення документальної позапланової перевірки позивача встановлено наступні порушення:

- п.14, п. 25 П(С)БО 7 «Основні засоби», пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, Методичних рекомендацій №561, Інструкції №291, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 492175 грн., завищення розмір задекларованого від`ємного значення за 2022 на суму 204913 грн.;

- пп. 14.1.71, пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено 392134 грн. завищення від`ємного значення по податку на додану вартість за квітень 2023р. на 5861грн.;

- п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого не складено та не зареєстровано в ЄРПН, в терміни встановлені Податкового кодексу України для такої реєстрації податкові накладні на загальну суму ПДВ 397995, 72 грн. За відсутність реєстрації згідно п. 120-1.2ст. 120 Податкового кодексу України передбачено штрафні санкції.

Податковим повідомленням-рішенням відповідача №0185180707 від 17.07.2023р. збільшено суму грошового зобов`язання позивача з податку на прибуток який сплачують інші підприємства на 492175 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 83977,25 грн., і це рішення прийнято з огляду на висновок податкового органу за результатами перевірки щодо завищення позивачем адміністративних витрат по об`єкту незавершеного будівництва на суму 1452974,41 грн., виконаних електромонтажних робіт на земельній ділянці, які пов`язані з поліпшенням основних фондів та збільшують вартість основних засобів на суму 120000 грн. та завищення амортизаційних витрат у зв`язку з безпідставною зміною (зменшенням) терміну корисного використання основних засобів на загальну суму 1366245,33 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 492175 грн.

Судом під час розгляду цієї справи встановлено, що 29.12.2017р. між позивачем та ПАТ «Юнікон» укладено договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва літ. А, готовністю 12,5%, який складається з літ. А об`єкт незавершеного будівництва, №1 ворота, №2 - огорожа, загальна площа 4600 кв.м., що розташований за адресою м. Дніпро, вул. Рибінська, буд. 15, за ціною 612000грн., в тому числі ПДВ 102000грн. / а.с. 92-100 том 4/, і позивачем було отримано ряд послуг по цьому об`єкту незавершеного будівництва - послуги комплексного обслуговування об`єкту, які були надані ПП «Техсервіс Дніпро» на підставі договору №КО-10/2019 від 03.06.2019р. /а.с. 105-149 том 4/ та №КО-8/2022 від 01.08.2022р. / а.с. 150-163 том 4/ на загальну суму 913005 грн. без ПДВ, а також компенсація орендної плати за земельну ділянку на підставі договору №01/01/2018 від 02.01.2018р. на суму 539969,41грн. без ПДВ /а.с. 216-252 том 3, 1-91 том 4/, і позивачем у справі витрати по об`єкту незавершеного будівництва у загальному розмірі 1452974,41грн. були віднесені до складу адміністративних витрат, з чим не погодився податковий орган за результатами проведеної перевірки.

Положеннями п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Відповідно до а. 58 Методичних рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, які затверджено наказом Міністерства фінансів України №561 від 30.09.2003р. ( далі - Методичні рекомендації №561, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), затрати з будівництва (виготовлення), придбання і поліпшення об`єктів основних засобів з початку і до закінчення зазначених робіт та введення об`єктів в експлуатацію визнаються незавершеними капітальними інвестиціями (незавершеним будівництвом).

Пунктом 4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 (далі- НП(С)БО 7) «Основні засоби» надано визначення терміну капітальних інвестицій в необоротні матеріальні активи, як витрат на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Пунктом 14 НП(С)БО 7 встановлено, що первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв`язку з частковою ліквідацією об`єкта основних засобів.

При цьому положеннями п. 15 цього ж положення передбачено, що витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об`єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, відповідно до п. 29 Методичних рекомендацій №561, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат. Зокрема, заміна окремих важливих компонентів (частин) основних засобів (двигунів тощо) може бути відображена як заміна об`єкта основних засобів, якщо термін корисного використання такої частини відрізняється від терміну корисного використання основних засобів, до яких належить цей компонент. У цьому випадку заміна такого компонента відображається капітальними інвестиціями у придбання нового об`єкту основних засобів і списанням заміненого об`єкту. Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суми його очікуваного відшкодування.

Відповідно п. 18 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Витрати» 16 (НП(С)БО 16) до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Отже приймаючи до уваги вищенаведені норми права з урахуванням характеру і ознак здійснюваних позивачем робіт по об`єкту незавершеного будівництва на загальну суму 1452974,41 грн., колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції що ці витрати не пов`язані з поліпшенням об`єкта, а є витратами для підтримання об`єкта в робочому стані та витратами з компенсації орендної плати за земельну ділянку, а тому такі витрати не є капітальними інвестиціями, і зроблений відповідачем висновок щодо завищення позивачем адміністративних витрат на суму безпідставно віднесених витрат по об`єкту незавершеного будівництва на загальну суму 1452974,41 грн. є необґрунтованим та безпідставним.

Стосовно висновку податкового органу про завищення позивачем адміністративних витрат на суму виконаних електромонтажних робіт по земельній ділянці, які пов`язані з поліпшенням основних фондів, а тому повинні збільшити вартість основних засобів за 2020р. на 120000грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що станом на 01.01.2017 року на балансі позивача рахувалась земельна ділянка площею 0,0934га., яка розташована за адресою м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 129, та позивачем у справі віднесено до складу адміністративних витрат витрати на електромонтажні роботи «Винесення ВЛ-10кВ з земельної ділянки» на підставі договору з ТОВ «Юаском» №08/11-19 від 08.11.2019р. на суму 144000грн. в тому числі ПДВ 24000грн. / а.с. 212-215 том 3/.

Аналіз наведених вище положень Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» та 16 «Витрати», Методичні рекомендації №561, дає можливим зробити висновок про те, що до капітальних інвестицій відносяться витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством, тоді як до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Враховуючи визначений умовами договору позивача з ТОВ «Юаском» №08/11-19 від 08.11.2019р. характер електромонтажних робіт ці роботи не пов`язані з поліпшенням об`єкта - земельна ділянка площею 0,0934га., яка розташована за адресою м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 129, яка перебувала на балансі позивача, а є витратами для підтримання цього об`єкту в робочому стані, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем таких витрат до адміністративних витрат.

За результатами проведеної перевірки позивача податковим органом, відповідачем у справі, також зроблено висновок про завищення позивачем амортизаційних витрат у зв`язку з безпідставною зміною (зменшенням) терміну корисного використання основних засобів за 2017р. на загальну суму 1366245,33грн., перевіряючи правомірність такого висновку контролюючого органу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що на балансі позивача знаходяться автомобілі БМВ Х5 М/Е70, БМВ Х5хDrive50і/Е70, Субару Форестер, Субару Оутбек, Шкода Суперб, Шкода Фабія Комбі, Шкода Октавія А5 Елеганс / а.с. 148-150 том 2/, наказами позивача від 30.12.2016р. №1-03 / а.с. 117-118 том 2/, від 30.04.2017р. №1-03 / а.с. 151-152, 155-156 том 2/, від 30.06.2017р. №2-03 / а.с. 152-154 том 2/ розраховано амортизацію зазначених автомобілів, яка сукупно склала 1533568, 05грн.

Вищезазначені автомобілі надавались позивачем в оренду ПАТ «Юнікон» на підставі договору №А-2/01/2013 від 02.01.2013р. та ТОВ «Харківський вагонобудівний завод» на підставі договору №А-1/01/201 від 02.01.2013р., при цьому необхідно зазначити, що вартість орендної плати було встановлено у 2013-2014рр. та вона залишалась незмінною /а.с. 135-160,161-172 том 1, 87-116 том 2/.

При цьому сума доходу позивача від надання в оренду всіх 7 автомобілів за 2017р. склала 167322,72 грн., а різниця між доходом від надання в оренду автомобілів та амортизацією склала 1366245,33 грн. і з огляду на ці обставини, відповідач за результатами перевірки зробив висновок про незрозумілість причин проведення зміни (зменшення) терміну корисного використання основних засобів автомобілів позивача у 2017р., оскільки ніяких економічних вигод фактично не відбулось.

Розумна економічна причина (ділова мета), відповідно пп. 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Для цілей оподаткування вважається, що операція, здійснена з нерезидентами, не має розумної економічної причини (ділової мети), якщо: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов`язаних осіб.

Цей підпункт застосовується для цілей статті 39 цього Кодексу, в тому числі при доведенні обставин, що свідчать про відсутність ділової мети, у випадках, визначених пунктом 140.5 статті 140 цього Кодексу, які передбачають застосування відповідних положень статті 39 цього Кодексу.

При цьому ст. 39 Податкового кодексу України регулює трансферне ціноутворення, а стаття 140 різниці, які виникають при здійсненні фінансових операцій.

Амортизація, відповідно до визначення наведеного в ст. 14 Податкового кодексу України це систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Відповідно пп. 138.3.1, 138.3.3 п. 138.3 статті 138 Податкового кодексу України, розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2-138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів (крім випадку застосування виробничого методу нарахування амортизації) по групі 5 (транспортні засоби) мінімально допустимі строки корисного використання - 5 років.

Відповідно пунктів 22 -25 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», об`єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: очікуване використання об`єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об`єкта та інші фактори.

Строк корисного використання (експлуатації) та ліквідаційна вартість об`єкта основних засобів переглядаються на кінець звітного року у разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Амортизація об`єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання та ліквідаційної вартості, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання та/або ліквідаційної вартості.

Під час розгляду цієї справи, як судом першої так і судом апеляційної інстанції, позивач наголошував , що зменшуючи строк корисного використання автомобілів не змінюючи ціни вартості оренди, він керувався існуючими домовленостями з орендарем автомобілів про тривале їх використання понад строк корисного використання за стабільно встановленою ціною, і саме ці обставини і є для позивача очікуваними економічними вигодами від використання автомобілів.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги, що вартість амортизації основних засобів та вартість їх оренди є протилежними й непов`язаними правовими й економічними категоріями, і позивач у справі здійснює нарахування амортизації основних засобів прямолінійним методом відповідно до норм податкового законодавства, тоді як вартість оренди транспортних засобів залежить від попиту та кон`юнктури відповідного ринку, при цьому податкове законодавство не містить окремої норми, яка б обмежувала суму амортизаційних відрахувань з переданих в оренду основних засобів, сумою доходу (орендної плати) яка отримана від такої оренди, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості та безпідставності висновку податкового органу про завищення позивачем амортизаційних витрат у зв`язку з безпідставною зміною (зменшенням) терміну корисного використання основних засобів за 2017р. на загальну суму 1366245,33 грн.

Отже з урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що обрані відповідачем підстави для визначення та зміни позивачу грошових зобов`язань з податку на прибуток податковим повідомленням-рішенням відповідача №0185180707 від 17.07.2023р. не відповідають вимогам ПК України, що свідчить про те, що відповідач у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, під час прийняття вищезазначеного податкового повідомлення-рішення, яке є предметом оскарження у цій справі, діяв не у спосіб, який визначено чинним податковим законодавством, та в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не довів правомірності прийнятого ним рішення під час розгляду справи судом, та не надав належних та допустимих доказів правомірності такого рішення.

Податковим повідомленням-рішенням відповідача №0185190707 від 17.07.2023р. року, збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 372088 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 93022 грн., і підставою для прийняття такого рішення контролюючого органу став висновок відповідача за результатами проведеної перевірки про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість (далі ПДВ) при проведенні операцій звільнених від оподаткування (продаж домоволодіння та земельної ділянки), з вартості засобів захисту рослин та міндобрив, по яким закінчився термін придатності та заниження різниці між звичайною ціною (сумою амортизації) та ціною поставки послуг оренди, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ.

Як було зазначено вище під час розгляду цієї справи встановлено, що станом на 01.01.2017р.:

- на балансі позивача обліковувалась земельна ділянка площею 0,0934 га, яка розташована за адресою м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 129, і на цій земельній ділянці ТОВ «Юаском» на підставі договору з позивачем №08/11-19 від 08.11.2019р були здійснені електромонтажні роботи на суму 144000 грн., ТОВ «Юаском» на адресу позивача було виписано податкову накладну №4 від 25.11.2019р.на 72000 грн. (ПДВ 12000 грн.) та №1 від 21.01.2020р. на 72000 грн. (ПДВ 12 000 грн.) і сума ПДВ за цими податковими накладними віднесена позивачем до складу податкового кредиту звітного періоду;

- на балансі позивача обліковувалося домоволодіння за адресою м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 129., та ТОВ «АВМ Енерго» на підставі договорів №015/2020 та №016/2020 від 05.03.2020р. позивачу були надані послуги з розробки та виготовлення робочого проекту зовнішнього електропостачання загальною вартістю 172575,93 грн. (ПДВ 28 762,65 грн.), ТОВ «АВМ Енерго» на адресу позивача було виписано та зареєстровано податкові накладні №6 від 11.03.2020р. на суму 14000 грн. (ПДВ 2333,33 грн.), №7 від 11.03.2020р. на суму 111003 грн. (ПДВ 18500,50 грн.), №6 від 16.06.2020р. на суму 47572,93 грн. (ПДВ 7928,82 грн.) і сума ПДВ за цими податковими накладними віднесена позивачем до складу податкового кредиту звітного періоду.

Також у судовому засіданні під час розгляду цієї справи було встановлено, що 12.10.2021р. між позивачем та фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , за ціною 425000 грн. без ПДВ, позивачем за цією операцією виписано та зареєстровано податкові накладні №1 від 12.10.2021р. на суму 212500 грн. без ПДВ, №2 від 12.10.2021р. на суму 212500 грн. без ПДВ, і згідно пп. 197.1.14, 197.1.21 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України за цими операціями позивачем не було нараховано ПДВ.

За результатами проведеної перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що позивач повинен був при проведенні операцій звільнених від оподаткування (продаж домоволодіння та земельної ділянки) нарахувати податкові зобов`язання на суму ПДВ 52762,65 грн. (24000 грн. + 28762,65 грн.) по операціям, придбаним з ПДВ та включеним до складу капітальних інвестицій, які у подальшому були продані без ПДВ.

Так положеннями пп. 197.1.21 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України, визначено, що звільняються від оподаткування операції з: постачання (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних часток (паїв), крім тих, що розміщені під об`єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень абзацу першого підпункту 197.1.13 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу).

А відповідно до пп. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України, звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.

Отже з урахуванням вищенаведених норм чинного податкового законодавства операції позивача з продажу земельної ділянки та домоволодіння звільняються від оподаткування ПДВ, тому позивач правомірна не здійснював нарахування ПДВ по операціям з продажу земельної ділянки та домоволодіння і колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків податкового органу у цій частині.

Стосовно висновку податкового органу про заниження позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість на суму ПДВ з вартості засобів захисту рослин та міндобрив, по яких закінчився термін придатності у розмірі 71 984 грн.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що 04.01.2020р. між позивачем та ФГ «Діана» було укладено договір суборенди земельної ділянки, а відповідно до додаткової угоди до цього договору від 31.01.2020р. договір суборенди від 04.01.2020р. припинено з дати його підписання.

Але позивачем з метою здійснення сільськогосподарської діяльності було придбано насіннєвий матеріал, засоби захисту рослин, мінеральні добрива, які передано на зберігання ФГ «Діана», згідно договору №01/19 від 25.11.2019р., і відповідачем, у відповідності з наданими до перевірки сертифікатами походження по частині засобів захисту рослин та мінеральних добрив та інструктивного матеріалу стосовно терміну їх придатності встановлено, що по частині придбаних засобів захисту рослин та мінеральних добрив закінчився термін придатності в перевіряємому періоді, що свідчить про те, що придбання цих добрив є таким, що здійснено не у зв`язку із проведенням господарської діяльності, тому враховуючи, що у перевіряємому періоді закінчився термін придатності засобів захисту рослин та мінеральних добрив, то придбання цих добрив є таким, що здійснено не у зв`язку із проведенням господарської діяльності.

Колегія суддів приймаючи до уваги положення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, 198.3 та 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України та приймаючи до уваги, що в ході проведення перевірки на підставі наданих позивачем до перевірки документів встановлено, що товар - засоби захисту рослин та мінеральні добрива, термін придатності яких закінчився, в перевіряємому періоді позивачем не був списаний, колегія суддів вважає безпідставним висновок податкового органу стосовно того, що придбання цих товарів не пов`язано із господарською діяльність позивача, оскільки позивач мав намір здійснювати господарську діяльність пов`язану із сільськогосподарською діяльністю, про що свідчить укладений позивачем договір із ФГ «Діана», а така діяльність у свою чергу потребує використання засобів захисту рослин та мінеральних добрив, при цьому діючі стандарти бухгалтерського обліку не містять вимоги про те, що закінчення терміну зберігання є підставою для списання такого товару.

Стосовно тверджень відповідача про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму різниці між звичайною ціною (сумою амортизації) та ціною поставки послуг оренди автомобілів.

Як зазначено вище судом встановлено що позивачем у справі на підставі відповідних господарських договорів : - №А-2/01/2013 від 02.01.2013р. з ПАТ «Юнікон»; - №А-1/01/201 від 02.01.2013р. з ТОВ «Харківський вагонобудівний завод»; було передано у оренду транспортні засоби: БМВ Х5 М/Е70, БМВ Х5хDrive50і/Е70, Субару Форестер, Субару Оутбек, Шкода Суперб, Шкода Фабія Комбі, Шкода Октавія А5 Елеганс, позивачем було розраховано амортизацію зазначених автомобілів яка сукупно склала 1533568, 05грн., а відповідач зроблено висновок про те, що надання позивачем у оренду цих транспортних засобів здійснювалось не за ринковими цінами.

Відповідно п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення поняттю ринкова ціна, як ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Основні засади цінової політики, відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає і регулює Закон України «Про ціни і ціноутворення».

Згідно ч. 1 та 2 ст. 10 вищезазначеного Закону суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже аналіз наведених норм чинного законодавства дає можливість зробити висновок про те, що суб`єкти господарювання реалізують товари (роботи, послуги) за цінами, які визначаються за згодою сторін, і такі ціни вважаються ринковими цінами, якщо не доведено зворотне і приймаючи до уваги, що відповідачем у справі під час розгляду цієї справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом не було доведено, що ним при визначенні звичайної ціни використовувалась інформація про укладені на момент реалізації зазначених послуг договори з ідентичними та/або однорідними послугами у співставних умовах, які не було надано доказів направлення ним запитів до уповноважених з цих питань органів та не було проведено аналізу ринку відповідних послуг, а інформація яка досліджувалась відповідачем отримана виключно з зовнішніх джерел інтернет ресурсів щодо орендної плати, яка склалась на ринку ідентичних послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно не доведення податковим органом заниження позивачем рівня звичайних цін при наданні в оренду власних транспортних засобів.

При цьому не можуть бути прийняті судом до уваги посилання відповідача на необхідність врахування суми амортизаційних даних транспортних засобів при визначенні ціни на послуги оренди транспортних засобів необхідно врахувати, через відсутність у чинному законодавстві застережень про необхідність визначення звичайної ціни з урахуванням амортизаційних відрахувань.

Таким чином з урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що обрані відповідачем підстави для визначення та зміни позивачу грошових зобов`язань з ПДВ податковим повідомленням-рішенням відповідача №0185190707 від 17.07.2023р. не відповідають вимогам ПК України, що свідчить про те, що відповідач у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, під час прийняття вищезазначеного податкового повідомлення-рішення, яке є предметом оскарження у цій справі, діяв не у спосіб, який визначено чинним податковим законодавством, та в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не довів правомірності прийнятого ним рішення під час розгляду справи судом, та не надав належних та допустимих доказів правомірності такого рішення.

Податковим повідомленням-рішенням відповідача №0185210707 від 17.07.2023р. зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на за 2022р. суму 204 913 грн., і підставою для прийняття такого рішення стали висновки податкового органу про завищення адміністративних витрат на суму безпідставно віднесених витрат по об`єкту незавершеного будівництва у 2022р. на суму 297862,40 грн., що призвело до завищення задекларованого від`ємного значення за 2022р. на 204913 грн.

Вирішуючи питання правомірності прийняття відповідачем вищезазначеного рішення колегія суддів з огляду на те, що під час розгляду цієї справи судом зроблено висновок про необґрунтованість висновку податкового органу про завищення позивачем адміністративних витрат на суму 297862,40 грн., то висновок відповідача про завищення від`ємного значення на суму 204 913 грн., який є похідним, також є необґрунтованим, а тому податкове повідомлення-рішення №0185210707 від 17.07.2023р. протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Податковим повідомленням-рішенням відповідача №0185220707 від 17.07.2023р. зменшено від`ємне значення з ПДВ на суму 5861 грн., і це рішення прийнято відповідачем з огляду на зроблений в ході перевірки висновок про заниження податкових зобов`язань на суму ПДВ з вартості засобів захисту рослин та міндобрив, по яким закінчився термін придатності, але під час розгляду цієї справи внаслідок аналізу фактичних обставин справи та норм чинного податкового законодавства судом зроблено висновок про те, що позивачем у справі не було допущено заниження податкових зобов`язань на суму ПДВ з вартості засобів захисту рослин та міндобрив за якими закінчився термін придатності, тому колегія суддів вважає, що у даному випадку не було допущено завищення від`ємного значення по податку на додану вартість на суму 5861 грн., тому прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0185220707 від 17.07.2023р. є безпідставним, що у свою чергу є підставою для його скасування.

Податковим повідомленням-рішенням №0185250707 від 17.07.2023р. до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40804,50 грн. через нездійснення складання та реєстрації податкових накладних по операціях з продажу домоволодіння та земельної ділянки та на суму ПДВ з вартості засобів захисту рослин та міндобрив, по яким закінчився термін придатності.

Вирішуючи питання правомірності прийняття відповідачем у справі вищезазначеного податкового повідомлення рішення колегія суддів враховуючи, що під час розгляду цієї справи судом встановлено, що позивачем не було допущено порушень при проведенні операцій звільнених від оподаткування, а саме продажу домоволодіння та земельної ділянки, як і не було допущено заниження ПДВ з вартості засобів захисту рослин та міндобрив, по яким закінчився термін придатності, вважає що податкове повідомлення-рішення №0185250707 від 17.07.2023р. є необґрунтованим та безпідставним.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що відповідач у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, під час прийняття податкових повідомлень-рішень №0185180707, №0185190707, №0185210707, № 0185220707, № 0185250707 від 17.07.2023р., які є предметом оскарження у цій справі, діяв не у спосіб, який визначено чинним податковим законодавством, та в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не довів правомірності прийнятих ним рішень під час розгляду справи судом, та не надав належних та допустимих доказів правомірності прийнятих ним рішень, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо обґрунтованості заявлених позивачем у справі позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування таких рішень суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про задоволення позовних вимог і зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 10.04.2024р. у цій адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки заявником апеляційної скарги доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2024р. у справі №160/22973/23 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано - 04.07.2025р.

Головуючий - суддяА.О. Коршун

суддяС.В. Сафронова

суддяД.В. Чепурнов