Ухвала від 10.07.2025 по справі 348/1905/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 року

м. Київ

справа № 348/1905/19

провадження № 61-7871ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Коломийський відділ державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 ,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 червня 2025 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця.

Скаргу обґрунтовував тим, що на підставі виконавчого листа від 27 жовтня 2020 року із нього на користь ОСОБА_2 примусово стягують аліменти на утримання дитини, ОСОБА_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1 300,00 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Однак, державний виконавець 05 березня 2025 року після повного погашення заявником заборгованості виніс постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості, що складає 47 643,50 грн. З наведених підстав заявник вважає постанову від 05 березня 2025 року незаконною і просить таку скасувати.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову головного державного виконавця Коломийського міськрайонного ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Фокіна О. Г. від 05 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 47 643,50 грн скасовано.

У червні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Коломийського міськрайонного ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд проігнорував доводи заявника у відзиві на апеляційну скаргу про те, що ОСОБА_1 подано позов на дії виконавця, а не скаргу, що суперечить правовому висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленому у постанові від 24 травня 2021 року (справа № 712/12136/18). Крім того, апеляційний суд не врахував висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 176/1715/23, відповідно до якого право на касаційне оскарження судових рішень у справі за скаргами на дії державного виконавця відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України існує без залежності від такої ознаки, як малозначність справи і її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

Ухвала суду за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення з огляду на таке.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею першою Закону України від 02 червня 2016 року

№ 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини

і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Судом встановлено, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франкіської області від 19 серпня 2020 року у справі № 348/1905/19 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 1 300,00 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів розпочато з 16 вересня 2019 року.

Постановою головного державного виконавця Коломийського міськрайонного ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) Фокіна О. Г. від 07 грудня 2020 року відкрито виконавче провадження № 75387 з примусового виконання виконавчого листа № 348/1905/19, виданого 27 жовтня 2020 року Надвірнянським районним судом Івано-Франкіської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів головного державного виконавця Фокіна О. Г. у лютому 2025 року ОСОБА_1 перераховано кошти зі сплати аліментів у сумі 100 954,00 грн.

Заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01 березня 2025 року відсутня.

Постановою головного державного виконавця Коломийського міськрайонного ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) Фокіна О.Г. від 05 березня 2025 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50 %, що складає 47 643,50 грн, у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суму відповідних платежів за три роки, в розмірі 95 287,00 грн.

Згідно з відповіддю начальника Коломийського ВДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 21 березня 2025 року № НОМЕР_1/36774 вбачається, що станом на 21 березня 2025 року на депозитному рахунку Коломийського ВДВС перебувають кошти (аліменти) в сумі 81 230,00 грн. Кошти не перераховані стягувачці у зв`язку з відсутністю реквізитів її банківського рахунку. Стягувачці 17 лютого 2025 року направлено вимогу про надання реквізитів рахунку для перерахування коштів. 06 березня 2025 року таку ж вимогу направлено повторно.

Апеляційний суд, встановивши відсутність у ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів, дійшов обґрунтованого висновку, що у державного виконавця на час винесення оспорюваної постанови були відсутні підстави для застосування до ОСОБА_1 штрафу, який передбачено частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012

(провадження № 14-37цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного помилковим є довід касаційної скарги про те, що скарга ОСОБА_1 за своєю суттю є позовом. В цьому аспекті необґрунтованими також є доводи касаційної скарги щодо неврахування постанови Верховного Суду від 24 травня 2025 року у справі № 712/12136/18, оскільки в наведеній справі та справі № 348/1905/19 встановлені різні фактичні обставини.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, на законність судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та наявних у справі доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Також Верховний Суд наголошує, що не будь-яке порушення судом норм процесуального права може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, а лише таке, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, чого у касаційній скарзі заявник належним чином не обґрунтував та не довів, доводи касаційної скарги зводяться до непогодження із оскаржуваною постановою апеляційного суду в цілому.

Помилкове посилання у резолютивній частині постанови, що вона може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не вплинуло на правильність судового рішення по суті скарги.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394 та частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 червня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник