Постанова від 09.07.2025 по справі 922/1137/20

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/1137/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Салівонський С. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2020 у справі

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області до: 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Фірми "Сніжинка" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання повернути майно,

за участю:

прокурора - Сельської О. З.,

представника відповідача-1, 2 - Василенко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) Фірми "Сніжинка" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ фірма "Сніжинка"), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 4 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.07.2018 № 5616-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та ТОВ фірма "Сніжинка", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 1156;

- скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності від 08.08.2018 № 27439411;

- зобов`язати ТОВ фірма "Сніжинка" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 3, 4, 5 в нежитловій будівлі літ. "Г-1", розташованого за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 32, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення.

2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначив, що приймаючи рішення від 21.02.2018 № 1008/18 про відчуження ТОВ фірма "Сніжинка" спірних нежитлових приміщень, Харківська міська рада порушила вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та рішення Харківської міської ради від 21.06.2017 №691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2017- 2022 роки", оскільки незаконно обрала спосіб приватизації товариством цих нежитлових приміщень шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або за конкурсом, чим порушила інтереси держави та територіальної громади міста Харкова.

3. Крім того, Прокурор вважав, що укладений на підставі оспорюваного рішення Харківської міської ради договір купівлі-продажу від 27.07.2018 № 5616-В-С не відповідає вимогам законодавства, суперечить інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а спірні приміщення підлягають поверненню територіальній громаді міста Харкова на підставі частини першої статті 216 ЦК України.

4. Підстави представництва інтересів держави Прокурор обґрунтував тим, що звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність. Оскільки Харківська міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Харкова, але у справі вона є відповідачем і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна, Прокурор самостійно звернувся із позовом до суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. Рішенням 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 "Про комунальну власність міста Харкова" житловий будинок, у тому числі з прибудовами, прибудинковими будівлями та спорудами на проспекті Московському, буд. 32 було включено до комунальної власності територіальної громади міста Харкова у складі Червонозаводського ЖЕО.

6. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.08.2008 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1 ,3, 4, 5 загальною площею 33,1 кв. м в нежитловій будівлі літ. "Г-1" за адресою: Харківська обл., м. Харків, просп. Московський, буд. 32, є власністю територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 17.07.2008.

7. 13.08.2008 між Управлінням комунального майна (орендодавець) та ТОВ фірма "Сніжинка" (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 1783.

8. На підставі вказаного договору оренди в строкове платне користування орендарю передано нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 33,1 кв. м в будівлі літ. "Г-1", розташованій за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 32. Акт прийому-передачі спірних приміщень складено 13.08.2008.

9. Відповідно до пункту 3.1 договору оренди вартість об`єкта оренди складала 133 350,00 грн без ПДВ, а відповідно до пункту 3.1 додаткової угоди № 7 до договору оренди вартість об`єкта оренди складала 139 720,00 грн без ПДВ.

10. 16.12.2015 директор ТОВ фірма "Сніжинка" звернувся до Управління комунального майна з листом від 16.12.2015 № 21065, у якому просив дозволити приватизацію вказаних приміщень.

11. Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).

12. У пункті 4 вказаного переліку зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ТОВ фірма "Сніжинка" підлягають: нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 33,1 кв. м в будівлі літ. "Г-1", розташованій за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 32.

13. 27.07.2018 між Управлінням комунального майна (продавець) та ТОВ фірма "Сніжинка" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 5616-В-С нежитлових приміщень (далі - договір купівлі-продажу), на підставі якого шляхом викупу за 161 400,00 грн з ПДВ у власність ТОВ фірма "Сніжинка" перейшло майно, орендоване ним за договором оренди від 13.08.2008 № 1783.

14. Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.08.2018 № 42488289 зареєстровано право власності за ТОВ фірмою "Сніжинка" на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 3, 4, 5 в нежитловій будівлі літ. Т-Г, розташованій за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 32 (номер запису про право власності 27439411 від 08.08.2018).

15. У позовній заяві Прокурор вказує на те, що в звіті про незалежну оцінку нерухомого майна, договорі оренди та додаткових угодах до нього, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, відсутні. Орендарем до органу приватизації не подавались документи, передбачені пунктом 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

16. Прокурор також вказує на те, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що воно прийнято з порушенням вимог ЦК України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

17. 20.07.2020 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2021, про задоволення позову у повному обсязі.

18. Судами встановлено, що доказів того, що ТОВ фірма "Сніжинка" до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, подавала документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містили б інформацію стосовно невід`ємних поліпшеннь, здійснених за час оренди, під час приватизації, до матеріалів справи не подано.

19. Суди дійшли до висновку, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, у зв`язку з чим, відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу, що суперечить вимогам законодавства, має бути визнаним недійсним. Здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Короткий зміст касаційної скарги

20. Управління комунального майна подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

21. Підставою для касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні оскаржуваних судових рішень без урахування судами висновків Верховного Суду, а саме, висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, які підтверджують, на думку скаржника, доводи щодо необґрунтованості та недоведеності підстав представництва прокуратурою інтересів держави в суді та порушення порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

22. Узагальнено доводи скаржника зводяться до того, що судами не надано оцінки доводам Управління комунального майна стосовно безпідставності звернення Прокурора до суду з позовом у цій справі з огляду на недоведеність та необґрунтованість Прокурором підстав його представництва інтересів держави в суді та самостійного звернення до суду з урахуванням того, що саме Харківська міська рада та Управління комунального майна є органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, та які здійснюють повноваження власника комунального майна від імені територіальної громади м. Харкова. Скаржник також звертає увагу на недотримання прокурором до моменту звернення з позовом до суду процедури попереднього повідомлення уповноважених органів - Харківської міської ради та Управління комунального майна про свій намір звернутися з позовом до суду.

23. В обґрунтування касаційної скарги Управління комунального майна посилається також на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на необхідності відступити від висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 17.06.2020 № 922/2593/19 щодо визначення способу малої приватизації (про те, що орган місцевого самоврядування не має права самостійно обирати спосіб приватизації нежитлових приміщень без урахування встановлених законодавчих обмежень), які застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

24. Управління комунального майна наполягає на тому, що орган приватизації вправі обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25 % його вартості і таке право має нормативне обґрунтування у статі 289 Господарського кодексу України, статті 777 ЦК України, статтях 3, 4, 5, 11, 15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

25. Скаржник вважає, що викуп об`єкта приватизації за правилами, встановленими абзацом 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" є обов`язковим за умови, коли на застосуванні цього способу приватизації наполягає орендар, але це зовсім не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації також і в інших випадках.

26. Скаржник зазначає, що саме таку позицію щодо застосування приписів статей 7, 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та статті 777 ЦК України у розрізі тлумачення відповідних норм висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 13.12.2000 № 14-рп/2000у справі № 1-16/2000.

Позиція інших учасників справи

27. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить в її задоволенні відмовити, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, наполягаючи на дотриманні судами норм матеріального та процесуального права, оскільки їх висновки повністю відповідають правовим позиціям Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Щодо процесуального статусу прокурора

28. Як убачається з матеріалів справи, Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

29. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

30. Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

31. Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

32. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

33. Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

34. Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

35. Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

36. Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

37. Таким чином, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

38. Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі.

39. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

40. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

41. У пункті 140 наведеної постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала на те, що прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

42. Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави або існує загроза порушення інтересів держави.

43. Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

44. У справі, яка розглядається, Прокурор звернувся з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення Харківської міської ради та витребувати (повернути) спірне нерухоме майно у комунальну власність, наголошуючи на порушенні інтересів держави з огляду на те, що Харківська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті спірного рішення, внаслідок допущення порушень відчужив спірне нерухоме майно на порушення вимог законодавства, діяв всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

45. Враховуючи викладене у сукупності, Прокурор у даній справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, що спростовує доводи заявника касаційної скарги у цій частині.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради у відповідній частині

46. Предметом судового розгляду в цій справі є вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 в частині відчуження ТОВ фірма "Сніжинка" об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 3, 4, 5 в нежитловій будівлі літ. "Г-1", розташованій за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 32

47. Обґрунтовуючи свою позицію, Прокурор стверджує, що спірним рішенням ради порушується право власності територіальної громади м. Харкова на спірний об`єкт нерухомості, тому належним способом захисту цього права, на його думку, є звернення до суду з позовом про скасування такого рішення органу місцевого самоврядування.

48. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

49. У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконане на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

50. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не призводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (пункт 4.50 постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20).

51. З огляду на те, що спірне рішення органу місцевого самоврядування вже виконане на час звернення з позовом до суду шляхом укладення спірного договору купівлі-продажу від 27.07.2018, визнання недійсним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення таких договорів та повернення набутого за договором або відшкодування шкоди (за наявності підстав). А тому в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення слід відмовити через неефективність обраного Прокурором способу захисту прав.

52. Подібний правовий висновок викладено у пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, який враховується колегією суддів під час розгляду справи.

53. За вказаних обставин, оскільки визнання незаконним та скасування зазначеного рішення не дозволить територіальній громаді м. Харкова ефективно відновити володіння спірним майном, така вимога не підлягає задоволенню.

54. Отже, рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції в цій частині підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації

55. У позовній заяві Прокурор заявив вимогу про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності від 08.08.2018 № 27439411 на спірне нерухоме майно за ТОВ фірма "Сніжинка".

56. При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації; задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

57. Оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, тому в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна слід відмовити, а тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень

58. У спірному договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено, зокрема, на підставі рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова".

59. Судами встановлено незаконність пункту 4 додатку 1 до рішення від 21.02.2018 № 1008/18 в частинні відчуження спірних об`єктів комунальної власності з огляду на те, що під час процедури викупу сторонами було допущено порушення вимог закону, зокрема, статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України і при укладенні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та є підставою для визнання оспорюваного Прокурором правочину недійсним.

60. За висновками судів попередніх інстанцій, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що орендарем ТОВ фірма "Сніжинка" здійснювались будь-які невід`ємні поліпшення орендованого ним приміщення за договором оренди від 13.08.2008 № 1783. Обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.

61. Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

62. Таким чином, вимога про визнання недійсними договору купівлі-продажу, укладеного між Управлінням комунального майна та ТОВ фірма "Сніжинка", підлягає задоволенню, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині.

Щодо позовної вимоги про повернення майна

63. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

64. Перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено в частині другій названої статті. Крім того, в цій частині зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

65. Усі законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню лише з урахуванням того, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

66. Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права при здійсненні судового провадження залежить від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, характеру його порушення, а також здатності відновити порушене право (усунути чи компенсувати наслідки цього порушення) у такий спосіб.

67. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації їх прав. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

68. Такої позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, про що свідчить наведене в її постановах від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.

69. Отже, у разі заявлення в позові вимоги про зобов`язання повернути майно, суд повинен визначити, яку саме вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і залежно від цього застосувати належні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

70. Вибір між речово-правовими та зобов`язальними способами захисту права залежить від характеру порушення, правового статусу сторін та конкретних обставин справи.

71. Речово-правові способи захисту, одним з яких є віндикація (статті 387, 388 ЦК України), базуються на праві власності як абсолютному праві, що діє проти необмеженого кола осіб.

72. Водночас реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України), застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

73. Тобто вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, пред`явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції.

74. У справі, що переглядається, правовідносини між відповідачами виникли на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу нерухомого майна, який, як зазначалось, є недійсним, і Прокурор у позові просить зобов`язати ТОВ фірма "Сніжинка" повернути на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради майно, яке було передано йому на виконання цього договору.

75. З наведеного слідує, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів (реституції).

76. Зазначений спосіб захисту також є ефективним, оскільки позивач (у цьому разі Прокурор), який заявляє вимоги про визнання недійсними договорів, на підставі яких було відчужене майно, та повернення майна, переслідує дві мети ? повернення майна у фактичне володіння та реєстраційне підтвердження права володіння ним.

77. Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19, яка враховується колегією суддів при розгляді цієї справи на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.

78. З таких міркувань вимога Прокурора про зобов`язання ТОВ фірма "Сніжинка" повернути територіальній громаді м. Харкова нерухоме майно підлягає задоволенню.

79. Слід також погодитись з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що неправильне обрання способу приватизації свідчить про порушення, допущене не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна, але й ТОВ фірма "Сніжинка". Тому позбавлення його відповідного майна є пропорційним втручанням з боку держави, а отже, є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Водночас це спростовує викладені в касаційній скарзі Харківської міської ради доводи щодо безпідставності, необґрунтованості та незаконності вимоги Прокурора про повернення майна, з огляду на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

80. Крім того, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, судом апеляційної інстанції встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна. Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

81. Тож у названій постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що у даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.

82. Отже, вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання ТОВ фірма "Сніжинка" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення з огляду на нездійснення ТОВ фірма "Сніжинка" невід`ємних поліпшень орендованого майна, внаслідок чого об`єкт приватизації вибув із комунальної власності територіальної громади м. Харкова з порушенням вимог чинного на той час законодавства про приватизацію, як наслідок, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині.

Управління комунального майна у касаційній скарзі також зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 17.06.2020 № 922/2593/19, які застосовані апеляційним судом при винесенні оскаржуваної постанови, з огляду на твердження апеляційного суду про порушення відповідачем-1 та відповідачем-2 процедури приватизації.

83. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

84. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

85. Верховний Суд звертає увагу на те, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.

86. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

87. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

88. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

89. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

90. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

91. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

92. Проте Управління комунального майна у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наводить вагомих і достатніх аргументів, які б дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 17.06.2020 № 922/2593/19, а саме скаржником не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

93. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), на яке посилається скаржник у касаційній скарзі, роз`яснено, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

94. У свою чергу, згідно з пунктом 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

95. З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

96. З огляду на наведене помилковим є висновок скаржника в касаційній скарзі про те, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19.

97. Отже, аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних запереченнях висновків Верховного Суду, викладених у вказаних скаржником постановах; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в такій постанові, та зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

98. Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, наведена Управлінням комунального майна у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

100. Відповідно до частин першої, третьої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судові витрати

101. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

102. За змістом резолютивних частин судових рішень суди попередніх інстанцій вирішували питання розподілу судових витрат між сторонами справи в частині судового збору. Отже, новому розподілу підлягають суми судового збору, сплачені сторонами у зв`язку з розглядом справи в судах першої, апеляційної інстанцій, а також розподілу підлягає сума судового збору, сплачена за подання касаційної скарги.

103. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають під час виконання договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

104. Позаяк у цій справі задоволенню підлягають позовні вимоги про визнання недійсним договору (немайнова вимога) та про повернення майна (майнова вимога), з відповідачів на користь прокуратури слід стягнути сплачений Прокурором за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 4 202,00 грн, який Верховний Суд покладає на кожного з них у рівних частинах.

105. При цьому суд касаційної інстанції враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 про те, що звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2020 у справі № 922/1137/20 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту додатку до рішення Харківської міської ради та позовної вимоги про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

3. У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2020 у справі № 922/1137/20 залишити без змін.

4. Стягнути з Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) 1 401,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Фірми "Сніжинка" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 19467918) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) 1 401,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

6. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя Л. І. Рогач