Ухвала

від 09.10.2024 по справі 922/1137/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1137/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2020 у справі

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області до: 1)Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Фірми "Сніжинка" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання повернути майно,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Керничного Н. І.,

відповідачів-1,2 - Василенко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) Фірми "Сніжинка" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ фірма "Сніжинка"), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 4 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.07.2018 № 5616-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та ТОВ фірма "Сніжинка", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 1156;

- скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності № 27439411 від 08.08.2018;

- зобов`язати ТОВ фірма "Сніжинка" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 3, 4, 5 в нежитловій будівлі літ. "Г-1", розташованого за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 32, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення.

На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що приймаючи рішення від 21.02.2018 № 1008/18 про відчуження ТОВ фірма "Сніжинка" спірних нежитлових приміщень, Харківська міська рада порушила вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та рішення Харківської міської ради від 21.06.2017 №691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2017-2022 роки", оскільки незаконно обрала спосіб приватизації товариством цих нежитлових приміщень шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або за конкурсом, чим порушила інтереси держави та територіальної громади міста Харкова.

Крім того, прокурор вважав, що укладений на підставі оспорюваного рішення Харківської міської ради договір купівлі-продажу від 27.07.2018 № 5616-В-С не відповідає вимогам законодавства, суперечить інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а спірні приміщення підлягають поверненню територіальній громаді міста Харкова на підставі частини першої статті 216 ЦК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 "Про комунальну власність міста Харкова" житловий будинок, у тому числі з прибудовами, прибудинковими будівлями та спорудами по проспекту Московському, буд. 32 було включено до комунальної власності територіальної громади міста Харкова у складі Червонозаводського ЖЕО.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.08.2008 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №1 ,3, 4, 5 загальною площею 33,1 кв. м в нежитловій будівлі літ. "Г-1" за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, буд. 32 є власністю територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 17.07.2008.

13.08.2008 між Управлінням комунального майна (орендодавець) та ТОВ фірма "Сніжинка" (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 1783.

На підставі вказаного договору оренди в строкове платне користування орендарю передано нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 33,1 кв. м. в будівлі літ. "Г-1", розташованого за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 32. Акт прийому-передачі спірних приміщень складено 13.08.2008.

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди вартість об`єкту оренди складала 133 350 грн без ПДВ, а відповідно до пункту 3.1 Додаткової угоди №7 до договору оренди вартість об`єкту оренди складала 139 720 грн без ПДВ.

16.12.2015 директор ТОВ фірма "Сніжинка" звернувся до Управління комунального майна з листом № 21065 від 16.12.2015, у якому просив дозволити приватизацію вказаних приміщень.

Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).

У пункті 4 вказаного переліку зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ТОВ фірма "Сніжинка" підлягають: нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 33,1 кв. м. в будівлі літ. "Г-1", розташованого за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 32.

27.07.2018 між Управлінням комунального майна (продавець) та ТОВ фірма "Сніжинка" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 5616-В-С нежитлових приміщень (далі - договір купівлі-продажу), на підставі якого шляхом викупу за 161 400 грн з ПДВ у власність ТОВ фірма "Сніжинка" перейшло майно, орендоване ним за договором оренди від 13.08.2008 № 1783.

Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.08.2018 № 42488289 зареєстровано право власності за ТОВ фірмою "Сніжинка" на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 3, 4, 5 в нежитловій будівлі літ. Т-Г, розташованій за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 32 (номер запису про право власності 27439411 від 08.08.2018).

В позовній заяві прокурор вказує про те, що в звіті про незалежну оцінку нерухомого майна, договорі оренди та додаткових угодах до нього, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, відсутні. Орендарем до органу приватизації не подавались документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Прокурор також вказує про те, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що воно прийнято з порушенням вимог ЦК України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

20.07.2020 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2021, про задоволення позову у повному обсязі, а саме:

- визнано незаконним та скасовано пункт 4 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.07.2018 №5616-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та ТОВ фірмою "Сніжинка", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 1156 та скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності від 08.08.2018 № 27439411.

- зобов`язано ТОВ фірма "Сніжинка" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 3, 4, 5 в нежитловій будівлі літ. "Г-1", розташованого за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 32, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення.

Судами встановлено, що доказів того, що ТОВ фірма "Сніжинка" до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна, подавала документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містили б інформацію стосовно невід`ємних поліпшень, здійснених за час оренди, під час приватизації, до матеріалів справи не подано.

Суди дійшли до висновку, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, у зв`язку з чим, відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу, що суперечить вимогам законодавства, має бути визнаним недійсним. Здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Короткий зміст касаційної скарги

Управління комунального майна подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні оскаржуваних судових рішень без урахування судами висновків Верховного Суду, а саме:

- висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, які підтверджують, на думку скаржника, доводи щодо не обґрунтованості та не доведеності підстав представництва прокуратурою інтересів держави в суді та порушення порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Узагальнено доводи скаржника зводяться до того, що судами не надано оцінки доводам Управління комунального майна стосовно безпідставності звернення прокурора до суду з позовом у цій справі з огляду на недоведеність та необґрунтованість прокурором підстав його представництва інтересів держави в суді та самостійного звернення до суду з урахуванням того, що саме Харківська міська рада та Управління комунального майна є органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, та які здійснюють повноваження власника комунального майна від імені територіальної громади м. Харкова. Скаржник також звертає увагу на недотримання прокурором до моменту звернення з позовом до суду процедури попереднього повідомлення уповноваженого органу - Харківської міської ради та Управління комунального майна про свій намір звернутися з позовом до суду.

В обґрунтування касаційної скарги Управління комунального майна посилається також на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на необхідності відступити від висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 17.06.2020 у справі №922/1958/19, від 17.06.2020 № 922/2593/19 щодо визначення способу малої приватизації (про те, що орган місцевого самоврядування не має права самостійно обирати спосіб приватизації нежитлових приміщень без урахування встановлених законодавчих обмежень), які застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Управління комунального майна наполягає на тому, що орган приватизації вправі обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25 % його вартості і таке право знаходить своє нормативне обґрунтування у статі 289 ГК України, статті 777 ЦК України, статтях 3, 4, 5, 11, 15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Скаржник вважає, що викуп об`єкта приватизації за правилами, встановленими абзацем 1 частини першої статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" є обов`язковим за умови, коли на застосуванні цього способу приватизації наполягає орендар, але це зовсім не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації також і в інших випадках.

Скаржник зазначає, що саме таку позицію щодо застосування приписів статей 7, 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та статті 777 ЦК України у розрізі тлумачення відповідних норм висловив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2000 № 14-рп/2000у справі № 1-16/2000.

Позиція інших учасників справи

Харківська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

Мотивувальна частина

Зі змісту поданого позову вбачається, що позовні вимоги прокуратури у сукупності спрямовані на захист права власності територіальної громади міста Харкова на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за ТОВ фірма "Сніжинка" на підставі договору купівлі-продажу, стороною якого є Управління комунального майна як виконавчий орган Харківської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади міста Харкова.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор просить, зокрема, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.07.2018 № 5616-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та ТОВ фірма "Сніжинка", а також зобов`язати ТОВ фірма "Сніжинка" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради приватизовані нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 3, 4, 5 в нежитловій будівлі літ. "Г-1", розташованого за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 32, а Харківську міську раду - прийняти вказані приміщення.

Під час касаційного перегляду колегія суддів з`ясувала, що 22.01.2021 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийнято постанову в аналогічній справі № 922/623/20 за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 до Харківської міської ради; Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - управління комунального майна); фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни (далі - ФОП Нагорна С. М.) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним, зобов`язання повернення нежитлових приміщень та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

За обставинами справи, що розглядалась об`єднаною палатою, прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом, вказував на те, що спірне рішення Харківської міської ради про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади щодо надання дозволу на проведення приватизації шляхом викупу прийнято з порушенням вимог ЦК України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Таким чином, із загального змісту судових рішень у справі № 922/623/20 вбачається, що ця справа є подібною до цієї справи № 922/1137/20 за суб`єктним складом спірних правовідносин, предметом спору та правовим регулюванням спірних правовідносин.

У справі № 922/623/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначав, зокрема, що результатом приватизації є передача права на майно і що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою - підприємцем Нагорною С. М. № 5618-В-С від 03.08.2018, укладеного на підставі пункту 76 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади», має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У відповідності до встановлених судами обставин справи виснував що позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна, а повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об?єкта комунальної власності.

Зазначеною постановою від 03.09.2020 Східний апеляційний господарський суд ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково: визнав незаконним та скасував пункт 76 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18; визнав недійсним недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 03.08.2018 № 5618-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та ФОП Нагорною С. М.; скасував рішення від 15.11.2018 № 44049651 про державну реєстрацію права власності за Нагорною С. М. на нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20, загальною площею 61,0 кв. м, які розташовані у житловому будинку літ. "А-16", за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язав ФОП Нагорну С. М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20, загальною площею 61,0 кв. м, які розташовані у житловому будинку літ. "А-16" за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Щодо вимоги позивача про скасування рішення від 15.11.2018 № 44049651 про державну реєстрацію права власності за Нагорною С. М. на нежитлові приміщення підвалу № 17-:-20, загальною площею 61,0 кв. м, які розташовані у житловому будинку літ. "А-16", за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 21-Азобов`язання відповідача-покупця повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірне нежитлове приміщення, апеляційний суд заначив, що ці вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.08.2018 №5618-В-С, яку задоволено судом апеляційної інстанції.

Отже, залишаючи без змін постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення від 15.11.2018 № 44049651 про державну реєстрацію права власності та зобов`язання ФОП Нагорної С. М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення з наведених підстав, об`єднана палата визначила те, що такий спосіб захисту прав є належним та ефективним у спірних правовідносинах.

Утім колегія суддів не погоджується з наведеним висновком, вважаючи, що належним і ефективним способом захисту у цьому випадку є вимога саме про витребування, з огляду на таке.

Щодо відновлення становища, яке мало місце до порушення

За приписами частини другої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, застосування реституції як способу захисту зумовлено тим, що на час розв`язання відповідного питання предмет недійсного правочину перебуває у сторони недійсного правочину, якій він був переданий, і захист у цьому разі і полягає у відновленні становища, яке мало місце до порушення.

У цьому контексті використання у частині першій статті 216 ЦК України виразу "кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину" не означає вказівку саме на вимогу, яка повинна заявлятися для досягнення відповідного результату.

Так, є усталеною практикою та ніким не ставиться під сумнів, що у разі необхідності повернення одержаних коштів належною вимогою є вимога про їх стягнення, а у разі, коли йдеться про частку у статутному капіталі товариства чи цінні папери -про їх витребування (але ніяк про зобов`язання сторони недійсного правочину повернути відповідне майно).

При цьому Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду на підтвердження наведеному щодо застосування частин першої, другої статті 216 ЦК України вказав, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача (пункт 48 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

Тобто, позовна вимога повинна відповідати безпосередній меті, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілювати спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного цивільного права та інтересу.

У справі, яка розглядається, як і у справі № 922/623/20, позов спрямований на відновлення порушеного права на нерухоме майно.

Оспорюваний договір купівлі-продажу (як і договори дарування, міни) є зобов`язальним договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (пункт 9.5). За висновками Великої Палати Верховного Суду відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму; вислів у цій нормі "передає або зобов`язується передати", "приймає або зобов`язується прийняти" не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати; натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (пункт 7.32)).

Отже, власник не позбавляється прав на нерухоме майно внаслідок самого лише факту укладення зобов`язального договору, зокрема договору купівлі-продажу цього майна чи виконання цього договору шляхом передачі майна; за принципом реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю власник позбавляється володіння лише внаслідок державної реєстрації права власності за порушником.

Тому для захисту прав особи, яка втратила володіння нерухомим майном, відновлення становища полягає саме у забезпеченні введення його у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

При цьому колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 41), відповідно до яких вимога про витребування нерухомого майна не тотожна вимозі про зобов`язання відповідача повернути це майно; у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого володіння суд витребовує таке майно, а не зобов`язує відповідача повернути відповідне майно власникові; тому вимога зобов`язати відповідача повернути нерухоме майно не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких із указаних статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц).

Як неодноразово та послідовно виснувала Велика Палата Верховного Суду, набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Саме рішення суду про витребування нерухомого майна є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)) від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Колегія суддів нагадує, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 28.11.2023 у справі № 911/891/22 (пункт 52).

Близькі за змістом висновки сформульовані також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 130/1001/17, від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02, від 29.09.2021 у справі №166/1222/20, від 17.01.2024 у справі № 932/9029/23).

Щодо виконання судового рішення

Колегія суддів звертає увагу на питання ефективності виконання судового рішення та питання реалізації статті 1291 Конституції України, яка, серед іншого, гарантує, що судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення повинно бути виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Забезпечуючи ефективність виконання судового рішення, суд також має враховувати, що покладання обов`язку виконання судового рішення на сторону у справі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії (зокрема, повернути майно) ставить таке виконання рішення суду в залежність від волевиявлення відповідача.

Звертаючись до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) колегія суддів враховує що, ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень (див. наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, пункт 43), справа "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, пункт 51) та інші).

Отже виконання судового рішення, яке може бути виконане від імені боржника іншою особою, тобто якщо обов`язок боржника не має особистого характеру не може бути покладено на самого боржника, який не виконав його добровільно, а підлягає примусовому виконанню. Протилежний висновок суперечив би статті 6 Конвенції.

З цього приводу колегія суддів також звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких судове рішення, на підставі якого мають бути проведені реєстраційні дії, не підлягає примусовому виконанню, але є юридичним фактом, з яким закон пов`язує юридичні наслідки, а саме виникнення обов`язку державного реєстратора вчинити відповідну реєстраційну дію (див. постанову Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/15043/21 (910/13122/22) (пункт 9.64) та mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 0840/3447/18 (пункт 49), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.5)).

На противагу наведеному вище, як вбачається з матеріалів справи № 922/1137/20, судове рішення у ній за наслідком задоволення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину виконується не шляхом звернення з таким рішенням до державного реєстратора для проведення реєстраційних дій, а шляхом відкриття виконавчого провадження для здійснення відновлення "фізичного", а не "книжкового" володіння майном, що вочевидь не відповідає меті поданого позову та додатково вказує на неналежність застосованого судами способу захисту.

Тому при вирішенні справи, що переглядається, колегія суддів вважає, що застосуванню підлягають наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких належною позовною вимогою у цій справі є вимога про витребування від ТОВ фірма "Сніжинка" на користь територіальної громади спірного нерухомого майна. Проте, така позовна вимога прокурором не була пред`явлена.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 0107.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 58)).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

У справі, що переглядається, прагнення прокурора в частині повернення територіальній громаді володіння спірним нерухомим майном (враховуючи сукупність заявлених ним вимог) не викликає сумніву, а позовна вимога прокурора зобов`язати ТОВ фірма "Сніжинка" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення може бути витлумачена у відповідності до належного способу захисту прав.

Тому, на переконання колегії суддів, позовні вимоги у цій справі про зобов`язання ТОВ фірма "Сніжинка" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення слід задовольнити шляхом витребування від ТОВ фірма "Сніжинка" на користь територіальної громади міста Харкова спірних нежитлових приміщень.

Таке судове рішення і буде підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за територіальною громадою міста Харкова права власності на витребуване нерухоме майно, забезпечуючи ефективність відновлення прав громади.

Водночас на противагу наведеному Верховним Судом приймалися судові рішення, у яких, з посиланням на постанову від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, фактично підтримувалася позиція щодо того, що належним способом захисту цивільного права є визнання договору купівлі-продажу майна недійсним і зобов`язання повернути це майно (від 17.09.2024 у справах № 922/1970/19, № 922/984/20, № 922/3960/19, від 30.11.2021 у справі № 922/2761/19, від 24.09.2024 у справі № 922/1172/20), оскільки Верховним Судом підтримувалися судові рішення попередніх інстанцій, які за результатами розгляду справи по суті спору задовольняли зазначені позовні вимоги.

Колегія суддів вважає, що зазначена вище правова позиція об`єднаної палати, за якої відновлення порушеного права володіння відбувається шляхом зобов`язання відповідача повернути нерухоме майно територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, не відповідає наведеним вище правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 щодо надання судом позовним вимогам належної інтерпретації без буквального їх тлумачення, а також позиції колегії суддів у цій справі про те, що позовна вимога про зобов`язання повернути нерухоме майно опосередковується позовною вимогою про витребування майна.

Адже інше тлумачення такої позовної вимоги призводить до нерозумних результатів, зокрема до того, що відновлення порушеного права продавця за договором купівлі-продажу нерухомого майна буде стосуватися повернення йому фізичного, а не юридичного володіння спірним майном (підтвердженням такого висновку є наявні в матеріалах справи докази відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення за відсутності відповідних доказів здійснення державним реєстратором відповідних реєстраційних дій саме на підставі судового рішення).

Таким чином, колегія суддів пропонує відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2021 у cправі № 922/623/20 щодо належності способу захисту про зобов`язання боржника вчинити дії (повернути майно).

Окремо слід зазначити, що колегія суддів, здійснивши аналіз даних з бази Єдиного державного реєстру судових рішень, установила, що на цей час існує велика кількість господарських спорів у провадженні місцевих господарських судів у подібних спорах з аналогічно сформованими позовними вимогами. При цьому подібні справи перебувають на розгляді також у судах апеляційної інстанції та Касаційному господарському суді та можуть виникнути і в майбутньому. Тому судове рішення об`єднаної палати необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики.

За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначених процесуальним законом.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Положеннями частин першої, третьої і четвертої статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, передати справу на розгляд об`єднаної палати. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Так, відступленням від висновку треба розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 922/1137/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстав, викладених у цій ухвалі.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 922/1137/20 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач