Рішення від 17.07.2025 по справі 520/4585/25

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

17.07.2025 р. справа №520/4585/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування розпорядження Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області № 30-к від 23.01.2025 року про дострокове припинення повноважень секретаря Селидівської міської ради VIII скликання та звільнення ОСОБА_2 з посади секретаря Селидівської міської ради VIII скликання; 2) зобов`язання Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді секретаря Селидівської міської ради VIII скликання з 31.01.2025 року.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що Селидівська міська рада як юридична особа публічного права не припинила існування, значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань у якості діючої юридичної особи; оскаржене управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень суперечить рішенню суду у справі №200/9097/21 та позбавляє територіальну громаду поновлення у майбутньому функціонування міського голови.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що управлінське волевиявлення з приводу припинення публічної служби заявника як посадової особи місцевого самоврядування є правомірним та обґрунтованим, зумовлено настанням події тимчасової окупації Селидівської міської територіальної громади Покровського району Донецької області (04.01.2025р.).

Оскільки одержані судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; визначені процесуальним законом строки подачі процесуальних документів збігли; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозвязку, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом зясовано, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; рішенням Селидівської міської ради від 18.01.2021р. №8/1-5 обраний на посаду секретаря Селидівської міської ради; у межах спірних правовідносин виконував обовязки голови Селидівської міської ради Покровського району Донецької області.

Місцем реєстрації адреси проживання заявника є АДРЕСА_1 , а місцем реєстрації заявника у якості внутрішньо переміщеної особи є АДРЕСА_2 .

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025р. у справі №520/4585/25 попри те, що і офіційно зареєстроване місце проживання заявника, і місцезнаходження відповідача знаходяться поза межами Харківської області - Харківський окружний адміністративний суд було фактично визнано судом, установленим законом відносно спору у справі №520/4585/25.

Рішенням Селидівської міської ради від 24.05.2021р. № 8/7-165 «Про дострокове припинення повноважень Селидівського міського голови ОСОБА_3 » було доручено секретарю Селидівської міської ради Сукову Р.М. здійснювати повноваження Селидівського міського голови з моменту дострокового припинення повноважень Селидівським міським головою ОСОБА_3 і до початку повноважень міського голови, обраного на позачергових виборах.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації, 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (із змінами), затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX.

Правовий режим воєнного стану триває у межах спірних правовідносин протягом усього періоду їх існування.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 01.09.2022 № 620/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області» було утворено Селидівську міську військову адміністрацію Покровського району Донецької області.

Розпорядженням Президента України від 07.09.2022 № 173/2022-рп було призначено Анатолія Немченка начальником Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 21.09.2022 №2616-ІХ начальник Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України «Про правовий режим воєнного стану» здійснює повноваження відповідної міської ради, її виконавчого комітету та міського голови.

Розпорядженням начальника Селидівської міської військової адміністрації від 29.09.2022 № 4-к була затверджена тимчасова структура виконавчих органів Селидівської міської ради на період дії правового режиму воєнного стану.

Розпорядженням начальника Селидівської міської військової адміністрації від 29.09.2022 № 5-к «Про оголошення простою керівним працівникам Селидівської міської ради» було оголошено простій, в тому числі, секретарю міської ради Руслану Сукову з 21.10.2022; звільнено від обов`язку бути присутнім на віддалених робочих місцях і на робочих місцях в адмінбудівлі міської ради; вирішено здійснювати оплату простою в розмірі 2/3 від посадового окладу з урахуванням встановлених надбавок за ранг та вислугу років відповідно до ст. 113 КЗпП України.

04.01.2025р. настала подія тимчасової окупації Селидівської міської територіальної громади.

Розпорядженням начальника Селидівської міської військової адміністрації від 23.01.2025 №30-к з 31 січня 2025 року були достроково припинені повноваження секретаря Селидівської міської ради VІІІ скликання та звільнено ОСОБА_4 з посади секретаря Селидівської міської ради VІІІ скликання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, ч.1, 5 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно із складеною субєктом владних повноважень відносно заявника довідкою від 30.05.2025р. №16 заробітна плата заявника за грудень 2024р. та за січень 2025р. мала фіксований розмір і складала - 12.511,33грн.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі розпорядження від 23.01.2025 №30-к, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відмічає, що згідно з ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Як то указано у ст.141 Конституції України, до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п`ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

Суспільні відносини з приводу проходження публічної служби в органах місцевого самоврядування унормовані, насамперед, приписами Закону України від 07.06.2001р. №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» і можуть додатково у субсидіарному порядку регламентуватись приписами Кодексу законів про працю України, Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу», Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки», Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» в частині, котра не суперечить самій суті публічної служби в органах місцевого самоврядування.

Так, за визначенням ст.1 Закону України від 07.06.2001р. №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

У розумінні ст.2 Закону України від 07.06.2001р. №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

За змістом ст.4 Закону України від 07.06.2001р. №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов`язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

Статтею 7 Закону України від 07.06.2001р. №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування сформульовані законодавцем у положеннях ст.20 Закону України від 07.06.2001р. №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування», де указано, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Згідно з ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 71) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 72) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 73) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках; 8) підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом; 81) смерть роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою; 82) смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим; 83) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі за текстом - Закон № 389-VIII у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 4 Закону № 389-VIII визначено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 389-VIII рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом.

Військову адміністрацію населеного пункту (населених пунктів) очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації. Начальником військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) може бути призначений відповідний сільський, селищний, міський голова.

Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування (частина восьма статті 4 Закону № 389-VIII).

Частиною першою статті 15 Закону № 389-VIII визначено, що військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Повноваження військових адміністрацій населених пунктів на відповідній території регламентовані частиною другою статті 15 Закону № 389-VIII.

Відповідно до частини 7 статті 15 Закону № 389-VIII начальник військової адміністрації, зокрема, забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організовує роботу відповідної військової адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військовою адміністрацією покладених на неї повноважень; призначає на посади та звільняє з посад посадових і службових осіб, інших працівників відповідної військової адміністрації.

Отже, начальник Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області відповідно до пункту 3 частини 7 статті 15 Закону № 389-VIII має повноваження призначати на посади та звільняти з посад посадових і службових осіб, інших працівників Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, яка є тимчасовим державним органом.

Підпунктом 1 п.21 ст.28 Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» у разі введення воєнного стану в окремих місцевостях у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у день набрання чинності актом Президента України про утворення військової адміністрації припиняються згідно із цим Законом повноваження: обласної ради, її виконавчого апарату, посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах, - у разі утворення відповідної обласної військової адміністрації; районної ради, її виконавчого апарату, посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах, - у разі утворення відповідної районної військової адміністрації; сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування, старост - у разі утворення військової адміністрації відповідного населеного пункту (населених пунктів).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 08.10.2023р. у справі №620/7714/22 положення Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» треба розуміти так, що умовами, за яких на період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення чи скасування, або упродовж іншого, передбаченого законом строку, зокрема: повноваження відповідної обласної та/або районної ради здійснюють відповідні обласні та районні військові адміністрації; їм підпорядковуються комунальні підприємства, установи та організації, засновані на базі майна спільної власності територіальних громад району або області; управління об`єктами спільної власності територіальних громад таких району та/або області здійснюється начальником відповідної районної та/або обласної військової адміністрації; районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (крім вирішення питань відчуження, у тому числі шляхом приватизації, таких об`єктів), є утворення обласної та/або районної військової адміністрації та настання одночасно однієї з таких обставин: тимчасова окупація адміністративного центру області; оточення адміністративного центру області; прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України відповідного рішення (мається на увазі рішення Парламенту, прийняте за поданням Президента України, про здійснення відповідними військовими адміністраціями повноважень обласних та/або районних рад відповідно до закону).

У межах спірних правовідносин є доведеними факт утворення Указом Президента України від 01.09.2022р. №620/2022 Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області та факт прийняття Верховною Радою України у порядку ч.2 ст.10 Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» постанови від 21.09.2022р. №2616-ІХ про здійснення начальником Селидівської міської адміністрації Покровського району Донецької області повноважень відповідної міської ради, виконавчого комітету відповідної міської ради, відповідного міського голови.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025р. №376 було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2025р. за №380/43786; далі за текстом Перелік №376).

Згідно з Переліком №376 з 04.01.2025р. Селидівська міська територіальна громада (за винятком м. Українськ, с-ще Цукурине) знаходиться в тимчасовій окупації, а м. Українськ Селидівської міської територіальної громади та с-ще Цукурине Селидівської міської територіальної громади знаходяться у тимчасовій окупації з 02.11.2024р.

Відтак, у межах спірних правовідносин з 04.01.2025р. є доведеною подія тимчасової окупації Селидівської міської територіальної громади Покровського району Донецької області.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

У силу застереження ч.1 ст.10 Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палати, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

З положень наведеної норми закону слідує, що правило неприпустимості припинення функціонування органів публічної адміністрації не поширюється на органи місцевого самоврядування.

Суд повторно нагадує, що 04.01.2025р. настала подія тимчасової окупації Селидівської міської територіальної громади Покровського району Донецької області.

Також суд повторно наголошує, що на суспільні відносини з приводу реалізації як відповідачем, так і позивачем функцій суб"єкта владних повноважень повною мірою поширюється дія приписів ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тлумачення змісту ч.2 ст.19 Конституції України міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.12.2023р. у справі №160/7116/19, де указано, що "52. Водночас судова палата наголошує на тому, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

53. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

54. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.".

В аспекті змісту ч.2 ст.19 Конституції України, суд відзначає, що національний закон України не передбачає прямої та беззаперечної можливості продовження функціонування як органів місцевого самоврядування, так і посадових осіб органів місцевого самоврядування тих територіальних громад, котрі тимчасово знаходяться в окупації.

Розглядаючи справу, суд вважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Однак, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що у даному конкретному випадку право заявника на працю не підпадає під захист за ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а заявник обєктивно не міг набути ані розумних законних сподівань, ані легітимних очікувань на нескінченне у часі збереження місця проходження публічної служби в органі місцевого самоврядування після настання події тимчасової окупації Селидівської міської територіальної громади Покровського району Донецької області (04.01.2025р.) безвідносно до внутрішньої волі з даного питання компетентного субєкта права - Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області.

Стосовно доводу заявника про те, що Селидівська міська рада як юридична особа публічного права не припинила існування, значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань у якості діючої юридичної особи суд зазначає, що реалізація субєктом владних повноважень порядку п.21 ст.28 Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» не поставлена законодавцем у залежність від відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

У даному конкретному випадку положення п.21 ст.28 Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» були цілком правомірно реалізовані субєктом владних повноважень у звязку із настанням події тимчасової окупації Селидівської міської територіальної громади Покровського району Донецької області з 04.01.2025р.

Саме дана обставина згідно з п.21 ст.28 Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» у кореспонденції з п.9 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України і послугувала причиною для припинення публічної служби заявника як посадової особи місцевого самоврядування.

Будь-які письмові документи працівників субєкта владних повноважень події тимчасової окупації Селидівської міської територіальної громади Покровського району Донецької області з 04.01.2025р. та спричинених цією подією юридичних наслідків не змінюють і обєктивно змінити не здатні.

Тому ці документи і особисті пояснення цих осіб не входять до предмету доказування у справі згідно з ч.2 ст.73 КАС України і не підлягають дослідженню судом під час відправлення правосуддя (аналогічно до обставин виконання заявником повноважень міського голови).

Обставини звернення заявника до Верховної Ради України з клопотанням про призначення позачергових виборів Селидівського міського голови, а також невиконання заявником обов`язків, передбачених частиною 3 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (рівно як і виконання заявником будь-яких повноважень Селидівського міського голови), не були підставою для видання оскаржуваного розпорядження Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області № 30-к від 23.01.2025 року та не стали причиною звільнення заявника, а відтак, не входять до предмету доказування у справі згідно з ч.2 ст.73 КАС України і тому не підлягають дослідженню та оцінці.

Як убачається зі змісту оскаржуваного розпорядження начальника Селидівської міської військової адміністрації від 23.01.2025 №30-к з 31 січня 2025 року, повноваження секретаря Селидівської міської ради VІІІ скликання були достроково припинені та звільнено ОСОБА_4 з посади секретаря Селидівської міської ради VІІІ скликання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, ч.1, 5 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Тож, суд повторно зазначає, що окреслені вище обставини не мають юридичного значення для вирішення даного спору.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обовязку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі розпорядження.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин зясував із достатньою повнотою, зміст належної норми права витлумачив правильно, за наявності доведеної матеріалами справи події тимчасової окупації Селидівської міської територіальної громади Покровського району Донецької області з 04.01.2025р. згідно з п.21 ст.28 Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» у кореспонденції з п.9 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України не мав іншого варіанту правомірного управлінського волевиявлення, окрім припинення публічної служби заявника як посадової особи місцевого самоврядування.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Під час відправлення правосуддя у даному спорі судом не виявлено правових висновків постанов Верховного Суду, котрі були б цілком релевантними до обставин спору у справі №520/4585/25 та рішень судів, котрі б підлягали урахуванню у порядку ч.4 ст.78 КАС України.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко