Постанова від 16.07.2025 по справі 376/2655/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8944/2025

Справа № 376/2655/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 липня 2025 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Сквирського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Ловінської С.С. в м. Сквира у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Сквирська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У вересні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із даним позовом, просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в три місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_5 , через два роки після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати та її баба ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка пл. 4,5307 га., кадастровий номер 3224084300:03:014:0003, яка розташована на території Малолисовецької сільської ради Білоцерківського району Київської області. До Сквирської районної державної нотаріальної контори звернулася її тітка, дочка померлої ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини. Інша тітка, яка не є стороною у справі, також дочка померлої, подала заяву про прийняття спадщини, але пізніше подала заяву про відмову від спадщини.

ОСОБА_3 , як онука покійної баби ОСОБА_4 , спадкує ту частину спадщини, яка належала б за законом її батькові ОСОБА_5 , якби він був живий на час відкриття спадщини, відповідно до ст. 1266 ЦК України.

В червні 2024 року вона звернулася до Сквирської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за правом представлення після смерті баби ОСОБА_4 . Строк, в який вона звернулася до нотаріуса, був поза межами шестимісячного строку, оскільки сплив 13 квітня 2024 року, проте був пропущений на незначний термін, що є підставою для поновлення його судом.

Пояснювала, що про смерть баби дізналася випадково в червні 2024 року. Вона тривалий час не спілкувалася з бабою, оскільки тітка - відповідач ОСОБА_1 перешкоджала їй в цьому, востаннє позивач була у баби ще за життя батька ОСОБА_5 . Такі дії відповідача, яка подала до нотаріуса заяву про одноособове прийняття спадщини, були спрямовані на заволодіння майном після смерті спадкодавця.

Вказувала, що наразі в суді перебуває справа про визнання заповіту нікчемним після смерті батька позивача, оскільки, скориставшись його безпорадним станом, дочка ОСОБА_1 разом із службовою особою сільської ради підробили заповіт, по факту чого відкрите кримінальне провадження відносно дочки відповідача та службової особи сільської ради. І дочка ОСОБА_1 , і сама відповідач є особами, які, нехтуючи законом та встановленим порядком набуття права власності на майно спадкодавців, намагаються в будь-який спосіб заволодіти майном покійних родичів, а перешкоди, які вони створюють законним спадкоємцям, можуть бути визнані судом поважними, і такими, що вплинули на дії позивача відносно подачі заяви про прийняття спадщини поза межами шестимісячного строку після смерті ОСОБА_4 .

Після звернення ОСОБА_3 20 червня 2024 року до державного нотаріуса Сквирської районної державної нотаріальної контори останній відмовив їй у прийнятті заяви про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з пропуском строку. Готуючись до подачі позову до суду, ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса за інформацією про коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , та з`ясувала, що нотаріус ще не видавала свідоцтва про право на спадщину. Нотаріус роз`яснила їй право на звернення до суду із заявою про поновлення строку для прийняття спадщини, і що відкриття провадження за таким позовом стане підставою для зупинення вчинення нотаріусом нотаріальних дій по видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям.

13 серпня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса, щоб отримати витяг зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) та з`ясувала, що дійсно нотаріусом свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 не видавались.

Вказувала, що з огляду на вищевикладене та поведінку відповідача в справі, створення перешкод у спілкуванні з бабою, а потім приховування смерті баби, є прямими і поважними причинами пропуску позивачем строку для прийняття спадщини. Посилалася на незначний термін пропуску самого строку після смерті спадкодавця до моменту звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року позов задоволено, визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у три місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення, просила скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові, покласти на позивача судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводила зміст ст. 1269, 1270, 1272 ЦК України, вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до нотаріуса, і такі обставини мають бути підтверджені відповідними належними доказами.

Вказувала, що ОСОБА_4 померла у віці 79 років за своїм місцем постійного проживання, і жодних перешкод для спілкування позивача зі своєю бабою протягом всього життя ОСОБА_4 ніхто не створював, що підтвердив свідок в судовому засіданні.

Батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а до поліції про підроблення заповіту на спадщину позивач звернулася 12 червня 2024 року, таким чином, пояснення позивача про причини відсутності спілкування з бабою у вигляді спору з дочкою відповідача щодо заповіту батька не відповідає матеріалам справи, адже ж них вбачається, що до поліції про підроблення заповіту позивач звернулася в червні 2024 року, як і в червні 2024 року дізналася про смерть баби.

Посилалася на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 27 червня 2024 року в справі № 545/480/21, вважала, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що у випадках, коли позивач є онукою спадкодавця, а не рідною дочкою, яка несе в силу СК України обов`язок утримувати своїх батьків, незнання про смерть спадкодавця є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Наголошувала, що законодавцем для визначення критерію поважності причин пропуску строку покладено суть самої причин, яка створювала об`єктивні та непереборні перешкоди для спадкоємця. Таким чином, критерії та оцінка поважності причини не залежать від ступеня спорідненості спадкодавця зі спадкоємцем.

Посилалася на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року в справі № 761/794/15-ц, вказувала, що позивач знала про смерть свого батька у 2021 року, а також їй було відомо, що на момент смерті батька її баба мала вік понад 77 років.

Зауважувала, що батьки позивача розлучилися в 2003 році, коли їй було 15 років. В одному селі із бабою (с. Малі Лисівці) позивач проживала по 2016 рік. Від м. Сквира, в якому мати позивача почала проживати з 2020 року, до с. Малі Лисівці відстань складає всього 20 км.

Таким чином, наведені позивачем причини (незнання про смерть баби) не пов`язана з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця для вчинення дій для прийняття спадщини.

Судом першої інстанції даних обставин не враховано та зроблено помилковий висновок про задоволення позову. Враховуючи, що у позивача як спадкоємця перешкод для подання заяви про прийняття спадщини не було, остання не скористалася правом прийняття спадщини у встановлений законом строк, тому відсутні правові підстави для визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Заперечувала, що пропущений позивачем строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним, оскільки даний строк є понад два місяці, що становить третину визначеного законом строку для прийняття спадщини.

Вказувала, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які вона очікує понести під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, становить 10000 грн., і доказами понесених судових витрат будуть подані нею протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Наводила зміст ст. 1270, 3 ЦК України, правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц щодо принципу змагальності, вказувала, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції належним чином оцінив доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_4 . Незначний проміжок часу між закінченням строку прийняття спадщини та зверненням позивача до нотаріуса й подачею позову у цій справі також є окремою підставою для визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

В судове засідання 16 липня 2025 року учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені: представник відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_8 - під розписку, інші учасники справи - шляхом направлення судових повісток-повідомлень, в тому числі позивач ОСОБА_3 - на поштову адресу та через свого представника адвоката Маліцького О.О., якому направлено судову повістку-повідомлення до електронного кабінету, і яким 25 червня 2025 року направлялась до суду заява про розгляд справи за відсутності позивача і його представника, однак 04 липня 2025 року подано заяву про відкладення розгляду справи в зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання через відпустку, а попередню заяву просив вважати неподаною. До заяви додано копію наказу Адвокатського бюро «Олега Маліцького» від 27 червня 2025 року «Про надання основної щорічної відпустки», згідно якого ОСОБА_6 надано щорічну основну відпустку тривалістю 15 календарних днів з 07 липня 2025 року по 21 липня 2025 року включно.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, оскільки сторона позивача скористалася правом на відзив, і враховуючи необхідність дотримання строку розгляду справи, апеляційне провадження у якій відкрите 20 березня 2025 року, апеляційний суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , яке видане 09 листопада 2021 року Сквирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а. с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , яке видане 25 червня 2024 року Сквирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а. с. 17).

Позивач ОСОБА_3 є онукою ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_9 , актовий запис № 3 від 19 лютого 1988 року, свідоцтво серії НОМЕР_3 , в якому батьком зазначений ОСОБА_5 (а. с. 9); свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , актовий запис № 134 від 11 листопада 2008 року, згідно якого позивачем було змінено прізвище на ОСОБА_10 (а. с. 10); витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, № витягу 00045677726 від 25 червня 2024 року, згідно якого батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_4 та ОСОБА_11 (а. с. 18).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка, загальною площею 4.5307 га, кадастровий номер 3224084300:03:014:0003, яка розташована на території Малолисовецької сільської ради, Білоцерківського району, Київської області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а. с. 19).

Відповідно до копії матеріалів спадкової справи № 75/2024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 спадщину прийняла дочка померлої - ОСОБА_1 , згідно заяви № 169 від 15 березня 2024 року (а. с. 45).

Друга дочка померлої - ОСОБА_12 відмовилася від прийняття спадщини на користь дочки спадкодавця - ОСОБА_1 , заява № 170 від 15 березня 2024 року (а. с. 45).

20 червня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Сквирської державної нотаріальної контори як спадкоємець за правом представлення, оскільки її батько, ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про прийняття спадщини та просила включити її до кола спадкоємців та свідоцтва про право на спадщину, як таку, що пропустила строк для прийняття спадщини, заява № 409 від 20 червня 2024 року (а. с. 52).

20 червня 2024 року Сквирська державна нотаріальна контора надала ОСОБА_3 відповідь за № 401/02-14, де роз`яснила про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропущенням строку для прийняття спадщини, оскільки строк для прийняття спадщини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплинув 13 квітня 2024 року, та повідомлено про право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (а. с. 53).

03 липня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Сквирської державної нотаріальної контори із заявою про надання інформації щодо кола спадкоємців після смерті баби, які прийняли спадщину (а. с. 53).

05 липня 2024 року Сквирською державною нотаріальною конторою було надано відповідь ОСОБА_3 за № 435/02-14 про неможливість надання інформації щодо спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки на даний період часу ОСОБА_3 самою спадщини не прийнято (а. с. 54).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Позивач ОСОБА_3 під час розгляду справи в суді першої інстанції в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі відповідно до вимог, викладених в позовній заяві. Пояснила, що вона з народження до 2016 року проживала з батьками в селі Малі Лисівці в будинку баби по маминій лінії. В 2003 році батьки розлучилися, батько пішов жити в будинок до своєї матері, ОСОБА_4 . З 2016 року вступила до навчального закладу і в селі бувала рідко. Мати її з 2020 року переїхала жити в м. Сквира. ІНФОРМАЦІЯ_2 батько помер, була на його похоронах. Після смерті батька подала до суду позов до ОСОБА_13 (доньки відповідача ОСОБА_1 ) про оскарження заповіту, який складено батьком на користь дочки відповідачки, ОСОБА_13 , справа триває по теперішній час, з тих пір вони з відповідачкою не спілкуються. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба ОСОБА_4 , про її смерть ніхто їй не повідомив. На початку червня 2024 року, перебуваючи на ринку в м. Сквира, зустріла бабиного сусіда - ОСОБА_14 , який повідомив їй, що баба вже померла. Тому 20 червня 2024 року вона звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, де нотаріус пояснила, що строк для прийняття спадщини сплинув 13 квітня 2024 року, і для поновлення строку їй необхідно звернутися з заявою до суду.

Представник позивача адвокат Маліцький О.О. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та вказав, що на момент смерті баби, батько позивача та матір позивача були розлучені близько 20 років. Батько зловживав алкоголем, що і стало причиною розірвання шлюбу. Мати позивача не стягувала аліменти на утримання позивача з батька, і відповідно після розірвання шлюбу між батьками позивача не було нормального спілкування і з бабусею. Просив суд задовольнити позов, оскільки позивачем пропущено незначний строк для прийняття спадщини, і що протягом двох тижнів з моменту, коли дізналася позивачка про смерть бабусі, подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Коваленко Ю.О. під час розгляду справи в суді першої інстанції просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог, вказали, що відповідач не створювала перешкод позивачу у спілкуванні з бабою, і з бабою у позивача не було неприязних стосунків. Вважають, що позивачем пропущений строк на прийняття спадщини не з поважних причин.

Крім того, судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_15 , який дав показання суду, що був сусідом померлої ОСОБА_4 , не бачив, щоб ОСОБА_3 відвідувала бабу ОСОБА_4 . Сам часто бував у неї вдома, так як вона не могла ходити. Бабу доглядала ОСОБА_1 , відповідач у справі. Батько позивача не працював з того моменту, як розпалися колгоспи. Проживав до своєї смерті разом зі своєю матір`ю, помер від цирозу печінки.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.

Даного обов`язку судом першої інстанції належним чином виконано не було.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та встановлюючи їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не знала про смерть баби ОСОБА_4 , а дізналася про її смерть лише в червні 2024 року, про що їй повідомив свідок ОСОБА_15 . В селі Малі Лисівці позивач не проживала з 2016 року, а з 2020 року переїхала проживати в м. Сквиру. Про смерть баби їй ніхто не повідомив, хоча дві її дочки - відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_12 були обізнані про смерть матері, так як здійснювали її поховання. Позивач є племінницею ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , та дочкою їхнього брата, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . З батьком позивач також не проживала з 2003 року, оскільки вони з матір`ю розірвали шлюб і її самостійно виховувала матір. До баби в останні роки після смерті батька вона перестала їздити, оскільки виник спір щодо чинності заповіту, складеного її батьком на користь дочки відповідача, а відповідач проживала з бабою. Зазначені обставини суд вважав поважними для встановлення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19).

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22).

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (постанови Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, Верховного Суду

від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19)), від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22 (провадження № 61-12010св23), від 29 січня 2025 року у справі № 183/8184/23 (провадження № 61-10216св24), від 12 березня 2025 року у справі № 305/2078/23 (провадження № 61-1015св25).

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 та у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20, від 27 червня 2024 року у справі № 545/480/21 (провадження № 61-14138св23), на яку відповідач посилалась в апеляційні скарзі.

Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2021 року в справі № 405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21) виклав правовий висновок, згідно якого при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об`єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин п`ятої - сьомої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначені вимоги закону і правові висновки судом першої інстанції належним чином враховані не були.

Враховуючи, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнім днем визначеного законом строку прийняття спадщини є 13 квітня 2024 року, однак у встановлений строк ОСОБА_3 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звернулась і вважається такою, що спадщину не прийняла, про що її повідомлено листом Сквирської державної нотаріальної контори від 20 червня 2024 року № 401/02-14 (а. с. 53).

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_3 вказувала на брак інформації про смерть спадкодавця, що з урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду беззаперечно не може вважатися поважною причиною. При цьому незначний проміжок часу з часу закінчення строку для прийняття спадщини до її звернення до нотаріуса, на що також вказувала позивач, сам по собі не є підставою для задоволення позовних вимог за відсутності поважності причин пропуску цього строку.

В постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року в справі № 371/1142/19 (провадження № 61-15519св20) зазначено, що незначний часовий проміжок між закінченням строку прийняття спадщини та поданням позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не є безумною підставою визначення додаткового строку для прийняття спадщини та оцінюється судом з урахуванням фактичних обставин справи.

Помилково вважаючи неповідомлення позивача про смерть ОСОБА_4 , яка не була зобов`язана утримувати спадкодавицю ОСОБА_4 , її дочками (відповідачем та другою дочкою ОСОБА_12 ) поважною причиною пропуску для подання заяви до нотаріуса, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач, будучи дієздатною особою та спадкоємцем за правом представлення (онукою спадкодавиці), не мала об`єктивних перешкод для того, щоб цікавитися життям та долею своєї баби похилого віку.

При цьому, оскільки обставини чинення відповідачем ОСОБА_1 перешкод позивачу ОСОБА_3 у спілкуванні з бабою ОСОБА_4 судом першої інстанції не встановлені і доказів таких обставин позивачем суду не надано, доводи позивача в даній частині ґрунтуються на припущеннях.

Судом першої інстанції не враховано, що урахуванням того, що позивач є онукою спадкодавиці, у зв`язку із чим повинна була усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем та має вчинити певні дії у строк, встановлений законом.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 183/8184/23 (провадження № 61-10216св24), однак судом першої інстанції враховані не були.

Та обставина, що позивача ОСОБА_3 не проживала з бабою, не спілкувалася з нею, а проживала в іншому населеному пункті в межах цієї ж області, та не була вчасно повідомлена іншими спадкоємцями про її смерть, не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини і не є підставою для продовження строку для подання цієї заяви.

Встановивши, що ОСОБА_3 пропустила строк для прийняття спадщини, однак не встановивши при цьому обставин, які б дійсно створювали об`єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання такої заяви, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, та дійшов помилкового висновку про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Таким чином, позивачем не надано безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не доведено наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що у силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, відтак позов не є доведеним і задоволений судом першої інстанції безпідставно.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат, та стягує з позивача на користь відповідача судові витрати 1453,20 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Сквирська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір в розмірі 1453,20 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.