Постанова від 15.07.2025 по справі 523/3719/20

Номер провадження: 22-ц/813/2542/25

Справа № 523/3719/20

Головуючий у першій інстанції Середа І.В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Одеський орден «Знак Пошани» Завод продовольчого машинобудування «Продмаш» та товариство з обмеженою відповідальністю «Темп плюс сервіс»

представник ТОВ «Продмаш» - Попроцький Дмитро Михайлович

представник ТОВ «Темп плюс сервіс» - Зубов Сергій Георгійович

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» та Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_14

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Попроцького Дмитра Михайловича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Одеський орден «Знак Пошани» Завод продовольчого машинобудування «Продмаш» на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 20 серпня 2024 року, ухвалене у складі судді Середи І.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський орден «Знак Пошани» заводу продовольчого машинобудування ТОВ Завод «Продмаш» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп плюс сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» та Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про витребування майна від добросовісних набувачів, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу та договору про повний розрахунок, визнання протиправними дій під час реєстрації права власності та скасування реєстрації права власності,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

10 березня 2020 року до Суворовського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Одеського ордена «Знак Пошани» завод Продовольчого машинобудування Підприємство з колективною власністю Завод «Продмаш», Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп плюс сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в якому вони просили скасувати розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право на 509/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , видане 27 червня 1995 року, шляхом витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_3 , визнавши недійсним свідоцтво про право на спадщину № 1456 від 13 червня 2018 року,скасувати реєстрацію права власності на 509/1000 частин вказаної квартири та зареєструвати право власності на квартиру за позивачем, а також скасувати розпорядження органу приватизації № 35401 від 05 липня 1994 року, на 491/1000 частин квартири АДРЕСА_2 , скасувати свідоцтво про право власності на вказану частину, видане 05 липня 1994 року шляхом витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 , визнати недійсними договір купівлі-продажу № 1903 від 27 липня 2013 року та договір про повний розрахунок № 2635 від 11 жовтня 2013 року, скасувавши реєстрацію права власності на 491/1000 частини вказаної квартири та зареєструвати право власності на квартиру за позивачем.

20 червня 2023 року судом прийнято до провадження змінену позовну заяву заводу продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю Завод «Продмаш» та ТОВ «Темп плюс сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП «Міське агентство з приватизації житла» та КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, в якій позивачі остаточно просять:

- відновити порушене право Заводу шляхом витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_3 № 1456 від 13 червня 2018 року, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фадєєвою Н.О.;

- скасувати реєстрацію права власності на 491/100 квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправними дії КП «БТІ» ОМР при реєстрації свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 05 липня 1994 року, зареєстрованого Одеським МБТІ 07 липня 1994 року за реєстровим номером запису № 3074 стор. 14 кн. 93 за ОСОБА_7 на 491/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , яке видано на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів № 35401 від 05 липня 1994 року;

- відновити порушене право Заводу шляхом витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1903 від 27 липня 2013 року та договір про повний розрахунок № 2635 від 11 жовтня 2013 року, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю.;

- скасувати реєстрацію права власності на 509/1000 частин квартири АДРЕСА_1 .

- визнати протиправними дії КП «БТІ» ОМР при реєстрації свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 27 червня 1995 року , зареєстрованого Одеським МБТІ 14 липня 1995 року за реєстровим номером запису № 1241 стор. 36 кн. 142 за ОСОБА_6 на 509/1000 частини квартири АДРЕСА_1 , яке видано на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів № 59697 від 27 червня 1995 року.

Підставою по заявленим вимогам позивачі залишають саме спосіб набуття у власність майна, оспорювання приватизації квартири, яка передувала наступному набуттю власності.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі вказували на те, що житловий будинок АДРЕСА_3 , станом на 1987 рік перебував в державній власності та знаходився в оперативному управлінні заводу «Продмаш». 27 липня 1990 року завод «Продмаш» придбав у власність зазначений житловий будинок у держави майно шляхом викупу, що підтверджується Державним актом, викуп майна на той час відповідав діючому законодавству, що встановлено перевіркою Фонду державного майна України у 1993 році.

20 травня 1991 року завод «Продмаш» на підставі рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 234 від 19 квітня 1991 року зареєстрував своє право власності на 27-квартирний житловий будинок із спорудами та гаражами та отримав Реєстраційне посвідчення на домоволодіння АДРЕСА_3 .

Жодних змін в правовому стані домоволодіння не відбулося, а також не має реєстраційних записів про скасування реєстрації права власності за Заводом «Продмаш» квартири АДРЕСА_2 , чи її часток за реєстраційним номером: запис 1655 в книзі 12 м/с на сторінці 58.

Отже, квартира АДРЕСА_1 не відносилася до державного або комунального житлового фонду Одеської міської Ради народних депутатів.

У жовтні 2014 року для створення статутного капіталу Завод «Продмаш» передав, а ТОВ «Темп Плюс Сервіс» прийняв до Статутного капіталу Товариства домоволодіння в цілому, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , крім приміщень відчужених раніше.

У березні 2017 році стало відомо, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 незаконно приватизували частини квартири АДРЕСА_4 , так як будинок належав на праві власності Заводу «Продмаш», квартира АДРЕСА_2 будинку станом на липень 1994 року та червень 1995 року не відносилася до об`єктів приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Оскільки відсутні у реєстраційних справах будь-які докази відчуження Заводом «Продмаш» спірного домоволодіння, позивачі вважають, що Одеська міська рада народних депутатів незаконно заволоділа майном Заводу «Продмаш» та розпорядилася ним, здійснивши незаконну приватизацію на користь третіх осіб, а ОМБТІ не мало право реєструвати це майно за третіми особами.

У зв`язку з цим розпорядження органу приватизації № 35401 від 05 липня 1994 року та свідоцтво про право власності на житло - 491/1000 частин спірної квартири від 05 липня 1994 року на ім`я ОСОБА_7 а також розпорядження органу приватизації № 59697 від 27 червня 1995 року та свідоцтво про право власності на житло - 509/1000 частин спірної квартири від 27 червня 1995 року на ім`я ОСОБА_6 підлягають скасуванню як незаконні.

На даний час 491/1000 частин спірної квартири належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, а 509/1000 частин квартири - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1903 від 27.07.2013 року та договору про повний розрахунок № 2635 від 11.10.2013 року, у якому продавцем зазначена відповідачка ОСОБА_2 , якій належала частина квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Крім того, Заводом «Продмаш» було встановлено, що 26 листопада 1999 року ОСОБА_7 подарувала 491/1000 частин спірної квартири на підставі договору дарування за реєстровим номером 2984 ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 19 грудня 2001 року спадкоємицею ОСОБА_8 стала ОСОБА_4 , яка у свою чергу 23 січня 2002 року подарувала 491/1000 частини спірної квартири ОСОБА_9 , спадкоємицею після смерті якого стала ОСОБА_5 . У свою чергу ОСОБА_5 частину спірної квартири подарувала ОСОБА_10 , спадкоємцем якого після його смерті став ОСОБА_3 .

Спадкоємицею ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 509/1000 частин спірної квартири стала ОСОБА_2 , яка 27 липня 2013 року продала її ОСОБА_1 .

Оскільки спірна квартира АДРЕСА_2 вибула із володіння Заводу шляхом її незаконної приватизації, а ТОВ «Темп плюс сервіс» фактично не в змозі прийняти будинок в цілому, то позивачі просять витребувати її від добросовісних набувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 шляхом визнання договору купівлі-продажу від 27 липня 2013 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними.

Оскільки про вибуття квартир із власності зводу «Продмаш» стало відомо лише 10 березня 2017 року, тому строк позовної давності на звернення з цим позовом позивачі вважають не пропущеним.

У зв`язку з зазначеним, ТОВ «Темп плюс сервіс» фактично не взмозі прийняти від Заводу будинок в цілому, та як деякі квартири в спірному будинку зареєстровані за фізичними особами без відома власника та поза його волею , а тому заявляє тотожні вимоги разом із Заводом на спірне майно, оскільки це потрібно для можливої подальшої передачі спірного майна на баланс товариства для завершення повної та остаточної передачі будинку у його власність від Заводу.

Позовні вимоги обґрунтовано нормами ст.ст.319,321,387, 388 ЦК України .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 20 серпня 2024 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський орден «Знак Пошани» заводу продовольчого машинобудування ТОВ Завод «Продмаш» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп плюс сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» та Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про витребування майна від добросовісних набувачів, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу та договору про повний розрахунок, визнання протиправними дій під час реєстрації права власності та скасування реєстрації права власності - відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначає, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду, який в силу норм, що діяли під час виниклих правовідносин, застосовується судом незалежно від заяв сторін.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача - ОСОБА_11 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.08.2024 та ухвалити по справі нове рішення, яким заявлені вимоги позивачів задовольнити в повному обсязі.

Також просить в мотивувальній частині судового рішення зазначити факт, що має юридичне значення, а саме, - «27 червня 1995 року на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів № 59697 509/1000 частин квартири АДРЕСА_1 загальною площею 26,6 кв. м передано ОСОБА_6 у приватну власність та видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_2 , яке зареєстроване Одеським МБТІ 14 липня 1995 року за № 1241 стор.36 кн. 142 пр.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що підставою заявленого позову як у первісній, так і в її зміненій редакції була незаконність розпоряджень, виданих Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів (далі УЖКГ ВК ОМР) за № 35401 від 05 липня 1994 року, за № 59697 від 27 червня 1995 року, та свідоцтв про право власності за № НОМЕР_1 від 05 липня 1994 року, за № 16-2297 від 27 червня 1995 року, у зв`язку з тим, що 27 квартирний житловий будинок в цілому за адресою: АДРЕСА_3 станом на липень 1994 року та червень 1995 року належав на праві власності Заводу «Продмаш».

Оскільки спірна квартира в цьому будинку не належала до державного житлового фонду, її приватизація проведена всупереч Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому рішення органу місцевого самоврядування - УЖКГ ВК ОМР про приватизацію за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно було спрямоване, тобто є нікчемним.

В зв`язку з чим видані на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на житло за № НОМЕР_1 від 05 липня 1994 року та за № 16-2297 від 27 червня 1995 року, - є недійсними (нікчемними) з дня їх видачі, так як видані в порушення законодавства та в порушення права Заводу як власника квартири.

Позивачем Заводом «Продмаш» до позовної заяви надані належні докази наявності у нього права власності на спірне нерухоме майно, як речового права, а також докази державної реєстрації права власності на спірне майно з 20.05.1991 року, що також встановлено у Постановах Верховного суду України.

Позивач вважає що до спірних правовідносин слід застосувати правила ЄСПЛ та ст. 1 Першого протоколу Конвенції.

Згідно із засадами українського цивільного законодавства та з урахуванням правил ЄСПЛ щодо застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції у розглядаємої справі, спірні правовідносини виникли на підставі незаконного втручання держави в особі органів місцевого самоврядування, які виконували повноваження органів виконавчої влади, в мирне володіння майном володіючого власника - Заводу «Продмаш», незаконного розпорядження цим майном Одеською міською Радою народних депутатів на користь третіх осіб шляхом застосування ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», який не застосовується до інших від державної та комунальної форм власності, що є триваючим правопорушенням органами місцевого самоврядування м. Одеси та третіх осіб.

Вважає, за цих обставин судом в порушення п.1, 3, 4 ч. 4 ст. 265 ЦПКУ не з`ясовано та не надано юридичної оцінки правовідносинам між позивачем- Заводом «Продмаш» та УЖКГ ВК ОМР, оскільки за встановленим судом фактом відсутності договірних правовідносин між юридичною особою - підприємством з колективною власністю та територіальною громадою міста Одеси в особі її виконавчих органів самоврядування, вибуття із власності заводу квартири, її відчуження не було, законне право заводу на спірну квартиру не припинено, а права комунальної власності у територіальної громади на квартиру і обов`язки щодо її приватизації у виконавчих органів місцевого самоврядування, - не виникло.

Наводить ряд практики Верховного Суду та зазначає, що вказаний позов за своєю правовою суттю відповідно до ст.16 ЦПКУ є позовом про відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача заводу «Продмаш».

Вказує, що позивачі зазначали, що позов є негаторним, проте судом не взято це до уваги.

Застосування строків позовної давності за відсутності заяви відповідача суперечить ст. 267 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду по справі № 509/3589/16-ц.

Відповідно до ст. 77, 79, 80 ЦПКУ докази, на які послався суд застосовуючи позовну давність, - є неналежними, недостовірними та недостатніми.

Суттєвим є те, що це (заяви ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ) не свідчить і не може свідчити про обізнаність Заводу «Продмаш» про подальші дії та обставини, які виникли пізніше, зокрема про прийняття рішень ОМР, видання свідоцтв про право власності на житло ОМР та заволодіння майном заводу певними особами.

Звертає увагу суду, що не тільки УЖКГ ВК ОМР не могло в правовий спосіб передати вищезазначеним особам спірну квартиру у приватну власність, але і ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не могли набути частини цієї квартири у власність в силу об`єктивних причин, оскільки вже зареєстрованим законним власником квартири в цілому був завод.

В матеріалах справи не має жодних доказів набуття права власності на спірне майно у Одеської міської ради народних депутатів (ОМР), крім того як зазначено в оскаржуваному рішенні, Завод «Продмаш» до комунальної власності територіальної громади м. Одеси майно не передавав, тому вочевидь не було вибуття майна із власності заводу.

Судом визнана протиправність приватизації належного заводу майна, відповідно розпорядження (рішення) УЖКГ ВК ОМР щодо передачі часток квартири у власність третіх осіб шляхом приватизації, - є незаконними з моменту їх прийняття незалежно від пред`явлення позову та відповідних вимог, але судом не надано належної оцінки цим рішенням органу місцевого самоврядування.

Висновок суду про дійсність на той час виданих ІНФОРМАЦІЯ_4 є помилковим, так як не ґрунтується на матеріалах справи та протирічить встановленим судом обставинам, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції згідно п. 3 ст. 376 ЦПК України.

Зазначає, що реєстрація в ОМБТІ свідоцтва про право власності третіх осіб на квартиру в житловому будинку за відсутності зареєстрованих прав за Одеською міською радою, у зв`язку з відсутністю у неї речового права як на самий житловий будинок АДРЕСА_3 , так і на квартиру АДРЕСА_2 чи її частки, як частини житлового будинку (домоволодіння), не відповідала вимогам діючого на той час законодавства.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, відбулося порушення ст. 1 Першого протоколу відповідно до загального правила, так як порушено право володіючого власника Заводу «Продмаш» на розпорядження своїм майном, та таке втручання держави (органів місцевого самоврядування) у право колективного підприємства на мирне володіння майном проведено в незаконний спосіб, навіть якщо не відбулося позбавлення майна та законне право на спірну квартиру не припинене.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_14 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі та резолютивну частину рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.08.2024 - залишити без змін.

Щодо явки сторін

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду. В судове засідання приєдналися представники та надали свої пояснення. Представник Департаменту просив розглянути справу без її участі.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, представників, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що житловий будинок АДРЕСА_3 , станом на 1987 рік перебував в державній власності та знаходився в оперативному керуванні заводу «Продмаш».

27 липня 1990 року завод «Продмаш» придбав у власність зазначений житловий будинок, що підтверджується Державним актом про викуп майна державного орендного підприємства Одеського заводу «Продмаш».

Згідно з п.1.1 Статутів, зареєстрованих у виконавчому комітеті Суворовської районної Ради народних депутатів м. Одеси № 763 від 02 листопада 1990 року, № 666 від 20 березня 1992 року, 11 серпня 1993 року завод є колективним підприємством.

20 травня 1991 року на підставі рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 234 від 19 квітня 1991 року за Заводом «Продмаш» зареєстровано на праві власності будинок АДРЕСА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 49 від 22 січня 1993 року після розгляду матеріалів наданих СПТУ-8 і на підставі постанови Одеського обласного Арбітражного суду 5/363 від 15 жовтня 1992 року, постанови Ради Міністрів УРСР від 26 травня 1965 року № 396, доручення Кабінету Міністрів України від 29 травня 1992 року №7935/33, вказане рішення № 234 було скасовано та вирішено вважати гуртожиток по АДРЕСА_5 власністю СПТУ-8 та зареєструвати в ОМБТІ.

Судовими рішеннями у справі № 916/1107/19 за позовом заводу «Продмаш» до Одеської міської ради, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 49 від 22 січня 1993 року «Про скасування рішення виконкому № 234 від 19 квітня 1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» і перереєстрації будівлі за СПТУ-8» в частині скасування права власності на об`єкти нерухомого майна за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 ; АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 ; АДРЕСА_16 ; АДРЕСА_17 ; АДРЕСА_18 ; АДРЕСА_19 , які є преюдиційними, встановлено, що зазначеним рішенням 1993 року виконком безпідставно скасував рішення виконкому № 234 від 19 квітня 1991 року у повному обсязі, незважаючи на те, що постановою Одеського обласного арбітражного суду № 5/363 від 15 жовтня 1992 року, на яке виконком посилався як на підставу скасування, було вирішено питання лише щодо будівлі за адресою: АДРЕСА_20 .

05 липня 1994 року на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів № 35401 квартиру № 491/1000 частини квартири АДРЕСА_1 загальною площею 25,7 кв. м передано ОСОБА_7 у спільну часткову власність та видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , яке зареєстроване Одеським МБТІ 07 липня 1994 року за № 3074 стор. 14 кн.93 пр.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За своє життя 26 листопада 1999 року ОСОБА_7 подарувала 491/1000 частини спірної квартири на підставі договору дарування за реєстровим номером 2984 ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла. Відповідно до свідоцтва на право на спадщину від 19 грудня 2001 року її спадкоємицею, яка набула у власність 491/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , стала ОСОБА_4 (спадкова справа № 846/2001 зареєстрована в реєстрі за № 1-5544).

У свою чергу 23 січня 2002 року ОСОБА_4 подарувала 491/1000 частин спірної квартири ОСОБА_9 на підставі договору дарування за реєстровим номером - 477.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 липня 2013 року Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-602, спадкоємицею ОСОБА_9 після його смерті стала ОСОБА_5 , яка у порядку спадкування набула у власність 491/1000 частин спірної квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: № 87284951101, яку у подальшому подарувала ОСОБА_10 на підставі договору дарування від 07 серпня 2013 року реєстровий номер - 1990.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_10 , спадкоємцем після смерті якого є ОСОБА_3 , який набув у власність 491/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом (спадкова справа № 48/2017), виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фадєєвою Н.О. від 13 червня 2018 року за реєстровим № 1456, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: № 87284951101.

Також 27 червня 1995 року на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів № 59697 509/1000 частин квартири АДРЕСА_1 загальною площею 26,6 кв. м передано ОСОБА_6 у приватну власність та видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_2 , яке зареєстроване Одеським МБТІ 14 липня 1995 року за № 1241 стор.36 кн. 142 пр.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємицею її майна стала ОСОБА_2 , яка набула у власність у порядку спадкування 509/1000 частин квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом (спадкова справа № 148/2013), виданого державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Толстих Н.М. від 20 червня 2013 року за реєстровим № 1-358, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» в книзі: 142 пр. 36, номер запису: № 1241.

27 липня 2013 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу продала ОСОБА_1 509/1000 частин спірної квартири.

Отже, наразі 509/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , а 491/1000 частин вказаної квартири - ОСОБА_3 .

Як видно з матеріалів КП «Міське агентство з приватизації житла» підставою для прийняття розпорядження про приватизацію квартири стали заяви ОСОБА_7 від 26 травня 1994 року та ОСОБА_6 від 07 червня 1995 року, за змістом яких вони зверталися до директора Одеського заводу «Продмаш» ОСОБА_16 з проханням надати дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

На вказаних заявах заступником директора ОСОБА_17 проставлено резолюцію про дозвіл на приватизацію.

Також судом встановлено, що за актом приймання-передачі від 01 жовтня 2014 року, відповідно до якого завод «Продмаш» передав, а ТОВ «ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС» прийняло домоволодіння в цілому, яке належить заводу «Продмаш» та зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації, заводом «Продмаш» перереєстрація права власності не проведена.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За нормами ч.1 ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII).

Законом № 2482-XII передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до статті 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону № 2482-XII).

Частинами першою, другою, п`ятою статті 8 Закону № 2482-XII визначено, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання.

Відповідно до п. 1.1. Положення про Департамент міського господарства Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 26.07.2017 року №2256-VII, Департамент міського господарства Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради. Департамент є правонаступником управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу міської ради.

Пунктом 1.7. зазначеного Положення Департамент є уповноваженим органом з питань приватизації житлового фонду відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з п.2.2.1 Статуту комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», затвердженого рішенням Одеської міської ради від 07.07.2009 № 4462-V, предметом діяльності КП «Міське агентство з приватизації житла» є підготовка і оформлення документів на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлові приміщення в гуртожитках.

На підставі наданих доказів судом було з`ясовано на час проведення приватизації квартири, власником будинку в цілому був завод «Продмаш», дата видачі реєстраційного посвідчення «20 травня 1994р.» у його дублікаті, згідно повідомлення КП «БТІ» ОМР є помилкою, за якою правильним слід вважати «20 травня 1991р.». Спірна квартира не передавалася до територіальної громади .

Оцінивши надані докази в сукупності суд дійшов вірного висновку, що приватизація квартири не відповідає вимогам закону.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що неодноразово питання щодо набуття права власності заводу на будинок перевірялося судами під час розгляду справ з різними предметами позову, та знаходили своє підтвердження належними доказами, тому доводи відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відсутність у заводу такого права на час приватизації не має відповідного підтвердження.

Згідно ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Визначаючи зміст статті 5 ЦПК України, необхідно виходити з того, що, у першу чергу, способи захисту, які застосовуються судом, мають відповідати правовій природі цивільних відносин, що існують між сторонами, й лише у другу чергу, серед зазначених способів захисту, що відповідають правовій природі таких відносин, суд вправі обрати той з них, що забезпечує ефективність такого захисту (Постанова КЦС ВС від 12 червня 2019 року, справа № 490/10190/16-ц). Обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й, у першу чергу, відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з нормами п.3 ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Заявлені вимоги в останній редакції, а саме, про витребування майна від добросовісних набувачів, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу та договору про повний розрахунок, визнання протиправними дій під час реєстрації права власності та скасування реєстрації права власності ґрунтуються на твердженні незаконності проведеної приватизації 27 червня 1995 року та 05 липня 1994 року 509/1000 і 491/1000 частин квартири АДРЕСА_1 . При цьому, позивачі вже не просять скасувати рішення щодо передачі часток квартири у власність на підставі приватизації.

В письмових поясненнях від 12.07.2024 представник заводу вказує, що позов є негаторним.

Однак такі твердження про негаторний позов суд не враховує, оскільки позивачами було викладено позовні вимоги в письмовому вигляді в остаточній редакції в зміненій позовній заяві, і містить вимоги віндикаційного позову, більше того, встановлені правовідносини також вказують на це.

Необхідно звернути увагу на те, що віндикаційні та негаторні вимоги є взаємовиключними і не можуть бути заявлені в одному позові. Визначальним критерієм їх розмежування є наявність або відсутність в особи володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

На вимоги за віндикаційним позовом поширюється загальна позовна давність. Водночас негаторний позов не підпадає під дію позовної давності: доки триває порушення, негаторний позов може бути подано незалежно від моменту виникнення права на нього.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За положеннями статей 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому, норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Постанова ВСУ, 17.12.14, справа № 6-140цс14

У пунктах 146-147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 по справі № 183/1617/16 зазначено: задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав власника.

Отже, із зазначеного слідує висновок, що заявлені вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу та договору про повний розрахунок, не є ефективним способом захисту.

Щодо строків позовної давності необхідно зазначити колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено за обставинами справи правовідносини з приводу приватизації частин спірної квартири виникли в 1994 та в 1995 роках, тобто під час дії положень ЦК УРСР.

Відповідно до вимог статей 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Схожі положення закріплені у статтях 257, 261, 267 ЦК України.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

Крім того, факт права власності позивача на домоволодіння встановлено у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 523/16978/19, у якій подано позов про оскарження дій КП «Бюро технічної інвентаризації» щодо видачі дублікату реєстраційного посвідчення на домоволодіння від 26 лютого 2003 року про те, що домоволодіння 20 травня 1994 року зареєстроване в цілому за заводом «Продмаш» на підставі рішення виконавчого комітету Суворовської районної Ради народних депутатів від 19 квітня 1991 року за № 234.

Верховний Суд в своїй постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 320/3307/21 зазначав, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, судом встановлено, що позивачами пропущено строк позовної давності в три роки на звернення до суду з вимогою про захист свого порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Завод був обізнаний про приватизацію квартири ще в 1994 та 1995 роках, коли керівництвом Заводу було отримано заяви від ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і у відповідь надавалися резолюції з погодженням на їх зверненнях.

Крім того, суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи № 523/15572/16-ц за позовом заводу до ОСОБА_15 та Департаменту міського господарства Одеської міської ради, треті особи - ТОВ «ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС», КП"Міське агентство з приватизації житла", про скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності, відновлення права власності на нерухоме майно шляхом визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності та відновлення реєстрації права власності, за схожими правовідносинами, судами також зроблено висновки щодо пропуску строку позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами, тому необхідно зазначити, що аналіз правовідносин у даній справі та оцінка релевантності не дають підстав для застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду №359/3373/16 від 21 листопада 2021 р. на які посилаються позивачі.

Щодо вимог заявлених до Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» та Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про визнання протиправними дій під час реєстрації права власності та скасування реєстрації права власності судом було встановлено, що реєстрація права власності на частини квартири за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відбулася на підставі свідоцтв про право власності на житло, які на той час були дійсними.

У відповідність до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР від 31.01.1966р., яка була чинною до 13.12.1995р., було передбачено проведення бюро технічної інвентаризації виконкомів реєстрації будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР.

Згідно абзацу третього пункту 13 Інструкції при винесенні виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, що належить місцевій Раді депутатів трудящих, державній, кооперативній або громадській установі, підприємству чи організації, бюро технічної інвентаризації, на підставі цього рішення, провадить реєстрацію будинку або домоволодіння та видає реєстраційне посвідчення місцевих Рад депутатів трудящих.

Відповідно до вимог пункту 23 Інструкції на підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток N 4). Установі, підприємству або організації про проведену реєстрацію бюро технічної інвентаризації видає реєстраційне посвідчення (додаток N 3, 3-а).

Оцінивши надані докази в сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги заявлені до КП «БТІ» ОМР є безпідставними, оскільки підстав для відмови в реєстрації права власності не було.

Аналізуючи встановлені судом обставини та норми, які регулюють виниклі правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду, який в силу норм, що діяли під час виниклих правовідносин, застосовується судом незалежно від заяв сторін.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Посилання скаржника на те, що вказаний позов є негаторним апеляційний суд відхиляє, з огляду на заявлені вимоги, а саме, про витребування майна від добросовісних набувачів, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу та договору про повний розрахунок, визнання протиправними дій під час реєстрації права власності та скасування реєстрації права власності ґрунтуються на твердженні незаконності проведеної приватизації 27 червня 1995 року та 05 липня 1994 року 509/1000 і 491/1000 частин квартири АДРЕСА_1 .

Твердження скаржника, що у матеріалах справи відсутня заява про застосування строків позовної давності, а тому суд не мав права його застосовувати є недоречним виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи приватизації спірних квартир відбувалась у 1994 та 1995 роках, коли був чинним ЦК УРСР.

Відповідно до положень ст. 76 ЦК УК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. ст.71,75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється тривалістю в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в ст. 76 ЦК УРСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 року у справі № 6-17цс17, постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 201/8500/16-ц, від 09.09.2020 у справі № 323/963/17.

Судом вірно визначено, що Завод був обізнаний про приватизацію квартири ще в 1994 та 1995 роках, коли керівництвом Заводу було отримано заяви від ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і у відповідь надавалися резолюції з погодженням на їх зверненнях.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

Посилання скаржника на практику Верховного Суду не є релевантною обставинам вказаної справи так як не відповідають складу виниклого правовідношення, а тому суд відхиляє у її застосуванні.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Попроцького Дмитра Михайловича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Одеський орден «Знак Пошани» Завод продовольчого машинобудування «Продмаш» - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 20 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15 липня 2025 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко