Ухвала від 16.07.2025 по справі 285/1242/17

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/1242/17 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/701/25

Категорія ч.3 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд

в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12015060000000151 за апеляційними скарг ами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Звягельського (Новоград-Волинського) міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року, захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Звягельського (Новоград-Волинського) міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року та ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2025 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Білоскірка, Тернопільського району, Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1 , не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження. Вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим, таким що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду викладених в судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що приймаючи рішення суд першої інстанції належним чином не проаналізував всі зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, надав їм невірну оцінку. Надає свою оцінку вказаним доказам та вважає, що вони не доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України. Вказує, що вирок базується на недопустимих доказах, оскільки під час досудового розслідування проведено слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_7 , якого в подальшому визнано обвинуваченим в порушення вимог ст. 87 КПК України. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно не дослідив висновок експерта №1139/17-22 від 14.02.2018 року, який був долучений до матеріалів справи стороною захисту та яким спростовується винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В порядку ч.3 ст. 404 КПК України повторно дослідити всі докази, на які посилався суд першої інстанції у оскаржуваному вироку, а також докази, на які посилалась сторона захисту та які безпідставно не досліджувались, а саме: висновок експерта від 14.02.2018 (а.с.129-138, 191-195 т.8); журнал судового засідання від 04.11.2024 (а.с.73-76); технічний запис даного судового засідання від 04.11.2024; заяву про відвід судді від 20.01.2025 (а.с.92-94 т.8); клопотання про приєднання до матеріалів кримінального провадження висновку експерта (а.с. 100-101 т.8); ухвалу про результати розгляду заяви про відвід судді від 24.01.2025 (а.с.105-106 т.8); технічний запис судового засідання від 24.01.2025; клопотання про виклик і допит свідків від 13.02.2025 (а.с. 125-126); докази відкриття в порядку ст. 290 КПК України іншим учасникам кримінального провадження висновку експерта від 14.02.2018 (а.с. 139-150 т.8); журнал судового засідання від 13.02.2025 (а.с. 151-152); судові дебати від 23.04.2025 (а.с. 176-182, 189-190); характеризуючи матеріали на ОСОБА_7 (а.с. 196-199); журнал судового засідання від 23.04.2025 (а.с.200-201 т.8); ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 14.03.2017 про обрання запобіжного заходу (а.с.233-234 т.6). Просить скасувати обраний ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою. Також просить скасувати ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02.06.2025 року та постановити нову ухвалу, якою розяснити вирок, зокрема до якого строку обрано ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Вироком Звягельського (Новоград-Волинського) міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 (три) роки.

Стягнуто з ОСОБА_7 судові витрати в дохід держави в сумі 27 507, 76 грн. за проведення експертиз.

Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 23.06.2025 включно, або до моменту набрання вироком законної сили, в межах зазначеного строку, взявши його під варту в залі суду.

Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_7 вирішено обчислювати з 25.04.2025.

Позовні заяви ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - залишено без розгляду.

Як встановлено судом та зазначено у вироку, 18 липня 2015 року близько 10 години 10 хвилин ОСОБА_7 керував технічно справним автопоїздом DAF р.н. НОМЕР_1 у складі з напівпричепом - цистерною ПП AUREPA р.н. НОМЕР_2 , яким зупинився на 233 км автодороги Київ - Чоп, у місці для розвороту транспортних засобів зайнявши при цьому крайнє ліве положення на проїзній частині, у напрямку м. Києва.

Перебуваючи у вказаний день, час та місці за кермом зазначеного транспортного засобу, водій ОСОБА_7 в порушення вимог п. 2.3б) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, в порушення вимог п. 10.1 цих же Правил, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в порушення вимог п. 10.1 цих же Правил, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в порушення вимог п. 10.4 вказаних вище Правил, перед початком маневру розвороту не надав переваги в русі зустрічному транспортному засобу, виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення з автомобілем MAZDA CX-7 р.н. НОМЕР_3 , яким у напрямку м. Рівне керував водій ОСОБА_13 , перевозячи пасажирів ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та малолітнього ОСОБА_15 .

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної події водій автомобіля MAZDA CX-7 ОСОБА_13 та пасажир ОСОБА_14 отримали тілесні ушкодження від яких загинули, а пасажиру вказаного автомобіля ОСОБА_11 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 1.5, 2.3б), 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, знаходиться у прямому причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.

Оцінюючи всі досліджені докази в їх сукупності суд вважав вину ОСОБА_7 у пред`явленому йому обвинуваченні доведеною.

Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого в підтримання апеляційних скарг захисників, думку прокурора в заперечення апеляційних скарг, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, провівши часткове судове слідство, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга адвоката ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Пунктом 7 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Стаття 7 КПК України визначає, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких віднесено, зокрема, розумність строків.

Згідно зі статтею 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Подібна норма закріплена у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Така норма спрямована, зокрема, на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. Відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Розумність строків у кримінальному провадженні визначається, зокрема, у статті 28 КПК України. Частиною першою вказаної статті КПК України встановлено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Розумним слід вважати строк, який є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного, без невиправданих зволікань, судового захисту, водночас оцінка розумності судового провадження визначається із врахуванням сукупності об`єктивних обставин, пов`язаних із розглядом справи судом.

Згідно із частиною другою статті 28 КПК України проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Частиною третьою статті 28 КПК України встановлено, що критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є, зокрема, поведінка учасників кримінального провадження.

За частиною другою статті 113 КПК України будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Частиною 1 ст.405 КПК України встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

Частиною першою статті 318 КПК України встановлено, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

У період апеляційного провадження по справі неодноразові відкладення судових засідань відбувались лише з причин неявки сторони захисту.

Відповідно до ч.4 ст.401 КПК України обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

Згідно вимог ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Тобто закон вимагає від суду апеляційної інстанції з`ясувати причини неприбуття в судове засідання учасників кримінального провадження та вирішити питання про можливість продовження розгляду без учасників, які не з`явилися, або про відкладення розгляду за наявності таких причин.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Водночас, як убачається з наявних матеріалів, кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 неодноразово призначалось до апеляційного розгляду, однак у зв`язку із багаточисленними клопотаннями сторони захисту розгляд справи відкладався.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вказане кримінальне провадження надійшло до Житомирського апеляційного суду 11.06.2025 року.

Апеляційний розгляд даного кримінального провадження було призначено на 13 годину 30 хвилин 30 червня 2025 року, що погоджено із стороною захисту.

Проте, захисник ОСОБА_9 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, надіслав клопотання про відкладення судового розгляду у зв`язку із перебуванням на лікарняному, який він долучив до свого клопотання (з 27.06.2025 року до 01.07.2025 року).

У зв`язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_7 , який утримується під вартою, наполягав на участі саме захисника ОСОБА_9 в апеляційному розгляді, апеляційний розгляд кримінального провадження за завчасним погодженням із захисником ОСОБА_9 було відкладено на 13 годину 50 хвилин 02.07.2025 року, з метою не порушення права обвинуваченого на захист.

02.07.2025 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від захисника ОСОБА_9 про відкладення розгляду у зв`язку з перебуванням на лікарняному, який він долучив до свого клопотання (з 01.07.2025 року до 04.07.2025 року).

У зв`язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_7 наполягав на участі захисника, апеляційний розгляд кримінального провадження за завчасним погодженням із захисником ОСОБА_9 було відкладено на 11 годину 30 хвилин 07.07.2025 року.

Крім того, ухвалою Житомирського апеляційного суду від 02.07.2025 року за клопотанням прокурора та враховуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_7 , який наполягав на наданні йому правової допомоги, доручено Північному міжрегіональному центру з надання безоплатної правової допомоги призначити ОСОБА_7 захисника, якого зобов`язано прибути для участі в апеляційному розгляді на 11 годину 30 хвилин 07.07.2025 року, завчасно ознайомившись з матеріалами кримінального провадження.

Згідно доручення від 03.07.2025 року Північним міжрегіональним центром з надання безоплатної правової допомоги призначено адвоката ОСОБА_16 для захисту інтересів обвинуваченого ОСОБА_7 ..

07.07.2025 року від захисника ОСОБА_9 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення апеляційного розгляду у зв`язку перебуванням на лікарняному.

Водночас, на протязі перебування справи в апеляційному суді з 11.06.2025 року клопотань щодо ознайомлення з матеріалами справи захисник ОСОБА_9 не заявляв та після ухвалення вироку Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25.04.2025 року щодо ОСОБА_7 за ч.3 ст.286 КК України, був ознайомлений з матеріалами судового провадження в повному обсязі 15.05.2025 року, про що міститься його розписка (т.8 а.п.232).

Відповідно до правового висновку Касаційного кримінального суду Верховного Суду, сформульованого в ухвалі від 30.05.2018 у справі № 676/7346/15-к, хоча у КПК України не передбачено загального положення про заборону зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання такими є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.

Отже, апеляційний суд вбачає в діях адвоката ОСОБА_9 зловживання своїми процесуальними правами.

В судове засідання апеляційного суду 07.07.2025 року захисник ОСОБА_16 прибув, але заявив клопотання про відкладення апеляційного розгляду в зв`язку з тим, що з об`єктивних причин (недостаток часу з 03.07.2025 року по 07.07.2025 року) не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи щодо ОСОБА_7 , враховуючи її об`єм (9 томів) та відсутність конфіденційної зустрічі з обвинуваченим ОСОБА_7 .

З`ясувавши думку сторін, апеляційний розгляд було відкладено з метою дотримання права на захист обвинуваченого ОСОБА_7 та з усіма сторонами погоджено наступні дати апеляційного розгляду: 10 година 00 хвилин 09.07.2025 року; 12 година 30 хвилин 10.07.2025 року.

09.07.2025 року до апеляційного суду надійшли клопотання від адвоката ОСОБА_9 та адвоката ОСОБА_16 про відкладення апеляційного розгляду. Адвокат ОСОБА_9 послався на те, що перебуває на лікарняному. Адвокат ОСОБА_16 послався на те, що з об`єктивних причин (недостаток часу) не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи щодо ОСОБА_7 .

Водночас, захисник ОСОБА_16 почав ознайомлюватися з матеріалами справи лише 08.07.2025 року.

09.07.2025 року від представника потерпілої ОСОБА_17 - адвоката ОСОБА_18 також надійшло клопотання про відкладення апеляційного розгляду для ознайомлення з матеріалами справи

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 наполягав на участі захисників, апеляційний розгляд було відкладено на 12 годину 30 хвилин 10.07.2025 року, про що сторони були повідомлені під розписку. Також апеляційним судом було визначено резервні дати судового засідання, а саме: 14 година 00 хвилин 14.07.2025 року; 15 година 00 хвилин 15.07.2025 року; 13 година 30 хвилин 16.07.2025 року, про що сторони кримінального провадження обізнані.

В судове засідання апеляційного суду 10.07.2025 року захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_16 не з`явилися (повітряна тривога до 13 години 04 хвилини).

Адвокат ОСОБА_9 подав клопотання про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку з перебуванням на лікарняному, не надавши підтверджуючих документів, а адвокат Крижанівський подав заяву про відкладення апеляційного розгляду, через зайнятість в іншому судовому засіданні, де особа перебуває під вартою, яке було погоджено раніше, а також через не повне ознайомлення з матеріалами справи.

14.07.2025 року до апеляційного суду надійшли клопотання від адвоката ОСОБА_9 та адвоката ОСОБА_16 про відкладення апеляційного розгляду. Адвокат ОСОБА_9 послався на те, що ОСОБА_7 відмовився від його захисту. Адвокат ОСОБА_16 послався на те, що з 14.07.2025 по 30.07.2025 перебуватиме у відпустці. Відмова від адвоката ОСОБА_9 була прийнята апеляційним судом.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 наполягав на участі захисників, апеляційний розгляд було відкладено на 15 годину 00 хвилин 15.07.2025 року, про що сторони були повідомлені під розписку.

15.07.2025 року до апеляційного суду надійшли клопотання від адвоката ОСОБА_16 про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку із перебуванням у відпустці, від представника потерпілої ОСОБА_17 - адвоката ОСОБА_18 надійшло клопотання про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку з перебуванням на лікарняному, від потерпілого ОСОБА_11 - заява про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку із необхідністю укласти угоду із адвокатом для надання правової допомоги.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 наполягав на участі захисника, апеляційний розгляд було відкладено на 13 годину 30 хвилин 16.07.2025 року, про що сторони були повідомлені під розписку.

Отже, важливо зауважити, що судове засідання 15 липня 2025 року також не відбулося вже в восьмий раз за клопотаннями сторони захисту з моменту призначення справи до апеляційного розгляду.

16.07.2025 року до апеляційного суду надійшли клопотання від адвоката ОСОБА_16 про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку із перебуванням у відпустці, від представника потерпілої ОСОБА_17 - адвоката ОСОБА_18 надійшло клопотання про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку з перебуванням на лікарняному, від представника потерпілого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_19 надійшло клопотання про відкладення апеляційного розгляду та надання часу для ознайомлення із матеріалами справи.

Оцінюючи таку поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 щодо участі його захисників в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачений та його захисники недобросовісно користуються своїми процесуальними правами, зокрема зловживають своїм правом на відкладення судового розгляду, що приводить до необгрунтованої тяганини, за власної волі обвинувачений позбавив себе можливості реалізувати свої процесуальні права, та розцінює поведінку сторони захисту, як бажання затягнути строки апеляційного розгляду.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розумність тривалості судового провадження оцінюється

у світлі обставин справи та з огляду на такі критерії, як правова та фактична складність справи; поведінка заявника, інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (до прикладу, рішення у справах «Юртаєв проти України» від 31 січня 2006 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року, «Вергельський проти України» від 12 березня 2009 року та інші).

У рішенні від 6 вересня 2007 року у справі «Цихановський проти України» (заява № 3572/03) ЄСПЛ, визнаючи порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через надмірну тривалість судового провадження (чотири роки три місяці в суді однієї інстанції), яка не відповідає вимозі «розумного строку», зазначені вище висновки повторив та, врахувавши, що відкладення судових засідань у справі було зумовлено як поведінкою позивача (заявник), так і відповідача, зауважив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні (пункт 23). Подібні висновки викладено в рішенні ЄСПЛ від 8 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України» (заява № 36655/02). У цій справі, визнавши, що заявниця (позивач) безсумнівно була відповідальною за низку затримок у розгляді справи, ЄСПЛ вказав, що національні органи теж значною мірою вплинули на затягування провадження. «Це, зокрема, стосується нездатності державних органів ефективно протидіяти перепонам, які умисно створював відповідач для руху справи. ... Суд зазначає, що навіть, якщо це правда, що заявниця ніколи не заперечувала проти продовження чи перенесення, яке було на вимогу відповідача чи ним спричинено, це не звільняло суди від того, щоб дотримуватися вимоги розумного строку відповідно до статті 6 параграфа 1, оскільки обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні органи (див. Mitchell and Holloway v. the United Kingdom, № 44808/98, параграф 56, рішення від 17 грудня 2002 року)».

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Шульга проти України» (заява

№ 16652/04) заявниця скаржилася на тривалість судового провадження, яка була несумісною з вимогою «розумного строку», закріпленою у пункті 1

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (майже чотири роки у судах трьох інстанцій); Уряд зазначав, що причиною тривалого розгляду касаційної скарги заявниці було перенавантаження Верховного Суду України. У рішенні від 2 грудня 2010 року у цій справі ЄСПЛ, визнаючи порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, вказав, що основна затримка

у провадженні мала місце у зв`язку із тим, що касаційна скарга заявниці не була розглянута в належний строк, та нагадав, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (пункт 28). У рішенні від 20 січня 2011 року у справі «Мусієнко проти України» (заява № 26976/06) ЄСПЛ вказав на «відсутність сумлінності стосовно розгляду касаційної скарги заявника, який тривав один рік та вісім місяців, у той час як організація судового провадження таким чином, щоб воно було без затримок та ефективним, є функцією національних судів» (пункт 26).

У постанові від 17 жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади. Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків. Строки розгляду справи не можуть вважатися розумними, якщо їх порушено серед іншого, зокрема через безпідставне задоволення необґрунтованих клопотань учасників процесу, що спричинило відкладення розгляду справи на тривалий час, відкладення справи через її неналежну підготовку до судового розгляду, невжиття заходів щодо недопущення недобросовісної поведінки учасників справи тощо, оскільки наведені причини свідчать про низький рівень організації судочинства та безвідповідальне ставлення до виконання своїх обов`язків.

Не може бути визнаним розумним строк розгляду справи, якщо він зумовлений відкладенням судових засідань у зв`язку із систематичним неприбуттям до суду учасників судового провадження за відсутності поважних причин для цього (неповідомлення про їх наявність).

Недотримання строків розгляду справ судом порушує засади здійснення судочинства, гарантовані законами та Конституцією України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади. Строки, встановлені процесуальним законом, є обов`язковими як для учасників судових процесів, так і для судів, їх дотримання є одним із завдань судочинства.

Відповідно до статті 49 КК України у разі у вчинення тяжкого злочину особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років. Отже, тривалість кримінального провадження, як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового провадження, має важливе значення для настання кримінальної відповідальності особи за вчинення злочину, оскільки сплив строку давності виключає настання визначеної законом відповідальності за вчинення кримінально-караного діяння.

Колегія суддів, врахувавши вищенаведене та взявши до уваги практику ЄСПЛ, з метою дотримання критерію розумності строку розгляду справи в суді апеляційної інстанції оцінює сукупність всіх обставин цієї справи, зокрема тривалість судового розгляду суді апеляційної інстанції, своєчасність призначення головуючим судових засідань щодо судового розгляду кримінального провадження, часові інтервали між ними, причини, що зумовили відкладення судових засідань, їх об`єктивність, поважність та обґрунтованість, визнає процесуальну поведінку сторони захисту, зокрема обвинуваченого ОСОБА_7 та захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , які усвідомлювали що спливають строк давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, недобросовісною та спрямованою виключно на уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності.

Крім того, необхідно зауважити, що ч.1 ст.52 КПК України визначено, що участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів та у випадках, визначених ч.2 вказаної статті.

Згідно із матеріалами справи ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, що передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Отже, участь захисників обвинуваченого під час судового розгляду цього кримінального провадження не є обов`язковою.

Відповідаючи за перебіг судового розгляду, послідовність і порядок вчинення процесуальних дій, здійснення всіма учасниками кримінального провадження наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків задля виконання завдань кримінального судочинства, колегія суддів зауважує, що на стадії апеляційного розгляду даного кримінального провадження, на якій це провадження перебувало із 11 червня 2025 року, основною його складністю для суду був не обсяг матеріалів, які підлягали дослідженню, чи процесуальних дій, які необхідно було вчинити суду, а саме неналежна процесуальна поведінка обвинуваченого та його захисників.

Важливо зауважити, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, «не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання; Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець; подібне обмеження не буде відповідати §1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), а у іншому своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), ЄСПЛ зазначив, що «заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».

За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.401, ч.4 ст.405 КПК України апеляційний суд, з урахуванням думки учасників судового провадження, а також з огляду на конкретні обставини справи, невідворотності наслідків у вигляді смерті двох людей, та спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень третьому потерпілому, що настали в результаті даної дорожньо-транспортною пригоди, зловживання ОСОБА_7 та його захисниками своїми процесуальним правами з метою уникнення відповідальності за скоєне, апеляційний суд дійшов обґрунтованого переконання, що ОСОБА_7 та його захисники зловживають своїми процесуальними правами щодо відкладення апеляційного розгляду кримінального провадження, а їхні дії спрямовані на навмисне затягування апеляційного розгляду з метою закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та вважає за можливе здійснити розгляд поданих апеляційних скарг на вирок суду у відсутності захисника обвинуваченого, участь якого не є обов`язковою, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону, враховуючи, що сторона захисту виклала свої позиції в апеляційних скаргах, які ретельно повинні бути перевірені апеляційним судом.

Згідно зі статтею 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_7 у необережних діях, які виразилися в порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб та середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст.94 КПК України та не викликають у суду сумнівів.

Місцевий суд з достатньою повнотою перевірив усі доводи сторін в судовому засіданні, виклав критичний аналіз окремих доказів. У своїх висновках суд першої інстанції навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, доводи сторін, під час судового розгляду отримали об`єктивну та належну оцінку в судовому рішенні, з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Дослідивши фактичні обставини справи та доводи сторін, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає позицію сторони захисту хибною, а наведені ними доводи щодо не доведення належними й допустимими доказами наявності у діях обвинуваченого всіх ознак об`єктивної сторони інкримінованого злочину такими, що не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Диспозиція ст.286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст.286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст.286 КК України, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку. Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження ч.1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження ч.2, загибель кількох осіб ч. 3); причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим є головною, вирішальною умовою, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.286 КК.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, місцевий суд зробив на підставі аналізу досліджених доказів.

Зокрема, як убачається з матеріалів провадження, обвинувачений ОСОБА_7 вину не визнав покази надавати відмовився згідно ст. 63 Конституції України.

Потерпіла ОСОБА_10 в суді першої інстанції надала показання, що 18.07.2025 близько 7 години ранку, її сім`я, а саме мама, тато, чоловік, дитина вирушили на відпочинок в Закарпаття, автомобілем Mazda, за кермом якого був її тато. В момент аварії вони їхали по прямій смузі руху і не очікувано відбулось зіткнення. Вона сиділа ззаду, почула сильний поштовх, удар прийшовся на сторону тата, його крісло відірвалося придавило її маму. Також пояснила, що її чоловік сидів спереду, в нього була травма хребта, тато помер відразу, а мама через 2 тижні в лікарні. Під час аварії їх забрали в швидку. Пояснила, що в обвинувальному акті все вказано вірно, що зіткнення трапилось з вантажівкою на розвороті. Цивільний позов підтримала повністю. Щодо міри покарання покладається на розсуд суду.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції урахував фактичні дані, а також докази, які були досліджені судом у відповідності до вимог ст.23 КПК України, та яким надана оцінка у відповідності до вимог ст.94 КПК України, а саме :

- рапорт №4800 від 18.07.2015, відповідно до якого надійшло повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду на трасі Київ - Чоп з потерпілими.

- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схематичним планом, фототаблицею та відеозаписом від 18.07.2015 в ході якого зафіксовано дорожню обстановку, слідову інформацію та місце зіткнення транспортних засобів.

- висновок експерта №152 від 20.07.2015, відповідно до якого при експертизі трупа ОСОБА_13 виявлено такі тілесні ушкодження: уламкові переломи кісток склепіння, основи та лицевого черепа, крововиливи під мозкові оболонки, розміжчення речовини лівої вискової та тім`яної долей, множинні переломи ребер справа та зліва, грудини з розривами пристінкової плеври, перикарда, відривами серця та лівої легені, розриви верхньої долі лівої легені, печінки, перелом лівої плечової кістки, вивих в правому передплесно-плесневому суглобі, множинні садна, синці, рани на тілі, які утворились від дії тупого (их) предмета (ів) незадовго до моменту смерті, входять в комплекс поєднаної тупої травми голови, тулуба та кінцівок, супроводжувалися гострою крововтратою, мають прямий причинний зв`язок з настанням смерті його та ознаки тяжких тілесних ушкоджень при житті за ознакою небезпеки для життя. Смерть ОСОБА_13 настала від поєднаної тупої травми голови, тулуба та кінцівок у вигляді грубих ушкоджень кісток та внутрішніх органів, яка супроводжувалася гострою крововтратою. При судово-токсикологічному дослідженні в крові трупа ОСОБА_13 спиртів не виявлено. Кров з трупа ОСОБА_13 відноситься до групи О з ізогемаглютиніном анти-А і анти- В.

- висновок експерта за результатами проведення судової авто-технічної експертизи №13444/15-52 від 30.10.2015, відповідно до якого в рамках даного дослідження вказати чи знаходилася на момент скоєння пригоди гальмівна система тягача Даф у технічно придатному стані не є можливим з технічної точки зору, з причини вказаній в дослідницькій частині. В скою чергу, на момент огляду гальмівна система напівпричепа AUREPA знаходиться у функціонально придатному технічному стані. На момент огляду тагача Даф його рульове керування знаходилося у технічно працездатному стані. Будь-яких несправностей, які б могли стати технічною причиною виникнення даної ДТП, при обстеженні не виявлено. Елементи ходової частини тягача Даф та напівпричепа AUREPA перед даною ДТП знаходилися у функціонально придатному стані. Несправностей, які б могли стати технічною причиною самостійної зміни руху та втрати курсової стійкості, при експертному огляді не виявлено.

- висновок експерта за результатами проведення судової авто-технічної експертизи №13447/15-52 від 03.11.2015, відповідно до якого на момент скоєння пригоди гальмівна система, рульове керування та ходова частина автомобіля MAZDA знаходилися у технічно придатному стані. Ознак, які б могли свідчити про функціональну непридатність вказаних систем автомобіля MAZDA перед даною ДТП, і будь-яких несправностей, які б могли стати технічною причиною виникнення даної пригоди, при експертному обстеженні не виявлено.

- висновок експерта за результатами проведення судової транспортно-трасологічної експертизи №13445/15-52 від 16.10.2015, відповідно до якого в момент первинного контакту вантажний автомобіль DAF знаходився майже перпендикулярно до повздовжньої осі автодороги Київ-Чоп, в скою чергу, автомобіль MAZDA CX-7 знаходився під деяким гострим кутом відносно повздовжньої осі автодороги Київ-Чоп. Приблизне взаємне розташування вантажного автомобіля DAF та автомобіля MAZDA CX-7 в момент первинного контакту відносно елементів проїзної частини, наведено на мал.5. місце зіткнення вантажного автомобіля DAF та автомобіля MAZDA CX-7 знаходилося в межах автодороги Київ-Рівне на правій смузі руху, що призначено для руху до м. Рівне на ділянці, яка передує місцю початку відображення «забоїни на проїзній частині» (позначка №2), при цьому переднє колесо розташовувалось на ділянці початку «слід зсуву правого переднього колеса автопоїзда DAF д/н ВО 0559» (позначка №1). З урахуванням перекриття габаритів ТЗ при зіткненні (0,4…0,5 м) поперечне розташування місця зіткнення (геометричне місце точок, яке є проекцією зони первинного контактування деталей транспортних засобів на проїзну частину) знаходилось в межах приблизно 2,2…2,7 м від правого краю проїзної частини.

- висновок експерта за результатами проведення судової транспортно-трасологічної експертизи №13446/15-52 від 16.10.2015, відповідно до якого детально описано аварійні ушкодження, які утворилися на вантажному автомобілі DAF та на автомобілі MAZDA CX-7 внаслідок ДТП. Первинний контакт вантажного автомобіля DAF та на автомобіля MAZDA CX-7 відбувся між передньою правою частиною вантажного автомобіля DAF (в районі передньої частини правого переднього крила, нижньої частини правої двері кабіни, правою кутовою частиною переднього бампера з переходом на кабіну) та лівою передньою частиною автомобіля MAZDA CX-7 (передній бампер зліва (в районі розташування протитуманної фари) ліва передня блок фара). Поздовжні осі транспортних засобів в момент їх первинного контактування знаходились під кутом, який кількісно можливо оцінити величиною близько 90о розкритим проти ходу годинникової стрілки відносно повздовжньої осі вантажного автомобіля DAF,

- висновок експертів за результатами проведення судової автотехнічної експертизи №13448/15-52 від 23.10.2015, відповідно до якого за встановлених обставин контактування транспортних засобів, величина швидкості руху автомобіля MAZDA CX-7 в момент зіткнення з вантажним автомобілем DAF могла складати близько 147…156 км/год.,

- висновок токсикологічного дослідження №1956, відповідно до якого ОСОБА_7 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди не перебував в стані алкогольного сп`яніння,

- лист начальника філії «Новоград-Волинський ДЕД» ДП «Житомирський облавтодор» відповідно до якого станом на 18.07.2015 на км 233+050 автодороги Київ-Чоп поблизу м. Новоград-Волинський швидкісний режим не обмежено,

- висновок експерта №1851, відповідно до якого згідно записів представлених на вивчення медичних документів у ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: саден на обличчі (без зазначення форми, розмірів, кількості, чіткої локалізації). Достовірно оцінити за механізмом утворення на даний момент не можливо в зв`язку з відсутністю даних щодо їх морфологічних особливостей. Вищевказані тілесні ушкодження відноситься до категорії легких без короткочасного розладу здоров`я. встановлений клінічний діагноз: «Забій лівого стегна» на даний момент за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень не оцінюються, в зв`язку з відсутністю об`єктивних медичних даних, згідно Наказу №6 МОЗ України від 17.01.1995.

- висновок експерта №1849, відповідно до якого згідно записів представлених на вивчення медичних документів у ОСОБА_11 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку (без виражених клінічних проявів), травматичної екстракції 21-12 зубів; закритої травми грудної клітки, перелому ребра зліва (згідно рентгенограм висловитись про те, яке саме ребро - неможливо), малого гідротораксу, синця в ділянці 10-го ребра зліва; саден на лівій гомілці та в ділянці лівого колінного суглобу, могли утворитися від дії тупих твердих предметів, можливо в термін та за обставин, що вказані в постанові про призначення судово-медичної експертизи та в медичних документах. Тілесні ушкодження у вигляді: саден на лівій гомілці та в ділянці лівого колінного суглобу, відносяться до легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров`я. Тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку (без виражених клінічних проявів), травматичної екстракції 21-12 зубів, відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми грудної клітки, перелому ребра зліва (згідно рентгенограм висловитись про те, яке саме ребро - неможливо), малого гідротораксу, синця в ділянці 10-го ребра зліва, відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до тривалого розладу здоров`я,

- протокол проведення слідчого експерименту від 28.08.2015 з водієм ОСОБА_7 , який на місцевості відобразив місце здійснення ним розвороту та розташування транспортних засобів на проїжджій частині в момент зіткнення,

- висновок експерта №1845 відповідно до якого згідно записів представлених на вивчення медичних документів у ОСОБА_7 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: садна в ділянці правого колінного суглобу могло утворитися від дії тупого твердого предмету, можливо в термін та за обставин, що вказані в постанові про призначення судово-медичної експертизи та в медичних документах, відноситься до легкого тілесного ушкодження без короткочасного розладу здоров`я. Встановлені клінічні діагнози: «Забій правої половини грудної клітки зліва. Забій грудного відділу хребта», на даний момент за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень не оцінюються, оскільки відсутні об`єктивні медичні дані, згідно Наказу №6 МОЗ України від 17.01.1995. Виявлений консолідований перелом 10 ребра справа за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень не оцінюється, оскільки не пов`язаний з травмою 19.07.2015,

- висновок експерта №1971/17 відповідно до якого при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_14 згідно даних медичної документації виявлено перелом правої променевої кістки зі зміщенням уламків, переломи обох кісток лівого передпліччя зі зміщенням уламків (29.07.2015 проведено операцію з приводу металоостеосінтезу ліктьової та променевої кісток); переломи кісток тазу: бокової маси крижа зліва, обох сідничних кісток, лонної кістки, дна вертлюгової западини справа зі зміщенням уламків (23.07.2015 проведено операцію з приводу металоостеосінтезу кісток тазу); перелом 7-го ребра справа, забій правої легені. Гостра виразка дванадцятипалої кишки з профузною кровотечею та великою крововтратою (31.07.2015 проведено операцію лапаратомія та дуоденотомія з цього приводу). Геморагічний шок, ДВЗ-синдром (за даними клініко-лабораторних досліджень). Згідно даних розтину трупа виявлено: А) переломи 6, 7, 9 ребер справа та 3-го ребра зліва без ушкодження пристінкової плеври; Б) фрагментарні переломи лівих ліктьової та променевої кісток; багатосколковий перелом правої променевої кістки. В) багатосколкові переломи тіл правих лобкової та сідничної кісток з руйнуванням правої вертлюгової западини; перелом верхньої гілки правої лобкової кістки ближче до симфізу; перелом нижньої гілки правої лобкової кістки ближче до сідничної кістки; перелом нижньої гілки лівої лобкової кістки ближче до сідничної кістки; перелом зовнішньої частини крижа зліва; відшарування підшкірно-жировій клітковині на передній поверхні правого коліна; Г) гостра виразка дванадцятипалої кишки (з фібриноїдним некрозом в стінці і вогнищевими скупченнями еритроцитів та розповсюдженою лейко-лімфо-гістіоцитарною інфільтрацією - згідно даних гістологічного дослідження) з пенетрацією в голівку підшлункової залози та перфорацією; серозно-гнійний панкреатит (набряк строми з вогнищевою лейкоцитарною інфільтрацією в тканини голівки підшлункової залози - згідно даних гістологічного дослідження); серозно-гнійний перитоніт (дрібнокрапкові та плямисті тьмяно-червоні крововиливи з накладанням поодиноких дрібних сірувато-жовтих плівок фібрину на очеревині); ознаки шлунково-кишкової кровотечі (наявність згортку крові (біля 100 куб. см) в порожнині шлунка, а також не зміненої та зміненої крові на всьому протязі кишечника); білкова дистрофія, слабке кровонаповнення судин внутрішній органів, перісинусоїдний набряк в печінці, вогнища дистелектазу альвеол в легенях, дрібні смугасті крововиливи під ендокардом лівого шлуночка серця; ознаки крововтрати та шоку. 2 (3). Смерть ОСОБА_14 настала від поєднаної травми грудей, тазу та верхніх кінцівок з переломами ребер, кісток передпліч та тазу, шоком, крововтратою та утворенням гострої виразки дванадцятипалої кишки з шлунково-кишковою кровотечею, на що вказують дані зазначені в пункті 1. 3 (1; 4). Враховуючи характер та локалізації ушкоджень з крововиливами в ділянках їх, об`єм травми, дані обставин справи (факт автомобільної травми внаслідок зіткнення транспортних засобів), слід вважати, що всі виявлені ушкодження, зазначені в п.п. 1 А), Б), В) виникли від дії тупи предметів та утворились при автомобільній травмі (можливо на місці пасажира) в салоні автомобіля, в строки вказані в постанові (18.07.2015). 4 (2). Ушкодження, спричинені ОСОБА_14 мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження (небезпека для життя поєднаної травми грудей, тазу та верхніх кінцівок, з переломами ребер, кісток передпліч та тазу з шоком, крововтратою та утворенням гострої виразки дванадцятипалої кишки з шлунково-кишковою кровотечею) та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням її смерті. 5 (3). Згідно даних медичної документації, смерть ОСОБА_14 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11 годині 00 хвилин, що не суперечить даним розтину трупа. 6 (5). Згідно даних медичної документації, кров ОСОБА_14 за груповою приналежністю відноситься до 3-ї групи,

- висновок експерта №3/6 від 20.11.2015, відповідно до якого з технічної точки зору водій автомобіля MAZDA CX-7 н.з. НОМЕР_3 не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом своєчасного гальмування до місця зіткнення з моменту виникнення небезпеки для руху. В наведеній дорожній обстановці, водію автомобіля MAZDA CX-7 н.з. НОМЕР_3 необхідно було діяти у відповідності до вимог п.п. 12.3, 12.6 ґ) Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці, дії водія автомобіля MAZDA CX-7 н.з. НОМЕР_3 не відповідали технічним вимогам п. 12.6 ґ) Правил дорожнього руху України. Невідповідностей технічним вимогам п. 12.3 в діях водія MAZDA CX-7 н.з. НОМЕР_3 не вбачається. В наведеній дорожній обстановці, водію автомобіля DAF н.з. НОМЕР_1 необхідно було діяти у відповідності до вимог п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці дії водія автомобіля DAF н.з. НОМЕР_1 не відповідали вищевикладеним технічним вимогам Правил дорожнього руху України. З технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки та подальшим розвитком ДТП знаходиться виїзд автомобіля DAF н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 на смугу руху автомобіля MAZDA CX-7 н.з. НОМЕР_3 ,

- висновок експерта №182/16-52 від 31.05.2016, відповідно до якого : в момент зіткнення автомобіль MAZDA зміщувався праворуч відносно повздовжньої осі автодороги Київ-Чоп, на що вказує розташування автомобілів MAZDA та DAF в момент первинного контактування (рис. 1, 2) відносно дорожньої розмітки 1.5. При вказаних в постанові про призначення експертизи параметрах розвитку даної пригоди, відстань на якій знаходився автомобіль MAZDA від місця зіткнення із автомобілем DAF в момент виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_13 становить приблизно 89,8…95,3 м. В даному випадку, швидкість руху автомобіля MAZDA в момент перетину умовної лінії на рівні встановленого місця зіткнення, за умови чіткого виконання водієм ОСОБА_13 вимог п. 12.3 ПДР, а саме своєчасного застосування екстреного гальмування, складає приблизно 125…134 км/год. В даній дорожній обстановці при вказаних обставинах виникнення небезпеки водій ОСОБА_13 не мав технічної можливості зупинитись до лінії руху автомобіля DAF шляхом застосування екстреного гальмування керованого ним автомобіля MAZDA при русі із допустимою швидкістю руху на даній ділянці дороги. Враховуючи встановлений характер зіткнення автомобіля MAZDA та DAF, а також зазначені в матеріалах справи обставини виникнення даної пригоди, в даній дорожній обстановці, водію автомобіля MAZDA ОСОБА_13 , з технічної точки зору, слід було діяти у відповідності з вимогами п.п. 12.6 ґ) та 12.3 ПДР. В свою чергу, в даній дорожній обстановці, водій автомобіля DAF ОСОБА_7 з технічної точки зору, слід було діяти у відповідності з вимогами п. 10.1 ПДР. В даній дорожній обстановці невідповідність дій водія ОСОБА_13 вимог п. 12.6 ґ) ПДР та ОСОБА_7 вимогам п. 10.1 ПДР знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.

- висновок експерта за результатами проведення додаткової судово-автотехнічної експертизи №484/16-25 від 25.08.2016, відповідно до якого : автопоїзд DAF д.н. НОМЕР_1 у складі з напівпричепом-цистерною ПП Aurepa д.н. НОМЕР_2 не встигав звільнити смугу руху автомобіля MAZDA СХ-7 д.н. НОМЕР_3 , за умови чіткого виконання водієм ОСОБА_13 вимог п. 12.3 ПДР України. В даній дорожній обстановці, водій автомобіля MAZDA СХ-7 д.н. НОМЕР_3 ОСОБА_13 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем DAF д.н. НОМЕР_1 , шляхом застосування своєчасного термінового гальмування, з моменту виникнення небезпеки для його руху. В даній дорожній обстановці, з технічної точки зору, водій автомобіля MAZDA СХ-7 д.н. НОМЕР_3 ОСОБА_13 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 та п. 12.6 ґ) Правил дорожнього руху України. З технічної точки зору, в діях водія ОСОБА_13 невідповідностей технічним вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху України не вбачається. В діях водія ОСОБА_13 вбачається невідповідність вимогам п. 12.6 ґ) Правил дорожнього руху України. Але, дана невідповідність не є в причинному зв`язку із виникненням наведеної ДТП. В даній дорожній обстановці, з технічної точки зору, водій автопоїзда DAF д.н. НОМЕР_1 у складі з напівпричепом-цистерною ПП Aurepa д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України. З технічної точки зору, в діях водія автопоїзда DAF д.н. НОМЕР_1 у складі з напівпричепом-цистерною ПП Aurepa д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_7 вбачається невідповідність вимогам вищезазначених пунктів Правил дорожнього руху України. З урахуванням вихідних даних та проведеного дослідження, причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, в даних умовах дорожнього руху, слід вважати, технічно необґрунтовані дії водія ОСОБА_7 , які суперечили вимогам п. 10.1 та п. 10.4 Правил дорожнього руху України,

- висновок експерта №2441, відповідно до якого при проведенні судово-медичної експертизи по факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 встановлено, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди їй були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: саден на обличчі, які виникли від дії тупого (их) предмета (ів), не залишивши в них яких-небудь специфічних та характерних ознак дозволяючих ідентифікувати їх контактуючу слідоутворюючу поверхню та могли утворитися при обставинах та в термін, вказаних в постанові про призначення повторної судово-медичної експертизи, відносяться до легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров`я. Вищевказані тілесні ушкодження ОСОБА_10 могла отримати перебуваючи в якості пасажира автомобіля.

- висновок експерта №2439, відповідно до якого при проведенні судово-медичної експертизи по факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 встановлено, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди йому були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: травматичної екстракції (видалення) 21-12 зубів; закритої травми грудної клітки - перелому лівого ребра (згідно рентгенограм висловитись про те, яке саме ребро - неможливо), ускладненого розвитком малого гідротораксу (наявність рідини в плевральній порожнині), синця в ділянці 10-го ребра зліва, саден лівої нижньої кінцівки. Дані тілесні ушкодження в своїй сукупності відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень по критерію тривалого розладу здоров`я, виникли від дії тупого (их) предмета (ів), не залишивши в них яких-небудь специфічних та характерних ознак дозволяючих ідентифікувати їх контактуючу слідоутворюючу поверхню та могли утворитися при обставинах та в термін, вказаних в постанові про призначення повторної судово-медичної експертизи. Вищевказані тілесні ушкодження ОСОБА_11 міг отримати перебуваючи в якості пасажира автомобіля,

- висновок експерта №2440, відповідно до якого при проведенні судово-медичної експертизи по факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 встановлено, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди йому були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: садна в ділянці правого колінного суглобу, яке виникли від дії тупого (их) предмета (ів), не залишивши в ньому яких-небудь специфічних та характерних ознак дозволяючих ідентифікувати їх контактуючу слідоутворюючу поверхню та могли утворитися при обставинах та в термін, вказаних в постанові про призначення повторної судово-медичної експертизи, відноситься до легкого тілесного ушкодження без короткочасного розладу здоров`я. Вищевказане тілесне ушкодження ОСОБА_7 міг отримати перебуваючи в якості водія вантажного автомобіля,

- протокол додаткового огляду місця події від 12.12.2016, а саме ділянки автодороги Київ-Чоп 232-233 км, де зафіксовано загальну видимість.

- висновок експерта №3/99 від 21.02.2017, відповідно до якого з технічної точки зору водій автомобіля MAZDA СХ-7 н.з. НОМЕР_3 , рухаючись із допустимою швидкістю руху (110 км/год), не мав би технічної можливості уникнути ДТП шляхом своєчасного гальмування до місця зіткнення з моменту виникнення небезпеки для руху. В наведеній дорожній обстановці, водію автомобіля MAZDA СХ-7 н.з. НОМЕР_3 необхідно було діяти у відповідності до вимог п.п. 12.3, 12.6 ґ) Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці, дії водія автомобіля MAZDA СХ-7 н.з. НОМЕР_3 не відповідали технічним вимогам п. 12.6 ґ) Правил дорожнього руху України. Невідповідностей технічним вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України в діях водія MAZDA СХ-7 н.з. НОМЕР_3 не вбачається. В наведеній дорожній обстановці, водію автомобіля DAF н.з. НОМЕР_1 необхідно було діяти у відповідності до вимог п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці дії водія автомобіля DAF н.з. НОМЕР_1 не відповідали вищевикладеним технічним вимогам Правил дорожнього руху України. З технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням ДТП знаходиться виїзд автомобіля DAF н.з. НОМЕР_1 на смугу руху автомобіля MAZDA СХ-7 н.з. НОМЕР_3 ,

- протокол проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_11 від 17.03.2017, в ході якого останній вказав місця розташування автомобіля MAZDA СХ-7 н.з. НОМЕР_3 та автопоїзда DAF н.з. НОМЕР_1 у складі із напівпричепом та видимість по відношенню один до одного.

Суд апеляційної інстанції вважає, що зібрані у справі докази, які місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а саме те, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 не відповідали зазначеним вище вимогам Правил дорожнього руху України і знаходяться в причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її суспільно небезпечними наслідками, а доводи апеляційних скарг захисників та обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що ДТП сталося не з вини обвинуваченого ОСОБА_7 є необґрунтованими і щодо їх спростування колегія суддів керується наступним.

Так, у випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК України, необхідно встановити причинний зв`язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому, виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом (висновки про правозастосування, які містяться в постановах Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року у справі 5-18кс14, від 05 листопада 2015 року у справі №5-218кс15, від 16.10.2019 у справі № 163/1753/17).

Наводячи доводи апеляційної скарги, про неналежне встановлення судом причинного зв`язку між діянням обвинуваченого, подією ДТП та настанням наслідків, сторона захисту посилається на не врахування судом першої інстанції висновоку експерта № 1139/17-22 від 14.02.2018, який був долучений стороною захисту проте, безпідставно не був досліджений судом першої інстанції.

Зі змісту висновку №1139/17-22 від 14.02.2018, складеного за клопотанням захисника ОСОБА_8 , але вже під час судового розгляду в суді першої інстанції, встановлено, що : У даній дорожній обстановці, при заданих вихідних даних, з метою забезпечення безпеки дорожнього руху водій ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 10.1, 10.4 ПДР України. У даній дорожній обстановці, при заданих вихідних даних, з метою забезпечення безпеки дорожнього руху водій ОСОБА_13 повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 1.10 (в частині визначення терміну небезпека для руху), 12.3, 12.6 (ґ) ПДР України. У даній дорожній обстановці, при заданих вихідних даних водій ОСОБА_13 не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль до місця зіткнення з моменту виникнення небезпеки для руху. Невідповідність дій водія ОСОБА_13 вимогам п.п. 1.10 (в частині визначення терміну небезпека для руху), 12.3, 12.6 (ґ) ПДР України, перебуває у причинному зв`язку з настанням цієї пригоди.

Проте, досліджуючи вищезазначений висновок експерта під час апеляційного розгляду за клопотанням сторони захисту, колегія суддів зауважує, що при її проведеннні не ставилось питання про встновлення причинно наслідчового зв`язку невідповідності дій водіїв транспортних засобів DAF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом-цистерною ПП Aurepa д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7 та транспортного засобу Mazda CX-7 д.н.з НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_13 .

Більш того, на дослідження експерту було надано стороною захисту лише копії матеріалів кримінального провадження на 32 аркушах (а.п.129-139 т.8).

Отже, з вказаного висновку лише слідує, що ОСОБА_13 не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль до місця зіткнення з моменту виникнення небезпеки для руху, проте, як слідує із змісту висновку експерта №3/99 від 21.02.2017, з технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням ДТП знаходиться виїзд автомобіля DAF н.з. НОМЕР_1 на смугу руху автомобіля MAZDA СХ-7 н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_13 , що спростовує доводи сторони захисту, що висновок експерта №1139/17-22 від 14.02.2018 виправдовує дій ОСОБА_7 за вказаних обставин.

Крім того, колегія суддів не може погодитись із доводами сторони захисту про те, що суд першої інстанції істотно порушив вимоги КПК в частині визнання допустимим доказом результати слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7 та похідних від нього доказів з огляду на наступне.

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 28.08.2015 (Т. 6, а.с. 190-192) ОСОБА_7 під підпис були роз`яснені права свідка, передбачені ст.ст. 66, 67 КПК України. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 66 КПК України свідок має право не свідчити проти себе. Зазначене підтверджує, що ОСОБА_7 був обізнаний з можливістю не свідчити проти себе.

В оскаржуваному вироку детально та аргументовано наведено мотиви суду визнання результатів слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 та похідних від нього висновків експертів допустимими доказами.

Постановою Верховного Суду України від 09.06.2016 у справі № 5-360кс15 зроблені наступні висновки:

Законодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на примушування будь-якої особи до визнання винуватості або говорити з приводу підозри чи обвинувачення, а вчинення дій всупереч цій забороні має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Так, пунктом 6 частини другої статті 87 КПК передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод діяння з отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Суд вважає за потрібне звернути увагу й на те, що в самій назві статті 87 КПК законодавець визнання доказів недопустимими обумовив їх отриманням внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

На момент проведення слідчого експерименту з ОСОБА_7 в сторони обвинувачення не було в наявності фактичних даних, які б свідчили про достатність підстав для повідомлення про підозру. Проведення слідчої дії переслідувало мету встановити механізм ДТП, а не отримати визнавальні (викривальні) показання від ОСОБА_7 . Причетність ОСОБА_7 до ДТП встановлена сукупністю доказів, у тому числі, висновкаими експертів, в основі яких лежать протоколи слідчих дій та показання учасників провадження.

Сама по собі участь ОСОБА_7 у ДТП не може свідчити про наявність в сторони обвинувачення достатніх даних для визнання його підозрюваним на момент проведення з ним слідчого експерименту, адже специфіка кримінальних проваджень відповідної категорії передбачає формування необхідного обсягу вихідних даних, у тому числі відтворень обстановки та обставин події учасниками ДТП, призначення автотехнічних експертиз, висновки яких дають відповіді на питання про відповідність дій водіїв вимогам ПДР та причинний зв`язок з настанням ДТП.

На момент проведення слідчого експерименту з ОСОБА_7 в розпорядженні сторони обвинувачення не було результатів автотехнічних експертиз, які б стверджували про невідповідність дій останнього вимогам ПДР, а тому посилання захисту на приписи ст. 87 КПК України, в світлі роз`яснень Верховного Суду, є безпідставним.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до висновку, викладеного у Постанові ОП ККС ВС від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19) метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом.

Показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд, проте вона не визначає критеріїв допустимості доказів, оскільки це питання вирішується перш за все внутрішнім правом і національними судами (справи "Шенк проти Швейцарії", заява № 10862/84, рішення від 12 липня 1988 року, § 45, 46; "Морейра Ферейра проти Португалії" (№ 2) [ВП], заява № 19867/12, рішення від 11 липня 2017 року;"Хеглас проти Республіки Чехія", заява № 5935/02, рішення від 01 березня 2007 року, § 84).

Національне судове провадження, коли йдеться про порушення захищеного Конвенцією права (з огляду на характер цього порушення), ЄСПЛ розглядає з позицій дотримання справедливого судового розгляду, що вирізняється не стільки прийнятністю певних доказів за національним правом, скільки тим, чи є провадження, включно із способом збирання доказів, справедливим у цілому ("Хан проти Сполученого Королівства", заява № 35394/97, рішення від 12 травня 2000 року, § 34; "P.G. і J.H. проти Сполученого Королівства", заява № 44787/98, рішення від 25 вересня 2001 року, § 76; "Аллан проти Сполученого Королівства", заява № 48539/99, рішення від 05 листопада 2002 року, § 42).

Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано, чи були використані у провадженні докази, отримані з порушенням прав на захист.

З практики ЄСПЛ щодо використання як доказу в кримінальному провадженні результатів слідчого експерименту вбачається, що ЄСПЛ підкреслює необхідність застосування процесуальних гарантій забезпечення справедливості процедури отримання доказів, у тому числі й гарантій дотримання прав особи, яка під час такої слідчої дії дає показання (в широкому змісті цього поняття). Широкій підхід щодо розуміння поняття "показання" покладений у підґрунтя правових позицій ЄСПЛ, який розглядає це поняття як будь-які відомості, що були надані особою та на які повинні поширюватися гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції.

У своїх рішеннях ЄСПЛ акцентує свою увагу на справедливості судового розгляду в цілому, критеріями чого є належна реалізація права підозрюваного на мовчання, права на захист, належне розслідування тверджень про те, що визнавальні показання отримано у незаконний спосіб (справа "Яременко проти України" (№ 2), заява № 66338/09, рішення від 30 квітня 2015 року, § 65, 66), де ЄСПЛ повторив свої головні висновки з рішення у справі "Яременко проти України" (заява № 32092/02, рішення від 12 червня 2008 року, § 27).

Такий підхід ЄСПЛ застосував у справах "Дудка проти України" (заява № 55912/09, рішення від 04 грудня 2018 року, § 216, 118), "Леонід Лазаренко проти України" (заява № 22313/04, рішення від 28 жовтня 2010 року, § 57), "Гелетей проти України" (заява № 23040/07, рішення від 24 квітня 2018 року, § 56-58, 65), де зазначив про несправедливість судового розгляду через порушення права на захист.

Таким чином, ЄСПЛ наголошує на необхідності застосування процесуальних гарантій забезпечення справедливості кримінального провадження в цілому та порядку (процедури) проведення слідчої (розшукової) дії, під час якої від особи отримуються відомості (права на справедливий суд, на захист, на мовчання і права не свідчити проти себе тощо). За умови застосування передбачених національним законодавством гарантій, що мають відповідати Конвенції, ЄСПЛ не ставить під сумнів допустимість протоколу слідчої (розшукової) дії як доказу, оскільки це питання перебуває в площині регулювання національного законодавства.

За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта за відсутності протиправного тиску на підозрюваного, обвинуваченого, за його волею та вільним волевиявленням, за умов усвідомлення ним права мовчати і не свідчити проти себе, забезпечення права на захист і правову допомогу, справедливості кримінального провадження в цілому.

До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої (розшукової) дії як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо.

Отже, буквальне тлумачення змісту ст. 23 КПК у системному зв`язку з нормами, викладеними в статтях 83, 84, 93, 95, 240 цього Кодексу, з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК) не містить підстав для висновку про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту за умови дотримання судами України законодавчо визначеного порядку проведення такої слідчої дії з огляду на критерії ЄСПЛ щодо забезпечення справедливості кримінального провадження в цілому.

Норми чинного кримінального процесуального закону щодо оцінки судом протоколу слідчого експерименту як окремого процесуального джерела доказів у провадженні узгоджуються з критеріями, застосованими ЄСПЛ для оцінки справедливості судового розгляду в цілому. Легітимна мета слідчого експерименту за безпосередньою участю підозрюваного, обвинуваченого у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань забезпечується дотриманням процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та встановленого порядку його проведення.

Таким чином, відсутні підстави для ототожнення показань та протоколу слідчого експерименту, які є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, відповідно до ст. 91 КПК.

Отже, апеляційний суд вважає, що матеріали провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протокол слідчого експерименту від 28.08.2015 за участю водія ОСОБА_7 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104, 105 КПК, а саму слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК. Тому безпідставними є твердження, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту про те, що протокол слідчого експерименту є недопустимим доказом.

Щодо посилання сторони захисту на докази, які не досліджувались судом, апеляційни суд звертає увагу на нступне.

Згідно журналу судового засідання від 06.05.2024 (Т. 8, а.с. 40) судом прийнято рішення про зміну порядку дослідження доказів, долучення в повному обсязі матеріалів досудового розслідування та проведено їх дослідження.

При цьому згідно вказаного журналу та звукозапису засідання судом роз`яснено право сторін звертати увагу на конкретні докази чи їх окремі частини в контексту їх належності, достовірності чи допустимості.

В матеріалах кримінальної справи міститься висновок експерта №3/6 від 20.11.2025 (Т. 7, а.с. 7). Таким чином твердження захисту про те, що вказане процесуальне джерело доказів не досліджувалося судом не відповідає дійсним обставинам справи.

Сам по собі факт недослідження судом фото- та відеоматеріалів до протоколів слідчих дій не свідчить про істотне порушення вимог закону.

Так, згідно правової позиції ВС, відображеної у постанові від 07.12.2022 у справі №678/997/21 дослідження відеозапису до протоколу не є обов`язком суду. Лише за наявності сумнівів у достовірності викладених в ньому фактичних даних, суд за власною ініціативою або за клопотанням учасників кримінального провадження повинен дослідити такий відеозапис.

Разом з тим, матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що учасники кримінального провадження, зокрема, захисник ОСОБА_8 , наполягали на відтворенні фото- відеоматеріалів як додатків до протоколів слідчих дій.

Таким чином, твердження захисту про порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 358, 359 КПК України є безпідставними.

Що стосується доводів сторони захисту про відмову в долученні доказів то колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах провадження (Т. 8, а.с. 100) міститься клопотання захисника ОСОБА_8 про долучення висновку експерта №1139/17-22 від 14.02.2018.

Разом з тим, вказане клопотання, як вбачається з його змісту, не містить належного обґрунтування для задоволення. Зокрема, клопотання не містить даних на підтвердження яких обставин, які підлягають доказуванню, необхідно долучити висновок експерта. Не містить вказане клопотання і прохання дослідити висновок.

Таким чином, відмова в задоволенні клопотання судом першої інстанції обумовлена виключно його неналежним обґрунтуванням з боку ініціатора, а не порушення судом засади рівності та змагальності сторін.

Отже, сама по собі відмова суду в долученні та дослідженні висновку експерта, отриманого стороною захисту, за умови неналежного обґрунтування необхідності здійснення таких дій, не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Саме така позиція висловлена у Постанові ККС ВС від 21.12.2022 у справі №759/5737/17 (провадження 51-2899км20).

Більше того, суд апеляційної інстанції безпосередньо дослідив вказаний висновок, таким чином гарантії захисту на можливість спростування обвинувачення, збирання та надання суду доказів невинуватості, дотримано.

Крім того, сторна захисту посилалась на те, що суд першої інстанції неврахував наявність порушень ПДР водієм автомобіля Mazda CX-7 р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_13 .

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, водій автомобіля Mazda CX-7 р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_13 перевищив допустиму швидкість, однак таке порушення саме по собі не перебуває в причинним зв`язку з ДТП, оскільки згідно проведених судовими експертами розрахунків водій ОСОБА_13 не мав можливості уникнути зіткнення шляхом застосування термінового гальмування як при фактичній, так і при допустимій швидкості руху (висновок експерта №3/99 від 21.02.2017).

Наведена позиція, серед іншого, мітиться і у висновку експерта №1139/17-22 від 14.02.2018, наданого стороною захисту та дослідженого судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, факт порушення вимог ПДР з боку загиблого водія ОСОБА_13 , як і характеризуючі відомості обвинуваченого, враховано судом першої інстанції при призначенні покарання, адже попри невизнання винуватості та тяжкі наслідки від кримінального правопорушення покарання ОСОБА_7 призначено не в максимальних межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України, а в розмірі, наближеному до мінімального зазначеного у санкції ч.3 ст.286 КК.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо безпідставної відмови в допиті свідків та представника цивільного відповідача, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно клопотання захисника ОСОБА_8 від 13.02.2025 (Т. 8, а.с. 125-126) останній просив допитати свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , представника цивільного відповідача.

У задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено, оскільки свідок ОСОБА_23 є свідком сторони обвинувачення, а прокурор відмовився від допиту вказаного свідка.

Відмова суду у допиті свідка ОСОБА_23 не порушує права на захист, оскільки вказаний свідок є свідком сторони обвинувачення, яка відмовилася від його допиту, реалізувавши своє процесуальне право.

Так, згідно ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Посилання захисника ОСОБА_9 на порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в цій частині, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом не досліджувалися показання вказаного свідка надані під час досудового розслідування та не використовувалися при ухваленні вироку, що могло б свідчити про позбавлення права захисту на перехресний допит свідків сторони обвинувачення.

В частині допиту в якості свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 клопотання захисту апенляційний суд вважає також безпідставним, оскільки вказані особи є експертами Київського НДІСЕ, які склали висновок від 31.05.2016 №182/16-52 (Т. 7, а.с. 36-42). Отже, останні не могли бути допитані судом як свідки, а клопотання про необхідність роз`яснення висновку експерта від 31.05.2016 №182/16-52, як єдиної підстави для допиту експертів, до суду від сторони захисту не надходило.

В частині допиту представника цивільного відповідача клопотання сторони захисту апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки присутність в судовому засіданні та надання пояснень є правом, а не обов`язком цивільного відповідача і останній не може бути примушений судом надавати показання, що випливає з ч. 3 ст. 62, п. 5 ч. 3 ст. 42 КПК України. Крім того, ч. 1 ст. 95 КПК України не передбачено надання показань цивільним відповідачем.

Посилання сторони захисту на неповноважність суду, щодо розгляду даного провадження, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Приписами ч. 1 ст. 415 КПК України передбачені вичерпні підстави скасування вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. До таких випадків належать:

-порушення, передбачені п.п. 2,3,4,5,6,7 ч. 2 ст. 412 цього Кодексу.

В матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність вказаних порушень.

-в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою.

В матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність вказаних порушень. Незгода сторони захисту з процесуальними рішеннями головуючого по справі в частині відмови в долученні доказів не дає підстав стверджувати про очевидну упередженість головуючого, оскільки: 1) в задоволенні відводу головуючому ОСОБА_1 було відмовлено, 2) клопотання про долучення та дослідження доказів сторони захисту належним чином не було мотивовано, у зв`язку з чим було відхилено судом першої інстанцїі з вищенаведених мотивів;

-судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.

В матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність вказаних порушень.

Таким чином, визначені кримінальним процесуальним законом випадки для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді першої інстанції відсутні.

З огляду на наведене, колегія суддів вважажє, що сукупність досліджених доказів, наданих стороною обвинувачення та захисту переконливо свідчать про те, що в наведеній дорожній ситуації обвинувачений ОСОБА_7 , порушуючи вимоги п.п. 1.5., 2.3.б)., 10.1., 10.4. Правил дорожнього руху, поставив водія ОСОБА_13 в ситуацію, за якої останній не мав змоги уникнути зіткнення як з фактичною, так і з допустимою швидкістю руху. Зазначене узгоджується з висновками експертів, протоколами слідчіх експериментів та показами потерпілих і свідків.

Саме по собі порушення водієм автомобіля Mazda CX-7 р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_13 швидкісного режиму не перебуває в причинному зв`язку з ДТП, оскільки за умови дотримання ОСОБА_7 п. 10.1., 10.4. ПДР та відмови розпочинати рух до роз`їзду з автомобілем Mazda CX-7 р.н. НОМЕР_3 , який мав перевагу в русі, зіткнення не відбулося б.

При цьому, порушення інкримінованих ОСОБА_7 пунктів ПДР не є вимушеним чи обумовленим протиправною поведінкою іншого учасника дорожнього руху, адже обвинувачений самостійно та добровільно обрав відповідну модель поведінки як учасника дорожнього руху та свідомо розпочав маневр розпороту керованого ним транспортного засобу, не надаючи переваги в русі зустрічному автомобілю.

Таким чином, загибель та травмування потерпілих є прямими наслідками кримінально-протиправної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 , яка проявилась в порушенні .п. 1.5., 2.3.б)., 10.1., 10.4. Правил дорожнього руху, що свідчить про наявність в діянні останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Доводи апеляційних скарг сторони захисту про те, що приймаючи рішення суд першої інстанції належним чином не проаналізував всі зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, не зазначив чому взяв до уваги одни докази та відкинув інші, колегія суддів важає необгрунтованими виходячи з наступного.

Колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об?єктивного з?ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Інші доводи, викладені в апеляційних скаргах захисників, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обгрунтованість прийнятого рішення.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що, як неодноразово вказував у своїх рішеннях ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Така позиція викладена у Постанові ККС ВС від 21.12.2022 у справі №759/5737/17 (провадження №51-2899км20).

Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення місцевого суду, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в апеляційній скарзі не наведено. Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_24 покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України.

Враховуючи те, що під час апеляційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого в частині встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення, доведеності його вини, кваліфікації його дій, та призначеного покарання, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення в цій частині, апеляційні скарги захисників задоволенню не підлягає саме у вказаній частині.

Водночас, колегія суддів погоджується із доводами сторони захисту про невідповідність висновків суду щодо вирішення цивільного позову.

Як вбачається з матеріалів провадження, будучи допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_10 підтримала цивільний позов та просила його задовольнити, потерпіла ОСОБА_12 в силу свого віку і стану здоров`я, просила проводити судовий розгляд у її відсутності проте, позов підтримала, а тому висновок суду першої інстанції про те, що позивачі не з`явились в судове засідання, тобто не підтримали позовні вимоги, на думку апеляційного суду, є помилковим, у зв`язку із чим вирок в цій частині підлягає скасуванню із призначенням нового судового розгляду в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За таких обставин, у суду першої інстанції не було підстав для залишення без розгляду цивільних позовів потерпілих, отже у вказаній частині судом першої інстанції не дотримано вимог кримінального процесуального закону, а тому рішення суду у цій частині не може залишатися без зміни.

Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 про те, що ухвала суду першої інстанції від 02.06.2025 року, якою відмовлено у роз`яснення оскаржуваного вироку суду від 25.04.2025 щодо ОСОБА_7 не відповідає вимогам КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч.1 та ч.2 ст.380 КПК України якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення, приватного виконавця ухвалою роз`яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст. Суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення протягом десяти днів з повідомленням особи, яка звернулася із заявою про роз`яснення судового рішення, та учасників судового провадження. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви про роз`яснення рішення.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали, яка відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню лише в частині вирішення питання цивільного позову, в іншій частині вирок суду є законним та обгрунтованим, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Звягельського (Новоград-Волинського) міськрайонного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та призначити новий розгляд в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині вирок суду залишити без зміни.

Ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2025 року про відмову у роз`ясненні вироку суду від 25.04.2025 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_7 в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.

Судді: