Постанова від 01.07.2025 по справі 911/1578/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2025 р. Справа№ 911/1578/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Кукло Д.С., посвідчення № 076378 від 01.03.2023;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Поцелов А.О., ордер ВК № 1122632 від 11.03.2024;

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши матеріали апеляційної скарги заступника Генерального прокурора на рішення господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі № 911/1578/24 (суддя - Бацуца В.М.)

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України

до товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - державне підприємство "Медичні закупівлі України"

про стягнення 10 426 594,74 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор / прокуратура) в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Автоспецпром" про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України 10 426 594,74 грн, з яких: 4 587 701,80 грн пені та 5 838 892,94 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ "Автоспецпром", як постачальником, та державним підприємством (далі - ДП) "Медичні закупівлі України", як замовником, за спрощеною процедурою закупівлі був укладений договір про закупівлю № 09/528-12/2021 від 28.12.2021 (далі - договір) спеціалізованого санітарного транспорту екстреної медичної допомоги типу С (далі - товар) за який замовником внесено передоплату у повному обсязі, а саме в розмірі 83 412 756,35 грн, проте у строк встановлений договором постачальник не поставив товар, а додатковою угодою сторони припинили дію договору з 24.01.2023.

Прокурор зазначав, що в даному випадку порушено інтереси держави внаслідок незастосування до відповідача передбаченої договором неустойки за порушення останнім зобов`язань з поставки товару, оплата за який здійснювалася коштами, які виділялися з Державного бюджету України, а саме: на виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я" та постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 339 від 09.03.2021 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році", внаслідок чого на користь держави не стягнуто грошові кошти (штрафні санкції) за договором, які могли бути використані на задоволення її потреб.

Посилаючись на положення ст. 549 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та п. 9.2 договору прокурор вказував, що з відповідача на користь Державного бюджету України підлягають стягненню 4 587 701,80 грн пені за період прострочення поставки товару з 01.12.2022 по 24.01.2023 та 5 838 892,94 грн штрафу (7 % вартості товару), у зв`язку з простроченням поставки товару понад 30-ть днів.

Рішенням господарського суду Київської області від 02.10.2024 відмовлено у задоволенні позову.

Вирішуючи спір у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що умовами договору сторони погодили сплату постачальником штрафних санкцій за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару саме замовнику (третій особі у справі), у зв`язку з чим твердження прокурора про необхідність їх стягнення до Державного бюджету України, є безпідставними та необґрунтованими. Судом також враховано факт існування обставин непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), що безпосередньо вплинули на можливість (об`єктивно унеможливили) виконання відповідачем зобов`язань за договором до моменту його припинення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заступник Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що судом першої інстанції не враховано правову природу державного контракту; повноваження сторін спору щодо виконання бюджетного зобов`язання; не застосовано норми спеціального бюджетного законодавства, які регулюють ці відносини, чим позбавлено МОЗ, як головного розпорядника бюджетних коштів за договором, права та можливості стягнути штрафні санкції за невиконання зобов`язання, яке укладалось для забезпечення потреб держави у сфері охорони здоров`я. Також прокурор вказував, що наведені відповідачем обставини щодо невиконання ним взятого на себе зобов`язання з поставки товару перед замовником не можуть бути умовою для звільнення його від відповідальності згідно положень ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу (далі - ГК) України. При цьому відповідачем не було надано доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між вказаними ним обставинами і неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В., відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 04.02.2025.

17.12.2024 до апеляційного суду надійшов відзив третьої особи в якому представник просив задовольнити апеляційну скаргу.

24.12.2024 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача із запереченнями на апеляційну скаргу.

08.01.2025 до апеляційного суду надійшла відповідь прокуратури на відзив відповідача.

10.01.2025 до апеляційного суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив прокуратури.

03.02.2025 до апеляційного суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

04.02.2025 до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено справу на 18.03.2025.

04.03.2025 до апеляційного суду надійшли пояснення прокуратури до яких додано науковий висновок щодо відповідальності за невиконання чи неналежне виконання державних контрактів від 26.02.2025, складений О.Беляневич.

Вказаний висновок судом апеляційної інстанції не приймається в якості доказу з огляду на приписи ст.ст. 80, 109, ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, оскільки його не існувало станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення, і за своєю суттю він не є взагалі доказом.

17.03.2025 до апеляційного суду надійшли заперечення відповідача на пояснення прокуратури.

18.03.2025 до апеляційного суду надійшли письмові пояснення відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 оголошено перерву до 29.04.2025.

28.04.2025 до апеляційного суду надійшли письмові пояснення відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 оголошено перерву до 03.06.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 оголошено перерву до 01.07.2025.

30.06.2025 до апеляційного суду надійшли письмові пояснення відповідача.

30.06.2025 до апеляційного суду надійшло клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи, оскільки представник приймає участь в іншому судовому засіданні.

В судовому засіданні, яке відбулось 01.07.2025, відповідач заперечував доводи апеляційної скарги та вказував на законність прийнятого судом першої інстанції рішення. Прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Позивач та третя особа у судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином, за висновками апеляційного суду неявка їх представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки позиція третьої особи викладена письмово у відзиві на апеляційну скаргу від 17.12.2024, а також заслуховувалась у судових засіданнях.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.

Заслухавши пояснення представників сторін, що з`явились в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2021 між ДП "Медичні закупівлі України", як замовником, та ТОВ "Автоспецпром", як постачальником, укладено договір про закупівлю № 09/528-12/2021 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобов`язання у строки, в порядку та на умовах визначених цим договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015-34110000-1 легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 автомобільна швидка допомога) (далі - товар) (номер оголошення про проведення спрощеної закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2021-12-06-017450-с), а замовник прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Сторони узгодили, що найменування (номенклатура, асортимент) товару, його обсяг та кількість, ціна за одиницю та загальна вартість вказується в специфікації (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).

Згідно з п. 3.1 договору загальна ціна товару складає 83 412 756,35 грн без податку на додану вартість (далі - ПДВ). Ціна за одиницю товару вказується у специфікації (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору. Оплата за товар, який є предметом цього договору, звільняється від ПДВ відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу Перехідні положення Податкового кодексу України.

Підпунктом 3.4.2 договору визначено, що у разі проведення оплати за партію товару на умовах попередньої оплати, попередня оплата проводиться замовником з урахуванням пункту 8 Порядку здійснення заходів щодо забезпечення розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році, затвердженого постановою КМУ № 339 від 09.03.2021, на підставі оригіналу рахунку на оплату. Остаточний розрахунок за партію поставленого товару здійснюється протягом 30-ти банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акту приймання товару за місцем поставки, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника. У випадку недотримання постачальником вимог, передбачених пунктами 1.3, 6.1, 7.1 цього договору, постачальник зобов`язується повернути попередню оплату за цим договором у термін до 5-ти банківських днів після отримання від замовника відповідної претензії.

Умови поставки та порядок приймання-передачі товару сторони узгодили у розділі 4 договору, в якому, зокрема, зазначено:

- постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором (п. 4.1 договору);

- поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до заявки на поставку товару, направленої замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором (п. 4.2 договору);

- протягом 2-ох робочих днів після отримання заявки на поставку товару постачальник підтверджує замовнику свою готовність поставити товар або надає свої застереження. Таке підтвердження або застереження направляються замовнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором (п. 4.3 договору);

- датою поставки товару за договором вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акту приймання товару (пункт 4.6 договору).

Підпунктом 8.3.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30-ть днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором, включаючи день виконання такого зобов`язання (пункт 9.2 договору).

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від повного виконання зобов`язань за ним (пункт 9.7 договору).

Відповідно до п. 11.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов`язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки товару до повного виконання.

Пунктом 11.2 договору визначено, що дія цього договору може бути подовжена за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.

Відповідно до умов специфікації від 28.12.2021 під товаром, що постачається за договором розуміється: спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С як система медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015-34110000-1 легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 автомобільна швидка допомога). Обсяг партії товару: спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4x4, тип С (спеціалізований санітарний транспорт (тип С 4х4)), 49 одиниць, на загальну суму 83 412 756,35 грн. (докази в електронному суді )

Надалі сторони уклали додаткові угоди № 1 від 28.12.2021, № 2 від 28.06.2022, № 3 від 23.08.2022 до договору, якими, зокрема, погодили проведення попередньої оплати та продовжили дію договору.

29.12.2021 на виконання умов договору замовник перерахував постачальнику 83 412 756,35 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 70 від 29.12.2021.

28.06.2022 на виконання умов договору замовником направлено постачальнику заявку № 05/1470-06/2022 на поставку № 1 до договору, згідно з п. 4 якої дата поставки товару за місцем поставки, визначеним п. 6 цієї заявки на поставку: до 25.07.2022 включно.

24.08.2022 на виконання умов договору замовником направлено постачальнику заявку № 05/2340-08/2022 на поставку № 1 (уточнююча № 2) до договору, згідно з п. 4 якої дата поставки товару за місцем поставки, визначеним п. 6 цієї заявки на поставку: до 30.11.2022 включно.

24.01.2023 між ДП "Медичні закупівлі України" та ТОВ "Автоспецпром" укладено додаткову угоду № 4 до договору згідно якої сторони дійшли згоди припинити договір з 24.01.2023, у зв`язку із листом постачальника вих. № 05 від 18.01.2023 щодо неможливості поставки товару в кількості 49 одиниці.

Вважаючи порушеними інтереси держави, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача до Державного бюджету України суми пені та штрафу, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару за договором.

Згідно з розрахунком прокурора, наведеним у позовній заяві, неустойка, яка підлягає стягненню з відповідача, складається із: 4 587 701,80 грн пені за період прострочення поставки товару з 01.12.2022 по 24.01.2023 та 5 838 892,94 грн штрафу (7 % вартості товару), у зв`язку з простроченням поставки товару понад 30-ть днів.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді в особі позивача, прокурор зазначив, що листами № 15/1/1-11232ВИХ-24 від 08.02.2024, № 15/1/1-11234ВИХ-24 від 08.02.2024 прокуратура повідомила позивача і третю особу про існування порушень інтересів держави, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань з поставки спеціалізованих автомобілів швидкої допомоги.

На вказані листи третя особа (лист № 02/956-02/2024 від 28.02.2024) повідомила, що не може самостійно здійснювати захист інтересів держави в суді за браком коштів на сплату судового збору, а позивач (лист № 14-13/11856/2-24 від 18.03.2024) зазначив про відсутність повноважень для здійснення контролю у сфері закупівель, що проводяться підприємствами, установами та організаціями зі сфери управління МОЗ.

Прокурор повідомив МОЗ листом № 15/1/1-46227ВИХ-24 від 04.06.2024 про пред`явлення позову до суду, оскільки були встановлені підстави для представництва інтересів держави в особі МОЗ, який є головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я", органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах, який не вжив всіх дієвих заходів претензійного характеру, зокрема, щодо звернення до суду з відповідним позовом.

Відтак позивач не здійснив захисту інтересів держави, що згідно з вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" надає прокурору право здійснювати представництво інтересів держави у суді.

Як вже зазначалось, стверджуючи про порушення інтересів держави, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що умовами договору сторони погодили сплату постачальником штрафних санкцій за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару саме замовнику (третій особі у справі), у зв`язку з чим твердження прокурора про необхідність їх стягнення до Державного бюджету України, є безпідставними та необґрунтованими. Судом також враховано факт існування обставин непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), що безпосередньо вплинули на можливість (об`єктивно унеможливили) виконання відповідачем зобов`язань за договором до моменту його припинення.

Переглядаючи оскаржуване рішення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За обставинами справи постачальник не поставив замовнику передбачений договором товар, у зв`язку з неможливістю поставки вказаного товару сторони припинили дію договору.

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами 1-3 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30-ть днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині 2 цієї статті.

У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.

Зазначене стосується і зобов`язань, у яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.

У справі, що переглядається (№ 911/1578/24), згідно з пунктом 9.2 договору постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі замовнику - третій особі, а за прострочення понад 30-ть днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: можливість укласти договір або утриматися від його укладення; можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини 2, 3 статті 6 ЦК України).

Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб`єктивних прав і обов`язків, створення інших наслідків саме для його сторін.

За обставинами справи, що переглядається (№ 911/1578/24), укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.

Водночас з моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина 1 статті 638 ЦК України) та є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

З урахуванням викладеного, в пункті 9.2 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що відповідач (постачальник) сплачує пеню та штраф третій особі (замовнику).

Таким чином, доводи скаржника про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.

Та обставина, що грошові кошти, які відповідач одержав у рахунок оплати за договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і третя особа визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи.

Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору.

Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, де прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.

Пунктом 23 частини 2 цієї статті передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), які застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини 3 цієї статті, пунктами 37-39 частини 1 статті 64, пунктом 13 частини 1 статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини 1 статті 66 цього Кодексу).

Отже, ця норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, що також узгоджується з попередніми висновками, яких Верховний Суд дійшов у постанові від 23.07.2024 у справі № 909/532/23.

Підсумовуючи, апеляційний суд враховує правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24, від 17.06.2025 у справі № 911/2191/24, від 17.06.2025 у справі № 911/2192/24, а саме:

- у договірних відносинах обов`язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. За обставинами справи, що переглядається, пунктом 9.2 та / або іншими умовами договору не передбачено сплату постачальником (відповідачем) неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника (третьої особи);

- одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину.

З огляду на наведене, на переконання судової колегії, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з викладених у цій постанові мотивів.

Відтак, переглянувши оскаржуване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора на рішення господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі № 911/1578/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі № 911/1578/24 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/1578/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.07.2025.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна