Постанова від 15.07.2025 по справі 910/7440/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/7440/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Косенка Д. В. (прокурор за посвідченням),

позивача - Грилюка І. С. (керівник),

відповідача - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДОЛИНА МРІЙ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 (суддя Карабань Я. А.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 (судді: Іоннікова І. А. - головуючий, Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДОЛИНА МРІЙ"

до Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації

про визнання договору недійсним,

за участю прокурора Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДОЛИНА МРІЙ" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (з урахуванням заяви про зміну найменування останнього; далі - Департамент), про визнання недійсним договору поставки від 01.11.2022 № 01-11, укладеного між позивачем та відповідачем.

2. Позовні вимоги, з посиланням на положення статей 204, 215, 229, 627, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мотивовано тим, що позивач помилився щодо істотних умов договору, в зв`язку з чим не мав жодної можливості виконати спірний договір, а тому, на думку позивача, наявні підстави для визнання такого договору недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025, відмовлено у задоволенні позову.

4. Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів та не надав доказів наявності підстав для визнання спірного договору недійсним, при тому, що спірний договір виконувався обома сторонами та позивач не висловлював будь-яких заперечень під час його виконання, до також ж позивач не заявив вимог про застосування наслідків недійсності правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025, прийняти нове рішення, яким визнати спірний договір недійсним та зобов`язати сторони цього договору здійснити двосторонню реституцію.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на незастосування судом апеляційної інстанції:

1) положень пункту 5 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" і аналогічного за змістом положення пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, якою затверджено особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а також незастосування положень статей 215, 216 ЦК України, що не узгоджується з постановою Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 905/1081/23. При цьому скаржник наголошує на тому, що постачальник здійснив поставку товарів, які є військовою формою одягу, а в пункті 1.2 договору вимагалася поставка форменого одягу (тобто, згідно з ДК 021:2015, виробничого одягу і робочих комбінезонів);

2) положень пункту 1 частини 1 статті 208 ЦК України про обов`язковість письмової форми для правочинів між юридичними особами, а також частини 1 статті 638 ЦК України, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, що не узгоджується з постановою Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 922/1403/21, оскільки сторони договору не узгодили в письмовій формі таку істотну умову договору, як предмет договору, а саме: ні в тексті договору, ні в специфікації не узгоджені розмір, колір, кількість предметів певного розміру, матеріал товарів, що були предметом договору.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" під час укладання договорів та впливу цієї норми закону на зобов`язання сторін договору.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд апеляційної інстанції не задовольнив кілька клопотань позивача, а саме:

- про тлумачення судом змісту правочину;

- про огляд судом сторінок веб-сайту Верховної Ради України, де оприлюднено наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 № 1749 "Про затвердження національного класифікатора України ДК 021:2015 та скасування національного класифікатора України ДК 021:2007";

- про огляд судом сторінок веб-сайту Верховної Ради України, де оприлюднено Закон України "Про публічні закупівлі" і постанову КМУ від 12.10.2022 № 1178;

- про огляд судом сторінки веб-сайту Верховної Ради України, де оприлюднений наказ Міністерства оборони України від 18.07.2017 № 370 "Про затвердження зразків військової форми одягу та загальних вимог до знаків розрізнення віськогослужбовців та ліцеїстів військових ліцеїв".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Департамент у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 910/7440/24 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 15.07.2025.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 01.11.2022 між Департаментом (покупцем) та Товариством (постачальником) укладено договір поставки № 01-11, за умовами якого:

- на виконання пункту 3.5 Переліку завдань і заходів Програми організації територіальної оборони у Київській області на 2021-2023 роки, затвердженої рішенням Київської обласної ради від 10.06.2021 № 066-04-VIII (зі змінами), постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений в специфікації - додаток № 1 (далі - товар), а покупець - прийняти і оплатити товар (пункт 1.1);

- найменування товару за кодом ДК 021-2015:18110000-3 формений одяг (пункт 1.2);

- право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання накладної або акту прийому-передачі (пункт 1.3);

- договір укладений на підставі підпункту 6 пункту 13 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, без застосування процедур закупівель (пункт 1.4);

- ціна договору становить 37 999 900,00 грн, в тому числі ПДВ 6 333 316,67 грн (пункт 3.1);

- попередня оплата замовником проводиться у межах 30% від суми зареєстрованих бюджетних зобов`язань за договором, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання про здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти"(пункт 4.3);

- термін поставки товару впродовж 30 календарних днів з дня укладення договору, але не пізніше 10.12.2022 (пункт 5.1);

- датою поставки товару вважається дата його отримання замовником та оформлення видаткової накладної (акта прийому-передачі) на товар (пункт 5.4);

- у разі невиконання або неналежного-виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару, постачальник несе відповідальність, що передбачена чинним законодавством України (пункти 7.1, 7.2);

- договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (пункт 10.1);

- у випадку невиконання однією зі сторін взятих на себе зобов`язань за цим договором, інша сторона має право вимагати розірвання даного договору (пункт 10.2);

- договір може бути достроково розірваний замовником в односторонньому порядку відповідно до підпункту 6.2.3 договору (пункт 10.3);

- письмове повідомлення про намір розірвання договору має бути направлене на поштову адресу іншої сторони поштою, рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення не пізніше ніж 20 днів до розірвання договору (пункт 10.4);

- моментом розірвання договору в односторонньому порядку є наступний день після закінчення двадцяти денного строку після отримання постачальником повідомлення про розірвання договору, або день коли покупець отримав відповідь на своє повідомлення із погодженням розірвати договір (пункт 10.5).

10. На виконання умов договору постачальником здійснено поставку товару на загальну суму 11 397 450,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі: від 19.11.2022 № 2763 на суму 1 380 000,00 грн, від 28.12.2022 № 3179/1 на суму 2 554 650,00 грн, від 30.12.2022 № 3202/1 на суму 1 370 250,00 грн, від 30.12.2022 № 3200/1 на суму 3 217 550,00 грн, від 30.12.2022 № 2916/1 на суму 2 875 000,00 грн.

11. Згідно з платіжним дорученням від 01.11.2022 № 11 на суму 11 397 450,00 грн відповідачем повністю оплачено поставлений позивачем товар.

12. 26.12.2022 за вих. № 01.1-25/1836 відповідач направив позивачу претензію, в якій, зокрема, повідомив про розірвання договору та вимагав протягом 5 днів сплатити штрафні санкції.

13. Предметом цього позову є вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним договору поставки від 01.11.2022 № 01-11.

Позиція Верховного Суду

14. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

16. Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

17. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

18. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

19. При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

20. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

21. Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

22. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, позивач посилається, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції не застосував положення пункту 5 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" і аналогічного за змістом положення пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, якою затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а також не застосував положення статей 215, 216 ЦК України, що не узгоджується з постановою КГС ВС від 11.07.2024 у справі № 905/1081/23. При цьому скаржник наголошує на тому, що постачальник здійснив поставку товарів, які є військовою формою одягу, а в пункті 1.2 договору вимагалася поставка форменого одягу (тобто, згідно з ДК 021:2015, виробничого одягу і робочих комбінезонів), тобто, на думку скаржника, суд повинен був зробити висновок про нікчемність укладеного договору в силу приписів пункту 5 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо придбання товарів, що не відповідає назві предмета закупівлі.

23. Верховний Суд звертає увагу на те, що у позовній заяві позивач наголошував, що він помилився щодо істотних умов договору, викладених у пункті 1.2 договору, де предметом договору зазначено товар за кодом ДК 021-2015: 18110000-3 формений одяг, оскільки згідно з класифікатором "Єдиний закупівельний словник ДК 021:2015", затвердженому наказом Мінекономрозвитку України від 23.12.2015 № 1749, товар 18110000-3 формений одяг є загальною категорією без індивідуально визначених ознак, які мають істотне значення і визначають властивості та якості майна, що зумовлюють можливість його використання за цільовим призначенням.

24. Колегія суддів звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі статті 3 ЦК України.

25. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" (у постановах Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, №911/205/18).

26. Позивач також зазначав, що сторонами не погоджено в договорі такі ознаки як колір речей, матеріал, розміри готових виробів та їх дизайн.

27. Верховний Суд у постанові від 11.07.2024 у справі № 905/1081/23 зазначив, що: "визначення замовником предмета закупівлі із застосуванням Єдиного закупівельного словника повинно відповідати тим товарам, роботам, послугам, що закуповуються.

Суд акцентував, що потенційні учасники повинні мати правдиву та достовірну інформацію про предмет закупівлі з метою вирішення питання щодо своєї участі/неучасті у закупівлі.

Отже, визначення замовником предмета закупівлі із застосуванням Єдиного закупівельного словника не є довільним та не може визначатися на розсуд замовника (як помилково вважає відповідач-1), а повинно здійснюватися з дотриманням, зокрема, вимог Закону України «Про публічні закупівлі», Порядку № 708, Порядку № 1082, та відповідати товарам, роботам, послугам, що фактично закуповуються.

Невідповідність визначеного замовником предмета закупівлі реальним товарам, роботам, послугам, що закуповуються потенційно обмежує конкуренцію та впливає на доступ потенційних учасників до закупівлі.

Відповідно до статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі:

1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону;

2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону;

3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону;

4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону;

5) якщо назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником…

… Враховуючи викладене вище, місцевий господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про нікчемність укладеного Договору в силу приписів пункту 5 частини першої статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо придбання товарів (персональних комп`ютерів), що не відповідає назві предмета закупівлі".

28. Як вбачається з додатку № 1 до договору, що є його невід`ємною частиною, сторонами погоджено найменування продукції, одиницю виміру, кількість, країну походження товару, ціну за одиницю та загальну вартість продукції.

Так, постачальник мав поставити такий товар:

1) Костюм ВВЗ зимовий (куртка вітро-волого захисна зимова, куртка утеплена польова, штани вітро-волого захисні зимові).

2) Черевики з високими берцями: зимові, захисного кольору, шкіряні з підошвою із гуми та петлями для шнурків.

3) Рукавиці зимові п`ятипалі.

4) Білизна для холодної погоди (термобілизна): сорочка, кальсони.

Так, на виконання умов договору, позивачем було частково здійснено поставку товару на загальну суму 11 397 450,00 грн, що підтверджується наступними актами приймання-передачі: № 2763 від 19.11.2022 на суму 1 380 000,00 грн, № 3179/1 від 28.12.2022 на суму 2 554 650,00 грн, № 3202/1 від 30.12.2022 на суму 1 370 250,00 грн, № 3200/1 від 30.12.2022 на суму 3 217 550,00 грн, № 2916/1 від 30.12.2022 на суму 2 875 000,00 грн.

29. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач виконував договір, що в свою чергу свідчить про те, що він був обізнаний про те, який саме товар необхідно було поставляти, а тому твердження позивача про неможливість виконання договору через непогодження індивідуальних ознак товару не відповідають дійсності.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем не доведено в контексті статей 203, 215, 216, 229 ЦК України і статей 73, 74 ГПК України підстав, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, зокрема не надало належних і допустимих доказів, що підтверджують факт помилки, внаслідок якої відбулося неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивача, а помилка внаслідок власного недбальства чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину (пункту 5 додатку №1) недійсним.

30. Верховний Суд також звертає увагу на поведінку позивача як сторони договору, на предмет її суперечливості, оскільки останнім виконувався договір, він не звертався з будь-якими заявами чи запереченнями до відповідача протягом тривалого часу, 09.12.2022 надавав відповідачу лист за вих. № 1/09 у якому повідомляв про неможливість виконання зобов`язань в зв`язку з настанням обставин непереборної сили (військовою агресією російської федерації проти України) та звернувся до суду про визнання договору недійсним, тільки після пред`явлення до нього позову до Господарського суду міста Києва про стягнення штрафних санкцій за оспорюваним договором, а тому не вважає, що така поведінка відповідача відповідає принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

До того ж судами обох інстанцій не встановлено обставин наявності заперечень відповідача щодо прийняття відповідного товару та встановлення обставин невідповідності/відповідності визначеному у договору коду Єдиного закупівельного словника.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №905/1081/23.

31. Скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував пункт 1 частини 1 статті 208 ЦК України, в якому йдеться про обов`язковість письмової форми для правочинів між юридичними особами, а також частини 1 статті 638 ЦК України, згідно з якою, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. На думку відповідача, це не узгоджується з постановою Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 922/1403/21, оскільки сторони договору не узгодили в письмовій формі таку істотну умову договору, як предмет: ні в тексті договору, ні в специфікації не узгоджені розмір, колір, кількість предметів певного розміру, матеріал товарів, що були предметом договору.

32. Так у зазначеній постанові Верховного Суду зазначено, що відповідно до частини 8 статті 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Водночас у справі, що розглядається (№ 910/7440/24) судами встановлено, що згідно з пунктом 1.2. договору найменування товару за кодом ДК 021-2015:18110000-3 формений одяг, договір виконувався сторонами, отже, доводи скаржника в цій частині спростовуються обставинами справи, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 922/1403/21.

33. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

34. Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

35. Скаржник в якості обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України посилається на те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" під час укладання договорів та впливу цієї норми закону на зобов`язання сторін договору.

36. Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

37. Водночас підстав для надання правових висновків щодо застосування зазначеної скаржником норми матеріального права у подібних правовідносинах немає, оскільки суди попередніх інстанцій встановили обставини того, що позивач виконував договір, що в свою чергу свідчить про те, що він був обізнаний про те, який саме товар необхідно було поставляти, а тому твердження позивача про неможливість виконання договору через непогодження індивідуальних ознак товару не відповідають дійсності.

До того ж об`єднана палата Верховного Суду в своїй постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 сформувала висновок про те, що:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".

38. Враховуючи викладене, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

39. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, суд апеляційної інстанції не задовольнив кілька клопотань позивача, а саме:

- про тлумачення судом змісту правочину;

- про огляд судом сторінок веб-сайту Верховної Ради України, де оприлюднено наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 № 1749 "Про затвердження національного класифікатора України ДК 021:2015 та скасування національного класифікатора України ДК 021:2007";

- про огляд судом сторінок веб-сайту Верховної Ради України, де оприлюднено Закон України "Про публічні закупівлі" і постанову КМУ від 12.10.2022 № 1178;

- про огляд судом сторінки веб-сайту Верховної Ради України, де оприлюднений наказ Міністерства оборони України від 18.07.2017 № 370 "Про затвердження зразків військової форми одягу та загальних вимог до знаків розрізнення віськогослужбовців та ліцеїстів військових ліцеїв".

40. Перевіривши такі доводи Товариства, Верховний Суд визнає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Розглянувши зазначені клопотання позивача та заслухавши думку інших учасників справи з цього приводу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні таких клопотань позивача, оскільки вони (клопотання) не стосуються предмета позову.

41. Верховний Суд зауважує, що сама по собі незгода скаржника з відмовою у задоволенні клопотань не може бути підставою для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

42. Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, виходили з того, що спірний договір виконувався обома сторонами та позивач не висловлював будь-яких заперечень під час його виконання, а також не заявляв вимог про застосування наслідків недійсності правочину, відсутні підстави вважати такими, що порушують норми процесуального права дії суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволені клопотань позивача.

43. Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі, щодо необґрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції клопотання позивача не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

44. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень про задоволення позову.

45. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

46. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

47. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

48. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

49. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

50. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

51. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДОЛИНА МРІЙ" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 910/7440/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай