Рішення від 21.07.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.07.2025 Справа №905/169/25 (208/12809/24)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі судового засідання Кравець А.Є., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю КРАСНОЛИМАНСЬКЕ, -

учасники справи не з`явились, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.03.2025 у справі № 905/169/25 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю КРАСНОЛИМАНСЬКЕ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном строком 170 календарних днів; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Карауш Юлію Вікторівну; вирішені інші процедурні питання.

На офіційній сторінці Верховного суду веб-порталу Судова влада України опубліковано 26.03.2025 оголошення № 75623 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю КРАСНОЛИМАНСЬКЕ.

06.05.2025 до господарського суду від Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла цивільна справа № 208/12809/24 (№ провадження 2/208/975/25) за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю КРАСНОЛИМАНСЬКЕ заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (вх.№ 3234/25) для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю КРАСНОЛИМАНСЬКЕ.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що у період з 14.02.2022 по 03.09.2024 перебував у трудових відносинах з відповідачем-роботодавцем, був звільнений за власним бажанням. З часу припинення трудових відносин з відповідачем, останній не провів з ним остаточного розрахунку, не виплатив належні суми заробітку за липень та серпень 2024 року, не виплатив компенсацію за невикористану щорічну відпуску за 2022-2024 роки за 140 днів, а також не надав у день звільнення відомості про нараховані та виплачені позивачеві суми при звільненні та про наявну заборгованість перед працівником, рівно як не надав такі відомості і на письмову вимогу позивача (поштове відправлення не вручено та повернулось за закінченням терміну зберігання). За підрахунком позивача, відповідач має перед ним заборгованість із заробітної плати за липень 2024 року у розмірі 19435,86 грн., за серпень 2024 року у розмірі 67681,24 грн., крім того компенсація за невикористану відпустку - 430698,80 грн., які до тепер не сплачені. На думку позивача, крім заборгованості по заробітній платі, відповідач має також сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, що за розрахунком позивача на дату звернення до суду з цим позовом складає 129209,64 грн., виходячи з середньоденного заробітку у сумі 3076,42 грн. за 42 робочих дні прострочення розрахунку при звільненні.

За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи № 905/169/25 (208/12809/24) та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства за протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.05.2025 передано на розгляд судді Величко Н.В.

Ухвалою від 12.05.2025 господарський суд прийняв до свого провадження цивільну справу № 208/12809/24 для розгляду в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ"; вирішив справу № 905/169/25 (208/12809/24) розглядати в порядку спрощеного провадження, судове засідання призначив на 01.07.2025; визнав явку представників сторін не обов`язковою; встановив позивачу та відповідачу строк для подачі суду заяв по суті та документів, вирішив інші процедурні питання.

13.05.2025 через систему "Електронний суд" позивач подав додаткові пояснення у справі на виконання вимог господарського суду, також просив розглядати справу без його участі (вх.№ 01-41/4832/25).

Ухвалою суду від 01.07.2025 відкладено розгляд справи на 21.07.2025 року о 12:45 год.

14.07.2025 через підсистему Електронний суд від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначив, що середньоденний заробіток позивача на дату звільнення складає 2457,26 грн.

Процесуальні документи направлялись судом позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд.

В судове засіданні 21.07.2025 сторони не з?явились, про розгляд справи повідомлені у встановленому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Абзацом 4 частини 2 статті 7 КУзПБ встановлено, що заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.

Суд бере до уваги, що відповідно до положень частини чотирнадцятої статті 39, статей 45, 47 КУзПБ пріоритетним є прийняття судового рішення про визнання кредиторських вимог конкурсного кредитора по відношенню до позовного провадження у справі про стягнення заборгованості. Законодавець імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах цього провадження.

Судом не було встановлено обставин звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 251 ГПК України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні. Так, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з частинами 2, 3, 8 статті 252 цього Кодексу розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, явку представників сторін у судове засідання суд не визнавав обов`язковою, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, заяви по суті спору є сформованими, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в період 14.02.2022-03.09.2024 перебував у трудових відносинах із ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ", 03.09.2024 звільнений на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, про що свідчать відповідні записи №н/п 10-13 трудової книжки позивача НОМЕР_2 .

За твердженням позивача, що відповідачем не спростовано, з дня припинення трудових відносин, всупереч ст. 116 КЗпП України, відповідачем не здійснено з позивачем повного та своєчасного розрахунку по заробітній платі, не виплачені належні суми за липень 2024 року та серпень 2024 року. Також відповідачем не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 2022-2024 роки, яка складає 140 днів.

Позивач за змістом позовної заяви зазначає, що відповідач частково виплатив йому заробітну плату за липень 2024 року в сумі 30837,19 грн., тобто залишок заборгованості із заробітної плати за період липень-серпень 2024 року за підрахунком позивача складає 87117,10 грн. після утримання податків та інших обов`язкових платежів, з яких 19435,86 грн. - заробітна плата за липень 2024 року, 67681,24 грн. - заробітна плата за серпень 2024 року. Крім того, за підрахунком позивача, компенсація за невикористану відпустку в кількості 140 к.д. становить 430698,80 грн.

На підтвердження заявленої суми заборгованості із заробітної плати позивач надав розрахунковий лист за липень 2024, з якого вбачається, що йому в цей місяць було нараховано 62450,99 грн. (сума вказана без вирахування податків та обов`язкових платежів) та скріншот з банківського застосунку, з якого вбачається, що відповідачем було перераховано позивачу заробітну плату в сумі 30837,19 грн. (два платежі 21225,28 грн. та 9611,91 грн.). Втім заявлену до стягнення суму заробітної плати за серпень 2024 року позивач жодним доказом не підтвердив.

В свою чергу відповідачем разом із додатковими поясненнями надано зокрема довідку від 14.07.2025, відповідно до якої сума заборгованості із заробітної плати на дату складання довідки за період з липня 2024 року по вересень 2024 становить 296452,80 грн., з яких: 19435,86 грн. - заборгованість за липень 2024 року, 27707,86 грн. - заборгованість за серпень 2024 року, а також 249309,08 грн. - заборгованість за вересень 2024 року (компенсація за невикористану відпустку в кількості 140 к.д.). Сума заборгованості із заробітної плати зазначена після утримань всіх обов`язкових податків та зборів.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/19.

За приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільнені робітника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Діюче трудове законодавство передбачає безальтернативний обов`язок виплати належних працівникові сум при його звільненні, це законодавство встановлює і пов`язує юридичну відповідальність за порушення даних вимог законодавства, з юридичною особою того підприємства, установи, організації, на якому працювала особа до звільнення.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Конституційний Суд України у рішенні № 2-рп/2008 від 29.01.2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано належними доказами факт порушення ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" вимог ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України щодо виплати всіх сум, що належать позивачу від підприємства, як у день звільнення, так і після.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

Відповідно до п. 7 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Згідно розрахунку позивача, розмір компенсації невикористаної відпустки складає 430698,80 грн. за 140 календарних днів (601618,81 : 254 р.д. х 66 к.д.), на які позивач мав право, але не скористався ними.

Як вже зазначено судом позивач заявив до стягнення суми заробітної плати за липень 2024 року в сумі 19435,86 грн., серпень 2024 року в сумі 67681,24 грн. (з розрахунку 22 р.д. х 3076,42 грн. (середньоденна заробітна плата виходячи з отриманої заробітної плати у червні (69835,05 грн.) та липні (62450,99 грн.) 2024 року)) та компенсації за невикористану відпустку в сумі 430698,80 грн. (140 к.д.).

Суд не погоджується із наведеним, оскільки позивач не підтвердив жодним чином заявлену суму заборгованості із заробітної плати за серпень 2024 року, а суму компенсації невикористаної відпустки не обґрунтовує (розрахунок зроблено виходячи з середньоденної заробітної плати отриманої у червні та липні 2024 року помноженої на 140 к.д. без зазначення чим позивач керувався беручи дані суми для розрахунку) та не підтверджує жодними доказами.

За даними відповідача-роботодавця про суми заборгованості із заробітної плати у довідці б/н від 14.07.2025, заборгованість перед ОСОБА_1 , таб.№ 26346, на дату складання довідки за період з липня по вересень 2024 року становить 296452,80 грн., з них: за липень 2024 року - 19435,86 грн., за серпень 2024 року - 27707,86 грн., за вересень 2024 року - 249309,08 грн. (відпустка за 1 к.д. - 1909,17 грн., компенсація за невикористану відпустку 139 к.д. - 247399,91 грн.).

Отже, суд частково погоджується із заявленими позивачем сумами, оскільки матеріалами справи підтверджується заборгованість із невиплаченої заробітної плати за липень 2024 року в сумі 19435,86 грн., серпень 2024 року в сумі 27707,86 грн. та компенсація за невикористану відпустку в сумі 249309,08 грн. за 140 к.д. Дані суми підтверджуються самим відповідачем та наданою ним довідкою про суми заборгованості із заробітної плати, а тому суд задовольняє дану вимогу саме в цих сумах.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 03.09.2024 по день ухвалення рішення судом (але не більше шести місяців), слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У частині 2 статті 117 цього Кодексу встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зазначила, що середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Як встановлено судом і не спростовано відповідачем, у даній справі відсутній спір про розміри належних звільненому працівникові сум, відсутність своєї вини щодо виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» належними доказами не доведено.

З наданої відповідачем-роботодавцем довідки від 14.07.2025 відомо, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 , таб. № 26346, на дату звільнення (03.09.2024) становить 2457,26 грн. (у липні 2024 року кількість робочих днів 21, нараховано заробітну плату 61255,39 грн.; у серпні 2024 року 13 робочих дні, нараховано заробітної плати 22291,51 грн.; 83546,90 грн. / 34 р.д. = 2457,26 грн.).

Позивач відомості наданої довідки відповідача-роботодавця не оспорив, доказів на спростування викладених в ній даних та розрахунку не надав.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Позивач звернувся до суду з цим позовом 04.11.2024, тобто через 2 місяці та 1 день після того, як він дізнався про наявність перед ним заборгованості із заробітної плати, а саме від дня звільнення, в який відповідачем не було проведено остаточного розрахунку. Отже суд констатує, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заявлена позивачем в межах встановленого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку.

Разом з тим, суд вважає, що позивач помилково визначив дату початку розрахунку розміру середнього заробітку, що пред`явлено до стягнення з відповідача, саме з 03.09.2024 (фактичної дати його звільнення). Затримка розрахунку при звільненні розпочинається з наступного дня після звільнення, що в даному випадку є 04.09.2024.

За правилами пункту 2 розділу II Порядку №100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення.

Позивач визначив суму середньоденного заробітку - 3076,42 грн., виходячи з даних про нараховану заробітку плату за червень та липень 2024 року, що не є двома місяцями, що передують даті звільнення, тому розрахована позивачем сума середньоденної заробітної плати не є вірною.

Відтак, суд виходить з відомостей наданої відповідачем довідки від 14.07.2025, згідно з якою середньоденний заробіток позивача на дату звільнення склав 2457,26 грн. (61255,39 грн. (заробітна плата за липень 2024 року) + 22291,51 грн. (заробітна плата за серпень 2024 року) / 21 (кількість робочих днів у липні 2024 року) + 13 (кількість робочих днів у серпні 2024 року)). Такі вихідні дані про середньоденний заробіток відповідають нормам чинного законодавства та не спростовані позивачем.

За підрахунком суду, за період з 04.09.2024 по 04.03.2025 (шість місяців з дня звільнення, згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума 319443,80 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (2457,26 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 130 днів).

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, стягненню з відповідача підлягає заробітна плата за липень 2024 року в сумі 19435,86 грн., серпень 2024 року в сумі 27707,86 грн., компенсація за невикористану відпустку в сумі 249309,08 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 04.09.2024-04.03.2025 в сумі 319443,80 грн.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти їх на відповідача, пропорційно задоволеній сумі, так як позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

У 2024 році судовий збір для працездатних осіб обчислюється на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який становить 3028 грн з 1 січня

Відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

У позовній заяві визначено ціну позову - 647025,54 грн. Підлягав сплаті судовий збір 5176,20 грн. (1% від суми позову, але не менше 1211 грн і не більше 15140 грн).

За вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач мав сплатити 4233,15 грн. (1% від 529144,24 грн. х 0,8).

З відповідача на користь держави слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 2555,55 грн. (319443,80 грн. х 4233,15 грн. / 529144,24 грн. = 2555,46 грн.).

Також враховуючи, що позивач не сплатив при подачі даної позовної заяви судовий збір за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то з позивача підлягає стягненню в дохід державного бюджету судовий збір в сумі 1677,60 грн.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 615896,60 грн., з яких: заробітна плата за липень 2024 в сумі 19435,86 грн. та серпень 2024 в сумі 27707,86 грн., компенсація за невикористану відпустку при звільненні за 140 к.д. - 249309,08 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 04.09.2024-04.03.2025 в сумі 319443,80 грн. (сума заборгованості зазначена після утримань всіх обов?язкових податків та зборів).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь держави судовий збір в сумі 2555,55 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь держави судовий збір в сумі 1677,60 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 30.07.2025.

Суддя Н.В. Величко