Постанова від 22.07.2025 по справі 910/6986/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/6986/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Литвинов В. В.,

відповідача - Шатарська Т. Н.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.08.2024,

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

від 19.09.2024

у складі судді Привалова А. І. та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Сибіга О. М., Козир Т. П., Тищенко А. І.

від 19.03.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про зобов`язання припинити дії та стягнення безпідставно набутих коштів,

1. Історія справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0152-02024 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, та стягнення грошових коштів у сумі 2 271 664,28 грн, безпідставно набутих у період з 01.07.2020 до 31.01.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач фактично не надає послуги з передачі електричної енергії під час здійснення експортних операцій із продажу електричної енергії. Крім того, за доводами позивача, нарахування відповідачем плати за послуги щодо експорту електричної енергії не передбачено чинним законодавством України та умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0152-02024. Тому, за твердженням позивача, наведене свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0152-02024 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, а також для набуття і збереження грошових коштів в сумі 2 271 664,28 грн, які були сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" на підставі неправомірно виставлених рахунків з метою недопущення набуття статусу "Переддефолтний" чи "Дефолтний".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/6986/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023, позов задоволений у повному обсязі.

Постановою від 12.03.2024 Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі № 910/6986/21. Справу № 910/6986/21 передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2024 прийнято справу № 910/6986/21 до провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

09 травня 2024 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив:

- зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" припинити дії спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0152-02024 від 01.01.2019 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії;

- стягнути безпідставно набуті у період з 01.07.2019 по 31.12.2023 включно грошові кошти у загальному розмірі 10 575 094,16 грн.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп", позивач у справі, є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №6894 від 10.07.2018.

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", відповідач у справі, виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

01.01.2019 між Державним підприємством "Національна енергетична компанія Укренерго" (ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" (користувач) було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0152-02024 в редакції додаткової угоди від 14.08.2019, відповідно пункту 1.1 якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.

Умови цього договору є типовими та затверджені постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 "Про затвердження Кодексу системи передачі".

Згідно із пунктом 6.5 договору про передачу, користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим.

За умовами пункту 4.1 договору для розрахунків, за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється:

- для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;

- для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;

- для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;

- для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;

- для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.

Згідно із пунктом 5.1 договору, планова та фактична вартість послуги за цим договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу (МВт*год) за розрахунковий період на тариф на послугу, затверджений регулятором (грн/МВт*год). На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.

Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019. Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається подовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах (пункт 14.1 договору).

Додатковою угодою б/н від 14.08.2019 договір викладено в новій редакції відповідно до постанови НКРЕКП № 1120 від 21.06.2019.

Додатковою угодою №3 від 11.11.2021 до договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0152-02024 від 01.01.2019 сторони виклали договір в новій редакції, умови якої поширюються на взаємовідносини сторін, які виникли до її укладення з 08.02.2020 відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України (пункт 6 додаткової угоди).

Відповідно до пункту 1.1 договору (в редакції додаткової угоди №3 від 11.11.2021) ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.

Згідно із пунктом 3.1 договору, планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором), та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті в мережі Інтернет.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги:

1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді;

2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.

Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (пункт 5.1 договору).

За умовами пунктів 5.5, 5.6 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати та на підставі отриманого акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), Адміністратором комерційного обліку.

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в сервісі згідно з вимогами Правил ринку.

Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу. Користувач здійснює підписання акта коригування наданої послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості послуги, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює протягом 3 банківських днів з дня отримання акта.

У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

Додатковою угодою №б/н від 21.12.2021 договір викладено в редакції відповідно до постанови НКРЕКП №2027 від 10.11.2021, яка також не передбачала змін умов договору (пунктів 3.1 та 4.1), якими врегульовано порядок визначення планового та(або) фактичного обсягу послуги з передачі для електропостачальників, трейдерів.

Додатковою угодою №б/н від 28.12.2022 договір викладено в редакції постанови НКРЕКП №1234 від 30.09.2022 та №1305 від 11.10.2022, які не передбачали змін умов договору (пункти 3.1 та 4.1), якими врегульовано порядок визначення планового та(або) фактичного обсягу послуги з передачі для електропостачальників, трейдерів.

Додатковою угодою №б/н від 24.11.2023 з урахуванням повідомлення відповідача №01/64255 дію договору було припинено 31.12.2023, у зв`язку із приєднанням позивача до публічного договору №0152-02024-ПП про надання послуг з передачі електричної енергії з 01.01.2024.

На виконання умов Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0152-02024 від 01.01.2019 ОСП у період з 01.07.2019 по 31.12.2023 відповідач надав позивачу акти приймання-передачі послуг на загальну суму 113 809 400,62 грн, а саме: - акт приймання-передачі послуг від 31.07.2019 на суму 9 157 876, 38 грн з урахуванням акта коригування від 28.11.2019 у сторону зменшення на суму 29 693,17 грн; - акт приймання-передачі послуг від 31.08.2019 на суму 8 428 381,56 грн з урахуванням акта коригування від 02.01.2020 у сторону збільшення на суму 46 855,45 грн; - акт приймання-передачі послуг від 30.09.2019 на суму 2 811 166,74 грн з урахуванням акта коригування від 17.02.2020 у сторону зменшення на суму 5 585,95 грн; - акт приймання-передачі послуг від 31.10.2019 на суму 3 252 165,10 грн з урахуванням акта коригування від 30.03.2020 у сторону збільшення на суму 94 178,82 грн; - акт приймання-передачі послуг від 30.11.2019 на суму 3 188 631,73 грн з урахуванням акта коригування від 18.05.2020 у сторону збільшення на суму 174 358,30 грн; - акт приймання-передачі послуг від 31.12.2019 на суму 3 302 994,67 грн з урахуванням акта коригування від 19.06.2020 у сторону збільшення на суму 124 247,82 грн; - акт приймання-передачі послуг від 31.01.2020 на суму 4 671 547,58 грн з урахуванням акта коригування від 18.08.2020 у сторону зменшення на суму 47 140,83 грн; - акт приймання-передачі послуг від 28.02.2020 на суму 4 153 823,54 грн з урахуванням акта коригування від 23.09.2020 у сторону зменшення на суму 139 754,08 грн; - акт приймання-передачі послуг від 31.03.2020 на суму 4 013 107,22 грн з урахуванням акта коригування від 29.09.2020 у сторону збільшення на суму 19 379,75 грн; - акт приймання-передачі послуг від 30.04.2020 на суму 3 461 892,48 грн з урахуванням акта коригування від 02.11.2020 у сторону збільшення на суму 67 864,74 грн; - акт приймання-передачі послуг від 31.05.2020 на суму 3 643 944,89 грн з урахуванням акта коригування від 17.11.2020 у сторону зменшення на суму 19 072,99 грн; - акт приймання-передачі послуг від 30.06.2020 на суму 4 061 550,43 грн з урахуванням акта коригування від 25.11.2020 у сторону зменшення на суму 11 443,34 грн; - акт приймання-передачі послуг від 31.07.2020 на суму 4 723 084,69 грн з урахуванням акта коригування від 21.12.2020 у сторону зменшення на суму 106 547,58 грн; - акт приймання-передачі послуг від 31.08.2020 на суму 7 304 304,13 грн з урахуванням акта коригування від 18.01.2021 у сторону збільшення на суму 65 950,63 грн; - акт приймання-передачі послуг від 30.09.2020 на суму 11 923 242,67 грн з урахуванням акта коригування від 19.02.2021 у сторону збільшення на суму 16 977,15 грн; - акт приймання-передачі послуг від 31.10.2020 на суму 11 126 906,45 грн з урахуванням акта коригування від 16.08.2021 у сторону зменшення на суму 44 254,68 грн; - акт приймання-передачі послуг від 30.11.2020 на суму 9 503 137,69 грн з урахуванням акта коригування від 20.09.2021 у сторону збільшення на суму 1 891,08 грн.

У період з 01.07.2019 по 31.12.2023 позивач здійснив повну оплату вартості послуг, які зазначені у наведених вище актах приймання-передачі послуг. Під час розгляду справи дана обставина учасниками справи не заперечувалася.

Проте, як зазначає позивач в обґрунтування позовних вимог, відповідачем безпідставно було нараховано та включено до вищевказаних первинних документів вартість послуг з передачі електричної енергії в обсягах експорту 32 763,50 МВт.*год на загальну суму 10 575 094,16 грн з ПДВ, що підтверджується довідками про обсяги електричної енергії поставленої за зовнішньоекономічними контрактами до країн ЕС, а саме:

- липень 2019 року експорт до Словаччини в обсязі 1 348,262 МВт.*год на суму 562 112,00 грн з ПДВ; - серпень 2019 року експорт до Словаччини в обсязі 1 424,509 МВт.*год на суму 533 575,49 грн за ПДВ; - вересень 2019 року експорт до Словаччини, Угорщини в обсязі 1 090,593 МВт.*год на суму 152 517,25 грн з ПДВ; - жовтень 2019 року експорт до Словаччини в обсязі 1 057,696 МВт.*год на суму 147 916,67 грн з ПДВ; - листопад 2019 року експорт до Словаччини в обсязі 1 173,243 МВт.*год на суму 164 075,69 грн з ПДВ; - грудень 2019 року експорт до Словаччини в обсязі 1 536,198 МВт.*год на суму 214 834,21 грн з ПДВ; - липень 2020 року експорт до Словаччини в обсязі 1 226,000 МВт.*год на суму 228 624,48 грн з ПДВ; - серпень 2020 року експорт до Словаччини в обсязі 649,000 МВт.*год на суму 187 091,12 грн з ПДВ; - вересень 2020 року експорт до Словаччини в обсязі 6 655,000 МВт.*год на суму 1 918 476,78 грн з ПДВ; - жовтень 2020 року експорт до Словаччини в обсязі 810,000 МВт.*год на суму 233 503,56 грн з ПДВ; - грудень 2020 року експорт до Словаччини в обсязі 356,000 МВт.*год на суму 133 611,07 грн з ПДВ; - січень 2021 року експорт до Словаччини в обсязі 70,000 МВт.*год на суму 24 690,12 грн з ПДВ; - лютий 2021 року експорт до Словаччини в обсязі 10,000 МВт.*год на суму 3 527,16 грн з ПДВ; - березень 2021 року експорт до Словаччини в обсязі 1 412,000 МВт.*год на суму 498 034,99 грн з ПДВ; - квітень 2021 року експорт до Словаччини; Угорщини в обсязі 3 358,000 МВт.*год на суму 1 184 420,33 грн з ПДВ; - травень 2021 року експорт до Словаччини в обсязі 100,000 МВт.*год на суму 35 271,60 грн з ПДВ; - серпень 2021 року експорт до Словаччини, Угорщини, Румунії в обсязі 315,000 МВт.*год на суму 111 105,54 грн з ПДВ; - грудень 2021 року експорт до Угорщини в обсязі 281,000 МВт.*год на суму 99 113,20 грн з ПДВ; - січень 2022 року експорт до Угорщини в обсязі 951,000 МВт.*год на суму 394 444,37 грн з ПДВ; - лютий 2022 року експорт до Словаччини в обсязі 3 661,000 МВт.*год на суму 1 518 465,65 грн з ПДВ; - липень 2022 року експорт до Словаччини в обсязі 22,000 МВт.*год на суму 9 124,90 грн з ПДВ; - серпень 2022 року експорт до Словаччини в обсязі 543,000 МВт.*год на суму 225 219,02 грн з ПДВ; - вересень 2022 року експорт до Словаччини в обсязі 3 790,000 МВт.*год на суму 1 571 970,72 грн з ПДВ; - жовтень 2022 року експорт до Словаччини в обсязі 558,000 МВт.*год на суму 231 440,54 грн з ПДВ; - квітень 2023 року експорт до Словаччини в обсязі 321,000 МВт.*год на суму 165 732,30 грн з ПДВ; - вересень 2023 року експорт до Словаччини в обсязі 45,000 МВт.*год на суму 26 195,40 грн з ПДВ.

18.01.2021 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №18/02-1 від 18.01.2021 про повернення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 2 271 664,28 грн (копія вимоги разом із доказами її направлення та отримання долучена до матеріалів справи разом із позовною заявою).

24.04.2024 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №24/04-01 від 24.04.2024 про повернення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 8 303 429,88 грн (копія вимоги разом із доказами її направлення та отримання долучена до матеріалів справи разом із заявою про збільшення розміру позовних вимог).

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/6986/21 позов задоволений частково. Закрито провадження у справі № 910/6986/21 в частині вимог про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0152-02024 від 01.01.2019. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" 10 575 094,16 грн безпідставно набутих коштів та 135 986,12 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- з наявних у матеріалах справи довідок, які щомісячно складались відповідачем, позивач у період з липня 2019 року по вересень 2023 року здійснював експорт електричної енергії до Угорщини, Словаччини, (Словацька Республіка) та Румунії, які є країнами-членами Європейського Союзу і на їх територіях діє Угода про створення Європейського Співтовариства, що підтверджується змістом вказаної Угоди. Отже, до спірних правовідносин сторін у даній справі підлягають застосуванню положення статей 40, 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Відтак, доводи позивача про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії є обгрунтованими;

- позовні вимоги у цій справі по суті є вимогою про визнання відсутнім права та, відповідно, відсутнім кореспондуючого цьому праву обов`язку з оплати таких послуг, що є належним способом захисту у разі, зокрема, якщо у спірних правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом кредитор може вжити (вживає) поза волею боржника заходи для реалізації спірного права, одержання виконання спірного обов`язку і ці заходи матимуть вплив на права боржника. Судом було установлено, що неправомірність (невідповідність вимогам чинного законодавства, а також умовам укладеного між сторонами договору) дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії і, як наслідок, порушення внаслідок таких дій прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії. При цьому такий спосіб захист є ефективним, оскільки призведе до дійсного захисту прав та інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Правовий висновок щодо правильності обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача припинити дії щодо нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору при здійсненні експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки спрямований на відвернення передбачуваної загрози порушення права. Однак, в процесі розгляду даної справи позивач та відповідач уклали додаткову угоду про припинення з 01.01.2024 договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0152-02024 від 01.01.2019. Отже, оскільки на час вирішення спору договір є припиненим, відсутній предмет спору з позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії по договору, тому провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю;

- виставлення відповідачем позивачу рахунків на загальну суму 10 575 094,16 грн є необґрунтованим та здійснено поза межами зобов`язальних правовідносин сторін й вимог чинного законодавства, що, як наслідок, призвело до безпідставного отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 10 575 094,16 грн. Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин правових наслідків набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, що визначені статтею 1212 Цивільного кодексу України, отже позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів є доведеними і обґрунтованими.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/6986/21 заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" про ухвалення додаткового рішення задоволена частково. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Додаткове рішення мотивоване тим, що:

- позивач під час нового розгляду у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 09.05.2024 зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести, складатиметься з витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 650 000,00 грн. Також в судовому засіданні було заявлено, що такі докази будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення судом першої інстанції;

- суд вважає, що не зазначення позивачем під час первісного розгляду справи попереднього визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу відповідно до присів статті 124 Господарського процесуального кодексу України, незважаючи на наявність договору про надання правничої допомоги №20210419-01 від 19.04.2021 та додаткової угоди № 1 від 19.04.2021, додаткової угоди № 1-1 від 22.04.2021 на дату ухвалення рішення від 14.06.2023 у справі № 910/6986/21, автоматично не повертає позивачу право звертатись до суду із заявою про розподіл судових витрат, у тому числі тих, які були понесені під час розгляду справи попередніми судами, відтак, суд вважає правомірним розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс під час наступного розгляду справи;

- приймаючи до уваги опис наданих адвокатом послуг під час розгляду справи№ 910/6869/21, наведений в Акті приймання-передачі послуг від 22.08.2024, суд визнає обґрунтованим надання наступних послуг позивачем: складання заяви про збільшення розміру позовних вимог у справі № 910/6986/21; складання розрахунку безпідставно набутих коштів за період з 01.07.2019 по 31.12.2023; складання заяви від 08.05.2024; складання додаткових пояснень від 08.05.2024 на виконання ухвали суду; складання заперечень на пояснення відповідача; участь у судових засіданнях 16.05.2024, 20.06.2024, 22.08.2024;

- як убачається з поданих суду документів, адвокатом здійснено розрахунок витрат на правничу допомогу в частині підготовки вказаних вище документів, виходячи не з погодинної оплати наданих адвокатом послуг, а з урахуванням вартості однієї сторінки підготовленого документа, що, на думку суду, не узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

- беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності;

- суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн і саме вказаний розмір суд вважає співрозмірним по відношенню до обсягу фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Постановою від 19.03.2025 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/6986/21.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- з огляду на те, що договір № 0152-02024 від 01.01.2019 є припиненим, предмет спору в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії по договору відсутній, відтак провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України;

- суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин правових наслідків набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, що є підставою для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 10 575 094,16 грн;

- розрахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу здійснено, виходячи не з погодинної оплати наданих адвокатом послуг, а з урахуванням вартості однієї сторінки підготовленого документа, що суперечить вимогам статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

- місцевий господарський суд, оцінивши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" про ухвалення додаткового рішення, документи щодо витрат, заперечення відповідача, виходячи з вищенаведених критеріїв, їх оцінки, та керуючись частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 70 000,00 грн, оскільки стягнення таких витрат відповідає критеріям розумності, необхідності, співрозмірності та справедливості.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго". Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/6986/21, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував:

- висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, щодо застосування статті 20 Господарського кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України в частині ефективності обраного способу захисту;

- висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20, зокрема, щодо незастосування до спірних правовідносин положень статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховною Радою України 15.12.2010, а також статті 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони;

- висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2020 у справі № 212/116/17-ц та від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20, в частині того, що рішення Суду Європейського Союзу (European Court of Justice, ECJ) не є джерелом права національної правової системи України: попри наведене суд при вирішенні цієї справи послався на рішення Суду Європейського Союзу від 06.12.2018 у справі № С-305/17 FENS vs Slovak Republic, як на джерело права;

- висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 04.02.2025 у справі № 910/31/24, щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України;

- висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19, щодо застосування статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, в обґрунтування виключного випадку, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив, що суд першої інстанції допустив порушення вимог статті 80 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно прийняв до розгляду докази, подані з пропущенням встановленого законом строку на їх подачу, що призвело до того, що суди першої та апеляційної інстанцій послалися на недопустимі докази (одержані з порушенням закону відповідно до частини 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України), а саме докази, які долучені до заяви про збільшення позовних вимог (акти приймання-передачі послуги за липень 2019 - червень 2020 року, квітень 2021 - вересень 2023 року, рахунки на оплату за дані періоди, платіжні доручення та інструкції за вказані періоди, довідки про обсяги електричної енергії, поставленої за зовнішньоекономічними контрактами до країн ЄС за вказані періоди); розпочинаючи розгляд справи в порядку підготовчого провадження після отримання справи № 910/6986/21 на новий розгляд, суд першої інстанції, в порушення статей 165 - 167, 177 -178 Господарського процесуального кодексу України, не надав учасникам справи права надати заяви по суті, враховуючи прийняття ним до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, які стосувались періодів часу та сум коштів, які не були предметом розгляду справи по суті попереднім складом суду першої інстанції.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначив, що: ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/6986/21 визнано наказ Господарського суду міста Києва від 15.12.2023, виданий на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/6986/21, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023, яке набрало законної сили 29 листопада 2023 року, щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг Груп" безпідставно набутих коштів у розмірі 2 271 664, 28 грн та судового збору у розмірі 36 344, 96 грн, таким, що не підлягає виконанню. Дана ухвала постановлена судом першої інстанції у зв`язку із добровільним виконанням судового рішення після набрання ним чинності. Сума коштів 2 271 664, 28 грн складається із коштів, сплачених позивачем за послугу з передачі експортованої електричної енергії за липень 2020 - січень 2021 років. При цьому згідно із заявою про збільшення позовних вимог сума 2 271 664, 28 грн є складовою суми вимог, заявленої до збільшення, що вбачається із аркушу 14 даної заяви (загальний розмір позовних вимог в результаті збільшення становить 10 575 094,16 грн (8 303 429,88 грн + 2 271 664, 28 грн). Відтак рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 2 271 664, 28 грн та, відповідно суми сплаченого судового збору, як складової загальної ціни позовних вимог, не може бути визнане законним та обґрунтованим у зв`язку з відсутністю предмету спору на час прийняття оскаржуваного рішення. В даній частині суд мав закрити провадження в частині позовних вимог у розмірі 2 271 664, 28 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп". Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просило скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/6986/21 в частині, якою відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" про ухвалення додаткового рішення; змінити резолютивну частину додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/6986/21 та викласти її у наступній редакції:

"Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" задовільнити повністю. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", код ЄДРПОУ: 00100227, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп", код ЄДРПОУ: 42190690, суму понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 714 000,00 грн.".

Підставою касаційного оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/6986/21 Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" визначило наявність виключних випадків, передбачених пунктами 1 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зауважив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про автоматичну втрату права звертатись до суду із заявою про розподіл судових витрат (у тому числі витрат на правничу допомогу), понесених при первісному розгляді справи, зроблені без урахування висновків Верховного Суду про те, що розподіл судових витрат (у тому числі витрат на правничу допомогу) у розумінні частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України здійснює суд, який приймає рішення за результатами нового (остаточного) розгляду справи, з урахуванням всіх аргументів учасників справи та всіх зібраних у справі доказів, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, постанова Верховного Суду від 25.06.2024 по справі № 904/4103/23), оскільки направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 910/4729/20).

Водночас, в обґрунтування виключного випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп", зазначило, що відсутній висновок Верховного Суду про те, чи є зроблена при новому розгляді справи заява про збільшення розміру позовних вимог першою заявою по суті спору в розумінні частини 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду про те, чи є закінченими судові дебати у справі, яка направлена на новий розгляд, та чи закінчився передбачений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України перебіг строку для подання заяви про неможливість подання до закінчення судових дебатів доказів підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" подало до Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго".

6. Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та ін.).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 зазначила, що:

"8.48. У цій справі Позивач звернувся до суду із позовом про зобов`язання Відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що нарахування плати за ці послуги є безпідставним та має наслідком присвоєння Позивачу статусу «Переддефолтний» у зв`язку із несплатою заборгованості, що в подальшому призведе до присвоєння йому статусу «Дефолтний» із встановленням обмежень щодо діяльності на ринку електроенергії.

8.53. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи Скаржника (підпункт 4.2) про те, що зобов`язання суб`єкта господарювання припинити дії є встановленням факту, що саме по собі не захищає порушене право, і такий спосіб не є ефективним, з урахуванням наведеного вище та з огляду на таке.

8.54. Позовні вимоги у цій справі по суті є вимогою про визнання відсутнім права та, відповідно, відсутнім кореспондуючого цьому праву обов`язку з оплати таких послуг, що є належним способом захисту у разі, зокрема, якщо у спірних правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом кредитор може вжити (вживає) поза волею боржника заходи для реалізації спірного права, одержання виконання спірного обов`язку і ці заходи матимуть вплив на права боржника. Схожі висновки викладені у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

8.55. У цій справі Позивач заявив вимогу про зобов`язання Відповідача припинити дії з нарахування та включення спірних послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, оскільки наслідком дій Відповідача з нарахування та обліку за Позивачем заборгованості є набуття останнім статусу «Переддефолтний», повідомлення про необхідність присвоєння якого він отримав, а також в подальшому у разі несплати - статусу «Дефолтний», який встановлює обмеження щодо діяльності на ринку електричної енергії, тому, з урахуванням зазначених обставин, обраний спосіб захисту є ефективним, оскільки спрямований на відвернення передбачуваної загрози порушення права.".

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі № 910/6986/21 щодо обраного способу захисту повністю відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у зазначеній постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

При цьому, Суд відхиляє посилання скаржника на необґрунтоване неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо необхідності застосування ефективного способу захисту, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/15, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц), оскільки правовідносини у цих справах не є подібними в істотних аспектах зі справою, що розглядається (зокрема, в аспекті існування реальних наслідків для прав позивача відображення відповідачем у первинних документах обсягів спірних послуг), а висновки щодо необхідності застосування ефективного способу захисту сформовані з урахуванням конкретних обставин кожної справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі.

Суд також відхиляє посилання скаржника на необґрунтоване неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 212/116/17-ц, від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20 щодо застосування рішення Суду Європейського Союзу та значення повідомлення Секретаріату Енергетичного Співтовариства, оскільки в силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

У даному ж випадку висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, відповідають останній позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.

Зокрема, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що: "За статтею 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат, зокрема, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів, а також може виконувати інші завдання, покладені на нього цим Договором або процедурним актом Ради Міністрів, за винятком повноваження вживати заходів, а також приймає процедурні акти.

Стосовно передбаченої частиною одинадцятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" необхідності врахування практики Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

З проаналізованих вище положень Договору про заснування Енергетичного Співтовариства видно, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства не наділено повноваженнями органу правозастосування стосовно Сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, тому мова не йде про застосування чи врахування його правозастосовної практики. Натомість, зважаючи на те, що за приписами пункту b) статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів, значення мають висновки Секретаріату, які містять оцінку виконання Сторонами Договору своїх зобов`язань за ним. Те, що наведеною вище нормою передбачено подання Секретаріатом щорічних звітів Раді Міністрів, не означає, що його офіційні висновки, оформлені іншим чином, ніж щорічний звіт, не можуть бути взяті до уваги з метою встановлення змісту актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії", та застосування положень Договору про заснування Енергетичного Співтовариства судами у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до статті 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства його інституції (до яких Розділом V Договору віднесено також Секретаріат) тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду (Європейський Суд як він поіменований у частині одинадцятій статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії") чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств (актуальна назва Загальний Суд, як він також поіменований у частині одинадцятій статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 640/3041/20 у своєму висновку про те, що рішення Суду Європейського Союзу у справі FENS vs Slovak Republic не є джерелом права, виходила з того, що у вузькому формально-юридичному значенні джерело права розуміється як сукупність способів об`єктивації волі суб`єктів правотворчості.

Водночас у ширшому розумінні джерела права охоплюють зовнішнє вираження правових норм, а також положень, що дозволяють встановити зміст права.

Отже, рішення Суду Європейського Союзу належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії". Подібно до практики застосування рішень Європейського суду з прав людини, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав. За змістом положень норм законодавства відповідна релевантна практика Суду Європейського Союзу, у тому числі, рішення Суду Європейського Союзу у справі № FENS vs Slovak Republic, має братися до уваги, у тому числі судами.".

Крім того, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 04.02.2025 у справі № 910/31/24, щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд зауважує, що скаржник посилається на окремі формулювання з наведених постанов Верховного Суду, які є універсальними при застосуванні статті 1212 Цивільного кодексу України. Однак, у жодній з постанов, на які посилається скаржник, Верховний Суд не робив висновок про неможливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин, в яких сторони повною мірою виконали умови договору про надання послуг з передачі електричної, втім користувач вимагає повернути йому надмірно сплачену вартість послуг, вважаючи, що ОСП набув ці кошти безпідставно. До того ж, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, у кожній з зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Отже, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження.

Разом з тим, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд в постанові від 01.07.2025 у справі № 910/2217/23 (910/9666/24), яка ухвалена після подання касаційної скарги у цій справі, сформував такі висновки щодо застосування положень статей 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України:

"Згідно з положеннями статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

В силу положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї . Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Метою апеляційного перегляду справи є перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи повторно.

Законодавець у статті 282 Господарського процесуального кодексу України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Отже, апеляційний господарський суд наділений правом самостійно здійснити оцінку та аналіз наявних у матеріалах справи доказів, а також перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.".

Однак, постанова суду апеляційної інстанції вказаним висновкам не відповідає з огляду на наступне.

Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що висновки апеляційного суду про правомірність задоволення позову зроблені з огляду на правильність позиції суду першої інстанції. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не здійснив повторного перегляду справи. Разом з тим, постанова апеляційного суду фактично не містить мотивування щодо розгляду всіх вимог та доводів апеляційних скарг.

Зокрема, відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що: ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/6986/21 визнано наказ Господарського суду міста Києва від 15.12.2023, виданий на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/6986/21, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023, яке набрало законної сили 29 листопада 2023 року, щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг Груп" безпідставно набутих коштів у розмірі 2 271 664, 28 грн та судового збору у розмірі 36 344, 96 грн, таким, що не підлягає виконанню. Дана ухвала постановлена судом першої інстанції у зв`язку із добровільним виконанням судового рішення після набрання ним чинності. Сума коштів 2 271 664, 28 грн складається із коштів, сплачених позивачем за послугу з передачі експортованої електричної енергії за липень 2020 - січень 2021 років. При цьому згідно із заявою про збільшення позовних вимог сума 2 271 664, 28 грн є складовою суми вимог, заявленої до збільшення, що вбачається із аркушу 14 даної заяви (загальний розмір позовних вимог в результаті збільшення становить 10 575 094,16 грн (8 303 429,88 грн + 2 271 664, 28 грн). Відтак рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 2 271 664, 28 грн та, відповідно суми сплаченого судового збору, як складової загальної ціни позовних вимог, не може бути визнане законним та обґрунтованим у зв`язку з відсутністю предмету спору на час прийняття оскаржуваного рішення. В даній частині суд мав закрити провадження в частині позовних вимог у розмірі 2 271 664, 28 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що суд першої інстанції допустив порушення вимог статті 80 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно прийняв до розгляду докази, подані з пропущенням встановленого законом строку на їх подачу, що призвело до того, що суд першої інстанції послався на недопустимі докази (одержані з порушенням закону відповідно до частини 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України), а саме докази, які долучені до заяви про збільшення позовних вимог (акти приймання-передачі послуги за липень 2019 - червень 2020 року, квітень 2021 - вересень 2023 року, рахунки на оплату за дані періоди, платіжні доручення та інструкції за вказані періоди, довідки про обсяги електричної енергії, поставленої за зовнішньоекономічними контрактами до країн ЄС за вказані періоди); розпочинаючи розгляд справи в порядку підготовчого провадження після отримання справи № 910/6986/21 на новий розгляд, суд першої інстанції, в порушення статей 165 - 167, 177 - 178 Господарського процесуального кодексу України, не надав учасникам справи права надати заяви по суті, враховуючи прийняття ним до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, які стосувались періодів часу та сум коштів, які не були предметом розгляду справи по суті попереднім складом суду першої інстанції.

Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції та вважаючи, що заява позивача про ухвалення додаткового рішення не підлягала задоволенню, посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" без поважних причин не додержано положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення у першій заяві по суті спору попередньої (орієнтовної) суми судових витрат, які він очікує понести у ході розгляду справи.

Водночас, позивач в апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції не погоджувався із висновками суду першої інстанції про те, що не зазначення позивачем під час первісного розгляду справи попереднього визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу відповідно до присів статті 124 Господарського процесуального кодексу України, позбавляє його права при новому розгляді звертатись до суду із заявою про розподіл судових витрат, які були понесені під час розгляду справи попередніми судами.

Однак, суд апеляційної інстанції не спростував та не відхилив зазначені аргументи позивача та відповідача, наведені ними в апеляційних скаргах.

Наведене свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням положень статей 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України.

Втім, без дослідження доводів та обставин на яких наголошували під час апеляційного провадження позивач та відповідач, суд апеляційної інстанції передчасно дійшов висновків про законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки за результатами касаційного розгляду частково підтвердилась обґрунтованість заявлених у скаргах підстав касаційного оскарження щодо порушення норм процесуального права щодо здійснення оцінки (дослідження доказів у справі), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також беручи до уваги, що відповідно до положень частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати належну правову оцінку доводам сторін та наданим на їх підтвердження доказам з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а отже, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду даної справи.

8. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдінг груп" задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/6986/21, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді Г. О. Вронська

І. Д. Кондратова