Рішення від 25.07.2025 по справі 372/2905/23

Справа № 372/2905/23

Провадження № 2-76/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Висоцької Г.В., за участю секретаря Куник О.В., прокурорів Курінного С.О., Кузьменко К., представника третьої особи на стороні позивача Семка В. Ю., представниці відповідача Аваєвої Н.В., представника третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , треті особи Державне підприємство «Ліси України», ОСОБА_3 , Обухівська районна державна адміністрація Київської області, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області та інші про скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення,

ВСТАНОВИВ

У червні 2023 року прокурор звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом: - скасування рішення державного реєстратора від 27.09.2021 за індексним номером 60614937 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:001:0006 площею 1 га; усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3223155400:06:001:0006 площею 1 га, шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_2 ; Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 11.06.2009 № 710 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 12-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», поряд з іншими, ОСОБА_3 передано у приватну власті земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1 га з кадастровим номером 3223155400:06:001:0001. В подальшому, на підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 30.06.2009 серія ЯЖ№ 692885, зареєстрований за №010991601088. В свою чергу, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степановою О.В. на підставі договору дарування земельної ділянки від 27.09.2021 № 67, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності (індексний номер 60614937 від 27.09.2021) на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:001:0006 (новий кадастровий номер) за ОСОБА_2 .

Спірна земельна ділянка частково розташована в межах лісництва, що за чинним законодавством, свідчить про її віднесення до земель лісогосподарського призначення, що унеможливлює перебування даної ділянки у приватній власності.

Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 21.07.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

30.08.2023 року представником відповідачки подано до суду відзив, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. У 2012 році прокурор вже звертався до суду із позовом, у тому числі і до ОСОБА_3 , в якому просив визнати незаконними та скасувати вищезазначене розпорядження, недійсними державні акти на право приватної власності на земельну ділянку, та витребування спірної земельної ділянки. Рішенням суду від 19.06.2013, яке залишене в силі вищими інстанціями, в позові відмовлено, та встановлено, що прокурором належними та допустимими доказами не доведено того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду. Відповідно до наданих прокурором схем, спірна земельна ділянка межує з кварталами № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , а не входить до їх складу. Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року, земельна ділянка розташована за межами земель лісогосподарського призначення державного лісового фонду. Зазначив, що даний позов не є негаторним, з огляду на те, що власник може подати негаторний позов, якщо він не втратив володіння його майном, але є перешкоди у користуванні та розпорядженні останнім. В даних відносинах правовідносинах належним способом захисту не є негаторний позов.

16.11.2023 року прокурором подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначено, що за інформацією ДП «Київська лісове господарство», спірна земельна ділянка розташована на землях лісогосподарського призначення відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1993 та 2003 років. Таким чином, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

20.11.2023 року представником відповідачки подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що прокурор не обґрунтував чому він звертається до суду в інтересах держави в особі КОДА, не надав жодного доказу, якими підтверджується право власності держави на спірну земельну ділянку, що унеможливлює встановлення його прав представництва. Матеріали лісовпорядкування за 2003 рік ставляться відповідачем під сумнів, як такі, що існували, оскільки кадастрові номери були сформовані і присвоєні земельними ділянками лише у 2009 році, а 2014 рік взагалі не має жодного правового значення при розгляді справи, оскільки право першим власником набуте у 2009 р. Вважає, що позовні вимоги висунуті до добросовісного набувача є необґрунтованими. Прокурором і позивачем не надано належним та допустимих доказів у достатній кількості, які підтверджують обставини, на які вони посилаються. Обраний спосіб захисту права не є ефективним.

23.11.2023 року ухвалою суду накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: 3223155400:06:001:0006. Заборонено ОСОБА_2 , державним реєстраторам та іншим фізичним і юридичним особам вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:001:0006, в тому числі реєстрацію (перереєстрацію) права власності, поділу, об`єднання земельної ділянки, застави або іншого виду зміни власника та об`єкта цивільних прав.

18.12.2023 року прокурором подано до суду додаткові пояснення, в яких він зазначив, що розпорядження Обухівської РДА Київської області від 11.06.2009 №710 є незаконним і прийнято в порушення вимог ст.ст. 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України та ст.ст.16, 17, 18 Лісового кодексу України не уповноваженим органом, з порушеннями порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, у спосіб та для потреб не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача ДП «Київське лісове господарство», а доводи представника відповідача щодо законності відведення у власність спірної земельної ділянки невірні, а висновок сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_4 , наданого під час розгляду судової справи №108/3575/12, містить недостовірні відомості.

18.12.2023 року протокольною ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

27.12.2023 року прокурор подано заяву про усунення недоліків.

19.02.2024 року протокольною ухвалою суду залучено у якості третіх осіб без самостійних вимог Обухівську районну державну адміністрацію Київської області та Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області.

29.03.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

26.07.2024 року ухвалою суду залучено в якості правонаступника третьої сторони Державного підприємства «Київське лісове господарство» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

06.03.2025 року представницею відповідачки заявлено про застосування строків позовної давності, оскільки у справі №108/3575/12 прокуратура діяла як представник в інтересах держави. Таким чином, прокуратура, а значить і держава, ще станом на 2012-2013 вважали, що її інтереси порушені, тому і звертались до суду. Рішенням у справі №1018/3575/12 встановлено відсутність порушень інтересів держави. Вказане рішення набрало законної сили 19.12.2013 року. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Враховуючи вище зазначене, та те, що з 2009 року по дату подання цього позову сплинуло майже 15 років, позивачем порушено строк позовної давності.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представниця відповідачки в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечила у повному обсязі, просила відмовити з підстав, зазначених у відзиві.

Представник третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог - ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав.

Представник третьої особи на стороні відповідача Волков П.О. щодо позовних вимог заперечив.

У судовому засіданні були допитані експерти і свідки.

Суд, вислухавши думку прокурора та представниці відповідача, представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, у їх сукупності та співставленні, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 5, 6 ст.263ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 11.06.2009 № 710 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 12-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», поряд з іншими, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1 га з кадастровим номером 3223155400:06:001:0001.

В подальшому, на підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 30.06.2009 серія ЯЖ№ 692885, зареєстрований за №010991601088.

В свою чергу, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степановою О.В. на підставі договору дарування земельної ділянки від 27.09.2021 № 67, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності (індексний номер 60614937 від 27.09.2021) на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:001:0006 за ОСОБА_2 .

Прокурор зазначає, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 11.06.2009 № 710 прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим первинне набуття права власності на вищевказану земельну ділянку відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Прокурор вважає, що вказана земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського фонду.

Суд частково погоджується із позицією прокурора з огляду на таке.

Щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського фонду суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Так, статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Відповідна правова позиція з приводу того, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлена судами вищої інстанції, зокрема у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, та постановах Великої Палати Верховного Суду у від 07.11.2018у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-и, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі №369/1777/13-ц.

За інформацією державного підприємства «Київське лісове господарство» від 21.10.2021 № 02-793 спірна земельна ділянка розташована на землях лісогосподарського призначення відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1993 та 2003 років (планшет № 2).

Таким чином, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Окрім того, за інформацієюУкраїнського державногопроектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 20.10.2021 № 889 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп» за даними лісовпорядкування 2003 року, спірна земельна ділянка розташована в межах земель кварталів 8, 12, 17 Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп», що також підтверджує факт віднесення вказаних земельних ділянок до земель державного лісового фонду.

Вищевказана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16, де вказано: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».

Крім того, відомості про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією з кадастрової карти Національної кадастрової системи України, згідно якої спірна земельна ділянка частково знаходиться в межах шару «Ліси».

У свою чергу, Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 35 цього Закону кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, Автономна Республіка Крим). Викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).

Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.

Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

У постанові Верховного суду від 20.06.2023 по справі № 420/4540/22 зроблено висновок про те, що дані з Google Maps, який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google, а також набором застосунків, побудованих на основі цього сервісу й інших технологій Google, можна вважати допустимим та достовірними доказами, оскільки вони збираються з різних джерел, таких як супутники, автомобільні камери, додатки користувачів та інших джерел, а також з урахуванням того, що Google постійно оновлює та перевіряє дані, щоб забезпечити їх точність та актуальність.

Аналогічні висновки можна застосувати і до відомостей, розміщених у картографічній базі даних Національної кадастрової системи України, ведення якої забезпечує уповноважений державний орган Держгеокадастр.

Таким чином, наведені вище докази у своїй сукупності вказують на часткову приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Суд погоджується із позицією прокурора, що розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:001:0006, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , у межах кварталів 8 та 12 Козинського лісництва за чинним законодавством, свідчить про її часткове віднесення до земель лісогосподарського призначення.

Територіям земель лісогосподарського призначення законодавець надав особливий, виключний статус.

Так, відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Позиція відповідача ґрунтувалась на тому, що у 2012 році прокурор Обухівського району Київської області вже звертався до суду із позовною заявою, в тому числі і до ОСОБА_3 (третьої особи по даній справі), в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження, визнати недійсним державні акти, витребувати на користь ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння, окрім інших, і земельну ділянку 3223155400:06:001:0006, яка належала ОСОБА_3 (справа №1018/3575/12)

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19.06.2013 року у справі №1018/3575/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19.12.2023, в задоволенні вимог прокурора відмовлено.

Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29.0514 відхилено касаційну скаргу прокурора, а судові рішення залишено без змін, зазначивши наступне: «……. позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду».

Так, відповідно до п.п. 4, 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

При цьому, преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (п. 138 постанови Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).

З огляду на викладене, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Однак, суб`єктний склад учасників судової справи № 1018/3575/12, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, спосіб захисту та подані докази не являються тотожними з даною справою.

Як наслідок, безпідставними є твердження представника відповідача про те, що рішення судів у справі № 1018/3575/12 є преюдиційним для даної справи

Прокурор довів факт фактичного часткового накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду сукупністю належних, достовірних та допустимих доказів.

Суд вважаєза необхідненадати відповідьна питання,чи відбулисяпорушення законупід часпередачі увласність ОСОБА_3 земельної ділянки3223155400:06:001:0006 у 2009 році?

Частиною 5 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За інформацією ДП «Київська лісове господарство», державне підприємство згоду погодження на вилучення з постійного користування вказаної лісової ділянки не надавало.

Обухівською районною державною адміністрацією на підставі спірного розпорядження від 11.06.2009 № 710 здійснено незаконне відведення земельних ділянок у приватну власність громадян без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки та без зміни її цільового призначення, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (із зміною цільового призначення).

З огляду на викладене, розпорядження Обухівської РДА Київської області від 11.06.2009 №710 є незаконним і прийнято в порушення вимог ст.ст. 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України та ст.ст.16, 17, 18 Лісового кодексу України не уповноваженим органом, з порушеннями порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, у спосіб та для потреб не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача, а доводи сторони відповідача щодо законності відведення у власність спірної земельної ділянки невірні.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Крім цього, згідно ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Отже, рішення про вилучення спірних земельних ділянок має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказане свідчить про те, що відбулось розпорядження землею лісового фонду без вилучення її з держлісфонду уповноваженим органом держави на підставі ст. ст. 142, 149 Земельного кодексу України.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 Земельного кодексу України.

При цьому,згідно зч.3ст.57Лісового кодексуУкраїни (уредакції начас зникненняспірних правовідносин)зміна цільовогопризначення земельнихлісових ділянокздійснюється запогодженням зорганами виконавчоївлади зпитань лісовогогосподарства таз питаньохорони навколишньогоприродного середовищаАвтономної РеспублікиКрим,територіальними органамицентральних органіввиконавчої владиз питаньлісового господарствата охорони навколишнього природного середовища.

Погодження на зміну цільового вищевказаної земельної ділянки не надавалось, рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарських потреб не приймалися.

Враховуючи викладене,у даномувипадку спірназемельна ділянканабута уприватну власністьвсупереч порядкузміни цільовогопризначення земельнихділянок,визначеному ст.20Земельного кодексуУкраїни,ст.57Лісового кодексуУкраїни без погодження відповідним органом державної влади з питань лісового господарства.

Як установлено спірна земельна ділянка на момент її відведення частково перебувала у державній власності та відносилася до земель лісогосподарського призначення, а також щодо такої землі діяли обмеження, разом з тим, останні відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови, оскільки Кабінет Міністрів України також рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у приватну власність не приймав.

Однак, висновок суду про порушення процедури, встановленої законом, не має автоматичним наслідком позбавлення права власності відповідача на землю, оскільки головним критерієм виступає «добросовісність власника».

Щодо обраного прокурором способу захисту.

Прокурором зазначено: «Враховуючи, що відповідачем незаконно зайнято земельні ділянки лісогосподарського призначення з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, то вказані правовідносини необхідно розглядати як не пов`язані з позбавленням володіння порушення права власності держави та титульного володільця…. Враховуючи, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення спірних земель з державного лісового фонду, зміну їх цільового призначення та їх передачу у власність не приймалось, відтак право постійного користувача та дійсного володільця спірних земель, до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право власності спірними землями у відповідача, в силу законодавчо встановлених обмежень на оборот земель лісогосподарського призначення, не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок, є негаторний позов (ст. 391 Цивільного кодексу України), який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок, та строки позовної давності на який не поширюються».

Однак, суд виснує таке.

Негаторний позов - це позов про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. І умовами його пред`явлення є: 1) позивач є власником речі; 2) поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент пред`явлення позову протиправна поведінка має тривати і перешкоджати користуватися майном його власнику.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Зважаючи на зазначене, можна стверджувати, що негаторний позов можна пред`являти у разі, коли захищаються прав власника земельної ділянки водного і природо-заповідного фонду, щодо земель лісогосподарського фонду застосується віндикація.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відсутні будь-які умови пред`явлення негаторного позову, у зв`язку з тим, що законним власником земельної ділянки є відповідач, наявна державна реєстрація права власності на земельну ділянку за відповідачем в Державному земельному кадастрі, відсутня протиправна поведінка відповідача, у зв`язку з чим відсутня її тривалість.

Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Позовна вимога є вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), що регулюється статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

У цьому разі майно може бути витребувано від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Так як суд погодився із позицією прокурора, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісового фонду, належним способом захисту є виключно пред`явлення позову про часткове витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов.

При цьому, суд хоче зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у справі 362/2707/19 відступила від висновку про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділене в натурі.

Суд звернув увагу на аргументи прокурора пояснити обраний негаторний спосіб захисту частковим накладенням спірної земельної ділянки на лісовий фонд. Віндикаційний позов в цьому випадку, на думку прокурора, призвів би до витребування на користь держави земельної ділянки більшої ніж потрібно, тобто і тієї її частини, яка не охоплюються землями лісового фонду і належить на праві власності відповідачу. Але, якщо допустити правильність тверджень прокурора та застосувати обраний спосіб захисту, який прокурор називає «негаторним», то наслідком є аналогічно позбавлення права власності відповідача всієї спірної земельної ділянки шляхом скасування права власності відповідача.

Отже, суд виснує, що у вказаній справі належним способом захисту може стати виключно пред`явлення позову про часткове витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов. Звичайно такий спосіб захисту потребував би від прокурора подачі додаткових доказів, на підставі яких можливо б було визначити точний розмір та конфігурацію тієї частини спірної земельної ділянки, яка накладається на лісовий фонд. Однак, це єдиний спосіб, в який прокурор має можливість захистити інтереси держави і при цьому не порушити право відповідача на іншу частину спірної земельної ділянки, не охопленою землями лісового фонду.

Невірно обраний спосіб захисту - є самостійною підставою для відмови у позові. В цій справі це також призводить до того, що суд позбавлений можливості оцінити три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання держави в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Так, КЦС ВС у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Отже, неправильно обраний спосіб захисту позбавляє відповідача його права на перевірку судом трьох критеріїв, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання держави в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Отже, позбавлення цих прав відповідача є несумісним із його правом на справедливий судовий розгляд.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову через неправильно обраний спосіб захисту.

Судом встановлено, що прокурором обрано неправильно обраний спосіб захисту, а, отже, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову саме з цього приводу і не розглядає питання про застосування строків позовної давності.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12,76, 81,89, 133, 137, 141,259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ

В задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , треті особи Державне підприємство «Ліси України», ОСОБА_3 , Обухівська районна державна адміністрація Київської області, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області про скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В.Висоцька