Ухвала від 05.08.2025 по справі 2-1014/2011

Справа № 2-1014/2011

Провадження № 4-с/357/17/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючий суддя Цукуров В. П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Біла Церква Київської області скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Закрасняної Юлії Петрівни про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Суть скарги. Рух справи. Позиції учасників справи.

ОСОБА_1 (далі - «Заявник») звернулася до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі - «Заінтересована особа») про визнання неправомірною бездіяльність держаного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ) Закрасняної Ю.П. щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , який був накладений на підставі постанови про арешт нерухомого майна боржника у виконавчому провадженні №33709766 від 03.08.2012 року, яку виніс державний виконавець Міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Закрасняна Ю.П. та зобов`язати державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ) Закрасняної Ю.П. припинити обтяження, накладене на все нерухоме майно в вигляді арешту, належне ОСОБА_1 та вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12848186, зареєстрований 09.08.2012 року.

В обґрунтування заявлених вимог Заявник посилається на наступні обставини.

Заявник має у власності 21/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та земельну ділянку кадастровий номер 3210300000:05:008:0196.

Вирішивши реалізувати своє право на відчуження своєї власності, в зв`язку з чим звернулась до органів нотаріату, де дізналася, що все її майно перебуває під арештом, який накладено Білоцерківським міським відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції по виконавчому провадженню №32068602 винесено постанову про арешт майна ОСОБА_1 , про, що 09.08.2012 року внесені відомості про реєстрацію в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження:12848186.

Заявник звернулась з заявою до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) з заявою про скасування даного обтяження.

На вказану заяву було отримано відповідь №54871 від 20.03.2025 року від начальника Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якій зазначено, що на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №2-104, виданий 23.02.2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором.

28.12.2012 року державним виконавцем прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Однак, на даний час жодних дій щодо вилучення з Реєстру запису про арешт нерухомого майна державними виконавцями Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ), вжито не було.

22.05.2025 року до канцелярії суду головним державним виконавцем Прохацьким Р.О. подано пояснення скаргу, в яких останній просив відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі (а.с. 25-26).

У судовому засіданні представник Заявника вимоги скарги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. Надала пояснення, аналогічні за змістом скарги.

05.08.2025 року у судове засідання Заявник/її представник не з`явилися, представник Заявника до канцелярії суду подала заяву про розгляд справи без її участі (а.с. 33).

У всі призначені по справі судові засідання представник Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ) не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

ІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 30.10.2014 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис №1707, ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с.9).

Заявник має у власності 21/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та земельну ділянку кадастровий номер 3210300000:05:008:0196. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції по виконавчому провадженню №32068602 винесено постанову про арешт майна ОСОБА_1 , про, що 09.08.2012 року внесені відомості про реєстрацію в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження:12848186 (а.с. 12-13).

Заявник звернулась з заявою до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) з заявою про скасування даного обтяження. На вказану заяву було отримано відповідь №54871 від 20.03.2025 року від начальника Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якій зазначено, що на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №2-104, виданий 23.02.2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором. 28.12.2012 року державним виконавцем прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с. 10-11).

Матеріали справи не містять інформації про те, що державний виконавець виносив постанову про арешт майна Заявника, під час відкриття виконавчого провадження.

ІІІ. Норми матеріального і процесуального права, які застосовує суд.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.2 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 року, чинній на момент закінчення виконавчого провадження) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно зі ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, що діяла на момент існування виконавчого провадження до 2016 року, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Частина 1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час накладення арешту) визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Частиною 5 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір повертається боржникові.

Аналогічні норми містить й чинна редакція Закону України від 02.06.2016 року №1404 «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

ІV. Висновки суду.

Вищенаведені правові норми свідчать, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови.

На теперішній час зазначене виконавче провадження закінчене на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Матеріали даної справи не містять інформації щодо наявності відкритого виконавчого провадження на виконання указаного судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, наявність арешту майна та заборони на його відчуження, вчинене під час виконавчого провадження, яке на цей час є закінченим, не забезпечує виконання рішення суду, а лише порушує права Заявника, так як законодавством України не передбачено існування арешту майна відповідача та заборони на його відчуження у випадку відсутності відкритого виконавчого провадження.

Оскільки, в даній справі відсутнє відкрите виконавче провадження та строки для пред`явлення до виконання виконавчого документу спливли, а тому наявність арешту майна за умови відсутності виконавчого провадження в межах якого вони накладені та будь-якого іншого виконавчого провадження на забезпечення виконання рішення суду, безперечно порушують права заявника щодо вільного розпорядження майном, передбачені ст.ст.317, 319 ЦК України. Можливість розпорядження власним майном є одним із складових елементів права власності.

При цьому, право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення прав мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст.13 цього міжнародно-правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у ст.41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Арешт майна боржника та заборона його відчуження під час здійснення виконавчого провадження мають тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками триваючого (чинного) виконавчого провадження.

Нормативна неврегульованість порядку захисту права, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра потерпає від втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища особи, котра зазнає негативних наслідків від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Тому аналізуючи зібрані докази в їх сукупності у даній справі та дослідивши матеріали даної справи, суд приходить до висновку про те, що скарга є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням обраного позивачем способу захисту права.

При цьому суд враховує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3, 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

V. Розподіл судових витрат.

При зверненні до суду Заявник судових витрат не поніс, відтак питання їх відшкодування судом не вирішувалося.

VI. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 260-261, 447-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешт, накладений в рамках виконавчого провадження №32068602, про що внесені відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 12848186, зареєстровано 09.08.2012 року), підстава обтяження: постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, ВП №33709766, 03.08.2012, Міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_5 , об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Київського апеляційного суду безпосередньо або через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду виготовлено 05.08.2025 року.

Суддя В. П. Цукуров