Ухвала від 03.10.2012 по справі 2-1014/2011

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/5764/2012Головуючий суду першої інстанції:Короткова Л.М. Доповідач суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.

"03" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді Кірюхіної М.А., СуддівАдаменко О.Г., Руснак А.П., При секретаріВостріковій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу, збитків, неустойки,

за апеляційними скаргами ОСОБА_7 на заочне рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 31 березня 2011 року та представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на ухвалу Ялтинського міського суду АР Крим від 31 травня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу, збитків, неустойки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.12.2008 року він дав відповідачці в борг 299200 грн. до 12.06.2009 року, після чого відповідачка повинна була йому повернути 40000 доларів США та суму в розмірі 6% щомісяця за весь час користування грошима, а в разі невиконання свого обов'язку по поверненню боргу сплатити 100000 грн. Окрім того, 23.11.2009 року відповідачка ще взяла в нього в борг 1500 доларів США, які позивач попросив повернути в жовтні 2010 року. Але взяті обов'язки по поверненню боргу, процентів та неустойки відповідачка не виконала, тому він просить стягнути з відповідачки примусово борг за договором від 12.12.2008 року в сумі еквівалентній 40000 доларам США та 489825,76 грн. як збитки, які він зазнав з невиконанням відповідачкою обов'язку по поверненню 6% за користування вказаною сумою з 12.02.2008 року по 12.02.2011 року,100000 грн. - неустойку, за договором від 23.11.2009 року просить сягнути суму еквівалентну 1500 доларам США, також просить стягнути з відповідачки судові витрати по справі.

Заочним рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 31 березня 2011 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 330340 грн. боргу,6% в сумі 107712 грн., 100000 грн. неустойки та 1820 грн. судових витрат, а всього 539872 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою того ж суду від 06.10.2011 року заява відповідачки про перегляд вищевказаного заочного рішення залишена без задоволення.

Крім того, 05 березня 2012 року, представник позивача звернувся до суду першої інстанції з заявою в порядку ст. 373 ЦПК України про встановлення способу та порядку виконання заочного рішення Ялтинського міського суду АР від 31.03.2011 року, яка мотивована тим, що у ВДВС ЯМУЮ знаходиться виконавчий лист №2-1014/2011, за яким з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню сума боргу в розмірі 539872 грн., проте на даний час сума боргу ОСОБА_7 не погашена, тому представник стягувача просить встановити спосіб та порядок виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на майно, яке належить боржниці.

Ухвалою Ялтинського міського суду АР Крим від 31 травня 2012 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_6 про встановлення способу та порядку виконання рішення суду першої інстанції від 31.03.2011 року по даній цивільній справі.

Не погодившись з заочним рішенням суду відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про стягнення з неї на користь ОСОБА_6 299200 грн., посилаючись на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального права , а саме вимог статтей 546,551ЦК України.

На ухвалу суду представник позивача також подав апеляційною скаргу, оскільки вважає, що судом неправильно встановлені обставини справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 не виконала взяті на себе зобов'язання по поверненню боргу за договорами позики, а тому з неї у порядку вимог ст. 536,549,624, 1048-1050 ЦК України підлягає стягненню сума боргу, 6% за 6 місяців користування грошима, неустойка та судові витрати по справі.

Відмовляючи в задоволенні заяви позивача, яка подана в порядку статті 373 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що вказане питання повинно бути вирішено безпосередньо ВДВС з додержанням вимог, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 12.12.2008 року ОСОБА_6 дав у борг ОСОБА_7 299200 грн., що еквівалентно 40000 доларів США, зі сплатою 6% щомісяця за користування вказаною сумою, на строк до 12.06.209 року, а у разі невиконання взятих на себе зобов'язань ОСОБА_7 зобов'язалась сплатити неустойку в сумі 100000 грн.

Факт укладення зазначеної угоди сторонами не оспорюється і підтверджується відповідним договором, який був ними письмово складений та підписаний.

Крім того, 23.11.2009 року відповідачка взяла у борг у позивача ще 1500 доларів США, про що написала відповідну розписку.

Проте взяті на себе зобов'язання відповідачка не виконала, грошові кошти у встановлений строк не повернула.

Відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України та частини 1 статті 60 наведеного Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно вимог статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини 1 статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

На підставі частини 1 статті 1050 зазначеного Кодексу якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо стягнення

з відповідачки суми боргу за договорами позики та неустойки .

Також колегія суддів погоджується з висновком міського суду про те, що на стягнення 6% щомісяця позивач має право тільки за шість місяців, а не до звернення в суд з позовом про стягнення суми боргу примусово, оскільки не мало місця продовження договору займу зі сплатою 6 %, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Посилання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції незаконно стягнув з нею суму основного боргу в розмірі 330340 грн., хоча повинен був стягнути в розмірі 299200 грн., яку вона отримала від позивача,чим порушив положення ст.526 ЦК України, в якій зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тощо, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зі змісту спірного договору від 12.12.2008 року слідує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю суму в розмірі 40000 доларів США, тобто яка в національній валюті України на день розгляду справи становить вищевказану суму.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідачки про відсутність правових підстав для нарахування відсотків за договором позики, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального закону, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», на який посилається апелянт, та який встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Відповідно п.1 ч.1 ст. 1 наведеного Закону фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Проте, правовідносини між сторонами у цій справі виникли не у зв'язку з наданням позивачем фінансових послуг відповідачці, і даний закон не регулює правовідносини, які склалися між сторонами у цій справі, оскільки вони не є суб'єктами фінансових послуг у розумінні даного закону.

Довід апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що судом першої інстанції при розгляді справи по суті не були враховані положення статтей 546,551 ЦК України, якими встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення, а на думку апелянта інші обставини в її випадку це те, що вона досягла пенсійного віку та на теперішній час фактично не працює, колегія суддів відхиляє, оскільки узгодження сторонами під час укладення договору займу умов нарахування неустойки та не визначення у цьому договорі можливості зменшення розміру пені не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того, зважаючи на значну кількість об'єктів нерухомості, яку відповідачка має у своїй власності, не можна вважати, що ОСОБА_7 знаходиться у скрутному становищі.

З висновком суду про відмову в задоволенні заяви позивач ОСОБА_6 про встановлення способу та порядку виконання рішення суду від 31.03.2011 року колегія суддів також погоджується з огляду на таке.

Статтею 373 ЦПК України передбачається, що за наявністю обставин, що утруднюють виконання рішення хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо\, за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити. чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Відповідно до статті 11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку.

Стаття 33 Закону України „Про виконавче провадження" також передбачає, що за наявністю обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчій документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання , а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Таким чином, з вищевказаного вбачається, що питання про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення повинне розрішатися тільки в межах виконавчого провадження з участю державного виконавця.

Доводи апеляційної скарги представника позивача засновані на неправильному тлумаченні норм Закону України « Про виконавче провадження».

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі ст.212 ЦПК України і ухвалив судові рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права .

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 314, 315, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_7 та представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 відхилити.

Заочне рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 31 березня 2011 року та ухвалу того ж суду від 31 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: Кірюхіна М.А. Адаменко О.Г. Руснак А.П.