Постанова від 29.07.2025 по справі 911/1927/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/1927/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційні скарги заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2024 (Щоткін О. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 (Демидова А. М. - головуючий, судді Ходаківська І. П., Владимиренко С. В.), додаткове рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Медичні закупівлі України",

про стягнення 5 791 180,42 грн,

(у судове засідання з`явилися: прокурор - Кукло Д. С., представники позивача - Дяк Ю. М., відповідача - Поцелов А. О. , третьої особи - Шпінь В. І.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2024 року Заступник Генерального прокурора Мустеца Ігор Васильович звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром"</a> (далі - ТОВ "Автоспецпром", відповідач) про стягнення з відповідача до Державного бюджету України пені в сумі 2 631 182,18 грн та штрафу в сумі 3 159 998,24 грн, що разом становить 5 791 180,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю № 09/210-09/2021 від 17.09.2021, укладеного між Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (далі - ДП "Медичні закупівлі України", третя особа) та ТОВ "Автоспецпром" (далі - Договір), у частині дотримання строку поставки товару.

Як зазначив Прокурор, договір про закупівлю автомобілів швидкої допомоги фінансувався державою за рахунок капітальних трансфертів підприємствам (установам, організаціям), які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2301220 (КЕКВ 3210), а отже, державний інтерес у спірних правовідносинах полягає насамперед у забезпеченні належного виконання зобов`язань за договором, який укладався з метою забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів і на фінансування яких державою виділялися бюджетні кошти у великому розмірі.

За доводами Прокурора, через вказані дії ТОВ "Автоспецпром" своєчасно не виконано завдання бюджетної програми щодо забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом. У цьому випадку порушено інтереси держави внаслідок незастосування до відповідача передбаченої Договором неустойки за невчасне постачання товару, внаслідок чого на користь держави не стягнуто відповідні кошти, які могли бути використані на задоволення її потреб.

Як зазначив прокурор, неустойка, яка підлягає стягненню з ТОВ "Автоспецпром", складається із суми пені за порушення строку поставки товару - 2 631 182,18 грн, нарахованої за загальний період з 29.10.2022 по 29.12.2022, та 7 % штрафу за прострочення відповідачем виконання обов`язку щодо поставки товару понад 30 днів - 3 159 998,24 грн, що разом становить 5 791 180,42 грн.

При цьому, на думку Прокурора, враховуючи порушення відповідачем зобов`язання з поставки санітарного транспорту екстреної медичної допомоги, оплата за якими здійснювалася за кошти, які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2301220, КЕКВ 3210, нараховані суми пені підлягають стягненню з ТОВ "Автоспецпром" безпосередньо до Державного бюджету України.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, наказом МОЗ від 07.07.2021 № 1385 затверджено паспорт бюджетної програми на 2021 рік за КПКВК 2301220 КФКВК ДБ 0763 "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я", за якою із загального фонду Державного бюджету України для закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф та закупівлі послуг, пов`язаних з поставками такого транспорту, передбачено фінансування на загальну суму 1 357 129,1 тис. грн. Метою бюджетної програми визначено забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів, одним із завдань є забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типів В та С.

Відповідно до інформації системи Prozorro на веб-порталі за посиланням https://prozorro.gov.ua/plan/UA-P-2021-08-10-010627-a ДП "Медичні закупівлі України" провело спрощену процедуру закупівлі за предметом Спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4х2) ідентифікатор закупівлі № UA-2021-08-10-012659-a.

Зазначена закупівля проведена на виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я" та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році". Для проведення закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту державному підприємству виділено з державного бюджету 92 610 000,00 грн.

За наслідками проведеної публічної закупівлі 17.09.2021 між ДП "Медичні закупівлі України" як замовником та ТОВ "Автоспецпром" як постачальником укладено договір про закупівлю № 09/210-09/2021 (Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов`язання у строки, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015 34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019 - 35988 Автомобільна швидка допомога) (далі за текстом - товар) (номер оголошення про проведення спрощеної закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель ID: UА-2021-08-10-012659-а), а замовник - прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується в Специфікації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 1.2 Договору).

Цей Договір виконується в рамках виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я" та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році" (пункт 1.4 Договору).

Поставка товару здійснюється відповідно до Incoterms 2020. Поставка товару здійснюється на умовах DDP (пункти 2.1, 2.2 Договору).

Адреса(-и) пункту(-ів) поставки товару (у межах переліку центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі - кінцевий набувач)) визначаються замовником в заявці на поставку товару, складеної замовником за формою, встановленою у додатку № 2 до цього Договору (далі за текстом - заявка на поставку) (пункт 2.3 Договору).

Право власності на товар переходить від постачальника до замовника після підписання уповноваженими представниками постачальника та кінцевого набувача, якому здійснено поставку товару, акта приймання-передачі транспортного засобу за формою, наведеною у додатку 6 до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, акта огляду реалізованого транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 11 до Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200, та підписання сторонами видаткової накладної та/або акта приймання товару, згідно з розділом 6 цього Договору (пункт 2.4 Договору).

Підписанням акта приймання-передачі транспортного засобу за формою, наведеною у додатку 6 до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, та акта огляду реалізованого транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 11 до Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200, постачальник підтверджує факт поставки товару, а з моменту фактичного отримання товару та підписання між замовником та кінцевим набувачем видаткової накладної та/або акта приймання товару у кінцевого набувача виникає право власності на товар (підпункт 2.5.2 пункту 2.5 Договору).

Валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна товару складає 78 999 956,00 грн без ПДВ. Ціна за одиницю товару вказується у Специфікації (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 3.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 23.09.2021).

Розрахунок здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником коштів на розрахунковий банківський рахунок постачальника, а у випадку здійснення передоплати замовником - на небюджетний рахунок, відкритий постачальником в органах Державної казначейської служби України відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти", з подальшим використанням таких коштів на цілі, визначені додатковою угодою до цього Договору (пункт 3.3 Договору).

Оплата за партію поставленого товару за цим Договором здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акта приймання товару за місцем призначення, визначеним відповідно до пункту 2.3 цього Договору, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника. Замовником може проводитись попередня оплата з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати (пункт 3.4, підпункт 3.4.1 пункту 3.4 Договору).

Постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за цим Договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором (пункт 4.1 Договору).

Датою поставки товару за Договором вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акта приймання товару (пункт 4.6 Договору).

Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором (підпункт 8.3.1 пункту 8.3 Договору).

У разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов`язання (пункт 9.2 Договору).

У разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару більше ніж 14 (чотирнадцять) календарних днів, замовник має право відмовитися від його подальшого прийняття. При цьому постачальник не звільняється від зобов`язань щодо сплати пені та штрафу, передбачених цим Договором, а також відшкодування замовнику документально підтверджених витрат, спричинених порушенням строків поставки, непередачею (несвоєчасною передачею) товару (пункт 9.4 Договору).

Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від повного виконання зобов`язань за цим Договором (пункт 9.7 Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов`язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє до 28.10.2022, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання (пункт 11.1 Договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 8 від 21.10.2022).

Відповідно до пункту 1 Специфікації, яка є додатком № 1 до Договору, під товаром, що постачається за Договором, розуміється: Спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як система медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015 34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019 - 35988 Автомобільна швидка допомога).

У пункті 2 Специфікації сторони обумовили обсяг партії товару: найменування - Спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі CITROEN JUMPER, тип В (Спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4x2)); кількість - 49 одиниць; ціна за одиницю - 1 612 244,89 грн без ПДВ.

Ціна товару складає 78 999 999,61 грн без ПДВ (пункт 3 Специфікації).

Додатковими угодами № 2 від 22.10.2021, № 3 від 11.02.2022, № 4 від 28.02.2022, № 5 від 25.04.2022, № 6 від 28.06.2022, № 7 від 23.08.2022, № 8 від 21.10.2022 до Договору сторони змінили строк його дії.

Відповідно до платіжного доручення № 20 від 27.10.2021 та виписки по рахунку з Держказначейської служби України за 28.10.2021 ДП "Медзакупівлі України" перерахувало на рахунок ТОВ "Автоспецпром" 78 999 956,00 грн із призначенням платежу "2301220;3210;;Передоплата за спец.автом.швид.мед.доп.порах№176від22.10.21р.зг.дог. №09/210-09/2021від 17.09.2021р.ДУ №2від 22.10.21р.Для боротьби з Ковід.БезПДВ".

Згідно із заявкою на поставку № 1 (Уточнююча № 3) від 28.02.2022 дата поставки товару (49 одиниць) - до 30.03.2022 включно.

Відповідно до заявки на поставку № 1 (Уточнююча № 10) від 14.10.2022 дата поставки товару (39 одиниць) - до 28.10.2022 включно.

У рамках виконання Договору у період з 02.03.2022 по 29.12.2022 ТОВ "Автоспецпром" передало, а ДП "Медичні закупівлі України" прийняло 49 одиниць товару, а саме:

- 02.03.2022 - 10 одиниць згідно з видатковими накладними № 11/2, № 11/3, № 11/4, № 11/5, № 11/6, № 11/7, № 11/21, № 11/24, № 11/25, № 11/27;

- 28.03.2022 - 1 одиниця згідно з видатковою накладною № 71;

- 18.11.2022 - 8 одиниць згідно з видатковими накладними № 78-1, № 78-2, № 78-3, № 78-4, № 78-5, № 78-6, № 78-7, № 78-8;

- 01.12.2022 - 13 одиниць згідно з видатковими накладними № 167-1, № 167-2, № 167-3, № 167-4, № 167-5, № 167-6, № 167-7, № 167-8, № 167-9, № 167-10, № 167-11, № 167-12, № 167-13;

- 26.12.2022 - 11 одиниць згідно з видатковими накладними № 179-5, № 179-6, № 179-7, № 179-8, № 179-9, № 179-10, № 179-11, № 179-12, № 179-13, № 179-14, № 179-15;

- 28.12.2022 - 1 одиниця згідно з видатковою накладною № 179-1;

- 29.12.2022 - 5 одиниць згідно з видатковою накладною № 179-2, № 179-3, № 179-4, № 179-16, № 179-17.

У грудні 2023 року ДП "Медичні закупівлі України" звернулося до Офісу Генерального прокурора з листом № 02/7029-11/2023 від 29.11.2023 у зв`язку із потребою у захисті державних інтересів при здійсненні ДП "Медичні закупівлі України" закупівлі автомобілів швидкої медичної допомоги.

У листі № 02/7029-11/2023 від 29.11.2023 зазначено, що у зв`язку з порушенням ТОВ "Автоспецпром" строків поставок автомобілів спеціалізованого санітарного транспорту ДП "Медичні закупівлі України" обрахувало неустойку й надіслало претензії постачальнику. Постачальник претензії не задовольнив, тому ДП "Медичні закупівлі України" подало до суду позовні заяви із вимогами про стягнення з ТОВ "Автоспецпром" неустойки - пені та штрафу. Водночас ДП "Медичні закупівлі України" просило суд звільнити його від сплати судового збору у зв`язку з неможливістю оплати судового збору із асигнувань бюджетної програми 2301400 "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру" за прострочку виконання договірних зобов`язань за закупівлею 2021 року. З огляду на несплату судового збору позовні заяви не прийняті до розгляду.

У зв`язку із цим ДП "Медичні закупівлі України" у листі № 02/7029-11/2023 від 29.11.2023 просило вжити передбачених чинним законодавством заходів зі звернення прокуратури із позовами до суду та представництва в суді законних інтересів ДП "Медичні закупівлі України" зі стягнення неустойки у зв`язку з порушенням строків поставок спеціалізованого санітарного транспорту екстреної медичної допомоги, яка в подальшому підлягає зарахуванню до державного бюджету.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.10.2024 у справі № 911/1927/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення аргументовані тим, що оскільки у п. 9.2 Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умови про те, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару постачальник сплачує саме замовнику пеню та штраф у встановлених цим пунктом розмірах, доводи Прокурора про необхідність стягнення пені та штрафу до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи є безпідставними.

Статутом ДП "Медичні закупівлі України", затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12.02.2024 № 238, передбачено, що підприємство є юридичною особою публічного права, має право від свого імені укладати договори, угоди, набувати майнові та немайнові права, виконувати обов`язки, нести відповідальність, здійснювати претензійну роботу, бути позивачем, відповідачем і третьою особою в суді відповідно до законодавства (п. 1, 10 розділу ІІІ статуту). Відтак, третя особа може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором, за яким вона наділена правами та обов`язками.

Наведене також свідчить про те, що стягнення штрафних санкцій у судовому порядку має здійснюватися виключно відповідно до умов п. 9.2 Договору, а саме на рахунок та на користь ДП "Медичні закупівлі України".

Пунктом 23 частини другої зазначеної статті БК України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафів, пені тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 63, 64, 69, і 135 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 641 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу). Однак дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні, адміністративні правопорушення тощо, а не про штрафи та пеню, сплата яких передбачається у договірних відносинах. У договірних відносинах обов`язок зі сплати штрафів та пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом.

Проте п. 9.2 Договору не передбачено сплату постачальником штрафних санкцій до Державного бюджету України, а передбачено їх сплату замовнику, тобто ДП "Медичні закупівлі України".

Отже, доводи прокурора про те, що штрафні санкції за Договором підлягають сплаті до Державного бюджету України на підставі ст. 29 БК України є помилковими.

3.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі № 911/1927/24 задоволено частково заяву ТОВ "Автоспецпром" від 01.11.2024 про винесення додаткового рішення у справі. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ТОВ "Автоспецпром" 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Врахувавши рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем заяв та матеріалів, їх значення для справи, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що витрати на правову допомогу в розмірі 120 000,00 грн не відповідають принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованими та пропорційними до предмета спірних правовідносин. Розумним, співмірним та справедливим у цьому випадку є зменшення заявленої суми компенсації витрат у десять разів та стягнення з прокуратури на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

3.3. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 заяву ТОВ "Автоспецпром" про винесення додаткового судового рішення у справі № 911/1927/24 задоволено частково.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ТОВ "Автоспецпром" 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. В іншій частині в задоволенні заяви ТОВ "Автоспецпром" відмовлено.

Додаткова постанова аргументована тим, що дослідивши надані ТОВ "Автоспецпром" докази, оцінивши його витрати з урахуванням усіх аспектів справи, беручи до уваги складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, оскільки правова позиція відповідача вже була сформована до апеляційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду не надано та з матеріалів справи не вбачається, колегія суддів апеляційної інстанції вважала, що розмір заявлених ТОВ "Автоспецпром" витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), а отже, розмір заявленого до стягнення з Офісу Генерального прокурора в даній справі гонорару є завищеним.

З огляду на викладене, зважаючи на заперечення Офісу Генерального прокурора, за висновком суду апеляційної інстанції, розумним та співмірним розміром витрат ТОВ "Автоспецпром" на професійну правничу допомогу є 10 000,00 грн.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Заступник Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 та ухвалити нове рішення про задоволення позову та відмовити у задоволенні заяв ТОВ «Автоспецпром» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі 924/1283/21, у постанові від 20.02.2025 у справі 910/16372/21 та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 щодо повноважень розпорядника бюджетних коштів під час розгляду судами спорів за господарськими договорами, фінансування яких здійснювалось за рахунок бюджетних коштів

Підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вважає необхідність відступлення від висновку про застосування статей 2, 29 Бюджетного кодексу України, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23 щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов державних контрактів, укладених за бюджетні кошти, на користь розпорядника бюджетних коштів з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

На теперішній час, на думку скаржника, склалась неоднакова судова практика, у тому числі в постановах Верховного Суду (постанови з аналогічних правовідносин від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23, тощо) щодо застосування положень ст. ст. 2, 22, 29 Бюджетного кодексу України щодо стягнення грошових коштів на користь бюджету, а не на користь виключно сторони договору.

Існує виключна правова проблема через відсутність чіткого законодавчого регулювання можливості стягнення грошових коштів за порушення умов договорів, укладених за рахунок бюджетних коштів, не лише виключно на користь сторони такого договору. Вказане надає можливість недобросовісним учасниками вказаних правовідносин порушувати умови договорів, уникаючи при цьому відповідальності, що завдає значних збитків державному бюджету особливо в у мовах воєнного стану.

Доводи судів про безпідставність застосування до спірних правовідносин статті 29 БК України спростовані у наукову висновку, який міститься у матеріалах справи і підготовлений доктором юридичних наук, професором Беляневич О. А.

4.3. В частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 скаржник посилається на те, що суди повинні були надати оцінку заявленій ТОВ «Автоспецпром» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості та оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру. Підготовка у справі № 911/1927/24 не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, розмір таких витрат є необґрунтованим.

Суди за результатами розгляду справи 911/1927/24 по суті підтвердили доводи прокурора про те, що спір виник внаслідок неправильних дій зі сторони відповідача, але безпідставно не застосував під час розгляду заяви ТОВ «Автоспецпром» про ухвалення додаткового рішення вимоги частини дев`ятої статті 129 ГПК України.

4.4. В частині оскарження додаткової постанови скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19,від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22 щодо застосування критеріїв визначення та розподілу судових витрат.

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Також не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19 щодо застосування частини дев`ятої статті 129 ГПК України та необхідності покладення на відповідачів понесених ними судових витрат у випадку встановлення їх неправильних дій і які призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави.

Судом не надано оцінки тому, що заява про ухвалення додаткового рішення не містить розрахунків, які б обґрунтовували розумність їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, судом не оцінено доводи прокурора про те, що аналізом юридичного змісту відзиву адвоката на апеляційну скаргу прокурора вбачається, що його правова позиція базується на мотивувальній частині рішення Господарського суду Київської області від 18.10.2024 та процесуальних документах, поданих відповідачем у суді першої інстанції.

Аналіз змісту Додатку 14 Договору від 23.02.2020 та акта виконаних робіт від 16.04.2025 свідчить, що вони не містить умов (пунктів) щодо порядку обчислення послуг, що надаються адвокатом.

Встановлення представнику відповідача гонорару на суму 10 000,00 грн за надання послуг при розгляді однієї судової справи у даному випадку є необґрунтованим.

Відповідачем «Автоспецпром» та її представником адвокатом Поцеловим А.О. не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним (пропорційним) із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), дійсним, обґрунтованим, розумним, реальним, а самі витрати неминучими.

Судом не враховано, що даний спір виник у зв`язку неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної поставки товару.

4.5. У відзивах на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

4.6. Від заступника Генерального прокурора надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суд,у, яке обґрунтоване тим, що для вирішення виключної правової проблеми підлягає дослідженню питання необхідності стягнення до Державного бюджету України штрафних санкцій за невиконання бюджетних зобов`язань, що фінансувалися за рахунок коштів бюджетної програми.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Стверджуючи про порушення інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволені позову, оскільки (1) за умовами договору неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника (ДП "Медичні закупівлі України"); (2) пеня за спірним договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами першою-третьою статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.

Зазначене стосується і зобов`язань, у яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.

З обставин справи слідує, що згідно з пунктом 9.2 договору, у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб`єктивних прав і обов`язків, створення інших наслідків саме для його сторін.

У цій справі (№ 911/1927/24) укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.

Водночас з моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

З урахуванням вищевикладеного Суд зазначає, що в пункті 9.2 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику). Таким чином, доводи скаржника про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок Третьої особи, є безпідставними.

Та обставина, що грошові кошти, які Відповідач одержав у рахунок оплати за договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і Третя особа визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Третьої особи.

Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору.

Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, в яких прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України.

Суд відхиляє доводи скаржника, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.

Пунктом 23 частини другої цієї статті передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), які застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).

Отже, ця норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, що також узгоджується з попередніми висновками, яких Верховний Суд дійшов у постанові від 23.07.2024 у справі № 909/532/23.

5.4. У межах підстави оскарження, передбаченої пунктом пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23.

У розрізі цього Верховний Суд звертає увагу, що його основним завданням відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує, що обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v.United Kingdom" (заява №27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.

Отже, необхідність відступу від висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності - одного із фундаментальних елементів принципу верховенства права, що гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

У касаційній скарзі стверджується про існування неоднакової судової практики щодо застосування положень статей 2, 22, 29 БК України; зокрема, наводяться постанови Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23.

Водночас Суд установив, що правовідносини у справах № 924/215/23, № 910/5282/23 та № 917/1781/23, з одного боку, не є подібними з тими, що склалися, з іншого боку, у справах № 909/532/23, № 917/1957/23, № 902/1372/23 та справі, яка переглядається

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що подібність правовідносин необхідно визначати відповідно до їх елементів. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст (взаємні права й обов`язки суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

У справі № 924/215/23 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі обласної військової адміністрації з позовом про стягнення з товариства пені, інфляційних втрат і 3 % річних.

За результатами апеляційного перегляду позов прокурора задоволено частково. З товариства на користь обласної військової адміністрації стягнуто 244 358,44 грн пені. Верховний Суд залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Суд звертає увагу, що стороною за договором (замовником) у справі № 924/215/23 була безпосередньо обласна військова адміністрація. Як встановили суди, згідно з умовами договору у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню.

За обставинами справи № 910/5282/23 суди також стягнули попередню оплату, пеню, інфляційні втрати й 3 % річних безпосередньо на користь сторони договору.

Таким чином, у жодній з наведених справ пеня не стягувалася до Державного бюджету України.

Щодо справи № 917/1781/23, у ній прокурор заявив до стягнення пеню, інфляційні втрати й 3 % річних. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь Державного бюджету України 384 361 грн пені; в іншій частині позову відмовив. Судові рішення не оскаржувалися відповідачем, натомість із касаційною скаргою до Верховного Суду звернувся прокурор, який (1) просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог; (2) посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 551, 625 ЦК України - застосування права суду на зменшення розміру неустойки, підстав для нарахування та стягнення сум інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Оскільки судові рішення у справі № 917/1781/23 переглядалися в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд (1) a priori не міг скасувати їх у частині задоволення позову (зважаючи на принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius") та правило "tantum devolutum quantum appellatum" (скільки скарги, стільки й рішення); (2) не висловлювався щодо застосування статей 2, 22, 29 БК України та не формував відповідних висновків, оскільки це питання не охоплювалося підставою касаційного оскарження, яку визначив прокурор. Постановою від 29.08.2024 Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора (в частині відмови в задоволенні позовних вимог) та залишив оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на викладене, доводи скаржника про наявність різної практики Верховного Суду та, як наслідок, існування виключної правової проблеми не підтвердилися.

Підстав для відступу від висновків щодо застосування статей 2, 29 БК України, викладених у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 909/532/23 та від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23 не встановлено. Вказані висновки є зрозумілими, однозначними, усталеними та передбачуваними (прогнозованими).

З огляду на викладене, Суд також відмовляє у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Отже, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Про виключність правової проблеми у розрізі якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та/або матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції, і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є оціночними поняттями.

К лопотання про передачу справи № 911/1927/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування наявності глибоких розбіжностей у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій.

Крім того, Суд mutatis mutandis звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 908/2335/22, де зазначено, що штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет.

Ці висновки також враховані Верховним Судом у справі № 911/826/23 за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради та Комунальної організації "Київмедспецтранс" до Відповідача.

Підсумовуючи, Суд наголошує:

- у договірних відносинах обов`язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. За обставинами справи, що переглядається, пунктом 9.2 та/або іншими умовами договору не передбачено сплату постачальником (Відповідачем) неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника (Третьої особи);

- одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину.

З урахуванням вищевикладеного, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, що також узгоджується з практикою Верховного Суду у справах, які виникли з подібних правовідносин (постанови від 23.07.2024 у справі № 909/532/23 та від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23).

До подібних висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24, від 17.06.2025 у справі № 911/2191/24.

За наведеного, колегія суддів вважає, що підстава оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.

5.5. У межах підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі 924/1283/21, від 20.02.2025 у справі 910/16372/21 від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

Суд відхиляє доводи Скаржника, оскільки:

- у справі № 924/1283/21 предметом спору були вимоги про визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до договору постачання природного газу (збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальний об`єм постачання природного газу), та стягнення безпідставно збережених коштів (стверджуваної переплати).

- у справі № 910/16372/21 на розгляді суду (після залишення позову прокурора в інтересах комунального підприємства без розгляду) перебували вимоги в інтересах міської ради про стягнення з акціонерного товариства безпідставно набутих коштів;

- у справі № 905/1907/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі ради та комунального закладу (школи) до товариства про стягнення на користь школи безпідставно отриманих коштів, мотивуючи позов тим, що школа та товариство порушили вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та умови укладеного між ними договору постачання природного газу, оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Отже, у цих справах Верховний Суд не висловлювався щодо можливості/неможливості стягнення пені, встановленої договором, до Державного бюджету України за порушення однією зі сторін своїх зобов`язань.

Водночас за обставинами справи, що переглядається: 1) предметом спору є стягнення неустойки - пені та штрафу за договором, а не бюджетних коштів за непоставлені автомобілі; 2) умовами договору визначено сплату пені саме на користь замовника (Третьої особи); 3) правочин, укладений Третьою особою та Відповідачем, не є незаконним, і питання його правомірності не охоплюється предметом спору.

Оскільки сторонами договору є Третя особа (замовник) і Відповідач (постачальник), зобов`язання щодо сплати неустойки, передбачене договором, також виникло між цими суб`єктами. Суди не встановили, що спірний договір є тристороннім та/або містить обов`язки перерахування неустойки на користь третіх осіб, які не є сторонами договору (наприклад, Позивачу).

Висновки, яких дійшли суди попередніх інстанцій, зважаючи на предмет, підстави позову, наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі фактичні обставини, не суперечать висновкам Верховного Суду, про які зазначає скаржник, оскільки останні не є релевантними.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У пункті 48 рішення ЄСПЛ в справі "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996 (заява № 21920/93) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежується перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на викладене, касаційне провадження у цій справі, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо науково-правового висновку, колегія суддів звертає увагу на таке.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII до ГПК України були внесені зміни, що виокремили експерта з питань права як самостійного учасника господарського процесу, а також закріпили норми, присвячені висновку експерта у галузі права. Наведене бере витоки з інституту amicus curiae, що покликаний сприяти суду шляхом надання відповідей та кваліфікованих роз`яснень, забезпечення суду експертними знаннями, які є необхідними для правильного та об`єктивного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Так, згідно зі статтею 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (частина друга статті 108 ГПК України).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №916/1489/22.

Частиною сьомою статті 303 ГПК України також передбачено, що після передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.

Водночас науково-правовий висновок, підготовлений доктором юридичних наук, професором Беляневич О. А., (1) не стосується питання застосування аналогії закону, аналогії права та/або змісту норм іноземного права; (2) надійшов не у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 303 ГПК України.

5.6. У касаційній скарзі скаржник також просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025.

За змістом частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Разом із тим скаржник не навів доводів, які б обґрунтовували неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21).

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалені за наслідками розгляду справи № 911/1927/24 по суті, залишаються без змін, з огляду на відсутність доводів скаржника, у чому полягає незаконність оскаржуваного додаткового рішення та постанови, Верховний Суд не має підстав для їх скасування.

5.7. Щодо оскарження додаткової постанови

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат, як вже зазначалося, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ятої, шостої статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновки викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

У вказаній постанові у справі № 922/1964/21, Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18 Верховний Суд дійшов висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Саме на неврахування зазначених висновків змістовно вказує скаржник у касаційній скарзі в частині оскарження додаткової постанови.

Як встановив суд апеляційної інстанції, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач повідомив суд, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з апеляційним переглядом справи № 911/1927/24, становить 60 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відповідачем надано до матеріалів справи копії:

- договору № 23/02-20 про надання правової допомоги від 23.02.2020, укладеного між ТОВ "Автоспецпром" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Унілекс" (далі - АО "Унілекс", об`єднання) (далі - Договір);

- додатку № 14 до Договору;

- ордера серії ВК № 1122632 на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "Автоспецпром" на підставі Договору у Північному апеляційному господарському суді адвокатом Поцеловим Андрієм Олександровичем (далі - Поцелов А.О.), виданого АО "Унілекс" 11.03.2024;

- акта приймання-передачі наданих послуг від 16.04.2025;

- детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (АО "Унілекс") у справі № 911/1927/24, яка розглядалась Північним апеляційним господарським судом;

- рахунка на оплату № 16-04/2025 від 16.04.2025.

Правова допомога ТОВ "Автоспецпром" у цій справі надавалась адвокатом Поцеловим А.О.

Відповідно до п. 1.1 Договору на умовах, передбачених даним Договором, клієнт доручає, а об`єднання зобов`язується надавати за винагороду клієнту чи вказаним ним особам правову допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим Договором, його додатками.

Пунктом 2.2 Договору обумовлено, що завдання на надання правової допомоги, її обсяги, строки надання визначаються за домовленістю сторін, виходячи з потреб клієнта. Сторони погодили, що у випадку необхідності завдання на надання правової допомоги може визначатися сторонами в додатках до даного Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Протягом 3 (трьох) календарних днів після закінчення виконання завдання, передбаченого відповідним додатком до Договору, об`єднання надає клієнту підписані уповноваженою особою та завірені печаткою об`єднання два примірники акта прийому-передачі наданих послуг, якщо інше не передбачено відповідним додатком до Договору (п. 2.7 Договору).

Клієнт зобов`язаний не пізніше 2 (двох) календарних днів з дати одержання від об`єднання акта прийому-передачі наданих послуг підписати цей акт та один його примірник направити на адресу об`єднання, або направити об`єднання письмову вмотивовану відмову від приймання наданих послуг, якщо інше не передбачено відповідним додатком до Договору (п. 2.8 Договору).

У пунктах 5.2, 5.3 Договору сторони погодили, що розмір гонорару визначається сторонами у відповідному додатку до Договору. Клієнт сплачує об`єднанню гонорар, розмір якого встановлюється за домовленістю сторін у відповідному додатку до Договору, та компенсує додаткові витрати шляхом перерахування грошових коштів протягом 35 (п`яти) календарних днів після надання рахунку на оплату і акта приймання-передачі наданих послуг на поточний рахунок об`єднання. Сторони можуть погодити інший порядок розрахунків у відповідному додатку до даного Договору.

Відповідно до п. 8.1 Договору останній вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань по Договору.

У додатку № 14 до Договору сторони погодили обсяги правової допомоги (завдання на надання правової допомоги) та розмір винагороди, а саме:

найменування правової допомоги:

- аналіз апеляційних скарг Заступника Генерального прокурора Мустеци І.В. в інтересах держави в особі позивача - МОЗ;

- підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту;

- підготовка та подача до суду апеляційної інстанції відзивів на апеляційні скарги в судовій справі № 911/1927/24;

- участь адвоката в судових засіданнях у суді апеляційної інстанції у справі № 911/1927/24;

розмір винагороди (гонорар): 20 000,00 грн.

У п. 1 додатку № 14 до Договору сторони погодили, що детальний опис послуг, наданих у межах даного додатку до Договору, деталізується сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг, який складається після завершення розгляду справи в суді відповідної інстанції.

16.04.2025 АО "Унілекс" і ТОВ "Автоспецпром" склали та підписали акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до п. 1 якого на виконання додатку 14 до Договору об`єднанням було надано, а клієнтом прийнято наступні послуги (правову допомогу):

- аналіз апеляційних скарг Заступника Генерального прокурора Мустеци І.В. в інтересах держави в особі позивача - МОЗ;

- підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту;

- підготовка та подача до суду апеляційної інстанції відзивів на апеляційні скарги в судовій справі № 911/1927/24;

- участь у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції у справі № 911/1927/24 - 18.03.2025, 15.04.2025.

Згідно з пунктом 2 зазначеного акта загальна вартість наданих послуг відповідно до додатку 14 до Договору склала 20 000,00 грн.

У пункті 3 акта приймання-передачі наданих послу від 16.04.2025 зазначено, що клієнт претензій по об`єму, якості та строках наданих послуг не має.

Також, 16.04.2025 адвокат Поцелов А.О. та об`єднання склали детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (АО "Унілекс") у справі № 911/1927/24, яка розглядалась Північним апеляційним господарським судом, в якому вказано перелік наданих послуг, ідентичний тому, що наведений в акті приймання-передачі наданих послуг від 16.04.2025.

На оплату наданої правової допомоги об`єднання виставило клієнту рахунок на оплату № 16-04/2025 від 16.04.2025 на суму 20 000,00 грн.

Як слідує із додаткової постанови, апеляційний господарський суд частково врахував довожи прокурора наведені ним у запереченнях на заяву про розподіл судових витрат і зазначив, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції та апеляційного перегляду позиція відповідача по суті спору не змінювалася, а представництво його інтересів здійснювалося одним і тим самим адвокатським об`єднанням (АО "Унілекс"), і адвокат цього адвокатського об`єднання Поцелов А.О. вже надавав відповідачу послуги з професійної правничої допомоги у даній справі в суді першої інстанції. При цьому, доводи ТОВ "Автоспецпром" у суді апеляційної інстанції переважно ґрунтуються на аргументах, які наводились ним у процесі розгляду цієї справи в місцевому господарському суді.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку співмірності заявлених витрат неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), встановив, що такий розмір гонорару є завищеним. Враховуючи зазначене, су вважав, що розумним та співмірним розміром витрат ТОВ "Автоспецпром" на професійну правничу допомогу є 10 000,00 грн.

Тобто, апеляційний господарський оцінив розмір заявлених витрат з урахуванням критеріїв розумності, співмірності, відповідності, обґрунтованості у контексті виконаних адвокатом робіт. Доводи скаржника в цій частині не спростовують зазначених висновків суду і є переоцінкою мотивів, якими керувався суд апеляційної інстанції.

З наведеного також слідує помилковість доводів скаржника щодо ненадання оцінки судом змісту відзиву адвоката та його мотивів у контексті правової позиції. Суд додатково зауважив, що правова позиція відповідача вже була сформована до апеляційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду не надано.

Колегія суддів зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваної додаткової постанови.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції правильно зауважив, відсутність у детальному описі робіт, виконаних адвокатом відповідача у даній справі, інформації щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг по кожному із видів робіт, виконаних адвокатом, не є перешкодою для доведення прокурором неспівмірності розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Доводи скаржника не спростовують вказаних мотивів суду, а вказана позиція фактично відповідає змісту висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, на яку посилається скаржник.

Що ж до доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19 відповідно до якої, враховуючи неправильність дій відповідачів, які фактично призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави, проте встановлено відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з обранням неналежного способу захисту інтересів держави, суд вважає справедливим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування частини дев`ята статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідачів понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи, то колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду з приводу застосування норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не у будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на прийняте рішення по суті.

Верховний Суд враховує, що зазначена прокурором постанова Верховного Суду не містить протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України порівняно з позицією суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, зокрема, відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, тобто зміст зазначеної норми свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб, а не обов`язок.

Як зауважив суд апеляційної інстанції, в постановах від 15.04.2025 у цій справі він не робив висновків про те, що спір у справі виник саме внаслідок неправильних дій ТОВ "Автоспецпром", а тому не вбачав підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у порядку частини дев`ятої статті 129 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженої додаткової постанови врахував ключові обставини які необхідні під час розгляду заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, оцінив витрати у контексті принципів розумності, співмірності, обґрунтованості і дійшов висновку про її часткове задоволення. Водночас доводи скаржника щодо порушення судом норм процесуального права не підтверджуються, а оскаржена додаткова постанова не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, Суд дійшов висновку про (закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та залишення касаційної скарги, поданої з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2024, постанова Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2024, постанова Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 залишаються без змін з огляду на відсутність передбачених законом підстав для їх скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 911/1927/24 за касаційною заступника Генерального прокурора в частині підстави, касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 у справі № 911/1927/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 у справі № 911/1927/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ