Постанова від 05.08.2025 по справі 916/5177/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/5177/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Філінюк І.Г.

суддів: Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

за участю:

ФОП Марченко В.В. - адвокат Долженчук Н.М.;

Одеської міської ради - Асташенкова О.І.;

Департаменту комунальної власності ОМР - Карачковський П.П.;

ПП «ЛІРА» - адвокат Воронков В.О.;

Директор ПП «ЛІРА» - Дацька Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЛІРА»

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 (про вжиття заходів забезпечення позову).

по справі №916/5177/24

за позовом: Фізичної особи-підприємця Марченко Вікторії Вікторівни

до відповідача: Приватного підприємства «ЛІРА»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача:

1.Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

2.Одеської міської ради

про стягнення 1 232 662, 32 грн., розірвання договору та виселення.

суддя суду першої інстанції Щавинська Ю.М.

місце винесення ухвали: м. Одеса, Господарський суд Одеської області, пр.-т Шевченка, 29,

повний текст ухвали складено та підписано: 11.06.2025.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Марченко Вікторія Вікторівна звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Ліра», в якій, з урахуванням уточнень, просить суд:

- стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 232 662, 32 грн, яка складається з суми заборгованості за оренду нежитлового приміщення у розмірі 1 069 445,13 грн, пені у сумі 105 855,20 грн, 3% річних у сумі 12 408,94 грн та інфляційних витрат у сумі 44 953,05 грн;

- розірвати договір оренди №7/004 нежилого приміщення (нова редакція) від 07.03.2019 року, викладений у новій редакції 26.01.2024, укладений між орендарем - Приватним підприємством «Ліра» та попереднім орендодавцем - Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, правонаступником якого є Новий орендодвець - Фізична особа-підприємець Марченко Вікторія Вікторівна з 01.05.2024;

- виселити Приватне підприємство «Ліра» з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 353,6 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Палія Семена, будинок 70, приміщення 501а, на користь Фізичної особи-підприємця Марченко Вікторії Вікторівни, а також стягнути з відповідача судові витрати.

10.06.2025 до суду від Фізичної особи-підприємця Марченко Вікторії Вікторівни надійшла заява про забезпечення позову, у якій остання просить суд вжити заходів до забезпечення позову про стягнення грошових коштів у розмірі 1232 662, 32 грн. у вигляді накладення арешту на банківський рахунок ПП "Ліра" № НОМЕР_1 у Акціонерному Банку "ПІВДЕННИЙ", та інші рахунки, якщо вони відкриті у Акціонерному Банку "ПІВДЕННИЙ"; накладення арешту на торговий павільйон, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Дніпропетровська дорога, будинок 70, загальною площею 23,6 кв.м, що належить на праві приватної власності Приватному підприємству "Ліра", реєстраційний номер майна 28407840.

Обґрунтовуючи подану заяву, позивач зазначає, що оскільки Відповідач останні 7 (сім) місяців взагалі не виконує істотні умови Договору №7/004 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 26.01.2024 року, невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим надалі виконання рішення суду.

Так, розмір місячної оренди плати складає 180 000 (сто вісімдесят тисяч) грн., з ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що публікується у поточному місяці.

Станом на 26.03.2025 року - дату подачі заяви про збільшення розміру позовних вимог, заборгованість Приватного підприємства ЛІРА за Договором №7/004 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 26.01.2024 року складала суму у розмірі: 1 232 662 (один мільйон двісті тридцять дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні, 32 копійок, яка складається з суми заборгованості за оренду нежитлового приміщення, за адресою: вул. Семена Палія, буд. 70, м. Одеса, у розмірі: 1 069 445 (один мільйон шістдесят дев`ять тисяч чотириста сорок п`ять) гривень, 13 копійок, а також пеня у розмірі: 105 855 (сто п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) гривень, 20 копійок, 3% річних у розмірі: 12 408 (дванадцять тисяч чотириста вісім) гривень, 94 копійки, та інфляційні витрати: 44 953 (сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят три) гривні, 05 копійок, за невиконання Приватним підприємством ЛІРА прийнятих на себе грошових зобов`язань.

Станом на 09.06.2025 - дату подачі заяви про забезпечення позову заборгованість Приватного підприємства ЛІРА за Договором №7/004 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 26.01.2024 року складає на 450 000 грн. (чотириста п`ятдесят тисяч гривень, 00 копійок) більше, а саме борг за орендну нежитлового приміщення, за адресою: вул. Семена Палія, буд. 70, м. Одеса, за квітень, травень, червень 2025 року, без урахування пені, 3% річних та інфляційних витрат за вказаний період. Вищевказане підтверджується Заключною випискою за період з 01.12.2024 по 15.05.2025.

29.05.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області по справі №916/1969/24 частково задоволено заяву Приватного підприємства "Ліра" від 27.05.2025 року про забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_1 особисто або за допомогою (із залученням) третіх осіб вчиняти дії, направлені на обмеження Приватного підприємства "Ліра" у використанні нежилих приміщень першого поверху загальною площею 353,6 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Палія Семена, 70, приміщення №501a на умовах договору оренди №7/004, нерухомого майна, викладеного в редакції договору від 26.01.2024, у тому числі дії, спрямовані на: - обмеження доступу Приватного підприємства "Ліра" до орендованих нежилих приміщень першого поверху загальною площею 353,6 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Палія Семена, 70, приміщення №501 a; - обмеження Приватного підприємства "Ліра" у можливості споживання послуг водо-, тепло-, електропостачання, водовідведення у нежилих приміщеннях першого поверху загальною площею 353,6 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Палія Семена, 70, приміщення №501a.

При цьому, вирішення спору з приводу чинності договору оренди судом не є предметом позову ні в справі №916/1969/24, ні в справі 916/5177/24, ні в будь-якій іншій справі Господарського суду Одеської області.

Предметом позову у даній справі є розірвання договору оренди за істотні порушення Відповідачем умов Договору оренди №7/004 нерухомого майна, викладеного в редакції договору від 26.01.2024 року, стягнення заборгованості та виселення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 заяву Фізичної особи-підприємця Марченко Вікторії Вікторівни про забезпечення позову вх.№2-872/25 від 10.06.2025 по справі №916/5177/24 задоволено.

Накладено арешт на грошові кошти Приватного підприємства «Ліра», які знаходяться на банківському рахунку Приватного підприємства «Ліра» № НОМЕР_1 у Акціонерному Банку «ПІВДЕННИЙ», та інших рахунках, відкритих у Акціонерному Банку «ПІВДЕННИЙ», а також на торговий павільйон, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Дніпропетровська дорога, будинок 70, загальною площею (кв.м): 23,6 (реєстраційний номер майна 28407840), в межах суми позову в розмірі 1 232 662, 32 грн.

Обґрунтування оскаржуваної ухвали.

В мотивах прийнятого судового рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що заходи забезпечення позову застосовується виключно до закінчення розгляду справи, з урахуванням обмежених строків судового розгляду, суд доходить висновку, що вжиття саме такого заходу забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним позовним вимогам та жодним чином не призведе до порушення прав та законних інтересів відповідача, натомість забезпечить збереження балансу інтересів сторін, що узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.

Не погодившись із вказаною ухвалою, Приватне підприємство «ЛІРА» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 по справі № 916/5177/24 про вжиття заходів до забезпечення позову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви Марченко В.В. про вжиття заходів до забезпечення позову.

Узагальненні доводи апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що саме позивач мав довести ті обставини, на які він посилається в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а саме існування обставин, які дають підстави для обґрунтованого припущення про наявність передумов для утруднення виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову. Саме такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.02.2023 по справі № 922/1737/22

В порушення норм процесуального права ст.ст. 73, 74, 76, 136, 137 ГПК України, місцевий господарський суд не врахував, що доводи ОСОБА_1 , покладені в основу заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, стосуються виключно посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Заява Позивача про забезпечення позову не обгрунтована жодними доказами та доводами та фактично грунтується лише на міркуваннях Марченко В.В. про можливість ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Всі наведені у ній доводи є лише припущеннями Позивача, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами щодо наявності/відсутності грошових коштів у відповідача, наміру Відповідача ухилитись від виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025.

На момент надходження апеляційної скарги матеріали оскарження ухвали від 11.06.2025 (про вжиття заходів забезпечення позову) по справі №916/5177/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали оскарження ухвали від 11.06.2025 (про вжиття заходів забезпечення позову) по справі №916/5177/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЛІРА» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 (про вжиття заходів забезпечення позову) по справі №916/5177/24 до надходження матеріалів оскарження ухвали з суду першої інстанції.

03.07.2025 матеріали оскарження ухвали від 11.06.2025 (про вжиття заходів забезпечення позову) по справі №916/5177/24 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЛІРА» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 (про вжиття заходів забезпечення позову) по справі №916/5177/24.

Призначено розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «ЛІРА» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 (про вжиття заходів забезпечення позову) по справі №916/5177/24 на 05.08.2025 о 14:00 год.

05.08.2025 до суду від Приватного підприємства «ЛІРА» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та про можливість ознайомлення з матераалами справи, у зв`язку з тим, що з 04.08.2025 представництво інтересів скаржника представляє новий адвокат, якому необхідно ознайомитись з матеріалами справи.

У судовому засіданні 05.08.2025 протокольною ухвалою у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із вступом у справу нового представника відмовлено, з огляду на те, що:

- явка учасників справи в судове засідання не визнавалася обов`язковою;

- розгляд справи апеляційною інстанцією здійснюється в межах статті 269 ГПК України;

- Приватне підприємство «ЛІРА» мала достатньо часу з 07.07.2025 до засідання суду (05.08.2025) з моменту відкриття апеляційного провадження на укладення з новим представником Договору про надання правничої допомоги;

- Адвокат, який представляє інтереси скаржника мав можливість ознайомитись з матеріалами справи 04.08.2025, а також 05.08.2025 до судового засідання;

- позиція Приватного підприємства «ЛІРА» зі справи викладена у поданої апеляційної скарги, учасники справи мають дотримуватися вимог статті 42 ГПК України та добросовісно користуватися процесуальними правами.

Відтак, заявником у повній мірі реалізовані його процесуальні права, передбачені положеннями статей 42, 46 ГПК України, а відкладення справи на іншу дату та час у цьому випадку необґрунтовано порушуватиме права інших учасників справи на розгляд справи апеляційним судом у межах строків, визначених ГПК України.

Під час судового засіданні 05.08.2025 представники Приватного підприємства «ЛІРА» вимоги та доводи апеляційної скарги підтримали.

Представник ФОП Марченко В.В., Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заперечували щодо доводів апеляційної скарги, просили ухвалу суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Так, колегія суддів зазначає, що предметом позову Фізичної особи-підприємця Марченко Вікторії Вікторівни є, зокрема, вимога майнового характеру про стягнення з Приватного підприємства «ЛІРА» грошових коштів у сумі 1 232 662, 32 грн, яка складається з суми заборгованості за оренду нежитлового приміщення у розмірі 1 069 445,13 грн, пені у сумі 105 855,20 грн, 3% річних у сумі 12 408,94 грн та інфляційних витрат у сумі 44 953,05 грн,

Колегія суддів вважає, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення 1 232 662, 32 грн, у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідачі необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Колегія суддів вважає, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі заявлені позивачем цілком відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Колегія суддів зазначає, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідачі можуть в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідачі мають доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Судова колегія також зазначає, що Приватним підприємством «ЛІРА» не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду позивач, як і не доведено того, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності товариства.

Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідачів і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Крім того, накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідачів, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Колегія суддів зазначає, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника».

Також, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 зазначив, що «… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».

Відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на нерухоме майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі № 908/2382/21 зазначив, що «можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника». Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення заяви ФОП Марченко В.В. про забезпечення позову у справі № 916/5177/24.

Так, порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги, що В порушення норм процесуального права ст.ст. 73, 74, 76, 136, 137 ГПК України, місцевий господарський суд не врахував, що доводи Марченко В.В., покладені в основу заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, стосуються виключно посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, оскільки за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Колегія суддів зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача; у такому випадку надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) не вимагається.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами принципів адекватності, пропорційності співмірності застосованого заходу забезпечення позову, оскільки такі твердження спростовуються змістом оскарженого судового рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.ст.277, 280 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення, яким задоволено заяву про забезпечення позову у даній справі, відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЛІРА» - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 у справі №916/5177/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.08.2025.

Головуючий суддя Філінюк І.Г.

Суддя Аленін О.Ю.

СуддяПринцевська Н.М.