Постанова від 14.10.2025 по справі 916/5177/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/5177/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Ліра»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 (у складі колегії суддів: Філінюк І. Г. (головуючий), Аленін О. Ю., Принцевська Н. М.)

та ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 (суддя Щавинська Ю. М.) про вжиття заходів забезпечення позову

за заявою Фізичної особи-підприємця Марченко Вікторії Вікторівни про вжиття заходів забезпечення позову

у справі № 916/5177/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Марченко Вікторії Вікторівни

до Приватного підприємства «Ліра»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Одеської міської ради,

про стягнення 1 232 662, 32 грн, розірвання договору та виселення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Фізична особа-підприємець Марченко Вікторія Вікторівна (далі - Марченко В. В.) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «Ліра» (далі - ПП «Ліра»), у якому (з урахуванням уточнень), просить суд:

- стягнути з відповідача 1 232 662, 32 грн заборгованості, яка складається з: 1 069 445,13 грн заборгованість за оренду нежитлового приміщення, 105 855,20 грн пені, 12 408,94 грн 3% річних та 44 953,05 грн інфляційних витрат;

- розірвати договір оренди № 7/004 нежилого приміщення (нова редакція) від 07.03.2019, викладений у новій редакції 26.01.2024, укладений між ПП «Ліра» (орендар) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (попередній орендодавець), правонаступником якого з 01.05.2024 є - ФОП Марченко В. В. (новий орендодавець);

- виселити ПП «Ліра» з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 353,6 кв. м, що розташовані за адресою: вул. Палія Семена, 70, приміщення 501а, м. Одеса.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.12.2024 відкрито провадження у справі № 916/5177/24; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Одеську міську раду.

10.06.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла заява ФОП Марченко В. В. про забезпечення позову, у якій остання просила суд вжити заходи забезпечення позову про стягнення грошових коштів у розмірі 1 232 662, 32 грн шляхом накладення арешту на банківський рахунок ПП «Ліра» № НОМЕР_1 у Акціонерному Банку «ПІВДЕННИЙ», та інші рахунки, якщо вони відкриті у Акціонерному Банку «ПІВДЕННИЙ»; та накладення арешту на торговий павільйон, розташований за адресою: Дніпропетровська дорога, 70, м. Одеса, загальною площею 23,6 кв. м, що належить на праві приватної власності ПП «Ліра», реєстраційний номер майна 28407840.

В обґрунтування цієї заяви ФОП Марченко В. В., посилалась на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 1 232 662, 32 грн у зв`язку з невиконанням ПП «Ліра» останні 7 місяців зобов`язань зі сплати орендної плати за договором № 7/004 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, від 26.01.2024. При цьому, ФОП Марченко В. В. зауважує, що відповідач здає в суборенду орендовані нежитлові приміщення - отримує кошти (веде господарську діяльність), однак орендну плату не сплачує. ФОП Марченко В. В. вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а застосування такого заходу забезпечення позову як накладання арешту у межах суми позову саме на грошові кошти та майно боржника забезпечить ефективний захист її порушеного права.

Заперечуючи проти задоволення заяви позивача, ПП «Ліра» послалось на те, що запропоновані ФОП Марченко В. В. до вжиття заходи забезпечення позову суперечать вимогам статті 137 ГПК України, не є співмірними та адекватними, а також спрямовані на повне блокування господарської діяльності ПП «Ліра».

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.06.2025, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025, заяву ФОП Марченко В. В. про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти ПП «Ліра», які знаходяться на банківському рахунку ПП «Ліра» № НОМЕР_1 у Акціонерному Банку «ПІВДЕННИЙ», та інших рахунках, відкритих у Акціонерному Банку «ПІВДЕННИЙ», а також на торговий павільйон, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська дорога, 70, м. Одеса, загальною площею 23,6 кв. м (реєстраційний номер майна 28407840), в межах суми позову у розмірі 1 232 662, 32 грн.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із обґрунтованості заяви ФОП Марченко В. В. та наявності підстав для забезпечення позову у визначений нею спосіб. Ураховуючи підстави та предмет позову, з яким ФОП Марченко В. В. звернулась до суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти та майно в межах суми позову не призведе до порушення прав та законних інтересів відповідача, натомість забезпечить збереження балансу інтересів сторін, що узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.

При цьому суд першої інстанції також врахував те, що у разі задоволення позову боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Суд першої інстанції також зазначив про відсутність підстав для вирішення питання щодо зустрічного забезпечення станом на день вжиття заходів забезпечення позову.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, у серпні 2025 року ПП «Ліра» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права (абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського кодексу України (далі - ГПК України)), просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про забезпечення позову порушено норми статей 73, 74, 76, 136, 137, 236 ГПК України. Крім того, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 914/1570/20, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 14.04.2025 у справі № 916/1804/24, від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 27.11.2024 у справі № 910/13310/23, від 31.02.2023 у справі № 922/1737/22, від 19.08.2024 у справі № 916/719/24, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 15.09.2023 у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23, від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18.

За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій не враховано, що доводи, покладені в основу заяви про вжиття заходів забезпечення позову, стосуються виключно посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви; метою подання позивачем такої заяви є повне блокування господарської діяльності відповідача.

Також, у поданій касаційній скарзі скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме, пункту 1 частини 1 статті 42, частини 11 статті 270 ГПК України у зв`язку із безпідставною відмовою у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 916/5177/24 за касаційною скаргою ПП «Ліра» з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК України. Ухвалено здійснити перегляд постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 та ухвали Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 300 ГПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2).

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Аналогічні висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у постановах Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.

Предметом позову у справі, що розглядається, зокрема, є позовна вимога майнового характеру ФОП Марченко В. В. про стягнення з ПП «Ліра» грошових коштів у розмірі 1 232 662, 32 грн (1 069 445,13 грн - заборгованість за оренду нежитлового приміщення, 105 855,20 грн - пеня, 12 408,94 грн - 3% річних, 44 953,05 грн - інфляційні втрати), отже виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову.

При цьому, адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Верховний Суд зауважує, що за обставин звернення з позовними вимогами про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін, враховуючи положення законодавства, критерії розумності, обґрунтованості, адекватності вимог ФОП Марченко В. В. щодо забезпечення позову, наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову значно утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви ФОП Марченко В. В. про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах суми позову.

При цьому, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, ПП «Ліра» не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просив у суду позивач, як і не доведено того, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди для здійснення ним господарської діяльності.

Доводи скаржника про необґрунтованість заяви ФОП Марченко В. В. про забезпечення позову, спростовуються змістом такої заяви та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

У зв`язку з наведеним, суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо вирішення питання про забезпечення позову, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 914/1570/20, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 14.04.2025 у справі № 916/1804/24, від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 27.11.2024 у справі № 910/13310/23, від 31.02.2023 у справі № 922/1737/22, від 19.08.2024 у справі № 916/719/24, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 15.09.2023 у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23, від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених вище постановах. А висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, зроблені з урахуванням обставин цієї справи.

Щодо доводів скаржника про безпідставність відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 05.08.2025, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку із вступом з 04.08.2025 у справу нового представника, суд апеляційної інстанції виходив із того, що явка учасників справи в судове засідання не визнавалася обов`язковою; позиція ПП «Ліра» була викладена у поданій апеляційній скарзі; ПП «Ліра» мала достатньо часу з моменту відкриття апеляційного провадження (з 07.07.2025 до судового засідання - 05.08.2025) на укладення з новим представником договору про надання правничої допомоги; новий представник відповідача не був позбавлений об`єктивної можливості 04.08.2025 або в день судового засідання (05.08.2025) до його початку ознайомитись з матеріалами справи. При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно врахував принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування розгляду справи, а також те, що учасники справи мають дотримуватися вимог статті 42 ГПК України та добросовісно користуватися процесуальними правами.

Суд касаційної інстанції зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи та можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженої ухвали за наявними у справі матеріалами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ПП «Ліра» про відкладення розгляду справи.

За таких обставин, відсутні підстави вважати такими, що порушують норми процесуального права дії суду апеляційної інстанції, який не задовольнив клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням норм процесуального права, тому відсутні підстави для їх скасування.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги ПП «Ліра» без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ліра» залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.06.2025 у справі № 916/5177/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко