Рішення

від 20.12.2010 по справі 9/326-39/253

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  9/326-39/253

20.12.10

За позовом       Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Музична Видавнича Група"

До   Телерадіокомпанія  "Студія  "1+1" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

Про                    виплату компенсації за порушення виключних майнових авторських

                          прав в розмірі 88400,00 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники сторін:

Від позивача       не з»явились

Від відповідача  Варічева Л.С. –представник на підставі довіреності № б/н від 25.10.2009 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Музична Видавнича Група" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Телерадіокомпанії  "Студія  "1+1" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) про стягнення 88400,00 грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав та накладення на відповідача штрафу до Державного бюджету України у розмірі 10% суми, присудженої на користь позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснив публічне сповіщення музики з музичного твору (пісні) «Текила-любовь»(автор музики ОСОБА_1.Ш.), виключні майнові авторські права на використання якої належать позивачу, у складі аудіовізуального твору (передачі «Суперзірка») без виплати авторської винагороди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2010 року (суддя Бондаренко Г.П.) порушено провадження у справі № 9/326, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 25.08.2010 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2010 р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Музична Видавнича Група" залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81, 86 ГПК України.

Постановою  Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 р. (колегія суддів: Пашкіна С.А. (головуючий суддя), Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.08.2010 р. у справі № 9/326 скасовано, справу № 9/326 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

За резолюцією Голови господарського суду міста Києва від 02.11.2010 р. справу № 9/326 було передано на розгляд судді Гумезі О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2010 р. справа прийнята до розгляду суддею Гумегою О.В., справі присвоєно № 9/326 –39/253, розгляд справи призначено на 22.11.2010 р. о 10:40 год.                                                                                                                                                                                      

У судовому засіданні 22.11.2010 р. представник позивача звернувся до суду з клопотанням про залучення додаткових доказів по справі, а саме, копії Додатку від 21.03.2010 р. до Субвидавничого договору № 4001/07 від 22.12.2006 р. Клопотання судом задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні 22.11.2010 р. подав суду клопотання про витребування у відповідача ліцензії Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення на ефірне мовлення та всіх додатків до неї, на підтвердження того, що технічне покриття відповідача складає 95% території України. Клопотання судом відхилено.

У судовому засіданні 22.11.2010 р. представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про залучення додаткових доказів по справі, а саме, копії ліцензійного договору №10032010 від 10.03.2010 р., укладеного між позивачем та Іноземним підприємством «1+1 Продакшн»,  копії договору про виробництво аудіовізуального твору і передачу (уступку) майнових прав від 01.12.2009 р., укладеного між Іноземним підприємством «1+1 Продакшн»та відповідачем, витягу з ЄДРПОУ № 21-10/5998-3.1 від 28.10.2010 р. стосовно юридичної особи відповідача.

У відповідності до вищенаведеного витягу з ЄДРПОУ вірним найменування відповідача вважається - Телерадіокомпанія  "Студія  "1+1" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

Представник відповідача також надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог, оскільки: відповідач не порушував майнових прав позивача, передбачених ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»- виключного права на використання твору та виключного права на дозвіл або заборону використання твору іншими особами; відповідач не відмовлявся від виплати справедливої авторської винагороди у порядку та розмірі, визначеному авторським договором або іншою угодою сторін, або передбаченою нормативним актом (постановою Кабінету Міністрів України). Зокрема, відповідач посилався на те, що позивач у відповідності до ліцензійного договору №10032010 від 10.03.2010 р. дозволив Іноземному підприємству «1+1 Продакшн», яке здійснило виробництво аудіовізуального твору (телепередачі «Суперзірка»), використовувати музичний твір «Текила-любовь»у складі телепередачі, зокрема, для публічного сповіщення. Відповідач одержав виключне майнове право на використання цілісного аудіовізуального твору - телепередачі «Суперзірка», на підставі укладеного ним з Іноземним підприємством «1+1 Продакшн»договору про виробництво аудіовізуального твору і передачу (уступку) майнових прав від 01.12.2009 р. Таким чином, відповідач вважає, що належним чином отримав право на публічне сповіщення телепередачі «Суперзірка»від особи, яка здійснила виробництво аудіовізуального твору,  і не порушував жодним способом жодного з майнових авторських прав позивача, як особи, яка володіє авторським правом на спірний музичний твір. Крім того, відповідач зазначив, що між позивачем та відповідачем авторський договір, об»єктом якого б був спірний музичний твір, не укладався, розмір та порядок виплати авторської винагороди не встановлювався, а також, позивач не звертався до відповідача ані з вимогою про укладення відповідного договору, ані з вимогою про виплату авторської винагороди.

У судовому засіданні 22.11.2010 р. судом оголошено перерву до 29.11.2010 р. о 14:00.

У судовому засіданні 29.11.2010 р. представник позивача звернувся до суду з клопотанням про залучення додаткових доказів по справі, а саме, копії довідки банку від 12.11.2009 р. № 135-23-48/573. Клопотання судом задоволено.

У судовому засіданні 29.11.2010 р.  представник позивача подав письмові заперечення на відзив відповідача, відповідно до яких з посиланням на п.п. 1.2.7 п. 1.2 та п. 1.3. ліцензійного договору №10032010 від 10.03.2010 р. стверджує, що Іноземне підприємство «1+1 Продакшн», визначене у цьому договорі як Компанія, не отримало право на публічне сповіщення спірного музичного твору. Позивач стверджує, що публічне сповіщення спірного музичного твору у складі вищенаведеної телепередачі не може бути заборонено позивачем, але виплата авторської винагороди за публічне сповіщення спірного музичного твору у складі телепередачі є обов»язковою, якщо інше не встановлено Договором.

У судовому засіданні 29.11.2010 р. судом оголошено перерву до 20.12.2010 р. 09:30 год.

Представник позивача в судове засідання 20.12.2010 р. не з»явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про поважність причин відсутності в судовому засіданні 20.12.2010 р. до суду не подав.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.12.2010 р. заперечував проти задоволення позовних вимог.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 20.12.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

                                                    в с т а н о в и в :

22.12.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Первое Музыкальное издательство»(видавець) та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Музична Видавнича Група»(субвидавець), укладено Договір про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір) № 4001/07, відповідно до п. 2.1 якого останній набув виключні майнові авторські права на музичні твори із Каталогу видавця, що означає право субвидавця на свій розсуд здійснювати, дозволяти або забороняти здійснювати у відношенні даних творів наступні дії:

а) відтворення твору (право на відтворення);

б) публічне виконання та публічне сповіщення твору;

в) публічну демонстрацію та публічний показ твору;

г) будь-яке повторне оприлюднення твору, якщо воно здійснюється іншою організацією, чим та, яка здійснила перше оприлюднення;

д) переклад твору;

е) переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни твору;

ж) включення твору, як складової частини у збірники, антології, енциклопедії та ін.;

з) розповсюдження твору шляхом першого продажу, у тому числі, шляхом продажу, здачі у прокат та ін. способами;

и) імпорт екземплярів твору.

Згідно п. 1.4 зазначеного договору під поняттям «Каталог»розуміється набір творів, як оприлюднених, так і не оприлюднених раніше, права на використання яких передані видавцю на підставі відповідних договорів, які діють в період, вказаний у п. 2.3 даного договору.

Відповідно до п. 2.3 договору сторони погоджуються, що вказана передача прав діє з 01.01.2007 р. по 31.12.2008 р.

Згідно із додатковими угодами до вказаного договору від 31.12.2008 р. та від 31.12.2009 р. передача прав згідно договору продовжена до 31.12.2009 р. та до 31.12.2010 р., відповідно.

Згідно Додатку від 21.03.2010р. до Договору № 4001/07 про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір) видавець підтвердив, що Каталог видавця включає, зокрема, твір «Текила-любовь»(автор слів та музики ОСОБА_1.), права на який передані субвидавцю (позивачу) у відповідності до п. 2.1 договору № 4001/07 про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір) від 22.12.2006р.

ТОВ «Первое Музыкальное издательство»одержало виключні майнові права на використання твору  «Текила-любовь»(автор слів та музики ОСОБА_1.) від  автора твору –ОСОБА_1. на підставі Ліцензійного договору з автором № 8/10 від 21.03.2010 р. За даним договором ліцензіат (ТОВ «Первое Музыкальное издательство») отримав право видавати субліцензії, а також  використовувати твори, (що включає право здійснювати самостійно та/або дозволяти третім особам здійснювати по відношенню до творів), зокрема, включати твори до складу будь-яких складних об’єктів, у тому числі до складу аудіовізуальних творів та використовувати твори у складі даних об’єктів будь-якими способами (п. 1.9, п.п. 1.9.13 п. 1.9, п. 2.4, п. 3.2 наведеного ліцензійного договору).

01.12.2009 р. між відповідачем, як замовником, та Іноземним підприємством «1+1 Продакшн», як виробником, укладено Договір про виробництво аудіовізуального твору і передачу (уступку) майнових прав, відповідно до п. 2.1 якого замовник доручив, а виробник прийняв на себе зобов’язання з виробництва Передачі і подальшій уступці (передачі) виключних майнових авторських прав на Передачу.

У даному договорі під «Передачею»розуміється призначений для телевізійного показу аудіовізуальний твір – телевізійна передача під умовною назвою «Супер Зірка». Для цілей даного договору під «Передачею»можуть розумітись також її окремі випуски. Передача загалом складається із 28 випусків (п. 1.1 вказаного договору).

Згідно з п. 4.3.4 договору виробник зобов’язаний в порядку, передбаченому законодавством України, придбати майнові права авторів, чиї твори ввійдуть як складова частина в передачу та/або рекламні матеріали. Зібрані у справі докази свідчать, що фактично Іноземним підприємством «1+1 Продакшн»умови наведеного пункту договору дотримані не були, адже, докази того, що Іноземне підприємство «1+1 Продакшн»придбало такі виключні права, в т.ч. і на спірний музичний твір, суду надані не були.

10.03.2010 р. між позивачем, як Правовласником (виключних майнових авторських прав на музикальні твори (текст та/або музика), перелік яких узгоджується додатками до договору (надалі –Твори), та Іноземним підприємством «1+1 Продакшн», як Компанією, укладено Ліцензійний договір № 10032010, відповідно до умов п. 1.1 якого Правовласник передає Компанії невиключне майнове авторське право на використання Творів для створення оригінального аудіовізуального твору телевізійної програми під назвою «Супер Зірка»(надалі –Програма) протягом строку та в межах території, які вказані у ст. 3 вказаного договору (на території України, права на твори виключно у складі програми передаються без обмеження строку).

Згідно Додатку № 1 від 10.03.2010 р. до Ліцензійного договору № 10032010 від 10.03.2010 р., до переліку Творів, невиключні авторські права на які передаються Правовласником Компанії на умовах договору включено твір «Текила-любовь»автора ОСОБА_1.

В рамках наведеного договору Правовласник представляє Компанії невиключні авторські права на використання Творів наступними способами: запис (аудіо та відео) творів у виконанні учасників програми; включення творів у виконанні учасників програми як складових частин в програми; право на аранжування (творчу обробку) творів для включення до складу  програми; відтворення твору лише у складі програми, з метою передачі програми телеканалам для наступного публічного сповіщення; право на відтворення твору (включаючи тиражування) лише у складі програми в будь-якій формі (включаючи цифрову) на будь-яких видах носіїв та на розповсюдження таких носіїв, з метою передачі програми телеканалам для наступного публічного сповіщення (підпункти 1.2.1 –1.2.5 пункту 1.2 Ліцензійного договору № 10032010 від 10.03.2010 р.).

Відповідно до п.п. 1.2.6 п. 1.2 вказаного договору передбачено, що право на публічне сповіщення і публічне виконання творів не є предметом даного договору. Телеканали та (або) концертні майданчики, та(або) будь-які інші юридичні, або фізичні особи, які організують (здійснюють) організацію публічного виконання творів та(або) публічне сповіщення програми (в ефір, за допомогою проводів, по кабелю та ін.) зобов’язані сплачувати авторську винагороду за ці види використання творів самостійно через організацію колективного управління або безпосередньо правовласнику, у відповідності з вимогами діючого законодавства України.

Згідно з п. 1.3 наведеного договору Правовласник розуміє, що Програма, в яку згідно даного договору включаються Твори, має статус самостійного об’єкта авторського права. Правовласник розуміє, що не має прав та повноважень забороняти третім особам, які на відповідній правовій підставі отримали майнові права інтелектуальної власності на Програму, публічно сповіщувати Твори у складі Програми, при цьому невиплата авторської винагороди при публічному сповіщенні Творів у складі Програми, є порушенням авторського права Правовласника, що дає право останньому вимагати від третіх осіб виплати компенсації через суд.

07.04.2010 р. під час демонстрації в ефірі телевізійного каналу «1+1»передачі «Суперзірка»відбулося публічне сповіщення музичного твору «Текила-любовь»(автор музики ОСОБА_1.), що не заперечується відповідачем у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач з посиланням на ст.ст. 15, 31, 32, 33, 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача сплатити компенсацію за порушення майнових авторських прав позивача у розмірі 88400,00 гривень, а саме, за публічне сповіщення музичного твору «Текила-любовь»без виплати авторської винагороди.   

За таких обставин вбачається, що доведенню у даній справі підлягають факт наявності у позивача виключних майнових авторських прав на спірний музичний твір та факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача неправомірним використанням об’єктів авторського права, виключні майнові авторські права на які належать позивачу, способом публічного сповіщення без виплати авторської винагороди, а обов’язок доведення вказаних фактів повинен бути покладений на позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України), сторони та інші учасники судового процесу повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стосовно належності позивачу виключних майнових авторських прав га музичний твір «Текила –любовь».

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності –це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об’єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать аудіовізуальні твори, які, в свою чергу, є об»єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 435 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Закон України від 23.12.1993, № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права»(надалі –Закон України) охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

Відповідно до ст. 1 Закону України автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Як вбачається з частин 1 –3 статті 15 Закону України до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на  використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону України, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема,  публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ тощо.

Статтею 443 Цивільного кодексу України визначено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 445 Цивільного кодексу України автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Згідно п. 5 ст. 15 Закону України визначено право автору (чи іншої особи, яка має авторське право), за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону, вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Згідно до ч. 2 ст. 31 Закону України автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам (ч. 4 ст. 32 Закону України).

Частиною 5 ст. 32 Закону України визначено право організацій колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами, на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів.

Використання твору іншими особами можливо виключно з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта авторського права (ст. 440 ЦК України, ст. ст. 31-33 Закону України).

Зібрані у справі докази, а саме: Ліцензійний договір з автором Меладзе, К.Ш. №18/10 від 21.03.2010 р., Договір про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір) № 4001/07 від 22.12.2006 з додатками до нього, свідчать, що позивач набув виключні майнові авторські права на музичні твори на території України, зокрема на спірний музичний твір «Текила-любовь».

За таких обставин суд прийшов до висновку, що позивачем належним чином доведений факт наявності у нього виключних майнових авторських прав на музичний твір «Текила –любовь».

Стосовно з’ясування правомірності використання відповідачем шляхом публічного сповіщення 07.04.2010 р. в ефірі телеканалу «1+1»у передачі «Суперзірка»музичного твору «Текила –любовь», виключні майнові права на який належать позивачу, без виплати авторської винагороди.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження правомірного використання аудіовізуального твору –телепередачі «Суперзірка», відповідачем наведено наступне:

01.12.2009 р. між відповідачем, як замовником, та Іноземним підприємством «1+1 Продакшн», як виробником, укладено Договір про виробництво аудіовізуального твору і передачу (уступку) майнових прав, відповідно до п. 2.1 якого замовник доручив, а виробник прийняв на себе зобов’язання з виробництва телепередачі «Суперзірка» і подальшій уступці (передачі) виключних майнових авторських прав на вказану передачу.

В той же час, особа, яка створила аудіовізуальний твір «Суперзірка»- Іноземне підприємство «1+1 Продакшн», отримала право на включення спірного музичного твору до аудіовізуального твору на підставі Ліцензійного договору № 10032010 від 10.03.2010 р., який укладений між позивачем, як власником виключних майнових авторських прав, та Іноземним підприємством «1+1 Продакшн», відповідно до умов якого останнє отримало невиключні авторські права на використання музичного твору «Текила-любовь», зокрема, шляхом включення твору у виконанні учасників програми «Суперзірка»як складової частини до даної програми. При цьому судом встановлено, що зазначений договір набув чинності відповідно до п. 3.2 договору –з моменту виплати Компанією (Іноземним підприємством «1+1 Продакшн») винагороди (роялті), заперечення сторін даного договору з цього приводу відсутні. Також, даний договір не містить заперечень позивача проти публічного сповіщення аудіовізуального твору в цілому.

В той же час, суд прийшов до висновку, що відповідач зобов»язаний здійснювати виплату винагороди за використання спірного музичного твору (шляхом публічного сповіщення даного твору) з огляду на наступне:  

Відповідно до ст. 1 Закону України, аудіовізуальним є твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторами аудіовізуального твору є режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник.

Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом (ч. 2 ст. 17 Закону України).

Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше (ч. 3 ст. 17 Закону України).

В процесі судового розгляду судом було досліджено співвідношення між публічно сповіщеним відповідачем аудіовізуальним твором «Суперзірка»та спірним музичним твором «Текила –любовь»та встановлено, що зазначений музичний твір увійшов до аудіовізуального твору як самостійна складова частина із збереженням майнових авторських прав за його авторами, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів передачі автором спірного музичного твору виключних майнових прав на них автору аудіовізуального твору «Суперзірка». Отже, суду не доведено належними засобами доказування правомірність використання відповідачем без виплати авторської винагороди спірного музичного твору, виключні майнові права на який на території України належать позивачеві, у складі аудіовізуального твору, право на сповіщення якого одержано відповідачем на законних підставах.

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що сповіщення музичного твору «Текила –любовь»в передачі «Суперзірка»без виплати авторської винагороди є порушенням виключних майнових авторських прав, що належать позивачу.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до п. «а»ч. 1 ст. 50 Закону України передбачено, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Перераховані в статті 16 ЦК України загальні способи захисту цивільних прав та інтересів поширюються на захист авторського права і (або) суміжних прав, зазначений перелік не є вичерпним. Спеціальні способи захисту авторського права і (або) суміжних прав передбачені статтею 432 ЦК України та статтею 52 Закону України, зокрема, стягнення компенсації як окремий спосіб такого захисту.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»зазначено, що при вирішенні відповідних спорів, судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб»єкта авторського права і (або) суміжних прав.

Таким чином, підставою для стягнення компенсації за порушення майнового авторського права і (або) суміжних прав може бути використання спірного музичного твору без виплати авторської винагороди.

При цьому, суд зазначає, що позивач, як суб’єкт виключних майнових авторських прав на спірний музичний твір, має право на отримання винагороди за публічне сповіщення спірного музичного твору у складі аудіовізуального твору (програми «Суперзірка»).

Судом враховано, що у Ліцензійному договорі  № 10032010 від 10.03.2010 р., який укладений між позивачем та Іноземним підприємством «1+1 Продакшн», передбачено, що невиплата авторської винагороди при публічному сповіщенні Творів у складі Програми є порушенням авторського права правовласника, що дає підстави вимагати від третіх осіб виплати компенсації через суд, а відповідно, позивач і звернувся до суду з метою стягнення компенсації з відповідача.

Відповідач, як особа, що мала намір використовувати спірний музичний твір, зобов»язана була здійснювати таке використання відповідно до вимог ч. 3 ст. 418, ст.ст. 443, 445 Цивільного кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем авторський договір, об»єктом якого б був спірний музичний твір, не укладався, розмір та порядок виплати авторської винагороди не встановлювався, а рівно авторська винагорода не була сплачена відповідачем позивачу на момент вирішення спору.

Суд  враховує,  що відповідно  до статті 52  Закону  України, при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема,  подавати позови про виплату компенсацій.

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

В  п. 42. Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 04.06.2010, № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено,  що відповідно до пункту "г" частини першої статті 52 Закону «Про  авторське  право  і  суміжні   права», суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об'єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

При цьому слід враховувати загальні засади цивільного законодавства, встановлені статтею 3 ЦК, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації повинні бути наведені в судовому рішенні.

Розмір компенсації визначається судом виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50000 мінімальних заробітних плат, які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

Позовні вимоги позивача про стягнення компенсації за порушення майнових  авторських прав мотивовані  тим, що використання твору  відбулося  без  виплати авторської  винагороди.

Статтею 1 Закону України визначено, що виключне право –це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об’єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого законом; публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно використано спірний музичний твір, виключні майнові права на  який  належать  позивачу, без виплати авторської винагороди, що призвело до  порушення  майнових авторських  прав, належних  позивачу.

Статтею  431 Цивільного Кодексу України визначені  наслідки   порушення  права  інтелектуальної  власності. Так,  порушення  права  інтелектуальної  власності, в  тому  числі  невизнання  його  чи   посягання  на  нього,  тягне  за  собою    відповідальність,  встановлену   цим  Кодексом, іншим  законом  чи  договором.

Відповідно  до  ст. 50 Закону України, порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, зокрема, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (ст. 51 Закону  України ).

В абзаці другому пункту 33 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності»зазначено: «у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав».

Стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права або суміжних  прав, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у зв’язку з порушенням збитків та розміру отриманого порушником доходу.

Розмір компенсації входить до предмету доказування зі справи.

Позивач визначає  компенсацію за порушення майнових прав у розмірі 100 мінімальних  заробітних  плат за  публічне сповіщення спірного музичного твору в передачі «Суперзірка»07.04.2010 р. без виплати авторської винагороди,  що, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати з 01.04.2010 р. у сумі 884,00 грн. на місяць згідно Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік»,  складає  88400,00  грн.

Розмір компенсації за порушення майнових прав  позивач  обґрунтовує тим,  що територія сповіщення відповідача охоплює майже всю територію України, а порушення  майнових  прав  позивача  зі  сторони  відповідача  є  систематичними тощо.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Судом  враховано, що відповідно  до п. “г” ч. 2  ст. 52 Закону  України, суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Отже,  суд  приходить  до  висновку, що  розмір  компенсації  за  порушення  авторського  права  не  може  бути   меншим  10 мінімальних заробітних плат.

Судом  встановлено,   що  відповідно  до  положень ст. 52  Закону  України  «Про  авторське право  і  суміжні  права»у  випадку  порушення  авторських  або  суміжних  прав,  особа може  звернутися  з  позовом  або  про  відшкодування  збитків, або  про  стягнення  доходу,  отриманого  порушником    внаслідок    порушення  ним    авторського  права (суміжних   прав), або  про виплату  компенсації.  При  цьому, компенсація,  яка  визначається  судом стягується  замість відшкодування  збитків  або  стягнення  доходу. Право  на  стягнення  компенсації  за  порушення  авторських  або  суміжних  прав  надано  особі,  права  якої  порушено,  саме  з  огляду  на  те,  що   у  випадку  порушення   авторських  або  суміжних  прав іноді неможливо  остаточно визначити  розмір  збитків  або  розмір доходу,  отриманого  порушником    внаслідок    порушення  ним    авторського  права (суміжних   прав).

Отже,   суд не  зобов’язаний  визначати  розмір  компенсації,  яка   підлягає стягненню  з  порушника, з  огляду  на  розмір  збитків, заподіяних  таким  порушенням   або  розміру доходу,  отриманого  порушником    внаслідок    порушення  ним    авторського  права (суміжних   прав).

Виходячи з фактичних обставин справи, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, вбачається наступне:

- відповідач здійснював використання об’єктів авторського права, а саме: публічне сповіщення спірного музичного твору, усвідомлюючи протиправність своїх дій, оскільки в матеріалах справи наявні письмові пояснення відповідача, в яких він зазначив, що набув виключне право на публічне сповіщення аудіовізуального твору «Суперзірка»в цілому, а не окремих музичних творів;

- використання відповідачем об’єктів авторського права під час здійснення публічного сповіщення спірного музичного твору здійснювалося умисно;

- можливості відновлення попереднього стану не існує;

- відповідач не здійснив дій, направлених на виплату авторської винагороди позивачу, а також не уклав договорів з організаціями колективного управління або безпосередньо з автором музичного твору «Текила –любовь».

Однак, суд вважає визначений позивачем розмір компенсації не обґрунтованим з огляду на наступне.

Визначаючи  розмір  компенсації,  суд   виходить  з  того, що компенсація,  яка  підлягає  стягненню  повинна бути  адекватною порушенню та  розраховуватися  з  урахуванням  загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

В  якості  об'єктивних критеріїв, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права і (або) суміжних прав та  розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення суд приймає до увагу той факт, що позивач належними засобами доказування довів факт порушення відповідачем майнових прав суб’єкта авторського права шляхом вчинення дій, які визнаються порушенням авторського права, але належним чином не обґрунтував співвідношення розміру визначеної ним компенсації за порушення авторського права з розміром завданої неправомірним використанням об‘єкта авторського права шкоди, що може бути визначена з урахуванням розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого відповідачем внаслідок правопорушення, тощо.

Враховуючи  наведене, заявлений  позивачем розмір  компенсації суд  визначає  не  адекватним порушенню та таким,  що  розрахований з  порушенням  загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

В  той  же  час, судом  встановлено,  що  відповідач порушив виключні майнові авторські права на музичний твір «Текила –любовь», які  належать  позивачу,  при  цьому,  відповідач,  в  ході  розгляду  справи,   факт  порушення  прав позивача  не визнав. За  таких обставин,  суд  приходить  до  висновку, що позовні вимоги  про  стягнення з  відповідача  компенсації  за порушення права на  публічне сповіщення музичного твору «Текила –любовь»у складі телепередачі «Суперзірка»підлягають  задоволенню  частково,  в  розмірі 10  мінімальних  заробітних  плат за  порушення,  що станом на момент вирішення спору по суті складає  9220,00 грн.  Зокрема, згідно Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 р. № 1646 –VI , а також Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 р. № 2154 –VI, розмір мінімальної заробітної плати у термін з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р. затверджений у розмірі 922,00 грн. на місяць.

Крім того, позивач звернувся до суду також з вимогою про накладення на відповідача штрафу до Державного бюджету України у розмірі 10% суми, присудженої на користь позивача

Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.

За наявності доказів неправомірного використання спірного музичного твору відповідачем, а рівно наявності підстав для стягнення з відповідача компенсації за порушення виключних майнових авторських прав позивача, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в доход Державного бюджету України у розмірі 10 % від суми, присудженої на користь позивача, у зв»язку з чим з відповідача в доход Державного бюджету України стягується 922,00 грн. (10 % від 9220,00 грн.).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. “Про державне мито”, від сплати державного мита звільняються позивачі –за позовами, що випливають, зокрема з авторського права.

Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258, передбачено, що для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони,  господарський  суд   має  право покласти  на  неї  державне мито  незалежно   від результатів  вирішення  спору.

За таких обставин з відповідача підлягає  стягненню  в  доход  Державного  бюджету України 102,00  грн. держмита  та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись ст.ст. 16, 418, 420, 431, 433, 435, 440, 441, 443, 445 Цивільного кодексу України, ст. 154 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 17, 31, 32, 50, 52 Закон України від 23.12.1993, № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права», ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                      ВИРІШИВ:

1.    Позовні вимоги задовольнити частково.  

2.          Стягнути з Телерадіокомпанія  "Студія  "1+1" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 7/11, ідентифікаційний код 23729809; р/р № 26001057003171 у ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Об’єднання підприємств "Український музична видавнича група" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 7А, ідентифікаційний код 30673676; р/р № 26004223308700 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005) 9220,00 грн.  (дев»ять тисяч двісті двадцять гривень 00 коп.) компенсації за порушення майнових авторських прав.

3. Стягнути з Телерадіокомпанія  "Студія  "1+1" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 7/11, ідентифікаційний код 23729809; р/р № 26001057003171 у ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, в доход Державного бюджету України 922,00 грн. (дев»ятсот двадцять дві гривні 00 коп.) штрафу, 102,00 грн. (сто дві гривні 00 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

 Суддя                                                                                                 Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 21.12.2010 р.