Рішення

від 21.12.2010 по справі 3/357

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/357

21.12.10

За позовом          Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

До                             Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2

Про                           стягнення 45 779,64 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1. –паспорт НОМЕР_1. виданий Шевченківським

                                РУГУ МВС України в м. Києві 20.12.2006

Від відповідача       не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 45 779,64 грн., з них 35 357,22 грн. основного боргу, 2 715,29 грн. пені, 7 707,13 грн. штрафу за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № 001 від 23.03.2010 купівлі-продажу товарів.

Позивачем в судовому засіданні 14.12.2010 подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача  48 080,39 грн. заборгованості, з них 35 357,22 грн. основного боргу, 2 715,29 грн. пені, 7 707,13 грн., 1 732,50 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 568,25 грн. - 3 % річних.

Відповідач в судове засідання 21.12.2010 не з‘явився, письмовий відзив на позов  не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі                              від 03.12.2010 та ухвалі від 21.12.2010 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилались за адресою, що зазначена в позовній заяві  та є адресою місце проживання згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 10.12.2010 :  м. Київ, вул. Михайла Мішина, 41, кв. 14.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 21.12.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників  позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

23.03.2010 між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2 (покупець) та Фізичною особою –підприємцем  (продавець) було укладено договір  № 001 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов‘язався передати у власність покупця продукти харчування та матеріали, далі –товар, в асортименті, об‘ємі та за ціною, узгоджених сторонами та зазначених в накладних, які є невід‘ємною частиною даного договору, а покупець зобов‘язався прийняти та сплатити товар в строки, зазначені в даному договорі.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість отриманого товару, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на день звернення до суду становить 35 357,22 грн. та за неналежне виконання зобов‘язань нараховані пеня в розмірі –2 715,29 грн., штраф в розмірі 7 707,13 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 1 732,50 грн. та 3% річних в сумі 568,25 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 655 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 3.1. договору ціни на товар кількість та загальна вартість товарів встановлюються окремо на кожну партію та відображаються в накладних.

Пунктами 4.2. та 4.4. договору встановлено, що передача товару проводиться уповноваженому представнику покупця на підставі довіреності на право отримання товару. Право власності на товар переходить в момент фактичної передачі його покупцю, що підтверджується підписанням накладної уповноваженим представником покупця.

Як вбачається з матеріалів справи позивач передав, а відповідач отримав  товар згідно видаткових накладних : № 3 від 09.04.2010 на суму 8 115,26 грн., № 5 від 14.04.2010 на суму 10 590,24 грн., № 14 від 08.06.2010 на суму 4 924,20 грн., № 13 від 07.06.2010 на суму 4 475,52 грн., № 16 від 28.06.2010 на суму 7 252,00 грн., загалом на суму 35 357,22 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно п. 5.2. договору розрахунок за товар проводиться покупцем шляхом передоплати, згідно рахунків-фактур або протягом 14 банківських днів з моменту передачі товару, згідно накладних.

Отже згідно умов договору строк оплати по накладній № 3 від 09.04.2010 –29.04.2010, по накладній №  5 від 14.04.2010 –06.05.2010, по накладній № 14 від 08.06.2010 –25.06.2010, по накладній № 13 від 07.06.2010 –28.06.2010, по накладній № 16 від 28.06.2010 –15.07.2010.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо своєчасного внесення вартості товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 35 357,22 грн., а отже відповідач є таким, що прострочив.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 7.1. договору в разі невиконання або неналежного виконання прийнятих на себе грошових зобов‘язань покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми несплаченого товару.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов’язання щодо оплати вартості товару.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі за отриманий товар протягом 14 банківських днів з моменту отримання товару, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожної партії товару, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню окремо.

Як вбачається з розрахунку позивач нараховує пеню на суму боргу в розмірі 8 115,26 грн. по накладній № 3 від 09.04.2010 за період з 29.04.2010 по 16.11.2010, з якими суд не погоджується, оскільки пеня нарахована з порушенням шестимісячного строку нарахування.

Так за наступними розрахунками суду пеня на суму боргу в розмірі 8 115,26 грн. по накладній № 3 від 09.04.2010 за період з 29.04.2010 по 29.10.2010 становить 712,92 грн.:

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

8115,26

29.04.2010 - 07.06.2010

40

10.2500 %

0.056 %*

182,32

8115,26

08.06.2010 - 07.07.2010

30

9.5000 %

0.052 %*

126,73

8115,26

08.07.2010 - 09.08.2010

33

8.5000 %

0.047 %*

124,73

8115,26

10.08.2010 - 29.10.2010

81

7.7500 %

0.042 %*

279,14

Як вбачається з розрахунку позивач нараховує пеню на суму боргу в розмірі 10 590,24 грн. по накладній № 5 від 14.04.2010 за період з 06.05.2010 по 16.11.2010, з якими суд також не погоджується, оскільки пеня нарахована з порушенням шестимісячного строку нарахування.

Так, за наступними розрахунками суду пеня на суму боргу в розмірі 10 590,24 грн. по накладній № 5 від 14.04.2010 за період з 06.05.2010 по 06.11.2010 становить 924,69 грн.:

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

10590,24

06.05.2010 - 07.06.2010

33

10.2500 %

0.056 %*

196,28

10590,24

08.06.2010 - 07.07.2010

30

9.5000 %

0.052 %*

165,38

10590,24

08.07.2010 - 09.08.2010

33

8.5000 %

0.047 %*

162,77

10590,24

10.08.2010 - 06.11.2010

89

7.7500 %

0.042 %*

400,25

За наступними розрахунками суду пеня на суму боргу в розмірі 4 475,52 грн. по накладній № 14 від 08.06.2010 за визначений позивачем період з 25.06.2010 по 16.11.2010 становить 287,23 грн.:

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

4475,52

25.06.2010 - 07.07.2010

13

9.5000 %

0.052 %*

30,29

4475,52

08.07.2010 - 09.08.2010

33

8.5000 %

0.047 %*

68,79

4475,52

10.08.2010 - 16.11.2010

99

7.7500 %

0.042 %*

188,16

За наступними розрахунками суду пеня на суму боргу в розмірі 4 924,20 грн. по накладній № 13 від 07.06.2010 за визначений позивачем період з 28.06.2010 по 16.11.2010 становить  308,34 грн.:

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

4924,20

28.06.2010 - 07.07.2010

10

9.5000 %

0.052 %*

25,63

4924,20

08.07.2010 - 09.08.2010

33

8.5000 %

0.047 %*

75,68

4924,20

10.08.2010 - 16.11.2010

99

7.7500 %

0.042 %*

207,02

За наступними розрахунками суду пеня на суму боргу в розмірі 7 252,00 грн. по накладній № 16 від 28.06.2010 за визначений позивачем період з 15.07.2010 по 16.11.2010 становить  392,70 грн.:

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

7252

15.07.2010 - 09.08.2010

26

8.5000 %

0.047 %*

87,82

7252

10.08.2010 - 16.11.2010

99

7.7500 %

0.042 %*

304,88

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті вартості товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.1. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір якої, за вищезазначеними розрахунками суду становить   2 625,88 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2 625,88 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню. В частині ж розміру пені в сумі 89,41 грн. позов задоволенню не підлягає, оскільки розрахунок позивачем здійснений з порушенням чинного законодавства України.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманого товару, позивач на підставі  ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь  1 732,50 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 568,25 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача  1 732,50 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 568,25 грн. (за обґрунтованими розрахунком позивача).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7 707,13 грн. слід зазначити наступне

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Так, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивач як на підставу нарахування штрафу посилається на п. 7.1. договору, відповідно до якого за порушення умов  щодо сплати вартості товару покупець несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 15% від простроченої суми.

В свою чергу в п. 7.1. договору зазначено, що в разі невиконання або неналежного виконання прийнятих на себе грошових зобов‘язань покупець сплачує 15% від простроченої суми у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, з умов договору випливає, що сторонами передбачений інший розмір річних за прострочення грошового зобов‘язання ніж визначений статтею 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Пунктом 1 ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку штраф, є договірною позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 7 077,13 грн. безпідставні  та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення штрафу.

Враховуючи викладене позовні вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України недоплачене позивачем при зверненні 14.12.2010 із заявою про збільшення розміру позовних вимог державне мито в розмірі 23 (двадцять три) грн. 01 коп. підлягають стягненню з позивача в доход Державного бюджету України.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_2) на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_3) 35 357 (тридцять п‘ять тисяч триста п‘ятдесят сім) грн. 22 коп. основного боргу, 2 625 (дві тисячі шістсот двадцять п‘ять) грн. 88 коп. пені, 1 732 (одну тисячу сімсот тридцять дві) грн. 50 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 568 (п‘ятсот шістдесят вісім) грн. 25 коп., 402 (чотириста дві) грн. 83 коп. витрат по сплаті державного мита та 197 (сто дев‘яносто сім) грн. 73 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_3) в доход Державного бюджету України недоплачене позивачем державне мито в розмірі 23 (двадцять три) грн. 01 коп.

Суддя

В.В. Сівакова

Рішення підписано 22.12.2010.