Постанова від 25.08.2025 по справі 527/3034/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/3034/23 Номер провадження 22-ц/814/2264/25Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2025 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,

за участю секретаря: Дороженка Р.Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 06 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права власності на земельну частку (пай),-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання права власності на земельну частку (пай).

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він був членом колгоспу ім. Суворова с. Святилівка Глобинського району Полтавської області, що підтверджується архівною довідкою, доданою до позову, крім того членом цього ж колгоспу був його батько ОСОБА_2 з 01.01.1970 року по грудень 1991 року, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач є спадкоємцем першої черги спадкування.

Святилівською сільською радою Глобинського району Полтавської області було передано КСП «Дніпро» у колективну власність земельну ділянку площею 8030 га для ведення сільськогосподарського виробництва державний акт серія ПЛ-25 на право колективної власності на землю з планом зовнішніх меж земель, з метою подальшого їх паювання між членами колективного сільськогосподарського підприємства ( копія додана до позовної заяви).

Прізвище позивача, як і прізвище його батька відсутнє у списку працівників колгоспників, який є додатком до Державного акту на право колективної власності на землю.

На їх ім`я сертифікат на право на земельну ділянку не виготовлявся і не видавався. Таким чином позивач під час розпаювання працював та був членом колгоспу ім. Суворова с. Святилівка Глобинського району Полтавської області, мав право на земельну частку (пай), але у список членів КСГП, що мають право на земельну частку (пай) помилково включений не був, як і не був включений його батько.

Про своє порушене право дізнався лише у вересні 2021 році, оскільки вважав, що він та його батько включені до списку та мають право на отримання земельних часток (паїв).

Враховуючи вищевикладене, просить задовольнити позовну заяву та визнати за ним, як за колишнім членом КСП «Дніпро» право на земельну ділянку (пай) орієнтовним розміром 2,5 умовних кадастрових гектарів, за рахунок земель запасу в межах Святилівського Старостинського округу Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області; крім того визнати за ним, як за спадкоємцем ОСОБА_2 колишнього пенсіонера колгоспу ім. Суворова с. Святилівка Глобинського району Полтавської області, право на земельну ділянку (пай) орієнтовним розміром 2,5 умовних кадастрових гектарів, за рахунок земель запасу в межах Святилівського Старостинського округу Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 06 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 як за колишнім членом КСП «Дніпро», право на земельну частку (пай), орієнтовним розміром 2,5 умовних кадастрових гектарів, за рахунок земель запасу в межах Святилівського Старостинського округу Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 працював в колективному сільськогосподарському підприємстві ім. Суворова, та був його членом, тому набув право на земельний пай.

Не погодившись з даним судовим рішенням, Градизька селищна рада Кременчуцького району Полтавської області оскаржила його в апеляційному порядку, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зазначала, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач мав звернутися до суду за захистом свого порушеного права протягом трьох років із дати отримання державного акту, тобто до 20.12.1998 року.

Стверджує про те, що навіть якщо рахувати відлік строку позовної давності не з дати видачі державного акту на право колективної власності на землю з 20.12.1995 року, а з дати видачі на підставі заяви ОСОБА_1 довідки Трудового архіву Глобинського району від 23.03.2018 року та листа Святилівської сільської ради від 22.10.2018 року, то позовна заява мала бути подана у 2022 року, тобто все одно із пропуском трирічного строку позовної давності.

Оскільки позивач без поважних причин пропустив визначений законом строк для звернення до суду йому необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску такого строку, чого судом безпідставно зроблено не було та необґрунтовано визнано право на земельний пай.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого Святилівською сільською радою Глобинського району Полтавської області 03.06.1995 року, актовий запис №34.

Згідно архівної довідки від 23.03.2018 року №01-11/207 ОСОБА_2 працював у колгоспі Суворова с. Світилівка з 01.01.1970 року по грудень 1991 року.

Відповідно до копії архівної довідки від 08.07.2004 року №01-17/143 засіданням правління колгоспу ім. Суворова (с. Святилівка Глобинського району) ухвалили рекомендувати загальним зборам уповноважених колгоспників про прийом в члени колгоспу ОСОБА_1 (протокол №18 від 17 серпня 1987 року).

В протоколах загальних зборів уповноважених членів колгоспу ім. Суворова (с. Святилівка, Глобинського району) та Протоколах засідань правління колгоспу за 1990-1991 роки питання звільнення з членів колгоспу ОСОБА_1 не розглядалось.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач по справі з 07.09.1995 року працював слюсарем з ремонту с\х та перегрузочних машин в радгоспі ім. Крупської, який в подальшому 27.02.1998 року став Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Крупської, звідки 28.07.1998 року був звільнений, що підтверджується записами в Трудовій книжці серії НОМЕР_3 .

За повідомленням відділу у Глобинському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 14.02.2018 р. № 60/104-18, ОСОБА_4 отримав сертифікат на земельну частку (пай) ПЛ № 0340915 зареєстрованого за №1025 від 28.12.1999 року згідно розпорядження голови Глобинської РДА від 22.12.1999 року № 752 на території Пронохзівської сільської ради Глобинського району на площу 3,20 га ( в умовних кадастрових).

ОСОБА_1 працював в колективному сільськогосподарському підприємстві ім. Суворова с. Святилівка Глобинського району Полтавської області, та був його членом, отже набув право на земельний пай.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на земельну частку (пай) як за спадкоємцем, виходив з того, що позивач не надав підтверджуючих доказів, що здійснював дії по фактичному отриманню спадщини після свого померлого батька.

Колегія суддів погоджується з даним судовим рішення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину (ч.ч.1, 2 ст. 126 ЗК).

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі Указ №720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до п. 2 Указу №720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з положеннями ч. ч. 9, 10 ст. 5 ЗК України 1990 року кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Частинами 6, 7 ст. 6 ЗК України 1990 року передбачено, що при обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.

Частина 2 ст. 23 ЗК України 1990 року визначала, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Згідно з пунктом 17Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Згідно статті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

Згідно п. 2 Указу Президента України від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу є рівними.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно п. 17 Розділу X Прикінцевих положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», роз`яснено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акту на право власності на землю.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для здійснення судового захисту прав позивача в частині визнання за ним права на отримання земельної частки (паю) в умовлених кадастрових гектарах.

Не заперечуючи наявність у позивача права на отримання земельної частки (паю), відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку позовної давності як на самостійній підстави для відмови у задоволенні позову.

Зазначене посилання відповідача на пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності не заслуговує на увагу, оскільки таке твердження не ґрунтується на законі.

Так, посилання апелянта на лист Святилівської сільської ради від 22.10.2018 року №263/02-21, як доказ про обізнаність позивача щодо порушення його прав саме з тієї дати, не може слугувати доказом, оскільки зміст даного листа несе інформаційний характер щодо права останнього на судовий захист.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Оскільки про порушення свого права позивач дізналася лише у 2021 році, тому строк позовної давності останнім не пропущений.

Окрім того, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог не застосовуються. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 та у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 року у справі №904/10673/16.

Таким чином, враховуючи, що позивач не може реалізувати своє право на вищевказану земельну частку (пай), тому у відповідності до ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право позивача шляхом винесення рішення про визнання за позивачем права на земельну частку (пай).

На підставі зібраних у справі доказів встановлено, що позивач був членом колгоспу ім. Суворова, однак при паюванні земель сільськогосподарського підприємства помилково не був включений у список осіб на отримання земельної частки (паю). Саме це є правовою підставою для визначення права позивача на земельну частку (пай), тобто необхідною умовою для отримання земельної частки (паю) є членство в колективному підприємстві, а невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку (пай).

Вищевказане узгоджується з висновком викладеним у постанові ВС №372/1234/17 від 15.05.2019 року.

Інші доводи скаржника, які викладені у апеляційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вмотивовані невірним тлумаченням змісту закону щодо пропуску строку позовної давності, та суперечать в цій частині усталеній правовій позиці Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами.

За таких обставин рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. 367, ч.1 п. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 06 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 03 вересня 2025 року.

Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин