Ухвала від 03.09.2025 по справі 372/3661/23

Справа № 372/3661/23

Провадження 1-кс-1144/25

ухвала

Іменем України

03 вересня 2025 року Слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

підозрюваної ОСОБА_7 ,

розглянувши в залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області в місті Обухів Київської області клопотання слідчого СВ Обухівського РУП ГУ НП в Київській області, погоджене прокурором Обухівської окружної прокуратури Київської області, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваній:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Києва, громадянки України, яка працює директором товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольна академія Бенфіка Україна», зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимій,

В С Т А Н О В И В:

03.09.2025 року до суду надійшло вказане клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , яка підозрюється в вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України. Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилається на існування ризиків, які дають йому підстави вважати, що підозрювана спробує переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Відповідно до наданих суду матеріалів, 21.01.2019 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольна академія Бенфіка Україна» (далі - ТОВ «ФАБУ»), код ЄДРПОУ 42763170, за місцезнаходженням: місто Київ, вулиця Назарівська, 13-А.

Основним видом економічної діяльності ТОВ «ФАБУ» відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є освіта у сфері спорту та відпочинку.

Згідно наказу № 01/ОС від 18.01.2019 ОСОБА_7 призначено на посаду директора ТОВ «ФАБУ» з 23.01.2019.

Відповідно до Статуту ТОВ «ФАБУ» Директор є одноосібним виконавчим органом Товариства, якому належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю Товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства та Наглядової ради Товариства (у разі її утворення).

Директор:

- без довіреності представляє інтереси Товариства в органах державної влади, в суді, в господарському та третейському судах, в арбітражі, в органах місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в установах та організаціях, у т.ч. за кордоном;

- без довіреності вчиняє правочини та інші дії від імені Товариства;

- має право першого підпису фінансових документів, відкриття, використання та закриття рахунків Товариства в банківських установах у національній та іноземній валюті;

- здійснює керівництво та управління поточною діяльністю Товариства та відповідає за її результати;

- розробляє структуру та чисельність працівників (штатний розпис), розподіляє обов`язки між працівниками Товариства, затверджує посадові інструкції, правила внутрішнього трудового розпорядку та положення про підрозділи;

- розробляє, розглядає та затверджує документи та інші локальні акти, що регламентують діяльність Товариства (в межах компетенції);

- здійснює прийом та звільнення працівників Товариства, застосовує до них засоби заохочення та накладає на них стягнення відповідно до трудового законодавства України;

- видає обов`язкові для виконання всіма працівниками Товариства накази, вказівки та розпорядження як усні так і письмові;

- організовує належне ведення діловодства, а також оперативного, бухгалтерського, податкового обліку результатів діяльності Товариства відповідно до вимог законодавства України;

- здійснює інші дії, що випливають із статутних завдань Товариства в межах прав, що надані йому Загальними Зборами Учасників.

Частиною 3 ст. 18 КК України визначено, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Таким чином, ОСОБА_7 відповідно до ч. 3 ст.18 КК України є службовою особою, яка займає на підприємстві посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 , будучи службовою особою підприємства, перебуваючи на посаді директора ТОВ «ФАБУ», порушила вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що спричинило загибель людини, за наступних обставин.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Частиною 4 статті 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 7 статті 153 Кодексу законів про працю України на роботодавця покладається обов`язок проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної безпеки.

Частиною 1 статті 160 Кодексу законів про працю України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на роботодавця.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов`язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до частин 1, 6 статті 18 Закону України «Про охорону праці» працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

Необхідність проведення працівником інструктажу, навчання та перевірку знань з питань охорони праці передбачено також пунктом 3.1 Розділу 3 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці.

Так, ОСОБА_7 , будучи службовою особою підприємства, перебуваючи на посаді директора ТОВ «ФАБУ», в порушення вищевказаних вимог законодавства, не виконала покладені на неї обов`язки, які зобов`язана була виконувати, а саме - допустила до виконання робіт працівника, особу, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження та скеровано до суду з обвинувальним актом, без укладання з ним жодних трудових договорів, без проведення інструктажів, навчань та перевірки знань з питань охорони праці, а також не здійснила контроль за виконанням останнім робіт, що призвело до настання нещасного випадку.

Так, починаючи із 2017 року, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 без укладення трудового договору, влаштувала особу, матеріали відносно якого виділено в окреме провадження та скеровано до суду з обвинувальним актом, на посаду тренера у спортивно-оздоровчому комплексі (надалі - СОК) «Олімпік Вілледж», що розташований за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Ходосівка, вул. Олімпійська, 1, де здійснює свою господарську діяльність ТОВ «ФАБУ».

За усною домовленістю ОСОБА_7 покладено на особу, матеріали відносно якого виділено в окреме провадження та скеровано до суду з обвинувальним актом, обов`язки щодо розроблення графіку тренувань з футболу, визначення вікових груп, безпосереднє тренування дітей з футболу, а також організація дозвілля дітей, які перебували під його доглядом та, без проведення працівнику інструктажу (навчання) з питань охорони праці допущено його до роботи.

В подальшому, 03.08.2023 приблизно о 12 годині 00 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи за адресою, с. Ходосівка, Обухівського району, вул. Олімпійська, 1, за місцезнаходженням СОК «Олімпік Вілледж», особа, матеріали відносно якого виділено в окреме провадження та скеровано до суду з обвинувальним актом, разом із сімома малолітніми дітьми, серед яких був ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою відпочинку відправились на пляж із озером, дозвільні документи на які відсутні, де діти без належного догляду та контролю зі сторони особи, матеріали відносно якого виділено в окреме провадження та скеровано до суду з обвинувальним актом, щодо часу перебування, а також збереження безпечної відстані від берега та глибини, знаходились у водоймі.

В подальшому, того ж дня, приблизно о 13 годині 50 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, під час перебування на пляжі СОК «Олімпік Вілледж», особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження та скеровано до суду з обвинувальним актом, залишив вищевказаних дітей без допомоги та нагляду, внаслідок чого малолітній ОСОБА_8 , який перебував у водоймі, під час купання, потрапив у стан, в якому був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, що призвело до його смерті, яка настала від механічної асфіксії внаслідок утоплення у воді.

Таким чином, ОСОБА_7 , будучи службовою особою підприємства та особою, яка зобов`язана дотримуватися вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, неналежно виконуючи свої службові обов`язки, через несумлінне ставлення до них, в порушення вимог:

п. 6 частини 1 статті 24 Глави 111 Кодексу законів про працю України - в частині не укладення трудового договору з працівником;

ч. 4 статті 24 Глави 111 Кодексу законів про працю України - в частині допущення до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

ч. 7 статті 153 Глави XI Кодексу законів про працю України - в частині не проведення працівнику інструктажу (навчання) з питань охорони праці;

ч. 1 статті 160 Глави XI Кодексу законів про працю України - в частині не здійснення контролю за додержанням працівником вимог нормативних актів про охорону праці;

ч. 1 статті 18 Розділу III Закону України «Про охорону праці» - в частині не проведення працівнику інструктажу (навчання) з питань охорони праці;

ч. 6 статті 18 Розділу III Закону України «Про охорону праці» - в частині допущення до роботи працівника, який не пройшов навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці;

п. 3.1 Розділу 3 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці - в частині не проведення працівнику інструктажу (навчання) з питань охорони праці,

не бажаючи та не передбачаючи можливості настання нещасного випадку, хоча повинна була і могла його передбачити, не виконала покладені на неї обов`язки, допустила до виконання робіт працівника, особу, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження та скеровано до суду з обвинувальним актом, без укладання з ним жодних трудових договорів, без проведення інструктажів, навчань та перевірки знань з питань охорони праці, а також не здійснила контроль за виконанням останнім робіт, що призвело до загибелі малолітнього ОСОБА_8 .

Таким чином, ОСОБА_7 , підозрюється у порушенні вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, що спричинило загибель людей, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України.

01.09.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України.

У вчиненні кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що обґрунтовується матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності, а саме: протоколами проведених слідчих дій, протоколами допитів свідків та потерпілих, протоколами огляду веб-ресурсів та технічних приладів, протоколами проведених обшуків.

01.09.2025 у зв`язку із не встановленням місця знаходження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останній повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України направлено поштовим зв`язком, у спосіб, передбачений статями 135, 278, глава 6, 11 КПК України, за останнім відомим місцем її проживання, дорослому члену сім`ї та житлово-експлуатаційній організації.

Так, повідомлення про підозру скеровано Укрпоштою за останніми відомими адресами, а саме - реєстрації ( АДРЕСА_1 ), місцезнаходження ТОВ «ФАБУ» (м. Київ, вулиця Назарівська, 13А), місцезнаходження СОК «Олімпік Вілледж» (с. Ходосівка, вулиця Олімпійська, 1), реєстрації батьків ( АДРЕСА_2 ).

Повідомлення про підозру також скеровано на електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також на мессенджер ВатсАп на номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , а також на мобільний телефон захисника ОСОБА_7 НОМЕР_2 .

Відповідно до інформації із інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи здійснення контрою осіб, які перетинають державний кордон (система «Аркан») встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 04.08.2024 перетнула державний кордон України в пункті пропуску «Чоп» та назад не поверталася.

Допитати батьків ОСОБА_7 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не видалося за можливе, оскільки останні, відповідно до інформації із інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи здійснення контрою осіб, які перетинають державний кордон (система «Аркан»), 24.08.2025 перетнули державний кордон України в пункті пропуску «Чоп» та назад не поверталися.

На даний час місцезнаходження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , органу досудового розслідування не відомо. На даний час існують обґрунтовані підстави вважати, що підозрювана ОСОБА_7 може переховуватися від органів досудового розслідування, суду або вчиняти інше кримінальне правопорушення.

Також з документів встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , користується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданим 04.06.2019.

В судовому засіданні прокурори ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вимоги клопотання підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в клопотанні.

Захисник ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечили проти вимог клопотання в повному обсязі та просили відмовити в задоволенні клопотання в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість.

Підозрювана ОСОБА_7 , яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відео конференції, підтримала думку своїх захисників.

Вислухавши учасників розгляду, вивчивши копії матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, приходжу до висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення.

В клопотанні слідчим, відповідно до ст. 184 КПК України, викладені обставини, на підставі яких слідчий прийшов до висновку про наявність ризиків, є посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини, містить обґрунтування необхідності застосувати винятковий запобіжний захід - тримання під вартою.

Прокурор в суді довів обставини, викладені в клопотанні, посилались на те, що підозрювана може ухилятись від слідства та суду, впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов`язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.

Вважаю, що під час розгляду клопотання в повному обсязі виконано вимоги статтей 177, 178, 194 КПК України, доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, встановлено і враховано слідчим суддею всі інші визначені законом обставини.

Оцінюючи доводи, що підозрювана обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України слід прийняти до уваги, що з досліджених письмових доказів, зокрема витягу з кримінального провадження, протоколів допиті свідків, потерпілих та інших матеріалів кримінального провадження, вбачається, що підозрювана може бути причетною до вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України.

Оцінюючи заперечення сторони захисту слід зважити на таке.

Обґрунтованість підозри містить у собі два аспекти. Перший стосується питання права: підозра має стосуватися правопорушення, передбаченого законом. Другий - питання факту: мають бути доведені обставини, які за розумного та неупередженого тлумачення викликають підозру щодо причетності певної особи до певного кримінального правопорушення

Сторонами кримінального провадження не наводились аргументи на користь того, що підозра стосуватися правопорушення, передбаченого законом, а саме ч. 2 ст. 271 КК України. Сторона захисту вважала підозру необґрунтованою через відсутність у діях чи бездіяльності підозрюваної складу інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Разом з цим, вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини. У Рішенні "Нечипорук і Йонкало проти України" (п. 175) ЄСПЛ вкотре повторив, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчините правопорушення. При цьому тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин справи (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 32). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини)).

Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи. Тобто, у випадку вирішення питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження причетність особи до вчинення кримінального правопорушення не повинна мати категоричного висновку, а свідчити лише про її можливість. Слідчий суддя в жодному випадку не повинен встановлювати причетність особи поза розумним сумнівом, втім, обґрунтована підозра має підтверджуватися конкретними фактами та обставинами, що можуть переконати об`єктивного спостерігача, тобто непрофесіонала у сфері права, в існуванні зв`язку між діями особи та подією. Слід відмітити, що ЄСПЛ не випадково підкреслює відмінність між стандартом доказування «обґрунтованої підозри» та «поза розумним сумнівом» (ч. 2 ст. 17 КПК України), оскільки затримання особи чи тримання під вартою не вимагає і не може вимагати такого ж ступеня доведеності причетності особи, що й для визнання його винним у вчиненні злочину.

У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007 р. Європейський суд з прав людини зазначив, термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Мета затримання полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності зі статтею 5 1(с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.

Із поданих слідчому судді матеріалів вбачається, що підозрювана могла як керівник юридичної особи вчинити зазначені у клопотанні дії та бездіяльність, стороною захисту не наведено переконливих спростувань достовірності викладених у клопотанні обставин причетності підозрюваної до вчинення злочинних діянь, а наведені стороною захисту обставини стосуються таких обставин, які потребують правовій оцінці на більш пізній стадії, але загалом не виключають можливої достовірності тверджень сторони обвинувачення, тому підозра є достатньо обґрунтована, а питання правильності остаточної кваліфікації і доведення винуватості у вчиненні злочину не може вирішуватись на цій стадії кримінального провадження та є передчасним.

За таких обставин, вважаю, що підозра ОСОБА_7 у вчиненні вказаного у клопотанні злочину є достатньо обґрунтована, оскільки існують факти та інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. При цьому перевірка доведеності вини підозрюваної, встановлення її винності у скоєнні інкримінованого злочину виходять за межі цього судового розгляду та предмету доказування у цій справі.

Конституційний Суд України в своєму рішенні №4р/2019 від 13.06.2019, у справі №3-208/2018(2402/18) вказав, що обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є пропорційним та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19.10.2009 №26-рп/2009).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність низки ризиків, передбачених у ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме перебуваючи під дією більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою підозрювана ОСОБА_7 може:

-переховуватись від органів досудового розслідування та суду, оскільки їй було повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 271 КК України у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 7 років, а тому ризик переховування є цілком реальним;

-незаконно впливати на свідків, у вказаному кримінальному провадженні, оскільки усвідомлюючи міру покарання за вчинене нею кримінальне правопорушення, шляхом умовлянь, підкупу та погроз може схиляти свідків до дачі неправдивих показів, відмові від участі в кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід досудового розслідування;

-вчинити інше кримінальне правопорушення, адже і надалі продовжує надавати підприємницькі послуги на території України. Враховуючи викладене, відсутні стримуючі фактори щодо вчинення нових кримінальних правопорушень;

-знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

-іншим способом перешкоджати повному, всебічному проведенню досудового розслідування, що може призвести до невиправних наслідків по кримінальному провадженню, а саме в прийнятті процесуальних рішень.

Також вказані ризики підтверджується тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, який відноситься до кримінальних правопорушень проти безпеки виробництва, тому інтереси суспільства та правосуддя превалюють над принципом поваги до свободи особистості, оскільки внаслідок протиправних дій настала смерть малолітньої особи, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 7 років.

Так, в ході досудового слідства було вжито ряд можливих слідчих (розшукових) дій направлених на встановлення місцезнаходження підозрюваної ОСОБА_7 однак встановити місцезнаходження останньої не надалось можливим, що свідчить про наявність ризиків зазначених ст. 177 КПК України. Запобіжні заходи - це превентивні заходи процесуального примусу попереджувального характеру, які за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, з метою забезпечення їх належної процесуальної поведінки.

Вказане дає підстави вважати, що тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 в межах вказаного кримінального провадження, може стати причиною ухилення останньої від явки до слідчого, прокурора чи суду.

Ризик втечі має оцінюватись у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (позиція Європейського Суду з прав людини у справі «Бекчиєв проти Молдови»).

Водночас, відповідно до п. 36 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі «Москаленко проти України», Європейський суд зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Окрім того, зважаючи на наявність підстав передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, доведеність ризиків, вважаю, що застосування більш м`якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , окрім як застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зможе забезпечити дієвості кримінального провадження та запобігти виникненням ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

У кримінальному провадженні відповідно до ст. 178 КПК України зібрані вагомі докази, які вказують на обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, покарання за який у разі визнання останньої винуватою передбачено у вигляді позбавленням волі на строк до 7 років.

Вищевикладені обставини також дають підстави вважати, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не дасть можливості запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до інформації із інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи здійснення контрою осіб, які перетинають державний кордон (система «Аркан») встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 04.08.2024 перетнула державний кордон України в пункті пропуску «Чоп» та назад не поверталася.

Таким чином, обвинувачена ОСОБА_7 вже понад рік відсутня на території України, а її місце перебування не відоме.

Також вказані ризики підтверджується тим, що злочин, який інкримінується ОСОБА_7 є тяжким і передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 7 років. Будучи обізнаною про покарання, що їй загрожує за інкриміновані злочини для уникнення покарання ОСОБА_7 на теперішній час переховується від суду.

Крім того, є достатні підстави вважати, що у разі застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, неможливо запобігти ризикам, зазначеним у цьому клопотанні.

Враховуючи, що в наданих до суду матеріалах наявні вагомі докази про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення, враховуючи дані про особу підозрюваної, підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, враховуючи її майновий стан, репутацію, а також те, що санкція ч. 2 ст. 271 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 7 років, вважаю, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваної, виконання нею процесуальних обов`язків.

Крім того, вважаю неможливим обрання більш м`якого запобіжного заходу, зокрема у виді домашнього арешту, оскільки в разі застосування до ОСОБА_7 більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, таких як застава, особиста порука, особисте зобов`язання чи домашній арешт, органи досудового розслідування не зможуть в повній мірі забезпечити виконання завдань кримінального провадження та не матимуть можливості запобігти його спілкуванню з іншими учасниками кримінального провадження, здійснення останнім впливу на потерпілого та свідків по кримінальному провадженню з метою ухилення від кримінальної відповідальності, перешкоджанню виконанню процесуальних рішень шляхом неявки для проведення слідчих дій по провадженню.

Так, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не може бути застосовано, оскільки ОСОБА_7 не проживає за місцем реєстрації та загалом в Україні.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання не може бути застосовано до підозрюваної у зв`язку з тим, що остання підозрюється у вчиненні тяжкого злочину та може уникати явки до органу досудового слідства та переховуватись, що в свою чергу призведе до неможливості закінчення розслідування.

До підозрюваної запобіжний захід у вигляді особистої поруки не можливо застосувати у зв`язку з тим, що відсутні особи, які можуть виступити її поручителями.

Тому застосування більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не забезпечить виконання останньою покладених неї процесуальних обов`язків, а інтереси суспільства переважають обмеження в правах, які має підозрювана ОСОБА_7 на час досудового розслідування.

Оцінюючи доводи сторони захисту про необґрунтованість оголошення підозрюваної у міжнародний розшук слід зважити на таке.

В умовах найкризовішої ситуації в Україні, завданням, передбаченим КПК України, яке покладається на орган державної влади України, органи досудового розслідування, прокуратури та суду, є забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду, що передбачає собою дотримання процесуальних строків і прийняття відповідних процесуальних рішень у разі їх закінчення.

Надані слідчому судді докази, які не спростовані стороною захисту в судовому засіданні, переконливо вказують на відсутність підозрюваної за місцем свого постійного проживання в Україні тривалий час.

В судовому засіданні сторона захисту підтвердила відсутність підозрюваної на території України протягом декількох років, однак не змогла вказати конкретизовані відомості про точне місце її перебування та строки її можливого повернення в Україну.

Суд вважає неможливим покласти в основу судового рішення доводи сторони захисту про наявність місця проживання підозрюваної у Французькій Республіці, оскільки не було представлено належних і допустимих доказів, які б об`єктивно підтверджували точне і конкретизоване місце проживання чи перебування підозрюваної. Надані суду докази суд вважає непереконливими, оскільки їх походження достовірно не встановлено, а недоліки оформлення не дають достатніх підстав вважати наявну у поданих документах інформацію юридично значимою. Так, основним доказом, на який посилається сторона захисту щодо описаних вище обставин, є письмові документи, виконані на іноземній мові, які не містять будь-яких підписів чи печаток, тому суд обґрунтовано вважає сумнівними твердження захисту про надання їм правового значення як офіційних документів. Перекладів документів не представлено, будь-яким чином вони як копія документа також не посвідчені.

Суд відхиляє доводи сторони захисту про обмеження прав підозрюваної у разі задоволення вимог прокурора та вважає обмеження її прав і свобод такими, що є законними, пропорційними і переслідують легітимну мету, оскільки саме сторона захисту наполягала, що участь її у режимі відеоконференції обмежує її право на захист, натомість прибуття до суду та особиста участі в судовому засіданні підозрюваної не забезпечена. Враховуючи викладене, інтереси правосуддя у кримінальному провадженні вимагають забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної, тому застосування заходів забезпечення кримінального провадження у цій справі, вжиття заходів для забезпечення особистого прибуття підозрюваної до місця досудового розслідування є об`єктивно необхідними і обґрунтованими.

Таким чином, наразі невідомо точне місце проживання або перебування підозрюваної, яке б підтверджувалось належними допустимими доказами, тому вбачаються достатні підстави для її розшуку.

Відповідно до вимог розділу IV КПК України, участь обвинуваченого під час судового розгляду є обов`язковою, що відповідає гарантіям, закріпленим міжнародними нормативно-правовими актами в сфері захисту прав людини.

Як вже зазначалось, пунктом 1 частини 7 статті 42 КПК України на підозрюваного покладено обов`язок прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб.

Відповідно до статей 1, 19 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, органи державної влади, посадові особи якої зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав і в порядку, визначеному КПК України (ч.1 ст.4 КПК України). Відповідно до вимог розділу IV КПК України, участь обвинуваченого під час судового розгляду є обов`язковою, що відповідає гарантіям, закріпленим міжнародними нормативно-правовими актами в сфері захисту прав людини.

Пунктом 1 Інструкції про порядок дій посадових осіб правоохоронних органів у разі виявлення у пунктах пропуску через державний кордон України осіб, стосовно яких є доручення правоохоронних органів щодо їх розшуку та затримання на підставі рішення суду, затвердженої спільним наказом керівників правоохоронних органів №117/960/523/1075/1208 від 21.11.2012, визначено, що ця Інструкція розробленаавідповідно до Кримінального процесуального кодексу України, законів України «Про Державну прикордонну службу України», «Про оперативно-розшукову діяльність» та «Про прикордонний контроль», з метою визначення послідовності дій посадових осіб правоохоронних органів, забезпечення оперативності і злагодженості підрозділів охорони державного кордону та органів досудового розслідування у разі виявлення під час прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю осіб, які відповідно до постанови слідчого, прокурора або ухвалою суду оголошені у розшук. Згідно п.3 вказаної Інструкції доручення органів досудового розслідування разом із копією ухвали слідчого судді, суду про затримання особи надсилаються до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України та беруться ним до виконання у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №280 від 17.04.2013.

Чинним КПК України не регламентовано поняття «міжнародний розшук», не розкрито зміст зазначеного терміну і ст.335 КПК України не передбачає оголошення саме судом особи у міжнародний розшук. Разом з тим, поняття «міжнародний розшук» використовується в цьому кодексі як обов`язкова підстава для здійснення спеціального досудового розслідування чи провадження (in absentia) (ч.5 ст.139, 297-1, 297-4, 323 КПК України).

Аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що розшук є комплексом слідчих, оперативно-розшукових, розшукових, інформаційно-довідкових, сигнальних та інших заходів, які здійснюються правоохоронними органами в місцях можливого перебування розшукуваних. В свою чергу, міжнародним розшуком є комплекс зазначених заходів, що заснований на нормах національного і міжнародного права та здійснюються поза межами держави-ініціатора за запитами спеціально уповноважених органів держав, силами правоохоронних запитуваних країн з використанням можливостей Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол. Метою для усіх видів розшуку є отримання інформації про місцезнаходження розшукуваної особи та подальшого доставлення її до суду, правоохоронного органу.

Розшук особи в Україні та міжнародний розшук особи відрізняється як за територією, на якій здійснюється даний розшук так і суб`єктами, які його здійснюють.

Основним завданням кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини і щоб до кожного була застосована належна правова процедура.

Такою процедурою стосовно обвинуваченого, який перебуває за кордоном, є його притягнення до кримінальної відповідальності заочно або шляхом екстрадиції в Україну. Для ефективності судового розгляду у будь-якому разі необхідно ініціювати процедуру оголошення такої особи в міжнародний розшук.

Суд вважає, що термін «розшук» підлягає розширеному тлумаченню, оскільки особа може бути оголошена як в державний, так і в міждержавний або міжнародний розшук.

Окрім того, здійснення міжнародного розшуку підозрюваних або обвинувачених і внесення їх в базу даних Інтерполу являє собою комплекс відповідних заходів, які має вчинити слідчий (детектив) або прокурор, одним, але не виключним, з яких є прийняття постанови про оголошення особи в міжнародний розшук. Після виконання відповідного комплексу заходів на підставі циркуляру правоохоронного органу для внесення особи в базу даних Міжнародної організації кримінальної поліції, НЦБ Інтерполу в Україні звертається із запитом безпосередньо до Генерального Секретаріату.

При цьому варто зауважити, що самої лише постанови слідчого (детектива), прокурора недостатньо для прийняття Генеральним Секретаріатом Інтерполу рішення про публікацію червоного повідомлення, оскільки згідно «Правил обробки даних Інтерполу» від 2011 року (зі змінами станом на 2019 рік) необхідно також надати ухвалу слідчого судді про обрання щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У цьому контексті слід зазначити , що постановлення судом ухвали про затримання та доставку підозрюваної особи з метою приводу, що не є запобіжними заходами і, відповідно, ордером на арешт, який є підставою для розшуку та екстрадиції у розумінні Правил Міжнародної організації кримінальної поліції, не є підставою для оголошення особи в міжнародний розшук. Відповідну позицію Міжнародної організації кримінальної поліції відображено в рішенні Комісії з контролю файлів Інтерполу від 27 лютого - 3 березня 2018 року.

Міжнародний розшук це регламентований нормами національного та міжнародного законодавства комплекс оперативно-розшукових, інформаційно-довідкових, адміністративно-перевірочних заходів, слідчих (розшукових) дій й негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, що здійснюються на території держав-членів Інтерполу з метою встановлення місця знаходження оголошених у розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді та суду й ухиляються від відбування кримінального покарання.

Органом, що здійснює повноваження щодо оголошення особи в міжнародний розшук, є Генеральний секретаріат Інтерполу. Компетентні правоохоронні органи запитуючої держави є лише ініціаторами, які діють через відповідне РА НЦБ Інтерполу.

Особа оголошується у міжнародний розшук у такому порядку: ухвалення слідчим або прокурором постанови про оголошення особи в міжнародний розшук; підготовка та направлення слідчим запиту в Укрбюро Інтерполу, а саме, в Департамент міжнародного поліцейського співробітництва; здійснення Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва перевірки запиту на відповідність вимогам, передбаченим чинним законодавством України, міжнародними договорами та внутрішніми документами Інтерполу; направлення Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва в Генеральний Секретаріат запиту щодо публікації повідомлення в базі даних; здійснення Генеральним Секретаріатом перевірки запиту на відповідність вимогам, передбаченим Правилами Інтерполу щодо обробки інформації; внесення Генеральним Секретаріатом повідомлення, наведеного в запиті, до баз даних Інтерполу, й інформування про це всіх НБЦ Інтерполу; здійснення Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва контролю за оновленням інформації в повідомленні.

Моментом оголошення особи в міжнародний розшук є саме прийняття Генеральним секретаріатом Інтерполу циркулярного повідомлення, що відображається в інформаційній базі Інтерполу. Початком міжнародного розшуку є направлення відповідного повідомлення до РА Укрбюро Інтерполу усіх країн-учасниць. При цьому особа вважається оголошеною в міжнародний розшук лише за наявності відповідних підтверджуючих документів (довідка, витяг із бази даних Інтерполу; надсилання запиту про розшук та прийняття його до виконання іншою державою, яка не є членом Інтерполу; надсилання запиту про розшук до іншої держави на підставі двосторонньої угоди тощо). Відсутність на момент розгляду клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо особи, яка перебуває в міжнародному розшуку, відповідних підтверджуючих документів (довідка, витяг із бази даних Інтерполу тощо) є обґрунтованою підставою для його незадоволення.

Обов`язковою умовою для направлення правоохоронним органом запиту до РА НЦБ Інтерполу щодо міжнародного розшуку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, є ухвалення слідчим, прокурором постанови про оголошення цієї особи в міжнародний розшук. Прийняття слідчим, прокурором відповідного процесуального рішення в рамках кримінального провадження є лише першим етапом для оголошення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, в міжнародний розшук. На підставі цього рішення в подальшому необхідно підготувати та подати на розгляд компетентного органу РА Укрбюро Інтерполу, а далі Секретаріату, запит та інші передбачені порядком документи. При цьому, рішення про оголошення міжнародного розшуку особи здійснюється Генеральний секретаріат Інтерполу і лише за таких умов особа може вважатись такою, що оголошена у міжнародний розшук.

Обов`язок доведення факту перебування підозрюваного, обвинуваченого у міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора та підтверджується відповідними відомостями (довідка, витяг із бази даних Інтерполу тощо (лист ВССУ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року). Зі згаданого листа ВССУ однозначно випливає, що обвинуваченим, якого оголошено у міжнародний розшук, слід вважати виключно особу, яка перебуває у міжнародному розшуку, що підтверджено належним чином.

За п.4.3 Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої спільним наказом МВС, ГПУ, СБУ, ДМСУ, ДПАУ, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, міжнародному розшукові з ініціативи правоохоронних органів України підлягають особи, які виїхали за межі України і ухиляються від кримінальної відповідальності та відбуття покарання. Пункт 4.4 Інструкції встановлює, що підставою для міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу, надісланий до НЦБ. Отже, находження запиту від правоохоронного органу до НЦБ є лише підставою для початку процедури підготовки оголошення міжнародного розшуку обвинуваченого. Згідно з п.4.6 цієї Інструкції, НЦБ Інтерполу вивчає одержані від правоохоронного органу матеріали, при потребі запитує в ініціатора додаткові відомості і, за прийнятими Інтерполом правилами, надсилає запит до Генерального секретаріату Інтерполу або в Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни. Згідно з п.1.13 Інструкції НЦБ може відмовити у виконанні запиту, зокрема через оформлення запиту з порушенням вимог даної Інструкції. Отже, міжнародний розшук відбувається лише після опрацювання НЦБ матеріалів, направлення їх до Генсекретаріату Інтерполу.

Згідно з п.1 розділу IV Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої наказом №613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020, уповноважений підрозділ запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо осіб, які розшукуються з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну. Для запиту публікації Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення правоохоронний орган України надсилає уповноваженому підрозділу формуляр для запиту публікації Червоного оповіщення, а також, поряд з іншими документами, завірену копію ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвали про оголошення розшуку особи.

Факт оголошення підозрюваної у міжнародний розшук підтверджується постановою заступника начальника СВ Обухівського РУП ГУ НП в Київській області від 02 вересня 2025 року, які ніким не оскаржена, не скасована і є чинною. Стороною захисту не висловлювались сумніви у достовірності факту оголошення підозрюваної у міжнародний розшук, натомість висловлювались аргументи про недостатність правових і фактичних підстав для такого процесуального рішення слідчого.

Відтак, факт оголошення підозрюваної у міжнародний розшук слід визнати доведеним.

Під час розгляду встановлено, що місце проживання чи перебування підозрюваної в межах території України не встановлено, але встановлено, що вона виїхала за межі України, шляхом перетину Державного кордону і на даний час в Україну не поверталась. Сторона захисту повідомила суд, що підозрювана наразі перебуває у Французькій Республіці, де отримала дозвіл на тимчасове проживання, однак належних і допустимих доказів цього суду не представлено. Сторона обвинувачення в особі прокурора не змогла вказану обставину підтвердити чи спростувати. Натомість обидві сторони кримінального провадження визнають те, що підозрювана відсутня в межах території України. За таких обставин, вбачаються достатні правові та фактичні підстави для оголошення його саме у міжнародний розшук.

Оцінюючи аргументи захисту щодо відеоконференції із підозрюваною слід врахуватиє позицію ЄСПЛ, висловлену у справі «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985. Зокрема, на аргумент Уряду про те, що неможливість проведення судового засідання у разі неявки сторони здатна паралізувати розгляд кримінальних справ, оскільки, наприклад, з часом може закінчитися термін давності кримінального переслідування, - ЄСПЛ зазначив, що «ніщо не виправдовує в очах Суду повну і непоправну втрату права на участь у судових слуханнях».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд наголошує, що розгляд кримінального провадження слід здійснювати із врахуванням загальних засад кримінального процесуального законодавства, до яких віднесено й диспозитивність та верховенство права.

Диспозитивність є однією із загальних засад кримінального провадження, що визначає можливість учасників кримінального провадження у визначених законом межах та спосіб вільно і на власний розсуд використовувати свої права у власних інтересах, здійснюючи вплив на хід та розвиток кримінального провадження. У системі засад кримінального провадження вона взаємопов`язана з іншими принципами кримінального процесу, виступаючи засобом реалізації засади верховенства права та низки засад кримінального провадження, що гарантують права людини. Найтісніший зв`язок диспозитивність має із засадами змагальності та публічності. Так, диспозитивність виступає однією із найважливіших гарантій реалізації засади змагальності, забезпечуючи свободу використання прав з метою відстоювання своїх інтересів, тоді як змагальність визначає призначення засади диспозитивності, тому ці засади органічно доповнюють одна одну. Водночас, диспозитивність не протирічить засаді публічності, слугуючи реалізації останньої у тих межах, які встановлює засада законності, для органів і службових осіб, уповноважених забезпечувати публічні інтереси у сфері кримінального провадження.

Віддаленість місця знаходження підозрюваної від суду, яким здійснюється розгляд клопотання, а також наявність обмежень через воєнний стан, слід вважати достатніми й поважними причинами для здійснення дистанційного судового провадження щодо розгляду клопотання.

Окрім того, слід зважити на те, що в межах цієї справи наразі розглядається клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою особи, оголошеної у міжнародний розшук, прокурори погодились із клопотанням захисників, тому підозрювану було допущено до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. При цьому забезпечення можливості участі підозрюваної у судовому засіданні хоча б у режимі відеоконференції, на думку суду, сприяло створенню умов для повноти, всебічності та об`єктивності судового розгляду, дотримання принципу змагальності сторін, а також забезпеченню права на захист для підозрюваної, зважаючи на істотність поданого прокурором клопотання для її прав та законних інтересів. Забезпечення участі підозрюваної у обговоренні клопотання щодо обмеження її прав і свобод відповідатиме положенням статті 6 ЄКПЛ та принципу верховенства права.

Таким чином, для забезпечення швидкого та ефективного відправлення правосуддя, а також недопущення порушення розумних строків розгляду справи, суд вважав за необхідне надати можливість підозрюваній у даній справі приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, оскільки це створювало передумови для більш повного забезпечення їй можливостей для реалізації права на захист, відповідало принципам верховенства права, змагальності сторін та диспозитивності кримінального судочинства.

Однак в судовому засіданні підозрювана не змогла обґрунтовано спростувати доводи клопотання органу досудового розсілдування, нею та її захисниками не доведено наявність у підозрюваної конкретизованого місця проживання, наведені стороною захисту аргументи і заперечення були визнані непереконливими.

Доводи сторони захисту про те, що участь підозрюваної у судовому засіданні в режимі відеоконференції унеможливлює задоволення вимог клопотання по їх суті підлягають відхиленню, оскільки аналіз чинного кримінального процесуального законодавства не дає достатніх підстав для подібних висновків.

Судом було вжито всіх максимально можливих заходів для повноти реалізації обома сторонами кримінального провадження своїх процесуальних прав, зокрема обидві сторони прийняли участь у обговоренні всіх вимог клопотання. Незважаючи на вирішення питання про оголошення обвинуваченого у міжнародний розшук суд допустив підозрювану до судового засідання в режимі відеоконференції, вислухав особисті аргументи самої підозрюваної, надав їм належну правову оцінку. На обмеження права на захист при вирішенні судом клопотання сторона захисту не посилалась, сама підозрювана особисто надала пояснення по суті клопотання, її захисники в усній та письмовій формі подали свої заперечення на клопотання, а також відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, що вказує на належну обізнаність сторони захисту зі змістом клопотання, тому суд вважає, що невручення особисто підозрюваній копії клопотання прокурора не обмежило право на захист, не вплинуло на готовність сторони захисту надати в суді свої аргументи і заперечення, з огляду на перебування підозрюваної за межами України це мало об`єктивні поважні причини, тому порушень права на захист суд не вбачає.

Запропонований слідчим запобіжний захід є співмірним з існуючими ризиками, відповідає особі підозрюваноїо та тяжкості пред`явленої підозри, може забезпечити виконання підозрюваною процесуальних обов`язків та унеможливить вчинення нових злочинів.

Слід звернути увагу сторони захисту, що запропонований стороною обвинувачення запобіжний захід обумовлений потребою доправлення підозрюваної до місця проведення досудового розслідування та має тимчасовий характер до виконання приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.

За таких обставин, враховуючи принцип диспозитивності кримінального судочинства і змагальності сторін, оцінивши всі подані доводи і докази, вважаю, що доводи клопотання знайшли об`єктивне підтвердження під час судового розгляду, тому немає достатніх підстав для відмови у задоволенні клопотання.

Керуючись ст.ст. 177-179, 182-184, 193, 194, 196, 202, 309 КПК України,

У Х В А Л И В:

Клопотання задовольнити.

Обрати щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Києва, обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 271 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Роз`яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст. 193 КПК України, після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 193 КПК України, зобов`язати компетентних службових осіб органу досудового розслідування після затримання обвинуваченого і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки його до місця кримінального провадження звернутися до суду для розгляду питання за участю обвинуваченого про застосування обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним - в цей же строк з моменту вручення копії ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1