Ухвала

від 07.11.2023 по справі 372/3661/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

за участю:

прокурора - ОСОБА_5

представника власника майна - ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого суді Обухівського районного суду Київської області від 19 вересня 2023 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на речовий доказ у кримінальному провадженні - мобільний телефон марки Iphone 11, Imei1: НОМЕР_1 ; Imei2: НОМЕР_2 з сім-картою мобільного оператора ПрАТ «Київстар» з абонентським номером телефону: НОМЕР_3 , який належить підозрюваному ОСОБА_7 .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник власника майна подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 19 вересня 2023 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в арешті вказаного майна.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною і необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Вважає, що клопотання внесено на розгляд слідчого судді з порушенням строку, визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України, оскільки зазначений мобільний телефон вилучений у ОСОБА_7 під час затримання в порядку ст. 208 КПК України 03.08.2023, а отже клопотання про арешт майна мало б бути подане не пізніше 05.08.2023, однак слідчим суддею під час постановлення оскаржуваного рішення викладена обставина не прийнята до уваги.

Крім того, посилання прокурора та слідчого судді про відповідність арештованого майна критеріям ст. 98 КПК України є недоведеними, так як відсутні підстави вважати, що вилучений в ході затримання телефон зберіг на собі сліди вчинення злочину та має доказове значення у даному кримінальному провадженні.

Повідомлена ОСОБА_7 підозра необґрунтована, а його дії органом досудового розслідування кваліфіковані невірно.

Враховуючи, що копія оскаржуваної ухвали отримана лише 22.09.2023, тому строк на апеляційне оскарження не пропущено.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, а відтак необхідності залишення її без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 19 вересня 2023 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з наданих матеріалів справи, СВ Обухівського РУП ГУНП в Київський області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023111230001806 від 03.08.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 135, ч. 2 ст. 367 КК України.

Постановою заступника начальника СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_8 від 05.08.2023 вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 12023111230001806 від 03.08.2023 речовим доказом.

18.09.2023 прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 звернулась до слідчого судді Обухівського районного суду Київської області з клопотанням про арешт майна, а саме мобільного телефону марки Iphone 11, Imei1: НОМЕР_1 ; Imei2: НОМЕР_2 з сім-картою мобільного оператора ПрАТ «Київстар» з абонентським номером телефону: НОМЕР_3 , який належить підозрюваному ОСОБА_7 , з метою збереження речового доказу.

Ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 19 вересня 2023 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.

Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положенням Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, зокрема, про арешт майна або відмову у ньому.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні кримінальних правопорушень, зокрема арешт майна.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

ЄСПЛ нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98) (справа «East/West Alliance Limited» проти України).

Статтею 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження визначено арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні про арешт майна повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити цей арешт.

Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Задовольняючи клопотання сторони обвинувачення про арешт майна слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про доведеність правових підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді, виходячи з наступного.

Також слідчий суддя встановивши обставини справи, врахувавши завдання арешту майна, як виду заходу забезпечення кримінального провадження, наслідки, які матиме накладення арешту на майно, з метою його схоронності, як речових доказів, та для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення, встановлення істини у кримінальному провадженні, прийшов до висновку про накладення арешту на майно, яке перелічене в клопотанні прокурора.

Частиною 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, у тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного і обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду дотримався зазначених вимог закону.

Так, задовольняючи дане клопотання, внесене в межах даного кримінального провадження слідчий суддя дійшов висновку, що матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують втручання у права та інтереси власника майна.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, вказане в клопотанні майно підлягає арешту з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами у межах кримінального провадження № 12023111230001806 від 03.08.2023 та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України. При цьому перевірено наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України.

Слідчий суддя обґрунтовано встановив, що накладення арешту на згадане майно є необхідним, з метою забезпечення збереження речових доказів врахувавши наявні матеріали провадження, у тому числі постанову органу досудового розслідування від 05 серпня 2023 року про визнання майна речовими доказами у кримінальному провадженні.

Крім того, надані матеріали свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів. Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

На переконання колегії суддів клопотання прокурора про арешт майна цілком відповідає вимогам ст. 171 КПК України, зокрема, містить підстави і мету відповідно до положень ст. 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено, відповідно, доводи представника власника майна про те, що арешт на вищевказане майно накладено безпідставно, без наявності правових підстав, не можуть прийматися до уваги, оскільки арешт слідчим суддею накладено правомірно, відповідно до вимог ст.ст. 170-173 КПК України.

Суд апеляційної інстанції вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.

Що стосується тверджень представника власника майна, щодо необґрунтованості повідомленої йому підозри, то вони не можуть слугувати підставою для відмови у накладенні арешту, оскільки з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Доводи апелянта про невідповідність арештованого майна критеріям, викладеним у ст. 98 КПК України, також є недоведеними та спростовуються викладеними вище обставинами, зазначене майно в повній мірі відповідає ознакам та визнане у встановленому законом порядку речовим доказом.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, у провадженні не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170 - 173, 376, 395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 19 вересня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на речовий доказ у кримінальному провадженні - мобільний телефон марки Iphone 11, Imei1: НОМЕР_1 ; Imei2: НОМЕР_2 з сім-картою мобільного оператора ПрАТ «Київстар» з абонентським номером телефону: НОМЕР_3 , який належить підозрюваному ОСОБА_7 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/6377/2023 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 372/3661/23

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_9

Доповідач: ОСОБА_1