Ухвала від 09.09.2025 по справі 420/31560/23

УХВАЛА

09 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 420/31560/23

адміністративне провадження № К/990/35042/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу представника приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 - адвоката Лещенка Андрія Вікторовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №420/31560/23 за позовом Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Нотаріальної палати України, в особі Президента НПУ Марченка Володимира Миколайовича та голови Комісії з питань професійної етики нотаріусів НПУ Спірідовича Андрія про визнання протиправними дії, скасування висновку та рішення,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Нотаріальної палати України в особі Президента НПУ Марченка Володимира Миколайовича та голови Комісії з питань професійної етики нотаріусів НПУ Спірідовича Андрія, в якому, з урахуванням поданих заяв про зміну позовних вимог, у якому просила:

- визнати протиправними дії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зі складання і подання до Президента нотаріальної палати України Марченка В.М. звернення №4228/08.2-24 від 06 лютого 2023 року;

- визнати протиправними дії Президента Нотаріальної палати України Марченка В.М. щодо недотримання процедури видачі доручення під час опрацювання звернення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №4228/08.2-24 від 06 лютого 2023 року;

- визнати протиправними дії Комісії з питань професійної етики нотаріусів Нотаріальної палати України (далі - Комісія) щодо прийняття до розгляду звернення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №4228/08.2-24 від 06 лютого 2023 року та виходу за межі повноважень;

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії за результатами розгляду звернення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №4228/08.2-24 від 06 лютого 2023 року , оформлене пунктом 4 Протоколу №6 Чергового засідання Комісії від 25-26 травня 2023 року;

- визнати протиправним та скасувати висновок Комісії з питань професійної етики Нотаріальної палати України № 68 від 11 липня 2023 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року позов приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань професійної етики Нотаріальної палати України за результатами розгляду звернення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №4228/08.2-24 від 06 лютого 2023 року, оформлене пунктом 4 Протоколу №6 Чергового засідання Комісії з питань професійної етики нотаріусів Нотаріальної палати України від 25-26 травня 2023 року стосовно приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1.

Визнано протиправним та скасовано висновок Комісії з питань професійної етики Нотаріальної палати України №68 від 11 липня 2023 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Справа судом першої інстанції розглянута за правилами загального позовного провадження.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Нотаріальної палати України задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року скасовано в частині визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань професійної етики Нотаріальної палати України за результатами розгляду звернення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №4228/08.2-24 від 06 лютого 2023 року, оформлене пунктом 4 Протоколу №6 Чергового засідання Комісії з питань професійної етики нотаріусів Нотаріальної палати України від 25-26 травня 2023 року стосовно приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та висновку Комісії з питань професійної етики Нотаріальної палати України №68 від 11 липня 2023 року.

Ухвалено у скасованій частині постанову, якою у задоволенні цих вимог приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 відмовлено.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року залишено без змін.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 . Стягнуто з Нотаріальної палати України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту в розмірі 3 591,39 грн. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні заяви приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про розподіл витрат на правову допомогу відмовлено.

20 серпня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 - адвоката Лещенка Андрія Вікторовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №420/31560/23. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить: скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2023 року в частині задоволених позовних вимог залишити без змін, а в частині відмови в задоволенні іншої частини позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року про скасування додаткового рішення; додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким заяву представника про розподіл судових витрат задовольнити повністю.

Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року, заявник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо того:

- чи є застосування відповідачем-2 до позивача зауваження за порушення правил професійної етики нотаріуса дисциплінарного стягнення для нотаріуса;

- чи є реалізація права на звернення нотаріусом складом дисциплінарного правопорушення - порушення правил професійної етики нотаріуса;

- чи є порушення процедури підставою для визнання недійним протоколу та висновку за результатами розгляду дисциплінарного стягнення, яке накладено на нотаріуса.

Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.

Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявник, стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду, не зазначає конкретну норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду, та як відповідні норми права необхідно застосовувати, а також не обґрунтував необхідність такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.) у взаємозв`язку з посиланням на обставини справи.

Крім того, Суд зауважує, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку заявника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Щодо посилань заявника на порушення судами норм процесуального права як умови для скасування судових рішень, а саме не дослідження судами зібраних у справі доказів, встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, відмова у задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження, то слід зазначити, що такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судового рішення за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини третьої статті 353 цього Кодексу порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, про що прямо зазначено в пункті 1 частини другої статті 353 цього Кодексу. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

Щодо посилання на те, що суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, слід зазначити, що згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Окрім цього, надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.

Щодо посилання заявника на те, що судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження, Верховний Суд зазначає, що якщо заявник уважає, що суди порушили норми процесуального права з цієї підстави (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи), то у касаційній скарзі має бути доведено, що суд протиправно не вжив заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення норм процесуального права.

Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, детального опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень, а саме додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року, заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, заявник посилається на постанови Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі №904/3583/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником лише зазначено про постанови Верховного Суду, проте не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судами всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу представника приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 - адвоката Лещенка Андрія Вікторовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №420/31560/23 за позовом Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Нотаріальної палати України, в особі Президента НПУ Марченка Володимира Миколайовича та голови Комісії з питань професійної етики нотаріусів НПУ Спірідовича Андрія про визнання протиправними дії, скасування висновку та рішення повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя М.В. Білак